Леся Ганжа до повномасштабної війни працювала редакторкою сайтів "Доступ до правди" про доступ до публічної інформації та "Жінки – 50% успіху" про жіноче лідерство. Вела медійні проєкти та готувала репортажі із прифронтових територій, займалась вітрильним спортом. Але вже майже два роки, як вона воює – спочатку у складі 130 батальйону ТРО була в Ірпені, потім на Харківщині та Донеччині.
Зараз Леся служить у 518 батальйоні, і нині її військова спеціальність – операторка FPV-дронів.
"Українська правда.Життя" поговорила з Лесею про важливість командної роботи на війні, про те, як бути жінкою в українській армії і навіщо українській армії більше жінок.
"Один в полі не воїн"
"Ми зараз на Харківщині у селі, нас відвели на ротацію. Тож поки відновлюємось, живемо у людей, допомагаємо на городі. Люди в селі хороші, проукраїнські, пережили окупацію. Тут така хороша українська мова, і видно, що завжди тут говорили українською. Хазяйка каже: "Піди собі вирви кабачка, отам, де огуддя". Вона ж не в школі те "огуддя" вивчила.
За молоко з нас грошей не беруть – Наталя, в якої корова, каже, я не можу ваші гроші брати, вони вам важкою ціною даються. У Юлі пральна машинка працює нон-стоп – усі військові в неї перуться, вона не те що не відмовляє, а й запрошує. Тут є люди, які волонтерять, дівчата, що плетуть сітки. Це хороше українське село, яке дуже натерпілося під час окупації", – розповідає Леся Ганжа.
 |
| Леся Ганжа до повномасштабної війни працювала редакторкою |
Зараз Леся працює зі своїм напарником Данилом в аерогрупі. Вони літають не лише на розвідувальних "пташках", а й на FPV – це переважно дрони-камікадзе, споряджені вибуховим "подарунком".
Леся літає з квітня цього року, а до цього була стрільцем-піхотинцем. Порівняно з першими місяцями в лавах українського війська, Леся каже, що почувається іншою людиною.
"Я вже не та людина, якою прийшла півтора року тому, яка не знала, що робити, і слухала всіх підряд, а ті своєю чергою теж не знали, що робити. Зараз з’явилась впевненість. І це така дуже точкова впевненість: я вмію лише те, що вмію. Це відчуття, як на Майдані, наче ти крапля в океані. Але дуже важлива крапля. В тебе є робота – і ти її виконуєш", – каже Леся Ганжа.
Слово "робота" на лексиконі військових означає "бойові виходи". Ніхто не каже: "завтра піду в бій", кажуть "піду на роботу".
"Робоча зміна" мобільно-ударної аерогрупи триває по-різному – залежно від того, як швидко вдалося дійти до точки і розкласти обладнання. Оскільки FPV летять лише у межах прямої видимості, дистанція польоту є вкрай обмеженою, то FPV-шники намагаються підійти якомога ближче до цілі. В цьому і є основна складність та ризик. Плюс все електронне обладнання світиться на засобах РЕР – щойно вмикаєш антену, як починаються прильоти.
Тому важливо вилітати швидко, і вимикатися після роботи теж швидко: ворожа РЕР "бачить" увімкнуте обладнання, і поки не вимкнеш антену – по тобі прилітатиме.
Леся каже, що на бойових виходах добре усвідомила, наскільки важливою є командна робота – раніше так гостро це не відчувала.
"Колись мої друзі з бойовим досвідом казали, що в армії чітко працює приказка "Один в полі не воїн". Якщо ти залишився на полі бою сам – вважай, не залишився. Так мене вчили: робота лише з напарником: один стріляє, другий – перезаряджається. В ударно-мобільній аерогрупі теж один багато не напрацюєш", – розповідає вона.
Леся Ганжа каже, що з напарником спершу притирались і подеколи сварилися, але зараз роботу чудово налагодили.
"Даня мене дуже заспокоює, а коли ти спокійний – ти і летиш влучно. До того ж він суперталановитий пілот. Наприклад, польоти, які я освоювала кілька місяців, він опанував за кілька днів. Я відчуваю його опіку і турботу, і вона комфортна, бо базується на повазі і бажанні, аби командний результат був кращим. У нас спільна мета: спалити побільше ворожої техніки. Коли ми сваримося, то згадуємо про танчики – і все стає на місця", – каже Леся.
 |
| Зараз Леся служить у 518 батальйоні, і нині її військова спеціальність – операторка FPV-дронів |
Сексизм, втрата свободи і зручні армійські штани
В армії сексизму рівно стільки ж, скільки й у суспільстві, але за час перебування тут Леся навчилась ставитись до цього інакше.
Сексизм на війні часто маскується під турботу, а турбота й опіка – це те, що дозволяє людині у вкрай важких обставинах почуватися сильною, гуманною, важливою. Тому жорстко обламувати чоловіків не годиться, а пояснювати усім, що ти не дитина, якою треба опікуватися, швидко задовбує, каже Леся.
