Чому інклюзія важлива для всіх? Пояснюємо на прикладі інклюзивного класу авто

Станом на 2020 рік в Україні більше ніж 2,7 мільйона людей з інвалідністю (включно з 160 тис. дітей). Однак повномасштабна війна принесла в Україну безліч викликів, серед них – збільшення різних травм внаслідок бойових дій та обстрілів російських окупантів. Тож, зокрема через це, кількість людей з інвалідністю в країні зросте.

Ви вже, певно, чули, що Україна має ставати "інклюзивнішою". Проте, що таке "інклюзія"?

Інклюзивність – це набагато ширше поняття, ніж пандус у під'їзді.

Якщо відкрити Вікіпедію, то ви прочитаєте, що це "процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі". Іншими словами, це створення однаково комфортних умов для маленької дитини, людини старшого віку, мами з дитиною у дитячому візку, людини з інвалідністю, людини, яка не має інвалідності, але має травму пальця, яка буде дошкуляти ще декілька тижнів чи місяців.

Питання інклюзії дуже широке. Можна написати окремий текст про інклюзію в освіті. Про інклюзію простору тощо.

У нашому тексті ми пропонуємо сконцентруватись на питаннях транспорту, а саме можливості викликати машину тут і зараз, щоб поїхати у своїх справах та не витратити на це всі гроші світу. Послуга виклику авто, яка доступна тим, хто має інвалідність або тимчасові проблеми з пересуванням, не має бути мрією для людей в кріслі колісному чи тих, хто пересувається на протезах.

Uklon за підтримки Mastercard та MacPaw запустив клас авто "Інклюзивний" у Києві та його передмісті в радіусі 20 км у квітні 2023 року. Від моменту запуску за перші три місяці пасажири класу авто "Інклюзивний" здійснили 3 360 поїздок. Новий клас випробували 699 людей, що користуються кріслом колісним.

Валентина Сухар, очільниця благодійного фонду Unity, модель

Тендітна, стильно одягнена молода дівчина з яскравими рисами обличчя. Енергійна та активна модель та громадська діячка. Має інвалідність з народження. Але завдяки мудрій маминій позиції ніколи не вбачала в цьому проблеми чи перепони.

"Мені ніхто не казав: Валю, ти хвора. Ти чогось не можеш. Я росла повноцінною дитиною. Маленькою могла ходити на колінах і я не просто ходила — я ганяла на них, гралася в пісочниці. У мене було багато друзів, вони приходили до мене в гості", – згадує дівчина.

Валентина Сухар

Мудра позиція дорослих передавалась і дітям: у школі над Валентиною ніхто не глузував. Вона завжди почувала себе першачком, лідером: навчалась на п'ятірки, з усіма дружила, а інші намагались списувати у неї на контрольних. Коли діти виходили кудись на пікнік, то в мами Валі вони забирали крісло колісне й допомагали дівчинці за потреби.

Перші проблеми з неінклюзивним простором почалися в університеті. Він розташований доволі далеко від дому, мама працювала і не могла возити дівчину, тому попри комунікабельність довелося вибрати заочну форму навчання.

У часи студентства Валентини вже був доступний так званий "Соціальний транспорт".

Проте доступність його була лише в тому, що він існував. На ділі ж, для того, щоб ним скористатись, треба було зібрати величезну кількість довідок.

"Треба було об'їздити купу місць. Зібрати купу довідок і ще окремо їх завести. Добре, що в мене була мама, яка мала сили робити це зі мною. А якщо в тебе немає такої людини?" – запитує Валентина.

Дівчина живе активним життям, тому іноді транспорт потрібен тут і зараз. І щоб була можливість не залучати до цього когось ще. Тому клас авто "Інклюзивний", який запустив Uklon за підтримки Mastercard та MacPaw, виявився тим, що потрібно людині з інвалідністю: авто, яке просто приїздить і просто відвозить тебе з точки А в точку Б. Також авто класу "Інклюзивний" оснащені гідравлічним або механічним підіймачем, рампою, спеціальними пасками безпеки та кріпленнями для фіксації крісла колісного.

"Люди з інвалідністю не хочуть до себе якоїсь жалості. Ми просто хочемо жити максимально самостійним життям. З нами цікаво! Серед нас є прекрасні спеціалісти, які багато що можуть дати Україні", – зауважує Валентина Сухар.

Сергій Храпко. Ветеран війни, військовослужбовець Збройних сил України, постійний учасник "Ігор нескорених"

"Чим я тільки не займався. Востаннє – дитячими меблями", – усміхається ветеран.

А потім почалась війна. У 2015 році Сергій мобілізувався до ЗСУ та проходив службу в 30 механізованій бригаді, де й отримав поранення. Втратив руку та отримав важкі поранення ноги, яку згодом також довелося ампутувати.

