"Боляче, коли рідна людина лежить вся у крові": історія офіцерки "Азову". ВІДЕО

Офіцерка бригади "Азов" Марія пережила запеклі бої в Маріуполі та облогу металургійного комбінату "Азовсталь". Там почула про смерть брата, який, на щастя, знайшовся живим.

Дівчина пригадує, як з подругами переховувала у підвалах та намагалась вижити у неймовірно складних умовах, розповідають у Східному оперативно-територіальному об’єднанні Нацгвардії України.

Там розповіли, що Марія виростала на Донеччині. З юності переживала біль через окупацію рідної місцевості.

Зі школи вона мріяла стати військовою, так само як і її старший брат. Після випуску з Академії Нацгвардії у березні 2021 року вступила до лав 12-ї бригади оперативного призначення.

Офіцерка Марія. Фото: Східне оперативно-територіальне об’єднанні Нацгвардії України

Звістку про початок повномасштабного вторгнення отримала пізно вночі 24-го лютого.

"Десь о другій ночі мені зателефонували й сказали: "У нас війна. Їдь до військової частини!" Ми тоді приїхали, і ще пару днів обороняли військову частину", – розповіла Марія.

Додає, що на той момент вона була заступницею командира стрілецької роти з конвоювання, екстрадиції підсудних по роботі з особовим складом.

"Ситуація стрімко погіршувалася. Основні сили захисників Маріуполя почали концентруватися у металургійному комбінаті "Азовсталь", – розповідає дівчина.

Військовий автомобіль з символом окупантів. Фото: Східне оперативно-територіальне об’єднання Нацгвардії України

Додає, що він став важливим командним та логістичним центром, звідки постачалися боєприпаси, продукти бійцям, які вели вуличні бої, куди евакуювали поранених та загиблих.

"Спочатку ще у нас були запаси, але потім вже почалися проблеми з водою. Однією літровою пляшечкою води на день мились. Ділилися харчами з цивільними людьми, які були також в іншому бункері", – каже Марія.

Вона пригадує, як чула постійні обстріли. Хлопці виїжджали на завдання, і також вели бої у місті.

Задачею офіцерки було підтримувати морально-психологічний стан хлопців та дівчат, які знаходились на "Азовсталі". Найбільшою травмою для всіх була втрата когось рідних.

"Пережила це на собі, коли мого брата було поранено, і спочатку по радіостанції передали що він загинув. Це був, напевно, найважчий момент з мого перебування там", – наголосила військова.

Військовий шеврон. Фото: Східне оперативно-територіальне об’єднання Нацгвардії України

Вона зізнається, їй дуже пощастило, адже брат виявився живим, і вона отримала шанс його побачити, розірвати неймовірний жах невідомості.

"Тоді мій старшина взяв машину, і ми поїхали до нього в лікарню. Так боляче дивитися, коли твоя рідна людина лежить вся у крові! У цей момент не можна показувати свої емоції: плакати чи впадати в істерику", – пригадала Марія.

Вона розповіла, що брата тоді вдалося евакуювати гелікоптером з оточеного міста.

Дівчина пригадала, що ситуація ставала гіршою з кожним днем, командування частини прийняло рішення дозволити особовому складу частини, зокрема жінкам, самотужки евакуюватися з Маріуполя.

Марія з подругами пішки почали вибиратися з оточення крізь чисельні блокпости російських окупантів: кадировців, вихідців з Бурятії, тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Дівчині вдалося вижити, випробування не зломили її дух, скоріше загартували. Вона стільки пережила, проте так само віддана своєму обов’язку.

"Наші військовослужбовці мають унікальний бойовий досвід. Вони навчать вас воювати максимально ефективно. Ті, хто прийде до нас, буде брати участь у штурмових діях, звільняти українську землю до кордонів 1991 року", – впевнена Марія.

Нагадаємо, свою історію війни розповів для "УП Життя" 20-річний боєць одного з підрозділів "ССО Азов".

Читайте також: "Острів надії". Як вийшли і що зараз із захисниками "Азовсталі"