"Сама винна", що спустив зі сходів і побив до півсмерті. 5 історій про біль

ГО "БлагоДІМ" в Ірпені вже понад 5 років допомагає людям, які потрапили в складні життєві обставини. Зокрема, мамам із дітьми, одиноким пенсіонерам, вимушеним переселенцям, людям, які втратили свої домівки…

Вони запускають курси, надають одяг і їжу, безплатні юридичні та психологічні консультації тим, хто цього потребує.

Є ще один напрям, який громадській організації довелося майже цілком згорнути, – допомога жертвам насильства. Це сталося через те, що засновниці Маріель Славській постійно погрожували чоловіки жінок, які пережили насильство та яких прихистили.

Майже всі вони пояснювали Маріель, що їхні дружини "самі винні", що нічого особливого не сталося – це просто сварка, що варто надати їм адресу квартири, де Маріель їх переховує.

Маріель поділилася з "УП.Життя" 5 історіями болю і приниження жінок, які зверталися в БлагоДІМ, а психологиня Анна Чеченіна пояснила, чим шкодить фраза "Сама винна", а також – які етапи проходять жінки від моменту насилля до виходу з кризи.

Імена жінок змінені.

Засновниця ГО "БлагоДІМ" Маріель Славська

Історія № 1

Наталія почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком, коли їй було 16. Йому було майже 30.

Вона працювала, але чоловік щоразу забирав її зарплатню. Вони разом виховували дитину, на очах у якої чоловік постійно бив і принижував Наталію. Багато років жінка потерпала від насилля.

Її оточення було зі схожими взаєминами в сім’ї. Вона бачила й розуміла, що у всіх так. Отже, немає чого рипатися. Попри це, Наталія наважилася звернутися в БлагоДІМ, де їй надали психологічну допомогу та допомогли з орендою квартири. Але згодом поверталася до чоловіка.

Під час війни Наталія з дитиною виїхала за кордон. Це, фактично, врятувало їй життя, бо раніше вона не наважувалася піти.

Чоловік найняв людей, які за кордоном посеред вулиці побили жінку так, що її ледь врятували. Одного з них вдалося упізнати і посадити за ґрати. Інші – на волі.

Сама винна?

Історія № 2

Одного разу в офіс прибігла жінка в хатніх капцях і пальто, яке накинула на нічну сорочку. Вона втікала від побоїв.

Сама винна?

"Катерина працює на гарній роботі, дуже порядна і вихована жінка. Однак насильство не має меж. Неважливо, хто ти за освітою чи статусом. Це не про те, що це трапляється тільки в сім’ях пияків. Бо багато хто ставиться до цього так, мовляв, "Фу, зі мною такого не трапиться, бо я інтелігентна й маю гроші"", – каже засновниця ГО "БлагоДІМ" Маріель.

На щастя, Катерина знала про існування БлагоДОМу, тому розуміла, куди бігти. Їй надали безплатні послуги психолога, яка працювала з Катею впродовж орієнтовно 10 сесій. Зрештою, психологиня допомогла жінці наважитися піти із сім’ї, адже самій їй було дуже складно ухвалити таке рішення.

Маріель пояснює, що дуже часто до того, як чоловік починає підіймати руку на жінку, він "обробляє" її психіку. Мовляв, ти нічого не варта, тупа, нікому не потрібна, подивися на себе, ти без мене ніхто. Коли доходить до фізичного насилля, жінка зазвичай уже вірить у все те, що їй повторював чоловік.

"Багато хто із цих жінок перебуває в дуже складному психологічному стані. Вони не можуть відповісти собі "Хто я така?", "Чи можу я впоратися без чоловіка?". Це – одна з причин, чому жертви часто повертаються до насильників. Вони зовсім не вірять у себе та свої сили. Вони думають: "От він піде, і що зі мною буде?". Я мрію, щоби в кожному населеному пункті були центри, про які знають жінки, куди вони можуть фізично швидко дістатися. Це має бути не десь у Києві чи Львові, а всюди", – переконана Маріель.

Маріель Славська розповідає про досвід Бельгії, де нині перебуває. Там у кожному селі та місті є кризові квартири, де бельгійка, у разі чого, може оселитися і 3 місяці жити безплатно, поки триває процес розслідування, суду абощо.