"Я вирішила, що це зайва морока – щоразу протестувати проти проявів сексизму. Я іноді роблю зауваження, але загалом бачу, що життя все розставляє по своїх місцях. У мене є свої бойові задачі. Зрештою, я прийшла в армію не для того, щоб боротися сексизмом, а для того, щоб воювати з москалями. Тому сексизм трохи зачекає. Та й маю багато сподівань на еволюцію: багато проявів мають просто зникнути еволюційним шляхом", – пояснює свою позицію військова.
Інша велика незручність армійських буднів, за словами Лесі – це втрата змоги розпоряджатись своїм часом. І це те, що гнітить.
"Твій час тобі не належить, навіть на ротації. Не можна з'їздити на "Нову пошту", яка в сусідньому населеному пункті. Не можна поїхати в перукарню тоді, коли тобі треба, а лише тоді, коли відпустять. І до стоматолога теж.
Потрібно чекати дозвіл добами – поки всі підпишуть. А якщо дозвіл і дадуть, то це буде щось на кшталт "ось тобі дві години завтра для візиту до лікаря". Але ж до нього наперед треба записатись на певний час, приїхати туди, бо стоматолог не сидить в очікуванні, коли ж до нього приїде Леся. Тут багато безглуздих обмежень", – зітхає співрозмовниця.
Або форма. Хочеш зручну хорошу форму – купи собі сам. Це стосується всіх, але жінок насамперед. Бо ж ще недавно жіночої форми не існувало.
"В мене раніше були чоловічі штани, але особливості жіночої і чоловічої тілобудови різні. В жінки штани можуть добре лягати на сідниці, але при цьому погано сидіти на стегнах, бо жіночі стегна зазвичай повніші, ніж чоловічі. Треба розуміти, що зручна форма – це не про красу, це про боєздатність. Солдат, з якого падають штани, чи намуляли черевики, це вже пів солдата", – каже Леся Ганжа.
Вона розповідає, що недарма багато військових намагаються придбати британську форму мультикам – не через колір чи моду, а через безліч важливих деталей. Передусім – якісна тканина, зручні кишені, надійно пришиті ґудзики. А маленька кишенька для турнікета в нижній частині штанини – достатньо велика, щоб турнікет у ній помістився повністю, а не наполовину, як в штанях, які видають.
"Коли ти йдеш на роботу, у твоєму бойовому рюкзаку обмаль речей. Там немає місця для запасних штанів. В тебе одні штани будуть на весь той період, поки ти перебуваєш в окопі. І вони мають бути такі, в яких ти будеш і спати, і працювати – і під дощем, і під сонцем", – пояснює Ганжа.
 |
| Велика незручність армійських буднів, за словами Лесі – це втрата змоги розпоряджатись своїм часом |
Чи потрібна жінка в армії
Питання залучення жінок в армію – це питання мобілізаційного ресурсу, адже не всі чоловіки – воїни, не всі жінки – берегині, переконана військова.
"Армія має навчитися залучати жінок. У нас не такий великий ресурс людей, які хочуть і можуть воювати. А жінок в країні 50% від загального населення. Частина з них хоче і може. Тому армія має розпрощатися із чоловікоцентричністю і навчитися залучати жінок, використовуючи їхні сильні сторони, а не вказувати їм на недоліки. Майже всі підрозділи, про які я знаю, переживають кадровий голод. Коли ми говоримо про те, чи прийдуть жінки в армію, ми фактично говоримо про перемогу України в цій війні", – каже Леся Ганжа.
Зауважує, що жінки можуть знайти себе в тих армійських спеціальностях, які не потребують великої фізичної сили.
"Наприклад, в піхоті чоловік є більш ефективним через те, що він фізично міцніший. А в тих сферах, які не потребують аж такої фізичної підготовки, жінки служитимуть не гірше. Це і небойові напрямки, і бойові. З бойових, до прикладу, жінкам дуже навіть під силу опанувати інженерну справу – мінування і розмінування, зв'язок, медицину, аеророзвідку. Це вже дуже багато. Ми не маємо права нехтувати таким потужним кадровим ресурсом", – каже аеророзвідниця.
 |
| Про воду Леся мріє і після перемоги. Адже вона – яхтовий капітан |
Плавання і… ще раз плавання
Найкращим способом розвантажитись і скинути стрес Леся Ганжа називає заняття спортом, зокрема плавання. Каже, що в селі є ставочок і поплавати там – завжди корисно.
Про воду Леся мріє і після перемоги. Адже вона – яхтовий капітан.
"Я збираюся в Антарктиду, матросом на вітрильній яхті. Андрій Андрєєв, компанія "Паганель", запросив мене знову стати членкинею екіпажу судна Mon Coeur. Це той вітрильний човен, на якому я перетинала Атлантику в 2019-му році. Андрій зараз дуже підтримує армію загалом і мене в армії зокрема. Тож коли навколо все летить і вибухає, я мрію про те, що на мене чекає Антарктида і Вогняна Земля. Після перемоги", – мрійливо всміхається вона.
Світлана Чернецька, спеціально для УП. Життя
