13 дітей знову з маминими пиріжками: 5 історій здійснення маленьких мрій

30 жовтня 2020

Весною Нова пошта започаткувала проєкт "Доставка гарних новин". Компанія мала на меті додати людям волі до життя та оптимізму. Користувачам соцмереж запропонували розповісти про заповітні мрії (свої, або своїх близьких) та поставити відповідний хештег.

Хтось мріє про вимірювальний прилад для наукових експериментів, хтось — про духову шафу, щоб пекти пиріжки. З травня Нова пошта здійснила вже багато мрій, і продовжує свою добру акцію. Розповідаємо п’ять найбільш зворушливих історій.

Хлопець, що дивом вижив: історія Володимира Покотило

"Людина без обмежених можливостей" — так називає себе 23-річний Володимир Покотило. Коли хлопцю було 16, його ледь не вбив власний брат — щоб не повертати йому ноутбук.

На жаль, згадки про жахливі події не стерти. Це був день шкільного випускного, і запам’ятатись мало б зовсім інше.

"…Коли він вдарив мене ножем вперше — я навіть не зрозумів, що сталося. Потім був удар в груди та мотузка на шиї. Перед очима пробігло все життя. Згадав, що вже розпочався випускний і що обіцяв батькам привезти бабусині ліки...", — згадує юнак.

Родич забрав всі гроші, речі та телефон. Був переконаний, що вбив.

Втім, Володимир, на диво, вижив. Через сильне удушення (асфіксію), хлопець перестав розмовляти та ходити. Лікарі пророкували — буде "овочем".  "Стан був дуже тяжкий. Лікарі збирались на консиліум, аби визначитись з моїм лікуванням. Ті три місяці були найскладнішими в моєму житті", — Володимир все ще не може спокійно згадувати той  жах.

Після лікування була тривала реабілітація. Перші рухи завдавали неймовірного болю. Але це давало результат: почав ходити зі сторонньою допомогою, розмовляти. Хтось з медсестер приніс приймач — включали в палаті, аби відволікався від поганих думок. Та найрадісніше було почути звук мотоцикла: він повертав думками туди, де триває звичне життя — веселе, безтурботне.

Поновлення й повернення до життя затягнулось на довгі 7 років. Пройшов через усе: депресію, небажання жити. Втім, поруч була мама і рідні.  "Вони робили все,  щоб я зрозумів:  життя посилає різні випробування, але його треба берегти".  

Зараз у Володі нове хобі — вірний знак повернення до життя. Він знімає відеоблог про свої тренування, а ще мріє подорожувати велосипедом й робити невеликі фільми про краєвиди рідного полтавського краю. Щоб заохотити його жагу до життя й наблизити здійснення мрії, проєкт "Доставка гарних новин" подарував хлопцю сучасну екшн-камеру.  "Кожного дня потрібно боротися, потроху перевіряти себе й доводити, що ти спроможний на більше. І не забувати — друзі поруч, це так надихає!", — ділиться враженнями юнак. 

 

13 дітей та мамині пиріжки: історія Анни та Богдана Бодомер

Анна Бодомер називає свою сім’ю "звичайною українською родиною". Але вони — не зовсім звичайні: Анна та її чоловік Богдан виховують 13 дітей. Усі — свої, рідні, сім хлопчиків й шість дівчаток від нуля до 25 років.

Сім’я живе дружно й не звикла на щось скаржитись. Анна розповідає про рідних спокійно, з теплотою й любов’ю — від неї не чуєш ані ноти втомленої й роздратованої матусі.  А ще — з оптимізмом, ніби жартуючи над своїми труднощами. "Чи складно нам? Мабуть, як усім — карантин трохи додав клопотів", — говорить вона.  З 13 діточок у родині 6 школярів — від 1 класу до 11. І усі дуже хочуть вчитись, але у зв’язку з дистанційним форматом це дається складно. "На жаль, ми не можемо собі дозволити ноутбук для кожного. Тому викручуємось як можемо. Наприклад, один комп’ютер нам подарували, один телефон використовуємо на трьох дітей".

Але й відпочивати разом веселіше. Днями  відсвяткували день народження найстаршого. "Вже почався сезон днів народження. Він у нас триває весь рік! Є лише невеличка перерва у липні-серпні. А потім кожен місяць тортик, іноді й по 2-3 рази. Завжди замішую подвійну порцію, що був не менше 3 кілограм. Ми, плюс родичі, хрещені батьки — вже чимала компанія".

Богдан працює, один годує велику родину. Він — електромонтер, трудиться з ранку до вечора, але з фінансами все одно туго.