Натомість в Україні відсутність таких центрів – це часто причина, чому жінки десятиліттям терплять насильство. У жінки багато запитань і невідомість: "Що буде з дитиною?", "Як я буду ходити на роботу й зароблятиму гроші", "Де мені жити?".

Історія № 3

В Оксани – 4 дітей. Вона не могла залишити чоловіка, який бив її навіть вагітною. Так загинула одна її дитина. Чоловік побив Оксану на 8-му місяці вагітності. І навіть після цього вона залишилася з ним і народила ще дитину.

Оксана росла в такій сім’ї, де такі стосунки були нормою. І думала, що це нормально, таке трапляється, усі сваряться.

Сама винна?

"Ми працювали з нею близько року. Разом ходили в травмпункт знімати побої, переховували її, вона ходила до психолога. Вона була готова виїхати до батьків. Але він і там би її дістав. Що робити? Підеш до друзів – він знайде. Бо майже не буває такого, що ти пішов від насильника – і на цьому все закінчилося", – говорить Маріель.

Єдиною мотивацією піти для Оксани стало те, що вона боялася, що її діти поводитимуться так, як їхній батько, коли виростуть. Вона не була готова піти від чоловіка заради себе. Однак змогла заради дітей.

Згодом Оксана зустріла чоловіка – і шалено закохалася.

"Він зміг фізично та морально захистити її від колишнього чоловіка. Вони почали жити разом із її 4 дітьми. У них усе гаразд. Це – про те, що жінок, які потерпають від насильства, чоловіки часто переконують: "Кому ти така треба?". Треба. Лише треба наважитися піти", – розповідає Маріель.

Історія № 4

Ще одна підопічна БлагоДОМу Оля описала свою історію у Facebook і дозволила поширити її. Жінка зістригла своє довге волосся через те, що її чоловік і батько її дитини намотував його на кулак і спускав її бетонними сходами з другого поверху.

"Якось він сів зверху, затиснувши мої руки своїми ногами, і бив кулаками в голову, волаючи: "Я тебя, с*ку, сейчас убью!!!". А нагорі, у дитячому ліжечку, у кімнаті, стіни якої були забризкані моєю кров’ю, плакало моє дитятко", – описує жахливу історію Ольга.

Оля неодноразово викликала поліцію. Поліціянти лише складали протоколи та проводили бесіди. Сусіди мовчали, бо "це їх не стосується".

"А коли я оклигала і прийшла з фото до Бучанської поліції, то мені сказали: "А вы докажите, что это не фотошоп". А потім побажали звернутися, коли будуть серйозніші ушкодження, наприклад, зламана рука, нога, різана рана, вибите око. Мені було соромно і страшно. А те чудовисько користувалося тим, що мені немає куди йти, я без родичів, ще й із дитиною на руках", – зізнається Ольга.

Вона пригадує, як втекла разом із дитиною в тому, у чому були. А потім упродовж місяця не могли забрати свої речі з його будинку, навіть із поліцією та телебаченням.

Пригадує, як їй пропонували тимчасове безплатне житло в занедбаному санаторії. А за кілька днів поставили перед фактом, що Оля мусить платити 1000 грн на тиждень.

Пригадує, як її переслідували та погрожували чоловік і його батько, який хотів відрубати Олі руку ворітьми з необроблених металевих листів.

Сама винна?

"Але я пам’ятаю і всіх людей, які нам допомагали та підтримували. Тепер мені не соромно про це говорити. Ба більше – я буду про це говорити. І закликаю всіх жінок, які постраждали від насильства, кричати про це на весь світ. Покидьки не змінюються і не стають краще. Насильству немає виправдання", – пише Оля.

Олі допомогли орендувати квартиру. І підтримували її буквально 2 місяці. Після того вона не повернулася до старого життя.

Історія № 5

"Марії ми разом збирали на операцію. Чоловік зламав їй руку під час приступу "любові". Перелом був дуже складним. Жінка працювала фізично, у неї було троє дітей, яких вона годувала. Після побиття вона, звісно, не могла працювати", – розповідає Маріель.

