"Наїлися російських щів": мешканці Сходу про стереотипи, які варто забувати

31877
1 жовтня 2019

Негласний поділ України на "западенців" та "східняків" створив багато стереотипів та міфів.

Кажуть, наприклад, що на Сході люди замкнені, з проросійськими поглядами та ненавистю до української мови.

А на Заході – надто релігійні, нещирі та всі на заробітках.

Команда ГО "Місто-сад" провела тиждень на Сході, та скоро вирушить на Захід, щоб зрозуміти, ким є місцеві жителі насправді і зруйнувати (чи підтвердити) стереотипи про них.

Спочатку розкажемо історії людей зі Сходу, які хочуть, щоб стереотипного поділу країни не було.

 Юрій Марсанов, ветеран АТО

Про небажання воювати в АТО

Ми зустрічаємося на кладовищі в Покровську, де поховані побратими 52-річного ветерана АТО Юрія Марсанова.

Чоловік викладає на дерев’яний стіл запальничку з тризубом, кладе свою сумку із жовто-блакитною стрічкою, запалює цигарку.

Ким є місцеві жителі сходу України насправді?

Нашу нерозпочату розмову перебиває рингтон мобільного:

"Подай зброю мені, брате

Зачекай, люба, зачекай, мати,

Хлопці-Едельвейси йдуть

З ворога плату брати"

– Це гімн окремої гірсько-штурмової бригади 10. А ви мені ще смс-ку скиньте – почуєте. Це я так "на своїх" перевіряю, – пояснює Юрій та сміється.

Скидаю.

"Слава Україні! Навіки слава!" – лунає біля могил АТОвців.

– Тут поховані хлопці, які померли, захищаючи Україну. Тут поховані два мої товариша. Це Казарін Влад та Андрій Чирва.

Влад врятував життя мені і ще одному чоловіку. 20-річний хлопець під вогнем прийшов за нами, забрав нас і під обстрілом вивів, розповідає чоловік.

До війни Юрій працював у шахті, потім був підприємцем. У червні 2014 року пішов служити в складі добровольчого батальйону:

– Моя історія розпочалася із окупації Криму.

 Юрій Марсанов: Моя історія розпочалася із окупації Криму

Тоді відразу стало зрозуміло, що буде війна. І по телевізору я побачив виступ командуючого генерала із закликом до всіх десантників іти у військкомати. І я пішов.

У військкоматі всі дивилися на мене шаленими очима, бо я по віковій категорії не підходив. А така пропаганда вже йшла!

Референдум, рускій мір, російські прапори. Я почав шукати контакти, як мені піти воювати. І пішов у добровольчий батальйон.

Захищати Україну ззовні Юрій завершив у листопаді 2018 року, зараз, каже, захищає зсередини. На запитання: "Ким ви є?", відповідає чітко і без роздумів: "Я – солдат":

– Ми програємо пропагандистську війну Росії. А чи людина йде воювати чи ні – то це зовсім не залежить від регіону.

Хоча нехватка кадрів у нас велика в АТО. Схід, Захід – всі там єдині. У цілях, прагненнях, ідеях. Там немає різниці ні у віці, ні в релігійних поглядах, ні в чому.

Про ненависть до української мови

У загальноосвітній школі №12 в Слов’янську – підготовча метушня.

Прибиральниці миють підлогу, у коридорах пахне чи то фарбою, чи лаком, у кабінеті вчителька чіпляє плакат на дошку.

Це – 53-річна Валентина Чередник, вчителька української мови та літератури.

Валентина Чередник, вчителька української мови та літератури

Вона викладає в російськомовній школі, де лише цьогоріч перші класи розпочали навчатися українською:     

– У когось стрічка в дітей на руці, у когось на наплічнику. І я розумію, що все в нас вийде, дітки дуже змінилися. 

Дуже тішить, коли діти приходять 1 вересня – обов’язково вишиваночка, лінійка наша українською мовою. Така лагідна українізація. І це насправді дуже добре. 

Сама Валентина Миколаївна не приховує, що іноді говорить російською мовою в побуті, іноді – українською.

Вчителька розповідає, що проводила курси української мови в Слов’янську та завжди повідомляє учням, коли надходить якась новинка в книгарню "Є": 

– Це схоже, напевно, як заходиш у воду – спочатку холодно, а потім ти звикаєш і не хочеться виходити. Так і я: іноді говорю російською мовою, іноді українською. У крамниці мене вже знають і теж говорять українською: "Добрий день, пані вчителько!". Так приємно, коли мене так називають, – сміється.