Каже, що з початком повномасштабного вторгнення з'явилося більше інформації про ампутацію та протезування, і деякі військові завдяки цьому стали легше сприймати втрату кінцівки. У 2015 році це було не так, тому, звичайно, ампутація викликала тривогу та напруження.

"Тоді це була закрита тема. Але десь за місяць я усвідомив одну річ: загалом нічого не змінилось. Я живий і цього достатньо. Так, у мене немає руки або ноги, але я роблю все, що робив і до поранення, просто повільніше", – згадує військовий.

Cергій Храпко

І додає, що деякі речі взагалі почав робити вперше, наприклад, водити авто:
"Я мав права, але не сідав за кермо з 2000 року. Але після поранення повернувся до цього, бо авто – це певний рівень свободи".

Спеціальний автотранспорт, який можуть виділити для людини з інвалідністю, категорично не підходить для молодих людей, які хочуть жити активним життям.

"Мені треба машина на зараз. Не через три дні з 14 до 14:30, а зараз. Громадський транспорт теж велика проблема – він повільний, важко і з протезом, і з кріслом колісним. А машину треба іноді переобладнувати, наприклад, якщо людина має високу ампутацію. Це коштує недешево, не всі можуть собі це дозволити", – зауважує Сергій Храпко.

Інклюзивне авто – це ще одна можливість. Можливість для тих, хто машину собі дозволити не може. Можливість, якщо вона не на ходу, можливість, якщо ти просто не кермуєш або не можеш переобладнати її під себе.

Сергій зазначає, що ставлення до людей з інвалідністю, то навіть не питання до уряду. Це питання до всього суспільства:

"Якщо є вільне місце для людей з інвалідністю, то його обов'язково займуть. І часто це буде не людина з інвалідністю. Реакція поліції на це часто нульова. Тепер нас стало кардинально багато, і на нас почали звертати увагу. Як в прямому – так і в переносному сенсі".

Сергій вважає, що не варто якось по-особливому ставитись до людини, яка отримала інвалідність. Звичайно, це має сенс, коли стан ще не стабілізований і людина дуже вразлива, але поступово варто ставати настільки самостійним, наскільки це можливо.

"Звичайно, це суто моя думка. Але важливо прийняти себе таким, який ти є. І робити все, що можеш. Не без допомоги, звичайно, там, де це необхідно. Людина повинна знайти для себе нові цілі", – каже ветеран.

І чим більше навколо людини можливостей – тим легше це буде зробити.

Тетяна Гераско, журналістка, мати хлопчика з аутизмом

"Спочатку встає сонечко, потім Іван, а потім телефон", – сміється Тетяна Гераско, журналістка та мама хлопчика Івана, який має розлад аутистичного спектра. В Івана купа захоплень: машинки, кулінарія, казки про перевертнів, динозаври.

"З початком повномасштабного вторгнення він почав захоплюватись літаками та важкою технікою. Як і нас всіх його дуже лякали сирени. Але ми почали робити літачки. Ми зробили їх дуже багато і запускали у квартирі, коли звучали сирени. Це допомогло дитині адаптуватись", – розповідає мама.

Родина вирішила не покидати країну. Вони оцінили ситуацію та тривалість дороги й з усіх можливих стресів обрали той, який травмує дитину найменше:

"Дорога зайняла б 2-3 доби. У дитини не було би перепочинку. Я знаю випадки, коли діти з аутизмом після виїзду в іншу країну або місто впадали в депресивний епізод, не виходили з кімнати й нікого туди не пускали. Я рада, що ми втримали психіку дитини. Хоча, звичайно, у нього погіршився сон, і він став тривожнішим".

Іван

День родини виглядає приблизно так:
‍
- Підйом.
- Трохи ігор в телефоні.
- Сніданок.
- Бабуся відвозить хлопчика до школи.
- Протягом дня заняття з логопедом, психологом, нейрокорекція.
- Обід – час відпочинку та ігор.
- І у 22:00 хоч і не хочеться – спати.

"Аутистичний спектр" недарма називають спектром. Це – цілий комплекс поведінкових проявів, і якщо одна дитина з РАС має ось такі симптоми, це означає, що вони будуть й в іншої.

Проте діти з РАС не завжди можуть прокомунікувати свої потреби та емоції, що може вилитись у сильний плач чи істерику. І тут дуже важливо спокійно реагувати на це та не ускладнювати життя батьків непрошеними порадами.

"Іноді істерика може тривати 5 хвилин, іноді 10. Дитині допомагає встановити зоровий контакт та обійнятися. Іноді Іван не хоче тактильного контакту, тоді краще просто перечекати плач. Не треба силою кудись тягнути дитину з транспорту. Це просто ситуація, яку треба пережити й жити далі", – розповідає Тетяна.

І додає, що дуже добре, коли є люди, які це розуміють, з якими це можна спокійно прокомунікувати. Які професійно працюють у своїй сфері і не будуть лякатись гучного плачу дитини в транспорті чи неадекватно реагувати на прояви поведінки просто тому, що до таких не звикли.

