Навіщо потрібен наставник у спорті? Думка психологів

Спорт — це лише один зі способів розвитку дитини чи те, що необхідно кожному? Чи потрібно займатися спортом дітям з інвалідністю? Якщо думка спортсменів і вчителів фізкультури на цей рахунок здається вам необ'єктивною, то разом із міжнародним благодійним фондом Parimatch Foundation ми звернулися за експертною думкою до іншої сторони — дитячих психологів.

У 21-му столітті в українському суспільстві, як і раніше, побутують стереотипи про те, що "спортсмени прогулюють школу і погано вчаться", "дітям з інвалідністю краще вчитися в спеціалізованих школах, а не зі здоровими дітьми", і мало хто з батьків вважає, що дитину з інвалідністю варто віддати в спортивну секцію. Що не так з подібними переконаннями, нам розповіли дитячі психологи і пояснили роль спортивних наставників у житті будь-якої дитини, а особливо — дитини з інвалідністю або "складного" підлітка. А президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation Катерина Білоруська розповіла про ініціативи Фонду в роботі над мотивацією дітей займатися спортом за допомогою наставників.

Анна Покровська, дитячий і сімейний психолог

Емпатії потрібно навчати у школі.

Історично склалося так, що діти з інвалідністю не інтегровані в українське суспільство: позначається спадщина радянського часу, де таких дітей направляли у спецшколи. Реформа освіти та проєкт "Нова українська школа" з акцентом на інклюзію дала надію на те, що ситуація зміниться, але поки залишається перешкода ще на одному рівні — сприйняття суспільством. Людей з інвалідністю намагаються уникати, а батьки нормотипічних дітей виступають проти того, щоб вони росли разом із дітьми з особливими освітніми потребами. Уроки емпатії і розвитку емоційного інтелекту — те, чого не вистачає у школах зараз, щоб молодше покоління вже росло з розумінням того, що ми всі різні й комусь поруч потрібно більше часу та допомоги. Карантин ще більше ускладнює інтеграцію дітей з інвалідністю в суспільство.

Помилка багатьох батьків — розвиток виключно інтелектуальних здібностей дитини.

Спорт допомагає дітям краще відчувати своє тіло, долати емоційні перешкоди. Часто батьки цього не розуміють і намагаються розвивати виключно розумові здібності дитини: наполягають на одночасному вивченні англійської, французької та китайської мов, при цьому жертвуючи будь-якою формою рухливості й позбавляючи дитину джерела енергії, яка запускає роботу головного мозку в тому числі. Фізична активність — джерело позитивних емоцій для дитини і запорука міцної нервової системи, базовий елемент для розвитку здорової особистості.

Спорт розвиває не лише фізичні, а й комунікаційні навички. Коли дошкільник, у якого ще навіть немає досвіду смиренного сидіння за партою і дотримання дисципліни, отримує завдання від тренера, то в нього розвивається емоційно-вольова сфера, яка важлива не тільки у спорті. Діти, які займаються спортом до школи, потім безпроблемно адаптуються до шкільного життя.

У спорті вони вчаться самоконтролю, концентрації уваги, прийняття рішень, управління тілом і навіть життям. Емоційний інтелект — один із головних м'яких навичок майбутнього. Дитина у спорті краще розуміє, контролює свої емоції і вміє з ними справлятися.

Тренер навчає вірити в себе, незважаючи на невдачі.

Важливу роль не тільки в спортивних досягненнях дитини відіграє її тренер або наставник. Тренер — та людина, яка супроводжує дитину в її успіхах та невдачах. Відчувати підтримку турботливого дорослого — те, що просто необхідно дитині в будь-якій її діяльності. Тренер надасть емоційну підтримку, коли його підопічний буде помилятися. Потім дитина зможе пронести цей досвід та ставлення до невдач через усе своє життя і навіть у дорослому віці знаходити в собі сили в кризових ситуаціях.

Катерина Гольцберг, дитячий і сімейний психолог

Спорт допомагає в навчанні.

