Один день із життя середньовічного лицаря та його сім’ї

Біля підніжжя скель чути дзвоники від отари вівців та запах ватри. Біля шатра жінка заварює трав’яний чай і варить кашу на вогні.

Чоловік витесує корито для води коням.

Чути сміх дітей біля дерев’яної фортеці:

"Віддайте мені королеву", – кричить хлопчик років семи, тримаючи дерев’яний меч.

"Ні, ти маєш її завоювати", – відповідають зсередини.

Усе це – передфестивальний середньовічний табір у заповіднику Тустань.

Вже завтра тут розпочнеться Фестиваль української середньовічної культури "Ту Стань!", що реалізовується в рамках проекту "Знакові події для української культури" Українського культурного фонду.

Ярема Іванців із дружиною Марією та трьома маленькими доньками живуть тут вже тиждень.

Вони – реконструктори Львівського медієвістичного клубу "Чорна Галич".

На території заповідника живуть вівці

Подружжя не просто реконструює добу Середньовіччя, а і досліджує її, намагаючись дещо перенести у ХХІ століття.

Так, наприклад, надають перевагу натуральному одягу, який донедавна шили самі. Тепер це для них робить людина, яка на ньому знається.

А ще – їдять тільки із глиняного та дерев’яного посуду і дітей привчають жити ближче до природи.

Ярема каже, старшій доньці було 3 тижні, коли та вже побувала у такому таборі.

Жити у середньовічних умовах, кажуть, це – шлях до пізнання життя. У місті, мовляв, є багато чинників, які відволікають.

Усвідомлення того, як люди жили колись, допомагає зрозуміти, що можна зробити краще в майбутньому.

В цьому вбачають і місію – донести історію до людей. Кажуть, дати потримати справжній меч, а вже потім нашаровувати інформацію про те, з якого він століття, – краще, ніж слухати дати та імена.

Марія насипає кукурдзяну кашу до керамічної посудини

І поки Марія насипає усім кукурдзяну кашу до керамічної посудини, пара розповідає мені, яким було життя середньовічного рицаря. В таких умовах це дуже легко уявити.

Про релігію та одяг

Ранок середньовічного лицаря починався із вмивання та молитви. Умови диктували правила.

А тому, залежно від того, чи воєнний, чи мирським стан нині, лицар опісля займався господарством або військом.

Релігія займала чільне місце у житті лицаря.

Це зрозуміло і зі знайдених шоломів, на яких були зображені образи святих, і з літописів, і зі знайдених натільних хрестиків та енколпіонів (більші за розміром хрести, куди вкладались мощі святих).

Так виглядає передфестивальний табір

Перед боєм рицарі також молилися, бо треба було заряджати бойовий дух.

"Колись, щоб вбити людину, треба було подивитись їй в очі, підійти впритул і втикнути спис. Це травмувало лицарів, а віра допомагала", – каже Ярема.

Лицарі – це зазвичай були статусні люди. Але і в людей, які жили в бідних умовах, була розвинена віра.

Люди вірили, що молитва – єдиний варіант забезпечити себе від негараздів, які від них не залежать.

Ярема витесує корито для коней

Мовляв, нині, якщо не вродило, є змога купити продукти. Раніше – не вродило і у тебе діти від голоду помирають.

Для одягу використовували натуральні тканини: льон, коноплю, вовну, шовк, бавовну. Шили тільки вручну.

Ярема – у лляних штанях і вовняній сорочці. Це, каже, середньостатистичний одяг людини у Середньовіччі.

"Якщо ти лицар, то не будеш ходити постійно в обладунках. От якби я пошив собі одяг, який носили багачі, то треба було б сісти у шатрі, співати пісні і мати прислугу, щоб мені їсти варили і порались у побуті", – розказує Ярема Іванців.

Вовняна тканина була чим тоншою, тим вартіснішою. Мода також була, а люди не ходили в мішках, як це часто малюють.

"За кожною одежиною є наукове підґрунтя. Крій завжди диктований умовами життя. До прикладу, під час того, як лицар вилазить на коня, у нього не можуть подертись штани, бо мають бути еластичними. Пошив сукні залежав від клімату. Тепліше – менше шарів одягу", – каже Марія.

Про житло, ставлення до природи та виховання дітей

Житло 90% людей того часу було дерев'яним. Із середини ХІІ століття – з кам'яним укріпленням.

Хата зазвичай було невеликою. Там мало бути місце для вогнища, сну, скрині для одягу та дорогоцінностей, столу та дзеркала (з полірованого металу).

Більшість свого часу люди проводили надворі. Там були стодоли, майстерні, господарство. Як для нас, каже Ярема, люди жили відносно просто.

Старша дочка Яреми та Марії відпочиває

У фортеці була казна, військо, яке чергувало, палати вельмож. Решта життя розташовувалось навколо фортеці. Так, між іншим, було і в Тустані.

Відповідно, зверху лицар вирішував державні справи, а знизу жив.

Фортеці, які не мали нормального забезпечення водою, важко витримували облоги. А в Тустані зберіглась цистерна, що збирала дощову воду.

Природу нищили, але від безвиході. Ліси, каже Ярема, вирубували і тоді. Але проблема була в іншому: поля для засадження заростали лісом.

Відтак, землю постійно треба було очищати. Бо середньовічна Європа – це ліси. Місцями – поля і дороги.

Годувати овець можна травою

Лісу навколо Тустані колись також не було. Але його вирубали, щоб з фортеці було видно, коли підходить ворог.

Щодо виховання – маленьких хлопців батьки-лицарі привчали до бойового ремесла: стрільба з лука, опанування меча, орієнтування на місцевості.

Дівчинка зазвичай була з матір'ю. У знатних сім'ях особлива увага діставалась грамоті.

Про кодекс честі лицаря

"Лицарі існували, але радше не в такій термінології. Більш звичні для терен Русі назви – це дружинник чи боярин", – каже Нестор Рибчинський, молодший науковий співробітник адміністрації історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ".

Кодекс Нестор називає тодішнім уявленням лицарів, дружинників, чи то пак – бояринів про власну поведінку.

Середньовічне суспільство було поділене на три великі стани: людей меча, людей молитви і людей праці.

І перше, про що йшлося у кодексі, це турбота про людей меча. Люди вірили, що вони – це посланці волі Бога.

Походи війська відбувалися або пізньою зимою, або ранньою весною. І тільки у XII столітті бойові дії перенесли на літо, аби не заважати селянам обробляти землю.

Діти граються біля фортеці на території заповідника

В кодексі також йшлося про дбайливе утримання полонених. З ХІІ століття існувала традиція очікування викупу.

Кодекс також про те, що лицар – це захисник християнської віри. Відтак, середньовічна Європа сприймала себе як фортецю, що перебувала в облозі серед язичників.

До того ж, від лицаря вимагалось дбайливе ставлення до батьків та родини.

Текст створений за підтримки Українського культурного фонду.

Марія Марковська, спеціально для УП.Життя