Головна функція – побачити дитину: хто такі соціальні педагоги і над чим вони працюють

Професія соціального педагога з'явилася у світі всього тридцять років тому. В Україні кожен педагогічний виш готує таких спеціалістів для шкіл, позашкільних закладів освіти, служб соціальної опіки та інших установ, які працюють з неповнолітніми дітьми, але сама професія ще не набула популярності.

Основною функцією соціальних педагогів є створення оптимальних умов для всебічного розвитку дитини та захисту її прав, а також налагодження взаємовідносин між сім'єю, навчальним закладом/простором та соціумом.

Щороку в першу неділю жовтня в Україні відзначають День працівників освіти, тому з нагоди свята "Українська правда. Життя" вирішила розпитати соціальних педагогів про специфіку їхньої роботи. З нами поспілкувались працівники шкіл та проєктів "Освіта не може чекати" UNICEF і Карітасу України.

Великий запит на роботу

"Основна наша функція – забезпечувати соціально-педагогічний патронаж", – розповідає Світлана Олексієнко, працівниця дитячого простору в Липовецькому ліцеї №2, що на Вінниччині. З колегою Оксаною Мельничук вони проводять позакласні заняття для дітей молодшого та старшого шкільного віку.

Простір відвідують як місцеві діти, так і внутрішньо переміщені внаслідок війни, тож зараз головна функція двох соцпрацівниць – побудова дружнього середовища.

"Весь тиждень у нас відбуваються арт-терапевтичні заняття, помірні фізичні навантаження та ігрові активності. Кожна вікова група дітей має свої години та дні на тижні", – уточнює Оксана.

Основною функцією соціального педагога є створення оптимальних умов для всебічного розвитку дитини та захисту її прав

Схоже розпланована робота і в дитячих центрах Карітасу України, але вони працюють повний день. "У першу половину дня у нас дві групи дошкільнят – 3-4 та 5-6 років, а друга зміна ті, хто ходять до школи. Вони теж розділені по групах: 7-9, 10-13 та 14-17 років, – перераховує Валерія Петько, соціальна педагогиня, координаторка напряму по роботі з дітьми Карітасу Полтава. – Для менших у нас передбачена дошкільна програма згідно з їхньою віковою категорією, а з підлітками працюємо у декількох напрямках: профорієнтація, пізнання себе, як особистості та статеве виховання".

Як зазвичай виглядають розвиваючі заняття з дошкільнятами, розповідає Ольга Стахнів, соціальна працівниця проєкту "Освіта не може чекати" у селі Оброшине на Львівщині:

"На дрібну моторику даємо ліплення, малювання та аплікації, також є розвиток письма – каліграфія і правопис літер та цифр, а на завершення йдуть рухливі ігри та забавки. Завдання навчити дошкільнят всьому перед нами не стоїть, але ці заняття допомагають їм потім почуватись впевненіше у перших класах".

Валерія та її колега із Дніпра Саміра Нейматова, яка раніше працювала соціальним педагогом у міському Центрі денного перебування ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, а зараз перейшла до дитячого проєкту Карітасу Дніпро, розповідають, що запит на роботу з дітьми зараз колосальний, оскільки освітні заклади працюють в обмеженому режимі.

"Запис в групи 3-4 та 5-6 років у нас заповнюється одразу, щойно відкривається реєстрація. Садочків зараз працює дуже мало. Якісь не відкрилися через відсутність укриття, якісь вимагають довідки офіційного працевлаштування від обох батьків, а є такі в яких досі живуть переселенці", – уточнює Валерія Петько з Полтави.

Саміра Нейматова додає, що у Дніпрі, наприклад, також у школах немає груп продовженого дня для молодших класів та багато шкіл досі мають дистанційне навчання.

Читайте також: Як це – працювати в українському дитсадку за 5680 грн? Історія однієї виховательки

Педагогічна запущеність

Соціальні педагоги розповідають, що у сучасних дітей є проблеми зі спілкуванням з однолітками, засвоєнням нового навчального матеріалу та навичками самостійного життя.

"Найперше ми працюємо над соціалізацією дітей, зниженням їхнього рівня тривожності та адаптацією їх у новій громаді, а вже потім даємо завдання для когнітивного розвитку", – перераховує Саміра Нейматова з Дніпра.

"Це покоління дітей, які росли спершу в COVID-19, а тепер у війну, – пояснює Валерія Петько з Полтави. – Часто у них немає спільного простору та дозвілля з однолітками. У найменших інколи відсутні навіть елементарні побутові навички самообслуговування. Це все наслідок того, що вчасно не відбувається сепарація від батьків, оскільки дорослі зараз бояться залишати дітей без нагляду. Наприклад, до наших занять малюки б швидше адаптувалися, якби батьки їх не відволікали, тривожно заглядаючи у вікна".

Соцпедагоги розуміють, що часи дійсно складні та не всі батьки готові дитину відпустити від себе та послабити контроль, тож пропонують мамам і татусям поступово долучатись до батьківських груп відновлення ресурсу, які проводить психолог в сусідній кімнаті, поки діти займаються в іншій.

У дітей середнього шкільного віку спеціалісти помічають іншу специфіку – вони дуже непосидючі та не можуть довго сприймати одну і ту саму інформацію, або робити якусь дію.

"Зараз багато активних і надзвичайних дітей, не буду називати їх гіперактивними, – зазначає Ольга Стахнів з Оброшине. – Батьки приводять цих дітей до нас і кажуть, що не знають, що з ними робити".

Соціальна педагогиня підтверджує думку колег, що потрібно системно працювати з батьками, оскільки інколи вони не бачать проблемних моментів у своїх дітей, перебувають "в собі", в цій війні, в роздумах, як вижити та що робити далі.

"Дорослі в нашій країні досі не обізнані в питанні дитячої психології. Досі багато стереотипів та упереджень, намагань виховати зручних і слухняних дітей. Оці всі "хлопчики не плачуть" та "не бігай, ти ж дівчинка" ще у багатьох проскакують. Нещодавно, наприклад, мала розмову з мамою, яка намагалась відучити доньку писати лівою рукою. Чому? Бо це незручно батькам", – пояснює Ольга Стахнів.

Валерія додає, що дуже багато підлітків елементарно не знають правил особистої гігієни та статевої безпеки – батьки або соромляться про це з ними говорити, або не приділяють цьому належної уваги.

"Ми розуміємо, що в подальшому житті якраз для підлітків це може призвести до проблем, тому розповідаємо, наприклад, про контрацепцію", – уточнює педагогиня.

У дітей середнього шкільного віку спеціалісти помічають іншу специфіку – вони дуже непосидючі та не можуть довго сприймати одну і ту саму інформацію

Розбудова безпечного та інклюзивного середовища

За посадовою інструкцією соціальні педагоги шкіл щороку створюють соціальний паспорт навчального закладу, де міститься інформація щодо соціальних категорій дітей з метою їхнього подальшого соціально-правового захисту. Для цього вони можуть обстежувати житлово-побутові умови проживання дитини; цікавитись, чи є у неї облаштоване місце для навчання, окреме ліжко, сезонний одяг та все потрібне для навчання.

Якщо є питання щодо соціального стану родини чи ймовірності сімейного насильства, то соцпедагог має відреагувати, подати відповідну інформацію в соціальні служби чи навіть в Ювенальну поліцію.

У школах соціальні педагоги мають також відстежувати розвиток дітей та рекомендувати батькам отримати консультацію у вузьких та профільних спеціалістів – логопедів, психологів, психіатрів тощо.

Координатори проєктів "Освіта не може чекати" та "Просторів дружніх до дитини" Карітасу не зобов’язані цим займатись.

"Але чисто по-людськи ми це робимо, бо прояви девіантної поведінки – видно, – зазначає Валерія Петько з Полтави. – Інколи батьки не вказують в анкетах про якісь особливості дитини, а потім воно оприявнюється, і зізнаються, що у рідному місці ходили на спеціалізовані заняття, а зараз не можуть, бо немає місць в ресурсному центрі чи не можуть системно платити за сеанси у реабілітолога чи логопеда".

Соціальні педагоги розповідають, що у їхніх проєктах зараз дуже багато інклюзивних дітей.

"Не тільки в Карітасі, але і загалом по дитячих проєктах міста. Ми ж спілкуємося між собою з колегами, – розповідає Саміра Нейматова. – Майже в кожній групі є по декілька інклюзивних дітей різного віку та з різним аспектом інвалідності. Іноді цю інвалідність не діагностовано, але на обличчя затримка мовлення чи розвитку".

Державна освітня система таких дітей намагається якомога довше не помічати та відмовляється працювати над їхньою інтеграцією в середовище – дитячі садочки та звичайні класи шкіл, адже тут потрібен індивідуальний підхід до кожного та найм додаткового персоналу – тьюторів та помічників вихователів і вчителів. Тож дитячі центри благодійних фондів та ініціатив зараз зайняли цю нішу та намагаються працювати з кожним, хто до них звертається.

"Побачити дитину – це головна така функція педагога. На жаль, вчителі інколи зосереджені на своєму предметі, та не можуть приділити достатньо уваги дітям, яких в класах зараз по 30-40 осіб. У нас в групах 10-15 дітей, тож є можливість побудувати довірливі стосунки підхопити та допомогти з тим, на що не вистачає часу в інших дорослих", – підсумовує Саміра.

Ольга Ситнік, спеціально для УП.Життя