"Я нікуди не поїду, це моя війна". Лікарка з Миколаєва двічі пережила напад РФ та рятує життя українців®

Марія Кудрінська

За підтримки "Серв’є Україна".

Фармацевтична компанія "Серв'є" (Servier) заснована, щоб задовольняти потреби охорони здоров’я та є глобальною групою, якою управляє Фонд.

Компанія прагне створювати соціально значущі рішення як для пацієнтів, так і для сталого розвитку світу.

Підтримуючи рух солідарності для допомоги українцям, Сервʼє наразі виділила понад 80 мільйонів гривень на гуманітарні потреби та продовжує надавати лікарські засоби та фінансову допомогу для закупки необхідного обладнання та/або медичних товарів на запити закладів охорони здоров’я України.

"Я нікуди не поїду, адже це моя війна"

У 2014 році російська армія почала накривати артилерійськими обстрілами спокійних жителів Донецька та позбавляти дому тисячі містян.

"Досвід обстрілів я маю, але звикнути до них не можу, навіть зараз – в Миколаєві. Це виснажливо. Однак, мабуть, мені недоречно взагалі згадувати про "виснажливість", адже лінія фронту досить близько, а я працюю з військовими", – розповідає Марія Кудрінська.

Марія прожила під обстрілами Донецька 2 місяці і усвідомила, що так продовжувати не може і не бажає. Хоча деякі знайомі все ж повертались до Донецька, адже "краще бути вдома і під обстрілами, ніж не в рідному місті", Марія вирішила продовжити будувати своє нове життя в Миколаєві.

"Я довго сприймала повернення знайомих до Донецька як зраду рідного міста, адже те "наше" місто опинилось під окупацією. Однак нині розумію, що саме місто тут ні до чого. Так склалось", – говорить лікарка.

Знову тікати з-під обстрілів Марія не планує, покине Миколаїв лише в разі окупації. Навіть під час одноденної поїздки в Одесу Марії було незручно – хотілось скоріше повернутись додому. В мирному місті постійно наздоганяло "почуття іншої реальності", адже лікарка звикла до звуків обстрілів та вибухів.

"Я хотіла якнайскоріше повернутись додому, адже в моїй реальності постійно йде війна, де люди в "пікселях", лунають вибухи та вулицями їздять "швидкі"", – додає Марія.

Тривожність, поганий сон та інфаркти – проблеми, яких стало більше під час війни

"З початку повномасштабної війни стало більше соматичних скарг – наприклад, люди скаржаться на біль та дискомфорт, але вони є наслідком не фізичних, а психологічних проблем. Люди вказують на певні симптоми, однак навіть під час повноцінного обстеження організму ми не знаходимо істинну причину", – розповідає лікарка.

Марія Кудрінська

Раніше Марія вела практику у приватній клініці, де частіше працювала з такого роду запитами. Бувало люди зверталися за допомогою як до лікарки-терапевта, однак Марія намагалась мʼяко донести, що варто піти до спеціаліста іншого профілю – психолога чи психотерапевта. Для пацієнта важливо зрозуміти, що консультація щодо ментального здоровʼя – це абсолютно нормально та дуже важливо.

"Я помічаю, що люди стають сміливіші і в суспільстві потроху зникає думка, що говорити про свої психологічні проблеми – це ненормально. Не варто очікувати адекватної роботи нервової системи після 8 місяців стресу", – наголошує лікарка-терапевт з Миколаєва.

Крім того, за словами лікарки, люди почали більше звертатися з запитами щодо гострих серцево-судинних патологій, збільшилась кількість інфарктів. Частіше стрибає тиск через підвищений викид кортизолу та адреналіну, відповідно – стало більше скарг.

"На початку повномасштабної війни, на жаль, більшість препаратів були дефіцитними. Ми звертались щодо гуманітарної допомоги до різних фармацевтичних компаній, у тому числі й від імені фонду Niko.Volunteers, де я волонтерю. Однією з перших відгукнулась компанія "Сервʼє". Вона пішла нам назустріч та надала партію необхідних препаратів", – пригадує Марія.

Компанія передала серцево-судинні та протидіабетичні препарати, які на початку повномасштабної війни були у великому дефіциті для пацієнтів.

"Я вдячна компанії за оригінальні препарати, в якості яких я впевнена. За допомогою гуманітарного внеску "Сервʼє", ми змогли допомогти багатьом людям почувати себе краще. Адже, на жаль, з початку повномасштабної війни раніше набуті хронічні захворювання нікуди не зникли, а інколи й загострилися", – наголосила Марія.

Волонтерська допомога та "якщо треба, то погнали"

Крім роботи в поліклініці, Марія чимало часу витрачає і на волонтерську діяльність. Каже, що інколи день починається о 5-й ранку з повідомлення в Signal з фото і підписом: "Це лафета і її треба знайти".

"В такі моменти я кажу подумки: "Дякую, а то я вже подумала, що мій день пройде дуже сумно, не буде чого робити". Мої знайомі бійці вже знають, що я можу злитись та сваритись, адже часто не знаю про всякі "лафети" і для чого вони потрібні. Однак пізніше я пишу щось типу: "Все, знайшла я вам лафету". І справи налагоджуються", – ділиться думками лікарка.

Марія зазначає, що вона стоїть на військовому обліку і за потреби може бути мобілізована. Однак поки відчуває себе потрібнішою тут.

"Я розумію, що можу бути тисячу разів хорошим медиком тут, але фізично не потягнути там. Підняти солдата вагою в 100 кілограмів у броніку при своїй вазі я не зможу. В мені 58 кілограмів, але фізично мені буде важко. Навіть не морально. Я стану проблемою для водія і другого фельдшера", – говорить Марія.

Також Марії часто здається, що вона робить недостатньо.

"Проте я розумію, що те, чим я займаюсь тут - я роблю добре. І зараз це моє місце. Люди, з якими я працюю, мені дуже близькі. І хлопцям на фронті також треба знати, що в них є надійний тил. Хочу бути міцним тилом на цьому етапі. Однак якщо держава скаже, що потрібно їхати – я поїду", – розповідає лікарка з Миколаєва.