"Боявся, що мене пристрелять". Як мелітополець пережив три місяці окупації та врятувався

Перше, що зробили росіяни в захопленому Мелітополі, – це позбавили людей інформації. Спочатку заблокували інтернет, далі захопили радіо, а потім увімкнули своє пропагандиське телебачення.

"Кілька днів вони мало не цілодобово крутили промову Путіна. І в умовах інформаційного вакууму люди були змушені його слухати. 

Спершу було цікаво, що ж він говорить. Але згодом мені ставало все гірше й гірше – буквально фізично. Я відчував, як у мене псується кров, пече шлунок. 

А потім вони ще й пісні свої огидні включили, і мене від цього почало реально нудити. Тому я припинив ці експерименти над собою", – розповідає мешканець Мелітополя Олексій Ніколаєнко.

 71-річний чоловік провів в окупації майже 90 днів. Виїхати вдалося лише з третьої спроби.

"УП. Життя" в рамках проекту "Прихисти своїх" розповідає, як чоловіку вдалося врятуватися.

"В будівлі СБУ розбита стіна, а поряд – калюжі крові"

Мелітополь росіяни окупували відразу – 25 лютого 2022 року. Вони завели свою військову техніку до міста та відкрили вогонь по будівлі СБУ.

Свідком тих подій став Олексій Ніколаєнко.

"Я почув такий звук, ніби трактор працює, і відчув запах дизеля. Виглянув із-за рогу і побачив три танки – чиї вони, я не зрозумів. 

Потім один із танків рушив, люк був відкритий, і там сидів молодий військовий: він із кулемету стріляв у бік СБУ. Я пішов звідти. А коли повернувся десь за годину, то побачив, що в будівлі СБУ розбита стіна, а поряд – калюжі крові.

Також стоять дві тентовані вантажівки. За кілька секунд до них під’їхала машина, з якої вийшли кілька солдатів у формі, але без розпізнавальних знаків. Вони спішно забрали з кабін вантажівок якісь папки. 

Я насмілився і запитав: "Хлопці, ви чиї будете?" А вони кажуть: "Українські" (розмова велася російською мовою, – ред.). Ну я їм і повірив. А потім вони мене прогнали звідти, щоб я нічого не знімав на телефон", – розповідає чоловік.

"В будівлі СБУ розбита стіна, а поряд – калюжі крові..."

Уже наступного дня, 26 лютого, Олексій знову пішов до будівлі СБУ і побачив на ній прапор РФ. А біля райдержадміністрації вже стояла російська техніка з буквами Z та військові.

Так Олексій усвідомив, що Мелітополь окуповано.

 "Я пізніше згадав, що коли підходив до СБУ, то побачив, що після обстрілу там збило український прапор, він упав і його встромили у двері. Я потім подумав, що треба було той прапор забрати і зберегти для співробітників СБУ: був би гарний символ після нашої перемоги", – каже мелітополець.

Мелітополь під час окупації

"Росіянин погнався за мною, і я впав"

Мешканці Мелітополя зустріли окупантів протестами. На мирні мітинги виходили тисячі людей. Серед них – і Олексій Ніколаєнко.

Проте росіяни почали придушувати спротив цивільних зброєю: 2 березня вони відкрили вогонь по протестувальниках і поранили трьох осіб. А 11 березня окупанти викрали міського голову Мелітополя Івана Федорова.

Визволити з полону його вдалося через 5 днів.

"На той час на вулицях міста стояли групами росіяни – по 2-3 людини кожні метрів 200, спостерігали за обстановкою. Найбільше їх було в центрі.

 Одного разу я знімав окупантів на телефон. То один із них погнався за мною, я впав на дорогу, і той солдат почав мене тягати. Всіляко показував свою силу та владу, поки інший росіянин не сказав йому, мовляв, що ти з дідом зв’язався. 

Тоді він мене відпустив", – переповідає 71-річний пенсіонер.

Група росіян під час окупації Мелітополя

 "Продавали крадене в українців"

Українські магазини зачинилися в Мелітополі відразу після окупації. Тому ціни на продукти злетіли вмить удвічі-втричі. Наприклад, цукор на базарі коштував понад 100 гривень.

Крім того, були проблеми з грошима, адже зняти готівку було ніде. Тож місцеві підприємці знімали кошти з карток за відсотки – спершу брали собі 20% від суми, а потім знизили до 5%.

"Десь у середині весни окупанти захопили закритий український супермаркет АТБ та відкрили там свій – російський "Мєра". 

Але що примітно – в цьому магазині вони торгували привласненими українськими товарами з АТБ: і імпортним алкоголем, і закордонною "хімією" і так далі. Це дуже обурювало. 