У своїй практиці я завжди цікавлюся, чи займається дитина спортом. Тому що думка про те, що спорт заважає дітям вчитися, вкрай помилкова. Навпаки: спортсмени більш уважні, легше концентруються і швидше реагують. Я б навіть сказала, що часом деякі інтелектуальні заняття краще замінити на спортивні.

Змагальні та колективні види спорту розвивають у тому числі комунікативні навички. Діти, які займаються спортом, охочіше приймають правила і дотримуються їх, що допомагає соціалізуватися в колективі.

Наставник — рольова модель для дитини.

Дітям необхідні зразки для наслідування. Спочатку цю роль виконують батьки, але поступово відбувається якесь "викриття" — і вони перестають грати роль всезнаючого бога для дитини. І тоді важлива фігура наставника, який показує певний шлях, але не нав'язує його, а сам є зразком поведінки й гарної спортивної форми. Дитина може вибрати і негативний приклад для наслідування, тому важливо, щоб ним стала людина з позитивними якостями.

Наставник дає почуття захищеності й позбавляє страху помилки.

І маленька дитина, і підліток потребують почуття захищеності. І вони його отримують від людини, яка їх розуміє, допомагає і може заступитися. Це позбавляє страху невідомості, остраху пробувати щось нове. З наставником дитині легше йти вперед і не боятися ані невдач, ані насмішок.

Щоб налагодити такі довірчі відносини, наставнику знадобиться знання дитячої психології. І дорослий жодним чином не має підірвати довіру дитини: не повинен її обманювати, зловживати довірою або проявляти насильство. Насильство викликає страх і блокує здатність розвиватися. Розвиток відбувається зі стану спокою.

Результати роботи з наставником і його роль у житті можуть бути оцінені лише через роки. Часом складно відразу й чітко відстежити причинно-наслідковий зв'язок між успіхами, вчинками і роллю в житті конкретної людини, особливо коли мова про позитивний вплив, який проявляється поступово.

Маріанна Новаковська, психолог

Ми можемо обговорювати складнощі, з якими стикається дитина з інвалідністю під час вступу до звичайної школи, але насправді вони присутні у всіх сферах життя: на візку неможливо проїхати вулицями міста, увійти в потрібну будівлю, громадський транспорт тощо.

Є дві основні моделі ставлення суспільства до людей з інвалідністю: медична і соціальна. Медична розглядає проблеми людини з позиції "взяти і лікувати". Соціальна має на меті усунення бар'єрів, боротьбу з дискримінацією у ставленні до людей з інвалідністю. Це робота над тим, щоб діти з порушеннями слуху та зору навчалися в загальноосвітній школі, людина в інвалідному візку могла увійти в лікарню або торговий центр із центрального входу, а дитина з порушенням ментального розвитку відвідувала спортивну секцію.

Спорт — найкращий спосіб навчити дітей справлятися з важкими завданнями

Спорт вчить дітей відчувати свої кордони, дружити, конкурувати, опиратися на себе і довіряти іншому, дружити, підтримувати, вміти програвати і бути в чомусь крутіше за інших. Завдяки спорту відбувається гармонійний розвиток реакцій, налаштовується робота нервової системи. На мій погляд, спорт — найкращий спосіб навчити дітей справлятися з важкими завданнями: бути наполегливим, бути частиною команди, вміти програвати і не здаватися при цьому.

Наставник у спорті повинен бути авторитетним, але не авторитарним.

У процесі набуття зазначених вище навичок важлива людина, яка буде супроводжувати дитину на шляху пізнання самої себе. Наставник у спорті повинен бути авторитетним, але не авторитарним. Підтримувати, мотивувати, надихати, але не тиснути страхом, не знецінювати. Це повинен бути значимий дорослий, який допоможе не розчаруватися в ситуації, коли швидких результатів не буде. У своїй практиці і з досвіду своїх колег я бачу, що зараз колосально зросла кількість дитячих депресій, дедалі частіше до фахівців звертаються з дітьми із суїцидальними настроями і розладами харчової поведінки. Підлітки шукають себе, і все це на тлі гормональної перебудови, заниженої самооцінки, складнощів із навчанням, друзями та батьками. І тут наставник може довести підлітку: якщо ти впорався ось із цим завданням, то впораєшся і з іншими.

Наставник — це людина, яка добровільно супроводжує дитину в процесі навчання, тренувань або іншого формату взаємодії. Наставником може бути тренер, вчитель, психолог або навіть студент. Але важливо розуміти, що наставник — це не репетитор, не педагог і не аніматор. Це значимий дорослий, який поруч, який зможе бути опорою і показати, як можна вирішити задачу та рухатися далі. Часто наставник стає ще й "контейнером" для сильних емоцій дитини, для гніву й досади. Тому для наставника важлива психологічна зрілість.

Це людина, яка готова бути терплячою, яка підтримує й приймає, володіє лідерськими якостями і здатна побудувати довірчі відносини з дитиною. Багато в чому наставник буде для неї рольовою моделлю.

Пам'ятайте Майстра Йоду із "Зоряних воєн"? Це приклад наставника.

Одного разу на тренуванні моєї дитини я спостерігала таку картину. Спортивний зал. Група з акробатики — самі хлопчики різного віку, від 7 до 19 років. Старші підтримують молодших, ніхто нікого не ображає, не провокує на агресію, не кепкує з невдач. Я дивилася на їхні тренування і думала: а де ж їхній тренер? Хто навчив їх ось так взаємодіяти?

І тут у зал увійшов невисокий літній чоловік. Він повільно підійшов до дітей, а вони всі підбігли привітатися. Тренер говорив тихо, посміхався, зазначив, що у молодшого виходить колесо. Потім похвалив найстаршого: "Ти став справжнім тренером. Пишаюся!". І стільки було любові й поваги в цьому тихому короткому діалозі. І я подумала, що ось це і є справжній наставник. На думку прийшов образ Майстра Йоди із "Зоряних воєн". Думаю, результати наставництва в тому, щоб відпускати своїх підопічних, бачачи, як вони зміцнилися у вірі в самих себе.

Катерина Білоруська, президент Міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation

Діяльність Parimatch Foundation спрямована на те, щоб у кожної дитини, незалежно від фізичних особливостей, соціального статусу та інших бар'єрів, був доступ до навчання та занять спортом. Одна з наших комплексних програм — це "Спортивний наставник".

Для дітей з інвалідністю спорт — це інструмент, який допоможе розкрити себе, стати більш впевненими і реалізуватися в майбутньому. І тренер є свого роду провідником у світ спорту. Сам по собі спорт не може мотивувати. Тут потрібна бесіда, мотивація, підтримка, яку деяким дітям не завжди вдається отримати вдома.

Ще одна категорія дітей, з якими ми працюємо, — це діти із сімей зі складними життєвими обставинами. Вони потребують не тільки базових матеріальних потреб, таких як їжа чи одяг. Їм потрібно допомогти знайти свої цілі, мотивацію і бажання досягти чогось у майбутньому. Ми в Parimatch Foundation хочемо розкривати потенціал дітей саме через спорт і допомагати робити цей спорт доступним.

Ми будемо розвивати практику наставництва в Україні, залучати і навчати волонтерів та спортсменів. Але ми не хочемо бути єдиними, хто цим займається. Стати наставником може практично кожен, хто до цього морально готовий. Якщо у вашому оточенні є дитина з проблемами в поведінці, спробуйте поговорити з нею, привести в секцію — і вже так ви долучитеся до теми наставництва.

Спорт — це не тільки про здорове тіло, а й про дух. А хороший наставник допоможе дитині знайти мотивацію, повірити в себе й успішно подолати всі кризові моменти. Не позбавляйте дітей фізичної активності, якщо хочете отримати гармонійно розвинену особистість.