"Прокидайся, твоєї школи більше немає". Як на місці зруйнованої Росією школи у Житомирі створюватимуть надсучасний ліцей

З початку повномасштабної війни 80 навчальних закладів Житомирської області пошкодила російська зброя. Один із них – 25 ліцей – знищила повністю.

Понад 1000 учнів лишилися без рідних навчальних стін. Бігати коридорами й сидіти на уроках вони там більше не зможуть. З вересня дітей прийняли інші приміщення міста.

Однак 25-й ліцей з рахунків не списують ні місцева влада, ні благодійники. Вони уже працюють над тим, аби на місці російського злочину збудувати новий, надсучасний ліцей.

"Українська правда. Життя" побувала у Житомирі на руїнах ліцею, поговорила з учнями, місцевою владою та благодійниками, аби з’ясувати, чому для відбудови керівників школи повезуть аж до Фінляндії.

"А нас є кому захищати?"

Житомир, 24 лютого, світанок. У своєму будинку в приватному секторі прокинулася восьмикласниця Марія. Прислухалася. На першому поверсі ходили її батьки й про щось говорили. Рипнули вхідні двері. Дівчина зрозуміла, що це тато пішов на вулицю.

"Хм, якщо мене досі не розбудили, значить 7 ранку ще нема", – подумала. Задзвенів мобільний. То була подруга.

"Машо, зайди у нашу групу в Telegram", – почула прохання зайти в їхній з коліжанками чат.

"Дівчата, я чую вибухи"

"Літаки, полетіли літаки!"

"Це війна, війна почалася"

Восьмикласниця Марія на фоні зруйнованої школи

Марія спустилася до батьків. Мати пакувала речі. "Збирайся", – стримано сказала дівчині. Сім’я довго думала, що робити далі: родичів у західних областях чи за кордоном не мали. Житла також. Врешті, вирішили залишитися у Житомирі.

Ввечері зібралися перед телевізором. На всіх каналах показували, як російські ракети падають на українські міста.

"А нас ще є кому захищати? Як довго ще існуватиме Україна?", – думала Маша.

Її подруга Софія з одинадцятого класу живе неподалік. 24 лютого лягла спати близько третьої ночі – робила презентацію з хімії. Сон був коротким: дівчина підстрибнула від вибуху. І прожогом кинулася до кімнати батьків.

"Це… просто навчання. На полігоні. Йди… спати", – тремтячим голосом сказала матір. Батько у цей момент щось наполегливо видивлявся за вікном.

"Дивно. Коли на полігоні навчання, мама з татом так не поводяться. І мамин голос… тремтів", – подумала Софія, але пішла до себе.

За дві години дівчина почала збиратися до ліцею. В кімнату зайшла мама. Показала відео з Києва: "Це не полігон, Софіє. Почалася війна".

Думки стали ватяні. Душили сльози. Софія з батьком поїхали по магазинах. День минув у чергах за продуктами. Вдома було страшно лишатися, тож сім’я виїхала за місто. Ночували просто неба в авто. Мало спали: батько весь час ходив колами, роздивляючись навколо, у небі ревіли літаки, Софія безупину читала новини.

Десятикласниця Анна передчувала недобре ще раніше. 23 лютого вона не робила домашнє завдання, не складала рюкзак. Сходила в душ, написала друзям, як сильно їх любить. Прочитала у Telegram заяву Байдена про те, що війна почнеться за 72 год. Опівночі лягла спати. Години за дві прокинулася, ввімкнула світло в кімнаті і чекала, коли подзвонить подруга. У неї тато військовий. Вона набрала Анну о 5:08. Сказала, що війна почалася.

"Я живу біля аеродрому. За хвилину після дзвінка почула, як злітають літаки. Страшно, – пригадує дівчина. – Прибігла у кімнату батьків, трусило, не могла стояти. Мама намагалася мене заспокоїти, казала, що це все приснилося. До ранку ми з татом лежали разом у ліжку і грали в слова. Тоді знову почули вибухи – аж ліжко підстрибнуло".

Так для учнів 25 ліцею почалася повномасштабна війна.

Софія з одинадцятого класу

Знищений ліцей

Ми сидимо Софією, Марією та Анною у невеличкій шкільній бібліотеці. Разом з нами – ще кілька школярів, які погодилися на зустріч.

На столах акуратно розкладені книжки. Кілька з них особливо привертають увагу: тут зібрані історії про Майдан і війну на Донбасі. У кожного з підлітків – власна історія знайомства з війною. Якщо зібрати їх докупи – можна видати окрему книжку.

Школярі розповідають, як переживали перші обстріли і ходили в підвали. Як навчання зупинилося і оголосили двотижневі канікули. Вчителі скидали їм завдання, однак воно було не обов’язковим.

"25 лютого, наприклад, вчителька з англійської, скинула нам контрольну роботу. Сказала, що робити не обов’язково. Але якщо раптом хтось хоче відволіктися на якийсь час від новин – може попрацювати. Я ту контрольну зробив", – розповідає одинадцятикласник Богдан.

За 9 днів від початку вторгнення, 4 березня, у 25 ліцей прилетіла російська ракета. На той момент в будівлі було 5 людей, дивом ніхто не постраждав. В результаті обстрілу половина будівлі фізично знищена, інша – сильно пошкоджена. Учнів перевели на дистанційне навчання. Так вони завершили рік.

Знищений ліцей у Житомирі

З вересня школярі не мають власного приміщення, дітей розпорошили по кількох будівлях: молодші класи навчаються у будівлі Центру профтехосвіти Житомира, середні і старші – в приміщенні 33 школи.

"Я живу за 5 хв від школи, бачу її з вікна під’їзду. Зранку 4 березня була повітряна тривога. Я взяв рюкзак і зібрався іти до підвалу. Почув вибух. Пішов глянути у вікно: все в диму, у повітрі літає багато паперу. Не міг зрозуміти, що сталося. Зайшов у міські пабліки й побачив, що у школу щось прилетіло. Зрозумів, що той папір – це зошити, журнали, книжки. А далі намагався про це не згадувати. Ти щодня 10 років ходиш у те саме місце, вчишся там. А потім там руїни. Плакав через це раз", – говорить Богдан.

"Того дня я не чула ані тривоги, ані вибуху. Прокинулася, а мама каже: "Доброго ранку, твоєї школи нема". Спочатку не повірила. А потім побачила фото. Прилетіло у ту частину будівлі, де всі наші документи були. І ти думаєш: "Ну от, 9 років пройшли марно". Було тяжко. Думала, що не дуже люблю школу, поки в неї не прилетіла ракета", – розповідає десятикласниця Дарина.

Те, що залишилося від ліцею

Нині підлітки вчаться за змішаною системою: частина відвідує уроки онлайн, з дому. Ще частина ходить до 33-ї школи.

Школярі пояснюють, що перед тим, як їх розділити на групи, провели опитування: хто і як хоче вчитися. Кажуть, на онлайн погодилися ті, хто більш організований і ті, хто займається вдома з репетиторами.

Хоча найбільша проблема в усіх та сама: російські обстріли. Бо через повітряні тривоги скасовують уроки, незалежно від того, як відбувається навчання: якщо у школі, доводиться спускатися до підвалу, якщо ж вдома – урок переривається і теж доводиться йти в укриття. В обох випадках про поновлення навчання, навіть якщо це були контрольні роботи, говорити не доводиться.

Половина будівлі перетворилася на купу сміття з цегли, бетону й арматури

"Я не вийду випускницею зі своєї школи"

Софія з Марією погоджуються провести екскурсію до зруйнованого ліцею. Виходимо з будівлі профтехучилища, йдемо до виходу через двір. Око чіпляється за вікна цокольного поверху, закладені мішками з піском. Частина вікон на першому поверсі забита фанерою. Йти недалеко, хвилин 10-15. Дорогою говоримо про відбудову школи й навчання.

"Ми багато новин читали про те, що нам школу відбудувати мають. Казали, що різні європейські міста дадуть гроші. Але в школі досі стіни обвалюються. Вже й не віриш, що це колись станеться", – говорить Марія.

"Я знаю, що не вийду випускницею зі своєї школи. Так, я випускниця 25 ліцею, але випуск буде деінде. Це сумно. Може, мої молодші брати…" – говорить Софія.

