"Він не каратиме": як говорити з дітьми про Бога та релігію?

4841
7 січня 2022

Сьогодні, 7 січня, Українські православні церкви, Українська греко-католицька церква та деякі інші святкують Різдво.

Релігійні свята можуть стати чудовою нагодою, щоб провести час із близькими.

І в такі моменти в сім’ї може виникнути питання – як правильно розповісти дітям про Бога?

Батьки можуть бути атеїстами чи агностиками, сповідувати християнство, іслам чи будь-яку іншу релігію.

Незалежно від ваших поглядів, малеча може зацікавитися, чи існує Бог, як його уявляють у різних культурах і чому ви вірите або не вірите в нього.

"Українська правда. Життя" вирішила дізнатися:

  • як батькам різного віросповідання розповідати дітям і підліткам про Бога;
  • до яких обрядів можна залучати дітей;
  • як толерантно пояснити існування різних релігій;
  • і що робити, якщо підлітки обирають іншу віру або відмовляються від неї?

Розібратися в цій темі нам допомогли:

  • дитяча психологиня Анна Покровська;
  • протодиякон і керівник недільної школи при Михайлівському Золотоверхому монастирі Петро Лопатинський;
  • дружина священника і регент церковного хору Яна Гунчак;
  • а також видання Fatherly і книга "Розслабтеся, це просто Бог" ("Relax, It’s Just God").

Як розповідати дітям про Бога?

 Варто пояснити дитині, що віра – це індивідуальна справа, а не факт чи вигадка. Фото: David Beale/Unsplash

Діти, яких не залучають до релігійних практик, зазвичай починають усвідомлювати Бога та релігію у віці від 4 до 6 років – просто дізнаються про їхню присутність у світі. 

Якщо до шкільного віку дитина ще не запитувала про Бога, батьки можуть заговорити про це самі, говорить авторка книги "Розслабтеся, це просто Бог" ("Relax, It’s Just God") Венді Томас Рассел. 

Для підготовки вона пропонує використовувати гру "Факти, вигадки чи переконання", щоб упевнитися, чи розуміє малеча поняття віри.

Фото: Ksenia Chernaya/Pexels

Наприклад, скажіть факт ("Небо блакитне"), вигадку ("Ти собака") і переконання ("Свинка Пеппа – найкраще телешоу"), а потім розпитайте дитину, як вона характеризує ці твердження.

Якщо дитина розрізняє ці поняття, ви можете сміливо говорити про Бога.

Варто пояснити дитині, що віра – це індивідуальна справа, а не факт чи вигадка, пише експертка.

Якщо дитина зрозуміє, що релігія не є правильною чи неправильною, то говорити про Бога можна буде спокійно і цікаво. 

Як пояснювати дітям релігію і Бога?

Розмова про релігію та Бога залежить від того, яке віросповідання прийняте у сім’ї.

Однак з дітьми будь-якого віку вона повинна проходити з позитивним посилом, наголошує дитяча психологиня Анна Покровська.

Фото: Melike Benli/Pexels

Маленьким дітям, наприклад, можна пояснювати у казковій формі.

"Це така екзистенціальна розмова про сенс життя, про те, чому на планеті все відбувається так, хто цим може керувати, у кого є найвища сила. 

Батькам треба стати філософами і почати з того, що у людства є дуже багато запитань щодо різних речей. 

Так історично склалося, що ми шукаємо відповіді на ці запитання і в наукових джерелах, і в релігії. Можна зануритися в історію різних релігій, дізнатися про різні країни", – пояснює вона.

Можна зануритися в історію різних релігій, дізнатися про різні країни. Фото: Wisnu Widjojo/Unsplash

Розмови про Бога з підлітками можуть проходити в історичному ключі. 

Для цього дорослим потрібно підготуватись і бути ерудованими, тому що підлітки легко відрізняють нав’язування думки від обґрунтованої позиції, каже експертка. 

Також релігійні питання експерти радять обговорювати спокійно, без напруги.