Вона пішла від чоловіка й орендувала квартиру. Але через розголос у мережі, коли збирали гроші жінці на операцію, хоча її обличчя не показували, її впізнали орендодавці. Марію вигнали з квартири зі словами: "У тебе проблеми, а нам таке не треба".

Упродовж двох днів їй треба було знайти інше житло.

Сама винна?

"А потім соціум каже цим жінкам: "Не мовчіть". А як? Якщо йдеться не тільки про те, що треба буде винаймати житло, а про те, що він буде тебе переслідувати, тобі не буде де жити, ти можеш втратити роботу, друзів, яким він розкаже іншу версію. Дуже складно почати нове життя. З цим майже неможливо впоратися самостійно", – коментує Маріель.

Про секретну квартиру, погрози та припинення допомоги

Упродовж року команда БлагоДОМу орендувала квартиру для жінок-жертв насилля. Там було три кімнати, які вдалося повністю обладнати. Періодично люди, які були в складних ситуаціях, змінювалися. Адресу ніхто не знав.

"Чоловіки наших підопічних постійно погрожували мені в інтернеті – у коментарях і особистих повідомленнях. Їх було дуже багато щодня. Я блокувала, а вони створювали інші акаунти й однаково мені писали. Вони писали наклепи на мене моїм друзям і знайомим", – розповідає Маріель.

Одного разу був випадок, коли в БлагоДІМ зателефонував чоловік і збрехав, що хоче стати волонтером. Це був карантин, він прийшов в офіс у масці, тож Маріель його не впізнала. Хоча зазвичай знала, як виглядають чоловіки підопічних.

"Я виходила з офісу й запропонувала йому дорогою за моєю дитиною в садок поспілкуватися, розказати більше про нашу діяльність й потреби. І тут він каже: "А я – чоловік підопічної". Це була жінка, яку він бив до півсмерті. Звісно, я не знала, що робити і як правильно завершити цю розмову, було страшно. Коли ми все-таки закінчили, я не пішла за дитиною в садок, а пішла в інший бік, зателефонувала вихователям і попросила затриматися", – пригадує Маріель.

Бувало таке, що чоловіки під’їжджали до дому Маріель і зазирали за паркан, чекали її під офісом, призначали прямі зустрічі. Маріель зустрічалася з ними в безпечному місці, вони спілкувалися. Однак це були дуже агресивні розмови з пресингом.

"Для цих чоловіків я – та, яка допомогла їхнім жінкам піти від них. Отже, я – ворог і предмет ненависті. Це була головна причина, через яку ми припинили свою діяльність у цій сфері. У мене не було механізму, як захистити себе та своїх дітей", – зізнається Маріель.

Загалом БлагоДОМу вдалося допомогти понад 50 жінкам.

Нині організація працює трішки по-іншому. Коли до організації звертаються жінки, які мають проблеми в сім’ї, їм надають всю потрібну інформацію, куди можна звернутися за кваліфікованою фокусною допомогою.

Також є змога отримати безплатний доступ до курсу "Вона зможе". Він – про усвідомлення, якщо жінка хоче щось змінити у своєму житті. Він стане помічним, коли жінка не знає, із чого почати, не може спланувати стратегію і не знає, що робити та як піти.

Психологиня команди "БлагоДІМ" Анна Чеченіна

Які етапи проходить жінка від насильства до виходу з кризи

Психологиня команди "БлагоДІМ" Анна Чеченіна пояснює, що людина, яка чітко розуміє свої кордони, зазвичай відразу розрізняє, що з нею чинять несправедливо. Вона швидше виходить із токсичних взаємин.

Натомість жінки, які впродовж довгого часу перебувають у стосунках, в яких партнери їх знецінюють і шкодять їм – найчастіше мають великі проблеми із самооцінкою та цінністю себе, не розуміють свої кордони. І це – не провина жінки.

"Такі жінки часто не відстежують і не розуміють, наскільки погано до них ставляться, що бити та спускати зі сходів – не норма. Вони пропускають тривожні дзвіночки та неправомірні дії. Щоби жінка, яка переживає насильство, вирішила звернутися по допомогу, потрібен тривалий час. Часто йдеться про роки. Жінка настільки довго терпить, що йде тільки тоді, коли вривається терпець і вона каже собі: "Так, усе, досить, треба щось із цим робити", – розповідає психологиня.