Пані Валентина згадує 2015 рік, коли їздила на конференцію з дітьми до Львова:

– Ми поїхали на Личаківський цвинтар. Пішли там, де поховані АТОвці.

Біля однієї могили сидів чоловік, було написано там – ім’я, прізвище і далі: "Згорів у танку". Зрозуміла, що це батько цього хлопця, я підійшла і запитала: "Це ваш син?". 

Він сказав – так. І я кажу: "Ви знаєте, а я зі Сходу, я приїхала подякувати їм".

 Валентина Чередник: Я розумію, що все в нас вийде, дітки дуже змінилися

А батько так подивився і запитав спокійно: "Чого там бракувало на тому Донбасі?". Зараз це згадую і сльози на очах. Бо дійсно, чого бракувало, власне кажучи?

Валентина Миколаївна вірить, що маленькими кроками можна досягнути великого. Вона любить свою справу і з посмішкою відповідає нам на: "Ким ви є?":

– Я – оптимістка. Викладаю українську мову і мені це дуже подобається.

Про відсутність патріотів та бажання виїхати в Росію

Він по-спортивному мовчазний, серйозний та прямий.

Андрій Бичков – 40-річний боксер, майстер спорту, тренер національної збірної. Живе та працює у Добропіллі, тут має свою спортивну залу, де виховує та тренує майбутніх чемпіонів.

 Андрій Бичков, боксер, майстер спорту, тренер національної збірної

Жартує, що коли приходить в залу не в спортивному одязі, а в джинсах, то вихованці запитують, куди це він зібрався.

Андрій розповідає, що йому довелося працювати тренером закордоном і чому він більше цього не хоче:

– Мені шкода передавати свій досвід, який я отримав в Україні, чужій країні. Не хотілося ділитися. Я рік був у Словаччині і повернувся додому. Я лишуся тут і буду працювати в цьому маленькому містечку.

Тренер розповідає, що регіон дуже змінила війна. А в Добропіллі, каже, дуже багато патріотичних людей, адже це одне із міст, яке відстояло український прапор:

– Ось 2014 і 2019. У нас було більше проросійських людей тут, а зараз все дуже змінилося. Всі тепер хочуть заглянути в Європу, люди не хочуть ні в Москву, ні в Санкт-Петербург. Наїлися російських щів.

Андрій переконаний, що 90-ті роки і цей менталітет потрібно "гнати" з України.

Андрій Бичков: Треба займатися молоддю, дітьми. От вони виростуть і самі скажуть,
хто вони і в якій країні живуть

Радить методи:

Не треба душити старше покоління, окутувати їх у жовто-блакитний, не треба. А треба займатися молоддю, дітьми. От вони виростуть і самі скажуть, хто вони і в якій країні живуть.

Хоч тренер розмовляє російською, каже, що з легкістю може перейти на державну мову. І переходить:

– Ще тоді не було війни, я одного разу заходжу в Балаклаві (південь Севастополя) в магазин. Це маленьке містечко, маленький магазин.

І починаю там розмовляти українською мовою. Кажу: дайте водички, дайте то, дайте сьо...

А мене ця продавець питає: "А вы откуда?". Я кажу, що з Донецька. А вона мені: "А что, в Донецке уже начали разговаривать на украинском?". Давно! Вже дуже давно! Ми ж в Україні живемо!

Андрій Бичков розмовляв російською, але легко переходить на українську

Боксер трішки думає, але впевнено відповідає на: "Ким ви є?":

– Я порядна і справжня людина.

Юрій, Валентина та Андрій – жителі різних міст східної України та різних професій. І люблять Україну теж по-різному, але однаково мріють про найкращу долю для неї та мир.

Дарина Киричок, спеціально для УП.Життя

Більше історій шукайте на сторінці та сайті організації "Місто-сад". Усі розмови записані в рамках проекту про толерантність та плюралізм "Розрізняй PRO: руйнування стереотипів".  Хочемо, щоб українці більше знали про те, що їх об’єднує.

Матеріал представлений ГО "Місто-сад" за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст статті є винятковою відповідальністю ГО "Місто-сад" та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело. 

Вас також може зацікавити:

10 українських звичок, які дивують іноземців 

Чому інколи не варто переконувати іноземців, що ми їмо "свиний жир" і запиваємо його горілкою

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua