Домашнє насильство — не привід мовчати. Куди звертатися по допомогу?

11 березня 2021

Розірвати коло насильства, в якому українські родини живуть десятиріччями, здається непосильним завданням.

Та з підтримкою фахівців Фонду ООН у галузі народонаселення доленосні зміни в житті жінок відбувається поряд із нами.

Чи можливо розпочати життя спочатку після аб’юзу, де шукати допомоги та як покарати кривдника? Розповідаємо далі.

Життя, переплетене з насильством

Світлані (всі імена змінені з міркувань безпеки героїв авт.) 33 роки, і протягом 20 із них вона потерпає від насильства з боку вітчима. Він з'явився у родині в її шкільні роки. Бив матір та обмежував простір дівчинки, забороняв спілкуватися з друзями.

"Він тримав мене, ніби в тюрмі, —  згадує Світлана.  — Усе почалося зі сварок та взаємних звинувачень, потім почав розпускати руки на матір. Перепадало й мені. Щоразу вимолював прощення. І знову все по колу".

Коли Світлані було 18, вона народила сина. У той непростий період життя Світлани (родина була на обліку в соціальних служб через проблеми з алкоголем — авт.) її вітчим жив окремо, але дуже скоро повернувся.

"Цей дім дістався вітчиму в спадок. Коли його не було, ми жили спокійним життям. А потім знову, як на мінному полі: раз у раз він починав проганяти нас звідси", — розповідає Світлана.

Тим часом її син, Кирило, підріс: хлопцеві вже 15, і насильство стало такою ж частиною його життя, як і колись у його матері.

Вибратися з пастки Світлана хоче лише заради сина. Тому нині родина працює з фахівцями Білокуракинської мобільної бригади, робота якої підтримується Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.

Жінка каже: за цей період їхнє життя вже змінилось.

"Ці люди, фахівці своєї справи, розуміють мою ситуацію. Не засуджують, а пояснюють, як краще, радять — спокійно, без крику. Допомагають вирішити матеріальні проблеми. Готові прийти на допомогу в будь-який час доби, навіть уночі. Це дає мені сили", — ділиться Світлана.

Психологиня Олена Давидова, яка працює з нею, також помічає прогрес у спільній роботі.

"Те, що Світлана усвідомила потребу в допомозі — важливий момент. Її прагнення до змін заради сина та його майбутнього — хороший знак, що в цієї родини все налагодиться", — вважає спеціалістка.

З психологом працює і Кирило. Після цих розмов у нього з’явилися підліткові мрії про майбутнє: хоче стати пожежником чи психологом, щоб допомагати людям. Хлопець добре навчається у школі, має друзів і прагне здобути хорошу освіту.

Аби розірвати всі зв'язки з вітчимом-аб’юзером, разом із матір'ю та сином Світлана переїхала до нового будинку.

Жінка стала на біржу праці, але робочих місць у селі, де вони мешкають, мало.

Поки що родина живе на кошти соціальної допомоги. Фахівці мобільної бригади також підтримують їх теплими речами, канцелярськими товарами для Кирила тощо.

Як розірвати коло домашнього насильства?

Історія Світлани наочно демонструє те, що прожити з кривдником можна багато років, не маючи на ньому жодних важелів впливу. Та чи дійсно це так?

Із цим запитанням ми звернулися до докторки юридичних наук, доцентки Алли Благи, завідувачки кафедри цивільного та кримінального права і процесу Чорноморського національного університету імені Петра Могили, консультантки Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.

"Найбільш м’яким засобом є застосування до кривдника запобіжного впливу. Існують особливі форми реагування з боку органів влади на факти домашнього насильства.

Вони спрямовані на забезпечення безпеки постраждалої особи, на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках. Такими заходами є: 

1) винесення кривднику працівниками Національної поліції України термінового заборонного припису строком до 10 діб з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення; 

2) видача судом у порядку цивільного судочинства обмежувального припису стосовно кривдника на строк від одного до шести місяців;

3) взяття уповноваженими підрозділами органів Національної поліції кривдника на профілактичний облік та проведення з ними профілактичної роботи, зокрема контроль за поведінкою кривдника та дотриманням ним тимчасових обмежень його прав та виконанням обов’язків, покладених терміновим заборонним або обмежувальним приписом;

4) направлення судом кривдника на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством, або відвідування такої програми кривдником за власною ініціативою на добровільній основі". 

Парадоксально, але навіть потерпаючи від домашнього насильства роками, маючи спільних дітей, у жінки можуть залишатися почуття до чоловіка.

Найчастіше — почуття страху та абсолютне нерозуміння, як впоратися з наслідками аб’юзу.

З огляду на це, юристка Алла Блага зазначає: названі вище заходи щодо протидії домашньому насильству не є стягненням чи покаранням, не носять репресивно-карального характеру.

Натомість за їхнє невиконання кривдник може бути притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

Психологиня Тетяна Франчук зазначає: людині, яка потерпає від домашнього насильства, розпізнати його дуже непросто, їй необхідна допомога.

"Жінка може багато років жити в такій ситуації, і змінити своє життя не матиме ні сил, ні ресурсів. У неї може бути занижена самооцінка, відсутнє коло підтримки, вона може бути залежна економічно, не мати власного житла, боятися за дітей, відчувати сором... Безліч факторів впливають на її ситуацію. Якщо ви бачите таку ситуацію серед знайомих чи навіть серед членів вашої родини, спробуйте створити довірливі стосунки з постраждалою. Не запитуйте, чому так сталося і хто в цьому винний, не звинувачуйте її. Допоможіть інформацією: розкажіть, куди можна звернутися по допомогу: в поліцію чи лікарню, центри безоплатної правової допомоги, центри соціальних служб, служби у справах дітей, зателефонувати на гарячу лінію тощо".

Заходьте на сайт rozirvykolo.org, клікайте на кнопку "Допомога" у правому верхньому куті та дізнавайтеся, куди можна звернутися у випадку домашнього насильства, як допомогти собі та близьким.

Першим і найпростішим кроком до нового життя може стати дзвінок на Національну "гарячу лінію" з протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації – 116 123. Дзвінок є безкоштовним, анонімним та конфіденційним.

Головне на сайті