Інтенсивна психотерапія зазвичай триває мінімум 3 місяці. Адже часто складні умови, у яких опинилася жінка, можуть бути пов’язані з її дитинством. Наприклад, жінка бачила приклад такого ставлення у своїй родині, тому не знає, що може бути інакше.

Далі відбуваються гойдалки. Адже жінка перебуває в співзалежних стосунках, які дуже важко розірвати. Цикл повернень може складати 7–8 разів. Це – закономірність, процес, який треба пройти.

"Я не дивуюся, якщо працюю з клієнткою, усе гаразд, є результати, вона все розуміє, але за деякий час вона мені пише, що повернулася до чоловіка. Якщо чоловік хамить, принижує чи ображає жінку, підопічна може казати: "Слухайте, ну, цього разу вже краще. Він же мене не бив". Усе це треба здолати", – говорить Анна.

За деякий час, проходячи терапію, жінка усвідомлює на рівні своїх переконань і відчуттів, що вона змінюється. Жінка стає більш автономною та незалежною, може працювати, заробляти, знає, куди піти та як розлучитися. Тож тепер потребує іншого ставлення.

Якщо вона виходить зі співзалежних стосунків із чоловіком, завдання психолога – коригувати її психологічний стан, допомагати повірити в себе, далі працювати із самооцінкою та переконаннями, щоби жінка знову не вступила в такі взаємини, допомогти клієнтці зрозуміти, що взаємини – це не про вторинну вигоду.

Загалом минає близько року, щоби жінка могла жити без підтримки психолога та ГО.

"З мого досвіду близько 40 % таки повертаються до своїх чоловіків, 60 % вдається викараскатися", – говорить Анна.

Й одна з причин, чому жінки повертаються в токсичні стосунки – оцінка суспільства, яке стверджує "Сама винна".

"Висловлювання "Сама винна" точно не сприяє тому, щоби ці жінки звернулися по допомогу. Маючи низьку самооцінку, вони можуть переконати себе в тому, що дозволили, щоби з ними так поводилися. На жаль, люди, які кажуть "Сама винна", справді вірять у це.

Вони вважають, що якщо жінка вдягнула коротку спідницю чи нафарбувала губи червоною помадою, то спровокувала чоловіка зґвалтувати її. А жінка, яку чоловік спустив сходами за волосся, очевидно, мала змовчати під час сварки. Скільки таких висловлювань і коментарів, – стільки роботи для психологів і психотерапевтів", – говорить психологиня.

Це – про неосвіченість суспільства. Анна пояснює, що жінки, з якими відбувається домашнє насильство, часто не розуміють, що це – не норма. Варіантів, чому так – тисячі.

Жінка може бути зі щасливої родини, але в ній завжди було правило "Хороші дівчатка так себе не поводять". Хороші дівчатка не захищаються і не опираються.

Жінка може бути сором’язливою, тихою і вихованою, що не може сказати: "Забери від мене свої руки" чи вийти із цієї кризи, чи розповісти комусь. У неї немає файлика з правилами, як треба робити, вона не готова до такої ситуації. У такому становищі може опинитися кожна.

Або ж у родині не було заведено обережно ставитися до чужих кордонів. Наприклад, не стукати, коли заходиш до 14-річної дівчинки в кімнату чи без дозволу читати її повідомлення.

"Якщо йдеться про будь-яке насильство, не грає ролі, чим дівчина чи жінка займається в житті, це не дає чоловікові права робити будь-що з її тілом без її дозволу. Якщо ви хочете якось повпливати на життя людини, яка пережила насильство, краще нагадуйте їй, що так не має бути, ніхто не має права до неї торкатися без її дозволу, ображати, принижувати абощо. Якщо ми бачимо, що жінку б’ють на вулиці, ми ж не пройдемо повз, а викличемо поліцію, правда? То чому, якщо ми бачимо такі ситуації в родинах, то мовчимо?", – завершує Анна.

Марія Марковська (Булейко), спеціально для "УП.Життя"