Підходимо до того, що від ліцею лишилося. Половина будівлі стоїть із вибитими вікнами, крізь які можна роздивитися залишки кабінетів. Інша половина перетворилася на купу сміття з цегли, бетону й арматури.

Половина будівлі стоїть із вибитими вікнами, крізь які можна роздивитися залишки кабінетів

Досі в завалах можна розгледіти чиїсь зошити.

Обходимо школу з лівого боку, найбільш постраждалого. Заходимо до спортзалу. Під ногами шар пилу, по кутках досі лежить сміття: облуплена штукатурка, чорний кросівок, що самотньо лежить посеред зали.

Зруйнований спортзал школи

"Ракета прилетіла в кабінети, які були найкрутіші. Хімія, фізика, біологія. На першому поверсі була актова зала, вона уже завалилася. Там же був кабінет директора", – пояснюють дівчата.

Виходимо зі спортзалу у такий же темний коридор. Праворуч, крізь величезну діру, в стіні у приміщення просочується сіре зимове світло.

Школярки показують руїни одного з кабінетів: перекинуті парти, покручена шкільна дошка на стіні, знайомий шар пилу під ногами. Проходимо коридором ще кілька метрів.

"А отут була їдальня. Ми з дівчатами тут збиралися майже кожну перерву. Розмовляли про своє. Тепер їдальні немає", – сумно говорить Марія.

У їдальні досі лишилися столи й лави, за якими обідали школярі. Стеля після вибуху розійшлася по швах, на стиках бетонних перекриттів виросли довгі білі бурулі.

Зі стелі їдальні звисають довгі білі бурулі

Школярки ходять коридорами, мов привиди, заглядаючи до порожніх кабінетів. Кажуть, винесли собі на згадку сувеніри: Марія забрала новорічну гірлянду з класу, а Софія – костюм Діда Мороза з актової зали.

Проходимо у відносно ціле крило, де були молодші класи. Стіни майже кожного розписані на свій лад: тут намальовані олівці, там – школярі, в кутку – палітра з фарбами. Тепер, напівобсипані й потріскані, у порожніх кабінетах, вони справляють гнітюче враження.

"А отут роздягальня. Від коридору її відділяла стіна, якої вже нема", – пояснює Софія.

На підлозі лежать припорошені пилом дитячі речі. Збоку від них, під стіною біля вікна – плетений з лози янгол. Марія зупиняється біля нього, підіймає, обтрушує від пилу й акуратно ставить на підвіконня. Виходимо через головний вхід.

"Мій клас на 4-му поверсі. Теж без вікон. Ми в перші тижні сюди приходили, відео знімали, потім монтували. Щоб було видно, якою наша школа була і якою стала", – додає Софія.

"Нам знайомі з Криму присилали фотографії нашої школи й казали, що це склад боєприпасів у Маріуполі. Так їм в новинах розказали російських", – розповідають підлітки.

Вертаємося у місто. Дівчата беруть по чашці фруктового чаю, прощаються і йдуть до подруг.

Усе, що залишилося від шкільної їдальні

Після війни

Від початку війни, за даними Міністерства освіти, Росія знищила в Україні понад 400 шкіл, більше 2600 пошкоджені. Найбільше таких у Донецькій, Луганській областях та на Сумщині. Сильно постраждали Київщина та Чернігівщина.

Карта зруйнованих шкіл по областях

Як пояснюють у благодійному фонді savED, який допомагає з відновленням доступу до освіти по всій країні, навіть якщо сама будівля лишилася цілою, це не означає, що школярі не мають проблем.

Для прикладу, у прифронтових районах росіяни пограбували навчальні заклади, або й людей, які жили у селах і містечках.

Діти й дорослі не мають ані телефонів, ані комп’ютерів для дистанційного навчання.

Опитування про потреба шкіл

У сорокакілометровій зоні біля кордону РФ досі регулярні обстріли, тож ходити до шкіл небезпечно. Є селища, у яких росіяни єдину школу підірвали, а дитсадок, в якому можна було організувати навчання – спалили. Тож для таких громад треба шукати швидкі рішення.