Коли у Анни зламалась стара духовка, вона залишилась як без рук. "Мабуть, віджила своє", — сміється.  — "Скляні дверцята просто вибухнули й розлетілись по всій кухні, щастя, що ніхто не постраждав".  Дізнавшись історію родини, "Доставка гарних новин" завітала у гості з подарунком, новенькою духовою шафою. 

Анна радіє так щиросердно й відверто, ніби мріяла про такий подарунок все життя. "І досі не можу отямитись. Невже так буває? Відразу кинулась все пекти. Спершу — пиріг з яблуками". Хоч Анна й намагається берегти подарунок, духовка тут майже не вимикається. Запіканки, манники,  гарбузи й картопелька, овочі й торти. Прогодувати всіх не легко, а ще й щоб смачненьке і кожному на його власний смак — й поготів  непросте завдання.

Найулюбленіша спільна страва, якій радіють усі без виключення і завжди — домашня піца. "Піти усім разом у піцерію для нас нереально. Але вдома теж добре", — посміхається господиня. В чому секрет цієї енергійної жінки, звідки вона черпає сили й натхнення? Говорить: "Позитив — у людях довкола, яким не байдуже і які допомагають. Серед сірих кризових буднів навіть маленький крок  комусь назустріч дає наснагу на багато днів наперед".

 

Олег Чабан та наукове відкриття

Олег Чабан — аспірант Українського державного хіміко-технологічного університету. Він давно мріє зробити відкриття у хімічній технології. Олег захопився наукою та експериментами досить рано: ще у 10 років дивував родину дослідами у галузі фізики й астрономії. Й зміг пронести свою допитливість крізь терни шкільної освіти та технікум. А вже в університеті, навчаючись на інженера, твердо вирішив: буде займатись наукою серйозно і піде в аспірантуру. Сказано — зроблено.

У сфері наукових інтересів Олега на кафедрі інноваційної інженерії — властивості пористих матеріалів. Разом із колегою і науковим керівником вони займалися зміцненням піноскла, в результаті чого вдалося підвищити його міцність у 1,5 рази.

Однак раптом у дослідників вийшли з ладу старі "радянські" ваги, без яких продовжувати експерименти майже неможливо.

"Наші зразки мають невелику вагу та розміри, тому важливу роль відіграє точна масова доля компонентів у суміші", — пояснює молодий вчений.

Проєкт "Доставка гарних новин" створений для того, аби здійснення маленьких мрій великих українців стало можливим. Тому гарною новиною для Олега Чабана вже незабаром стала доставка  посилки з новенькими лабораторними вагами прямо до дверей університету.

"Я дуже вдячний за небайдужість до мрій людей і за вклад в українську науку в цілому! Тепер я зможу точно зважувати кожен маленький крок на шляху до великої мети", — радіє Олег.

Тепер молодий науковець з колегами намагаються підвищити міцність газобетону безавтоклавного твердіння.

"Попереду фіксування маси зразків до та після експерименту. Тут як ніколи знадобиться точність до 0,01 грам. Далі — випробовування отриманих зразків та аналіз результатів", — ділиться він своїми планами. І закликає усіх вірити у маленькі дива, адже їм точно у житті є місце.

 

Книжки надихають на одужання: історія Надійки Породько

До 14 років Надя росла як звичайна дитина. Застуда, яку дівчинка підхопила у грудні 2018, здавалася теж звичайною. Але почалися ускладнення, і далі — страшний діагноз: системний червоний вовчак з ураженням ЦНС. Це захворювання сполучної тканини, що виникає внаслідок порушення імунологічних процесів в організмі та вражає органи та системи. Аж до травня 2019 Надя з матусею просто жили у лікарні. Після нових ускладнень у вигляді компресійних переломів дівчинці довелось знов вчитись ходити. 

"Препарати, якими лікуюсь, дають багато неприємних ускладнень. Знаю, що є сучасніші ліки без побічних ефектів, але не в Україні. Водночас і за кордон виїхати не можу — вважається, що лікування доступне й в Україні, тому зібрати для закордонних фондів необхідну документацію для фінансування не вдається", — говорить Надя з жалем. Каже, як тільки відкриють кордони, планує поїхати на консультацію до Інституту ревматології у Москві.

50-100 років тому системний червоний вовчак був вироком. Втім, зараз можливо значно полегшити симптоми хвороби, покращити якість життя. Але ж щоб боротися із захворюванням, потрібно мати мужність та терпіння.

Надійка та її матуся їх мають. Майже кожного місяця Надя проходить курс у лікарні. Продовжує навчатися вдома. А триматися Надійці допомагають книги: дівчинка дуже любить читати. І мріяти.

"Найулюбленіший герой — Шерлок Голмс. Він дуже розумний", — говорить маленька мрійниця.  Але найбільше захоплення з останнього прочитаного викликали книжки Елени Ферранте. Її цикл романів "Неаполітанський квартет" —  велика сага про життя двох подруг, що народилися в бідному кварталі Неаполя. Це оповідь про жіночу дружбу та суперництво, про формування особистості у середовищі класової нерівності, соціальних стереотипів, потрясінь та протестних рухів, про зміну умов жіночого життя впродовж десятиліть. Про Італію та сильних жінок.

Надійка мріє теж  бути сильною. Щоб боротись із хворобою, мати наснагу з оптимізмом дивитись у кожен новий день. "Доставка гарних новин" завітала до дівчини із подарунком — повним циклом книг "Неаполітанський квартет".  На жаль, він не допоможе їй одужати. Але знати, що ти не сам на сам на складному шляху — це опора, яка не дає похитнутись на хиткому місточку. А їй ним іти усе життя.

 

100 кг корму для безпритульних котиків

Якщо тобі складно — знайди когось, кому ще гірше, і допоможи. Цю просту формулу щастя чудово знають літні волонтери з Києва. І замість того, щоб скаржитись на важке життя, вони допомагають безпритульним тваринам.

Одна з волонтерок — Наталя Петрущенкова. Вона допомагає пухнастим підопічним вже близько 18 років. Колись давно, перехворівши на недугу, жінка шукала натхнення, щоб знову стати на ноги та вийти з квартири. Мотивацію знайшла у догляді за котиками. У її притулку "Котобаза" сьогодні утримується  близько 100 пухнастиків.

Про котів Наталя може розповідати годинами. Жирафік, Фаня, Рита, Тобік, Мотря — у кожного "малюка" є ім’я. Найстаршій Мурці — 14 років.

"Сьогодні це просто необхідність, навіть якщо не вистачає сил. А хто це зможе робити окрім мене? Потрібно годувати їх, доглядати за ними – головна мотивація", — говорить жінка. Навіть узимку з температурою вона приходила сюди. "Котики навіть знають, де я мешкаю. Вони прибігають під вікна або забираються на дерево та заглядають до мене. До речі, так забрала одну додому. Всього в мене їх 7".

Всі мешканці "Котобази" стерилізовані та мають щеплення. Наталя ретельно слідкує за раціоном для малих: сюди суворо заборонено приносити зіпсоване, прострочене або прокисле. Здоров’я котиків – найважливіше.

Кожного дня для своїх підопічних вона приносить близько 15 кг їжі. Один день повноцінного харчування коштує 400-450 грн. Все це Наталя сплачує  власним коштом, допомагають небайдужі люди, друзі та волонтери. Пухнасті виявились такими розумними, що запам’ятали, коли їх годують та прибігають в один той самий час два рази на день.

Але пенсіонерка не лише годує, а й знаходить сім’ї для "своїх" котиків. За минулий рік жінці вдалось прилаштувати 49 тваринок, а цього року домівки знайшли ще 20 підопічних. Кілька котів з "Котобази" навіть живуть у Німеччині.

Ще одній котоволонтерці, Валентині Юрчук, 83. Близько 7 років тому до її під’їзду почав приходити рудий кіт, і це стало початком великої любові.

"Котики — це вся моя радість.  Я з ними трохи побуду, і мені вже легше. Вони мене надихають та дають здоров’я. Кожного ранку я прокидаюсь о 6 годині ранку, варю їжу та йду годувати пухнастих. Мене питають, навіщо я так рано встаю? Та хіба я можу інакше – вони ж чекають", — говорить вона.

Пенсіонерка годує своїх підопічних як справжніх гурманів: м’ясо, рибка, спеціально зроблений для них фарш. Допомагають також сусіди, вони поважають жінку за її небайдужість та чуйність.

Загалом у цьому кластері, недалеко одна від одної, мешкає аж 9 волонтерів похилого віку.  У кожної — "свої" коти, адже підопічні вже звикли до своїх господарок та ходять на сніданок та вечерю тільки до них.

Щоб підтримати волонтерок у щирій й безкорисливій справі, "Доставка добрих новин" подарувала їх підопічним 100 кг корму. Це волонтери, які разом доглядаюсь за близько двома сотнями котиків.

 

Проєкт "Доставка гарних новин" триває. Напишіть про заповітне бажання — своє, або своїх близьких чи знайомих — та поділіться історією у соцмережах з хештегом #доставкагарнихновин. Два рази на місяць Нова пошта обирає найбільш зворушливі історії та здійснює мрії.