Сергій Лубнін, водій класу авто "Інклюзивний"

Інклюзія, як ми вже зазначали на початку, – дуже комплексний процес. Створення інклюзивного класу авто – це лише невеликий фрагмент цієї системи. Але фрагмент важливий. Адже дозволяє людям вільно переміщатись, планувати свій день, зустрічатись з друзями, вчитись і працювати.

Створення інклюзії неможливе без людей, які розуміють її важливість та особливості. Найінклюзивніший транспорт не матиме сенсу, якщо водій цього транспорту не проявить професіоналізм та повагу до своїх пасажирів. Сергій Лубнін вирішив стати водієм інклюзивного класу, коли дізнався, що компанія Uklon планує запускати новий клас авто для людей, що користуються кріслом колісним.

“Я подумав, що це чудова нагода спробувати допомогти людям у своїй роботі. Я поговорив з керівництвом і вони погодились. Перший день, коли сервіс запустився, ми просто відповідали на купу дзвінків: люди не зовсім розуміли, що таке “інклюзія” і для чого “інклюзивний клас авто”, – згадує Сергій.

Сергій Лубнін

Він погоджується з колегами, що мало де можна почути такі щирі слова вдячності, як на роботі, в яку він наразі залучений. Він розповідає, що клієнти – дуже різні люди. І старенька бабуся, яка три роки не виходила з дому, і тепер онуки вивезли її в парк, і ветерани – хлопці з протезом чи протезами. Є і люди, які тимчасово не можуть ходити. Тепер, щоб поїхати у справах чи в гості, потрібно лише декілька хвилин для виклику авто.

Як і повинно бути. Наразі питання інклюзії не просто важливе. Воно практично першочергове. Тисячі молодих хлопців і дівчат, які буквально рятують наше життя на фронті, потребують її та потребуватимуть в найближчому майбутньому.

Проєкт реалізований за підтримки компанії Mastercard, яка є учасником спільноти «Бізнес без барʼєрів», та MacPaw: компанії-партнери виділили кошти на закупівлю перших спеціалізованих авто. Також проєкт підтримав Український ветеранський фонд Мінветеранів, партнер компанії серед ветеранів, ветеранок та їхніх родин.

"Команда MacPaw бачить Україну об'єднаною, де кожен має відчуття безпеки, приналежності та визнання, а також справедливі можливості для самореалізації.

Саме тому ми підтримуємо інклюзію, впроваджуючи інноваційні продукти та підтримуючи соціальні ініціативи. Вже не перший рік MacPaw співпрацює з ініціативою Доступно.UA, яка аналізує міські простори та допомагає зробити їх доступнішими для маломобільних груп населення.

Олександр Косован, засновник і СЕО MacPaw

Простір MacPaw Space, в якому відбувся тренінг для професійних водіїв, також є інклюзивним. Україна – це країна з людьми, які надихають. Це країна, за яку варто боротися, у якій варто жити, попри усі складнощі, через які нам доводиться проходити. І ми маємо честь долучатися до проєктів, які сприяють побудові інклюзивного суспільства", – Олександр Косован, засновник і CEO MacPaw.

"Ветерани російсько-української війни понад дев’ять років відстоюють нашу свободу. Ціною важких поранень, інвалідності та втрат. Вони мають право на гідне ставлення та комфорт у цивільному житті. Тож саме час говорити про інклюзивність.

У новій реальності люди із різними травмами і різним досвідом вже стають активними членами суспільства. Однак ветеран з інвалідністю не має хвилюватись за те, як йому чи їй дістатись до лікаря чи будь-якого іншого пункту призначення.

Наталія Калмикова, виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів

Саме тому ми підтримуємо Інклюзивний клас компанії Uklon. Це та історія, яку варто брати за приклад іншим бізнесам. Компанії, сервіси, громади зобов'язані забезпечити якомога більше зручностей для ветеранів. Це про нашу вдячність і повагу. Це про гідність ветеранів", – коментує Наталія Калмикова, виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів.

Інга Андреєва, генеральна директорка Mastercard в Україні та Молдові, додає, що кожен українець заслуговує на найкращі технологічні та зручні рішення, і ця ініціатива – ще один крок на шляху до об’єднаного та безбар’єрного суспільства.

"Безбар’єрність – це вкрай важлива ознака відкритого цивілізованого суспільства, коли рівні права та можливості забезпечуються для кожного. Ми в Mastercard щодня працюємо над побудовою інклюзивного світу, де кожен має можливості для розвитку і зростання: від впровадження інноваційних платіжних рішень й допомоги бізнесу – до різноманітних соціальних ініціатив, зокрема в напрямі створення інклюзивного простору", – каже вона.

Інга Андреєва, генеральна директорка Mastercard в Україні та Молдові