Для прикладу – переобладнувати публічні простори, як-от будинки культури чи бібліотеки. Дехто облаштовує навчальні класи у підвалах. Подеколи школи можна відновити, з цим Україні допомагає, зокрема, гуманітарна організація Finn Church Aid.

"Ми працюємо в Україні з травня за кількома напрямками, але освіта – у пріоритеті. Влітку допомагали з відновленням шкіл в Чернігові й області. Зараз маємо спільний з фондом savED проєкт в Житомирі щодо відновлення 25 ліцею. Найбільша проблема – руйнування, підрив освітнього процесу. Багато шкіл закрилися, бо не мають укриттів. Уроки онлайн не відбуваються, бо зникає світло. Багато людей не мають планшетів і телефонів", – говорить Патриція Марущак, директорка Finn Church Aid в Україні.

Патриція Марущак, директорка Finn Church Aid в Україні

Відбудову 25 ліцею, про яку каже Патриція, можна розглядати як пробний проєкт з відновлення шкіл в повоєнній країні. Це перший такий кейс державної школи. Міська влада заявила про плани відбудувати ліцей ще 18 березня. Мер Сергій Сухомлин заявляв у травні, що має початися демонтаж будівлі.

"Європейські гроші не будуть давати без розуміння чіткої потреби, проєкту і концепції школи. Наша задача – підготувати робочий проєкт", – каже мер.

Мер Житомира Сергій Сухомлин

До того ж, важливо не просто відбудувати стіни. А створити нову якість української освіти.

Як каже співзасновниця фонду savED, ексміністерка освіти і науки Анна Новосад, ключове у відбудові – не просто вкласти кількадесят мільйонів гривень на нові стіни, а відновитися змістовно. Тому 12 січня 2023 року міська влада підписала меморандум з міжнародним благодійним фондом savED та Малою академією наук України про створення концепції і стратегії ліцею. Йдеться про створення на місці зруйнованого принципово нового навчального закладу і розробку нової навчальної програми.

співзасновниця фонду savED, ексміністерка освіти і науки Анна Новосад

"Підписання меморандуму дає можливість провести стажування вчителів за кордоном. Щодо відбудови – гроші на це готові виділити, зокрема, у Португалії, нині тривають роботи з попереднього проєктування. Проте перед затвердженням проєкту треба розуміти, як школа має виглядати: які там мають бути лабораторії, яке обладнання. Загалом хочемо створити освітній квартал. Поруч з ліцеєм хочемо зробити музей науки, а у будівлі обласної бібліотеки – освітній громадський простір. Орієнтовно це може коштувати від €15 до 25 млн", – розповів Сухомлин.

Однак фізична відбудова ліцею почнеться, скоріш за все, вже після війни – аби вкладені європейцями кошти знову не зруйнували російські ракети. Будівництво триватиме ще 2-3 роки.

Поки ж робитимуть усю підготовчу роботу. За планом, розробка нового концепту ліцею триватиме майже рік. У листопаді мають його презентувати. До роботи, крім місцевої влади, залучені представники Малої академії наук, викладачі українських університетів, вчителі школи та батьки.

"Важливо, що саме місто Житомир виступило з ініціативою не просто відновити школу, а отримати новий навчальний заклад. І в цьому ми допомагатимемо", – додає Новосад.

Це має бути ліцей, пояснюють благодійники та посадовці. Тобто з 8 по 12 класи. Уже 13-14 січня близько 40 освітніх експертів різних напрямків, представники міської влади Житомира, місцевої бізнес-спільноти, освітяни, вчителі та учні ліцею провели першу стратегічну сесію, якою має бути їхня сучасна повоєнна школа. У березні українців, задіяних у відбудові, вчитимуть фінські експерти.

Весною керівництво ліцею також повезуть до Фінляндії. Наразі фінська система освіти є однією з найефективніших у світі. Саме там свого часу сталося "освітнє диво". У savED сподіваються, що напрацьований тут досвід згодом пошириться по всій країні.

Стас Козлюк, спеціально для "УП. Життя"

Усі фото: Олександр Гуліч

Читайте також: "Ми не можемо відбудувати радянську систему освіти, заплативши таку ціну". Як школи Чернігова повертаються до життя після бомбардувань