Звісно, була і російська продукція, проте продавати крадене в українців – це було за межами мого розуміння, – ділиться мелітополець. – При цьому рублі почали вводити в обіг у червні. До того про російську валюту ніхто не чув, і нікому вона не була потрібна".

Великою проблемою було – дістати необхідні ліки. Бо навіть ті, які в перші дні пропускали до Мелітополя гуманітарними вантажами, загарбники привласнювали собі.

Читайте також: "Люди просто хочуть жити": про реалії окупованого Мелітополя очима випускниці

 "Був страх невідомості"

Зараз в окупованому Мелітополі росіян більше, ніж місцевих мешканців. За даними мера Івана Федорова, загарбники заселяються у вимушено покинуте людьми житло. А виїхали з міста понад 70 тисяч осіб – це половина жителів.

Олексію Ніколаєнку вдалося вибратися з окупації 18 травня аж із третьої спроби.

Олексій Ніколаєнко

"Звісно був страх невідомості. Також я боявся, що мене просто десь пристрелять дорогою: не сподобаюся комусь із окупантів і все. Але й жити в тому пеклі бажання не було.

 Вивезли мене безкоштовно: волонтери евакуювали по троє людей – двох за гроші, а третього брали так. Збирався я похапцем, навіть свідоцтво про народження забув узяти. Закинув у сумку спіднє, капці та й усе.

І ось виходжу я з дому і лунає думка в голові: так само свого часу виходили з дому з валізкою люди в Донецьку. Напевно, думали – місяць-два і повернемося. А біда вже на 9 років затягнулася", – зітхає чоловік.

З Мелітополя чоловік вибирався через Василівку на Запоріжжя. У дорозі провів три дні: окупанти без пояснень не пропускали автомобілі, а черга стояла на кілька кілометрів. Шлях був усіяний розстріляними машинами.

"Стояли понівечені навіть пожежні та "швидкі". І росіяни стягнули ті автівки в одну купу та зробили з них собі барикади".

"Душа плаче за рідними"

Зараз Олексій Ніколаєнко мешкає в Запоріжжі. На перші два тижні його поселили в дитячому інтернаті. А потім товариш запропонував однокімнатну квартиру, в ній переселенець проживає й досі.

"Дружина моя з донькою та внуком виїхали до іншої області, на захід України. В Запоріжжі побоялися лишатися, адже місто обстрілюють. А чоловік у моєї доньки – учасник АТО", – ділиться Олексій.

Живе мелітополець на пенсію та переселенські виплати. Суми невеликі, проте чоловік не жаліється – каже, наші люди, українці, настільки великодушні, що забезпечили його всім необхідним.

"Я приїхав до Запоріжжя майже з порожніми руками, без одягу. І мені надіслали все: взуття, куртки, штани – я вдягнений з голови до ніг. Крім цього, ще й дали старенькі ноутбук та смартфон – то я зі зв’язком", – радіє Олексій.

Чоловік розповідає, що перший час переселенців безкоштовно годували кілька ресторанів.

"Був кумедний випадок. Дзвонить мені дружина з Мелітополя (а вона трохи пізніше виїхала, ніж я) і питає: "Як ти там?" Відповідаю: "Чудово! Щойно пообідав у грузинському ресторані!" А жінка мовчить – не розуміє: чи я жартую, чи збожеволів.

Потім уже посміялися. Я ще тоді й сфотографувався на фоні того ресторану: бородатий був іще після окупації, потім уже підстригся", – розповідає Олексій Ніколаєнко.

Олексій Ніколаєнко

 Водночас мер Мелітополя Іван Федоров організував у Запоріжжі центр допомоги переселенцям-мелітопольцям. Із перших днів центр надає гуманітарну допомогу всім, хто її потребує.

"З продуктів отримую борошно, макарони, інколи гречку, молоко, згущенку. Червону ікру не дають, проте м’ясні консерви маю", – жартує чоловік.

"Я коли виїжджав із Мелітополя, став, подивився на свій будинок. І так махнув рукою: біс із нею – і з квартирою, і з фотографіями пам’ятними. Хай розбомблять – це мене турбує найменше. 

Більше за все душа плаче за рідними: дружиною, дітьми, внуками. Виїхали всі з тієї окупації – і слава Богу", – переконаний Олексій Ніколаєнко.

Тепер мріє про возз’єднання сім’ї та можливість відвідати Казахстан – країну, звідки чоловік родом. Але найголовніше бажання – перемога України, яка стала Олексію рідним домом.

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток в будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг – 900 гривень за людину на місяць. Зараз на сайті близько 16 тисяч оголошень. Сторінку перекладено 40 мовами.

Вікторія Ярижко, спеціально для УП. Життя

Читайте також: "Тіла були скрізь". Біль і сила маріупольців, які почали життя з нуля