"Моя філософія полягає в тому, що найкращий спосіб говорити про релігію – це зосередитися на толерантності та вільнодумстві.

Коли ви підходите до релігії та Бога відкрито та чесно, ви можете дати своїй дитині усвідомлення, що це чудово — мати можливість самостійно ухвалювати рішення", – наголошує Венді Рассел. 

Фото: Andrea Piacquadio/Pexels

Усе залежить від вашої здатності бути чесними і відкритими, додає вона.

Якщо ви не визначилися з релігією – скажіть, що існує багато релігій, але ви ще не вибрали жодну з них остаточно, пише Рассел.

Якщо ви атеїст – будьте чесними і скажіть про це, але дайте дітям знати, що багато людей вірять у Бога, і це нормально, наголошує експертка. 

Якщо ви агностик або пантеїст, дітям можна розповісти, що є найвища сила, яка може допомагати й оберігати.

Якщо ви вірите в Бога – передайте своє особливе ставлення до нього, діліться з дітьми почуттями, чому для вас важлива ця віра, радить Анна Покровська.

Як релігійним батькам говорити про свою віру?

 "Маленьким дітям можна пояснити, що Бог – як татко, любить і підтримує нас"... Фото: Ron Lach/Pexels

Щодо християнських сімей, то батькам варто почати з того, що Бог – це любов, і він любить дитину, розповідає протодиякон і керівник недільної школи при Михайлівському Золотоверхому монастирі Петро Лопатинський.

"Перш за все ми маємо дати дітям відчути, що нас усіх люблять. Ми всі дорогі комусь, і передусім Богові. 

Маленьким дітям можна пояснити, що Бог – як татко, любить і підтримує нас. І дитині (транслювати – ред.) ніжність, бо вона вже має ніжне ставлення до власного тата й мами", – говорить священник.

Із ним погоджується матушка і регент Яна Гунчак:

"Як би я хотіла, аби мені розповідали про Бога батьки? Думаю, я б раділа, дізнавшись, що Бог є Любов. 

Варто казати не "Бозя покарає!", не "Божка сердиться на тебе!", а "Бог любить тебе, дорога дитино! І завжди любитиме! Які б ти вчинки не скоїла, ніколи не зречеться тебе". 

Якщо сім’я вірить у Бога і хоче пояснювати дитині віру, яку сповідує, то це може відбуватися у реальному житті на особистому прикладі. 

Дитина може брати участь у певних церковних обрядах, ходити з батьками у мечеть, синагогу або церкву. 

 Дитині потрібно показати храм і запропонувати дитячу священну книгу вашої релігії.

Фото: Timur Weber/Pexels

Дитині потрібно розповісти, де з Богом можна "зустрітися", показати храм, а також запропонувати дитячу Біблію чи іншу священну книгу вашої релігії, розмальовки, оповідання чи програми на релігійну тематику.

Отець Петро також радить батькам, які вірять у Бога, пояснювати дітям, чому певні цінності важливі для них.

"Коли ми кажемо дітям, що треба бути добрими – це більше категорія "як" – це ще називають моралізаторством ("ти маєш допомагати, прощати, бути добрим"). Але чому це варто робити – показуємо на прикладі.

Можна сказати, що Бог не змушує нас бути добрими, а являє нам свою доброту…", – зауважує духівник.

Однак найважливіше – подавати власний приклад гідного життя, підтверджувати слова вчинками, наголошує Лопатинський.

До яких релігійних обрядів можна залучати дітей?

 Фото: cottonbro/Pexels

Усе, що стосується позитивного і приємного проведення часу з сім’єю – це і цікаво, і нормально для дитини, запевняє Анна Покровська.

Але краще уникати неочікуваних ритуалів, під час яких люди можуть кричати, незвично рухатися, де є несподівані події, які можуть нервувати дитину.

Наприклад, дитина може злякатися темряви, якщо якісь обряди проходять у темному приміщенні; гучних звуків або крику; натовпу; незвичної поведінки людей навколо.

"Ми повинні розуміти, що дитина ще тільки формує свої судження про життя, світ і релігію зокрема, тому тут потрібно діяти дуже обережно і з турботою про дитину.

Дитячий світ – безпечний, світлий, позитивний, казковий, тому натовп, фізичне виснаження, неможливість відпочити, присісти, попити води або звернутися до батьків із проханням чи якоюсь фізіологічною потребою можуть призвести до нервозного, тривожного стану", – каже психологиня. 

На її думку, дитина матиме позитивний релігійний досвід, якщо, наприклад, у сім’ї є традиція – відвідувати храм, де дитину оточують доброзичливі люди, де в неї є друзі, а батьки під час цього мають позитивний вигляд. 

Молитви можна виголошувати разом з дітьми. Фото: Tima Miroshnichenko/Pexels

А там, де є багато заборон і тиску – дитина буде почуватися ображеною і знеціненою.

Крім цього обряди мають відповідати віку та бажанням дитини, наголошує матушка Яна Гунчак. 

"Молитви, які здійснюють батьки, або люди, які їх замінюють, можна виголошувати разом з дітьми. Звичайно, не втомлюючи дітей. 

Бо деякі батьки примушують діток вистоювати довгі Всеношні та Літургії, читати всі Вечірні та Ранішні молитви з молитовника... Так не можна", – наголошує вона.

Як не вдаватися до примусу?

Розповідати дітям про релігію необхідно без насильства і тиску, переконує психологиня Анна Покровська. 

Треба дати дитині впевненість, що вона не розгніває і не розчарує батьків, якщо в неї не буде бажання, наприклад, піти до храму.

Фото: cottonbro/Pexels

"Здебільшого, буває так, що дитина сприймає духовне, релігійне життя сім’ї як норми. Але коли трапляється насильство і тиск, то в дитини немає іншого вибору, як стати агресивною.

Дитина може почати викривлено трактувати релігію, виходячи зі своєї агресії. У неї може закріпитися думка на кшталт "я роблю комусь погано, бо так хоче Бог"", – пояснює фахівчиня.

Водночас, якщо ви зосередитеся на тому, щоб навчити своїх дітей бути співчутливими, добрими, етичними, толерантними людьми, то є велика ймовірність, що вони тяжітимуть до переконань чи релігії, які відображають ці цінності, наголошує письменниця Венді Рассел.

У дітей може зникнути бажання ходити до церкви, коли релігія стає примусовою або набуває суто обрядового значення у житті людини, каже Петро Лопатинський.

Або коли мотивація батьків – привести дитину до церкви, щоб її зробили "кращою". 

Фото: Cleyder Duque/Pexels

"Деякі батьки приводять дітей до недільної школи, очікуючи, що ця дитина "стане кращою" , і є навіть такий своєрідний запит "зробіть щось із моєю дитиною". 

Бували такі батьки, які казали "він ходить у недільну школу, але кращим не стає", тобто йдеться про претензію. Це не чесно, насамперед, стосовно дитини, і саме така мотивація все руйнує", – каже священник.

На його думку, свобода має зберігатися, хоч і певне батьківське направлення необхідне. 

"Звичайно ж, церква проти фізичного чи емоційного насилля, про це навіть не йдеться. 

Тут не може бути примусу "бо я так сказав", а може бути бажання поділитися. Якщо не вдалося своїм прикладом показати, то необхідно це визнати і разом із дитиною шукати вирішення цієї ситуації. 

У деяких сім’ях люди домовляються, що до певного віку, наприклад, до повноліття, дитина не мінятиме віросповідання", – наголошує духівник.

Як пояснити існування інших релігій?

І віруючим, і батькам-атеїстам варто зосередитися на толерантності й різноманітті.

 Варто зосередитися на толерантності й різноманітті. Фото: Pixabay/Pexels

"Терпимість виховується тільки любов'ю. Усі люди різні, і всіх нас, таких різних, любить Бог. А хто як сповідує Бога, це його особиста справа", – говорить матушка Яна Гунчак.

Священник Петро Лопатинський додає, що в цьому питанні важливо транслювати плюралізм думок.

"Я можу це пояснити навіть на досвіді спілкування із власною дочкою, їй 5 років. Зовсім недавно вона дізналася, що існує іслам, і запитала мене, чому вони (мусульмани – ред.) інакше дивляться на Бога. І ми з нею говорили, що люди всі різні. 

У нас є такий погляд на Бога, а в інших країнах, серед інших народів він відрізняється, бо вони мали свій досвід віри і традицію, але це не означає, що ми маємо нав'язувати їм щось" , – розповідає він.

Фото: Timur Weber/Pexels

Доброзичливе ставлення дітей також залежить від батьків.

Якщо вони не проявляють агресію і готові приймати інших, то й дитина усвідомить красу різноманіття.

"Можна сказати: "подивися, скільки є красивих квітів, але немає жодної однакової, усі вони різні. Так і з людьми. Для нас (важливим – ред.) є одне, а хтось може мати інші цінності – і це нормально".

Наша основна мета – навчити дитину доброзичливого ставлення та пробудити в ній цікавість. Коли виникне інтерес  – зустріч з іншою культурою може бути корисною і збагатити дитину", – наголошує Лопатинський.

Фото: cottonbro/Pexels

Батьки також можуть пояснювати, що Бог – один, але в різних обличчях, тому в релігіях у нього різні образи, додає психологиня.

"Таке пояснення дає можливість дитині відчути власне ставлення до релігій. І це дуже добре, що є тенденція, коли батьки готові до діалогу та іншої думки", – каже вона. 

Що робити, якщо підліток хоче відмовитися від релігії або змінити її?

У підлітковому віці у дітей уже є своє ставлення до Бога: дитина може поділяти погляди близьких або дотримуватися кардинально іншої думки. 

Пошук себе – це природне явище для перехідного віку, тож саме в цей період може виникнути криза – здебільшого у релігійних сім’ях зі строгими правилами, каже Анна Покровська.

Фото: cottonbro/Pexels

"Я працюю з дітьми священників, і мене дуже тішить, що вони розуміють, що є природні підліткові процеси, і не нав’язують жорстких релігійних обмежень. Дитина може обирати віру, одяг, погляди – у сучасному світі це нормально і правильно…

І я знаю багато історій навіть про священників, які зростали в атеїстичних сім’ях, а вже у 14-15 років обирали свою віру і навіть таємно хрестилися. Це був і протест, і потреба знайти своє духовне життя", – говорить Анна Покровська.

Підлітковий вік – це час, щоб сепаруватися від батьків, знайти своє "я" і свої цінності. 

Іноді сепарація проходить через спротив, бунт, переосмислення або знецінення якихось сімейних установок. 

Цей процес може бути важким для батьків, але він необхідний, зауважує психологиня.

Фото: cottonbro/Pexels

"У дітей зазвичай виникають сумніви і такі екзистенційні питання на кшталт "чому є війни, чому є злочинці, чому хороші люди вмирають, чому є так багато бідних?". 

Дитина сама шукає відповідь на запитання "Де Бог?", і важливо з цього не піти в гострий конфлікт, а дати дитині безпечний простір, щоб вона могла сформувати своє ставлення, висловлювати всі свої думки", – каже експертка.

Якщо ж батьки є атеїстами, а дитина обрала релігію, вони можуть сказати "ти знайшов свого Бога, і це цікаво, розкажи нам про це".

"Де є діалог і прийняття, там є контакт і близькі стосунки. Тому батьки мають розуміти, що дитина буде змінюватися, і в якийсь момент більше рівнятися на своїх друзів, ніж на них.

Будьте готові до гострого діалогу на релігійну тему, де ви можете стати слухачем, який намагається зрозуміти дитину, або критиком, якому дитина не захоче довіряти свої думки і свій всесвіт", – наголошує Покровська.

Регент Яна Гунчак також радить дати дитині можливість висловлювати свою думку щодо віри, церкви, участі в Таїнствах церкви, і не засуджувати її за вибір.

Фото: Ron Lach/Pexels

"Я чула такий вислів від одного вже старшого священника: "Виховуйте насамперед людину, а вже потім християнина". 

Не потрібно гостро реагувати на те, що підлітки хочуть змінити свої релігійні погляди. 

Людина має зустрітися з Богом лицем до лиця. Сама. У той час, коли їй буде комфортно, а не внаслідок батьківських стусанів у плечі", – говорить вона. 

Зазвичай діти схильні вірити у те, у що вірить їхня сім’я, але батьки повинні усвідомити, що вони не можуть змусити своїх дітей до цього, йдеться у книзі Венді Рассел.

"Ми не контролюємо своїх дітей – це сувора правда життя, яку варто зрозуміти", – пише авторка. 

Якщо дитина відчуває себе прив’язаною до певного набору вірувань, релігія може набути ознак індоктринації (прийняття ідей чи фактів без жодного критичного осмислення), що має нездоровий вплив на дитину, її стосунки з самою собою та іншими людьми. 

"Людина не розвивається, якщо відчуває, що у неї немає права вибору. Індоктринація або відсутність вільнодумства згодом призводить до бунту і відсутності стабільної незалежності, а це все не є здоровим", – наголошує Рассел.

Релігійним батькам Петро Лопатинський рекомендує залучати дітей до своєї віри, пояснюючи, чому це важливо, але приймати їхній майбутній вибір. 

Фото: Ron Lach/Pexels

"Є дуже різні сім'ї і різні підходи до виховання, але я вважаю, що є певний період, коли батьки несуть відповідальність за дитину і зі свого боку мають дати їй якомога більше.

Тут можна дискутувати, до якого віку – до 14, 16 чи 18 років…Так чи інакше, спершу батьки передають дитині свої цінності, водять її до недільної школи та церкви, намагаються дати їй Бога. 

Але далі настає дуже важливий момент, коли людина має право на вибір і прийняття з боку батьків. Тут має бути принцип "я тебе люблю, незважаючи ні на що", який насправді виражає ставлення Бога до нас. 

На певному етапі ми повинні бути готові відпустити дитину, навіть якщо її погляди не збігаються з нашими", – пояснює священник. 

Сімейні традиції, зокрема релігійні традиції, можуть стати хорошим способом об’єднати людей, щоб вони спілкувалися і робили щось разом, додає Анна Покровська.

Фото: olia danilevich/Pexels

Однак якщо вдаватися до тиску і критики, це може спричинити конфлікти й закріпити у дитини ідею "я не потрібний батькам такий, який є".

"У моєму опитуванні в Instagram більшість батьків сказали, що їм важливо підтримувати близькі стосунки з дітьми, незважаючи на те, яку дитина обере релігію.

Тому сучасне батьківство – це про вибір і про те, що всі різні: у нас багато інформації, і ми маємо багато напрямів, де можна шукати свої цінності", – каже експертка.

На її думку, варто пам’ятати себе у дитинстві й підлітковому віці та розуміти, що діти також будуть поступово обирати свій шлях. 

"Дитина може і має право на те, щоб формуватися на своїх цінностях. Поважати цінності інших, але мати свої", – наголошує психологиня.

Олена Барсукова, УП. Життя

Фото обкладинки: Mike/Pexels

Вас також може зацікавити:

Не 25 грудня: коли народився Ісус?

Папа Франциск не вважає позашлюбний секс найважчим гріхом

21% українців вважає, що релігія перемагає у конфлікті з наукою. Опитування

Вбивства, порнографія, ворожнеча: як говорити з дітьми на важкі теми

Релігійна декомунізація в Україні

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua