"Це такий азарт і кайф". Історія аеророзвідника, який після тривалої реабілітації планує повернутися на війну

Це такий азарт і кайф. Історія аеророзвідника, який після тривалої реабілітації планує повернутися на війну

Євгеній Хижа (позивний "Чужий") – молодший сержант 21-го окремого батальйону спеціального призначення, який на службі виконував обов’язки оператора БПЛА. У травні цього року під час мінометного обстрілу на Донеччині військовий був тяжко поранений.

Про важливість дронів на передовій, процес реабілітації та свою нову чотирилапу подружку, привезену з прифронтового міста, боєць розповів "УП. Життя".

***

Євгеній Хижа родом із села Дібрівка Миргородського району Полтавської області. Ще з дитинства він хотів стати військовим. Втім із омріяною спеціальністю не склалося, адже процес вступу 2010 року був досить непростим.

– Я хотів вступати до Академії військово-морських сил імені Павла Степановича Нахімова. Усе потрібно було робити через військкомат. Якщо в моїх однокласників вступна кампанія розпочиналася влітку, то я ще навесні мав пройти медкомісію й підготувати всі документи.

РЕКЛАМА:

У військкоматі сказали, що треба скласти тести з української мови й з математики, а також фізичну підготовку у Севастополі. Я про всяк випадок записався ще на географію, бо скрізь здебільшого вимагали три тести. Ми вже навіть завчасно купили квитки до Севастополя, бо влітку сезон, і туди складно було потрапити. Але надійшов лист, що треба ще тести з фізики. ЗНО вже завершилося, і я ніяк не встигав, – розповідає військовий.

Тож після школи Євгеній Хижа вступив до Кременчука на інженера-механіка, але там йому не сподобалося, і згодом він здобув спеціальність "Товарознавство" у Полтаві.

Євгеній Хижа (позивний "Чужий") – молодший сержант 21-го окремого батальйону спеціального призначення

Хотів піти добровольцем, але мама стримала

Коли розпочалася повномасштабна війна, хлопець одразу хотів піти добровольцем, але його мама дуже просила не робити цього, тож вони домовилися, що Євгеній воюватиме за умови, якщо отримає повістку.

Повістка надійшла на початку квітня.

– Я швидко пройшов медкомісію. Сказали, що завтра зранку відправлення на Київ. Приїхав додому, потім зателефонували й повідомили, що все скасовується й викличуть за дзвінком. Я місяць ще вдома сидів, чекав, ніхто не телефонував. Пішов сам до військкомату через місяць, і мені сказали: "У понеділок приходьте", – говорить боєць.

Згодом з’ясувалося, що Євгенію телефонували з військкомату, але у селі був дуже поганий мобільний зв’язок.

2 травня мобілізованих привезли до Києва. Набирали бійців до батальйонів президентської бригади.

– Командир батальйону й начальник штабу проводили співбесіду. Деякі люди відсівалися, бо не складали нормативів, і поверталися до військкоматів. Після співбесіди запитували, ким хочеш служити. Загалом мені було все одно, просто не хотів тягати кулемет чи гранатомет, – сміється. – Навчався на помічника гранатометника.

Бійців готували інструктори в межах столиці. Євгеній потрапив до новосформованого підрозділу – 21-го окремого батальйону спеціального призначення на базі президентської бригади.

Коли новоприбулі проходили базове навчання, командир їхнього підрозділу повідомив, що є можливість навчитися керувати дронами, і Євгеній погодився.

Євгеній на службі виконував обов’язки оператора БПЛА

Побратими дали позивний "Чужий"

– У хлопців уже були позивні. Вони їздили на тренування в межах області, а я залишався в підрозділі й навчався керувати дронами. Наше перше бойове розпорядження було в Іванківському районі, під Чорнобилем (ми займали оборону на випадок повторного вторгнення).

І вже там, коли довелося більше спілкуватися по радіостанціях, треба було вигадувати позивні, тому що в ефірі не мали звучати прізвища. Я не знав, що вибрати. Хлопці підказували стосовно прізвища, почали казати "Хижак", а я не хотів щось схоже з прізвищем. І тоді пригадався фільм "Чужий проти хижака", і хтось сказав "Чужий", – каже аеророзвідник.

Військовий підрозділ Євгенія дислокувався в Іванківському районі, поблизу Чорнобильської зони, де раніше стояла російська армія.

– Росіяни дорогою табір собі там влаштували. Мешканці того населеного пункту перебували під окупацією. Люди і в межах зони, і поблизу неї живуть. Ми ж перші два тижні боялися. Нам не дозволяли копати, хоча треба було. Це колишні стоянки росіян, і вони позалишали там купу всіляких сюрпризів: "розтяжок" тощо, – розповідає боєць.

"Коригування вогню без дрона майже не можливе"

Без перебільшення можна сказати, що дрони – це "очі" наших військових. За допомогою цих пристроїв можна більш вдало керувати МК-19 (автоматичний гранатомет – прим. авт.), впливати на інші важливі процеси під час бою.

– Коригування вогню зараз без дрона майже не можливе. Раніше я коригував вогонь за допомогою бусолі (пристрій, який застосовують в артилерії для орієнтування гармат і приладів, щоб засікти ціль, а також для спостереження й розвідки тощо, – прим. авт.). Також це робили за допомогою розвідників, які залазили ближче до ворога. На полі бою людина, сидячи в окопі, на слух визначала, далі чи ближче відкривати вогонь, і це було коригування ні про що. Усе вийшло на новий рівень, коли я підняв дрон у небо. Це все настільки ефективно, що будь-який ворожий штурм припиняється практично відразу, – розповідає військовий.

За словами аеророзвідника, дрон не лише допомагає нашим бійцям відкривати вогонь точніше, а й прикриває їх під час обстрілів, адже за допомогою пристрою можна побачити всі пересування ворога.

Перешкодами для роботи пристроїв можуть бути погодні умови або те, що ворог навмисне "глушить" зв’язок.

– У наш типовий день служби літаємо від світанку до самого вечора. У Бахмуті ми були максимально автономні, адже мали Starlink. Ми стояли за 700 метрів від передових позицій, а літали далі. Я веду трансляції. Усе, що бачу дроном, бачить командування штабу й союзні підрозділи. Мій командир може завдяки цьому керувати боєм, – каже аеророзвідник.

Робочий процес аеророзвідника

"На війні відкрилася інша естетика фільмування – знищення ворога"

Євгеній Хижа говорить, що йому завжди подобалися відео, зняті дроном. У мирному житті він мріяв купити квадрокоптер і знімати природу.

– На війні ж відкрилася інша естетика фільмування – знищення ворога. Це такий азарт і кайф, словами не передати. Хлопці на позиціях лише знають про присутність ворога, вони його не бачать. А в мене цікавіше, я бачив усі пересування, вів трансляції, за ними ми вели мінометний обстріл тощо.

Інколи до мене звертаються союзники. Наприклад, одного разу писали прикордонники, мовляв, ми хочемо постріляти з міномета по ворогу, побудь нашими очима. Я їм допомагав, у мене досі є архів відео, як їхня артилерія філігранно руйнувала ворожі штурми, як орки падають, метушаться, – сміється.

Зворотний бік медалі керування таким пристроєм – те, що за допомогою дрона боєць також бачить зруйновані домівки наших громадян.

– Перші рази ми "літали" з 9-поверхівки, що на в’їзді до Бахмута. Мали таку потребу, бо шукали позиції, звідки літати. Найскладніше було "ходити" цими порожніми квартирами й дивитися на зруйноване життя людей, – розповідає Євгеній Хижа.

Привіз додому кішку з прифронтового міста

Із середини грудня 2022 року до кінця лютого 2023-го підрозділ Євгенія Хижі дислокувався в місті Дружківці Донецької області. Прямуючи з магазину до свого тимчасового дому, боєць побачив кішку. Тварина бігала біля нього з побратимом, а потім пішла за хлопцями.

Тварина прожила з військовими протягом місяця. Їй дали кличку – називали Манькою або Малою. Чотирилапа стала справжньою відрадою для Євгенія після тяжких бойових виїздів, адже заспокоювала своїм мурчанням.

Через деякий час підрозділ бійця мав змінювати місце дислокації. Євгенію не хотілося залишати кішку, щоб вона шукала інших військових. Так само не хотілося її возити лісами чи полями. Тож боєць купив "переноску" для тварини і, поїхавши у відпустку, забрав кішку з собою. Тепер чотирилапа живе на Полтавщині.

Євгеній забрав кішку додому із фронту

Дістав поранення, намагаючись врятувати побратимів

За час служби Євгенію Хижі довелося побувати у селі Залізному поблизу Торецька, Кліщіївці та Бахмуті.

Саме в Бахмуті в травні цього року військовий дістав тяжке поранення.

– У нас відбувалася планова ротація. Але все пішло не так від самого початку. На той час я літав з Іванівського (це село під Бахмутом на відстані 3 кілометри) і прикривав хлопців, – розповідає боєць.

Під час ротації вночі розпочався мінометний обстріл. Військовим складно було орієнтуватися на тій місцевості. Вони знали добре, як заходити до своїх позицій, а в сутінках повернули не туди й заблукали в приватному секторі.

– Я був у командира й чув по рації, що хлопці не могли вийти. Вони розділилися: частина пішла дорогою, а частина іншим шляхом. Я ж добре орієнтувався на тій місцевості, бо всю її облітав дроном напередодні. Піднімати в повітря вже не було чого, і я попросив автівку, щоб мене відвезли шукати хлопців, – каже боєць.

Євгеній, водій і старшина роти попрямували на точку евакуації. Під час виїзду прилетіла перша міна. У машини були пробиті колеса й вилетіло скло.

Євгеній завів водія й старшину в безпечне місце, адже знав тамтешні схованки, а сам вийшов шукати хлопця. Часу не було, адже мінометний обстріл тривав, і важливо було зберегти автівку в робочому стані, щоб якось повернутися.

– Я майже знайшов побратима, і пролетіла міна. Ступнув два метри – і далі вже нічого перед собою не бачив. Потім різкий спалах, у мене підкосилася нога, навіть болю не відчував, – розповідає військовий.

Осколок міни пройшов навиліт, Євгенію вирвало м’яз над коліном, ще маленький осколок залишився в руці. Бійця вивезли водій і старшина роти. Усі дивом врятувалися, адже автівка була досить пошкоджена.

Євгенія доправили до Дружківки, а потім – до Дніпра. Близько півтора місяця боєць перебував у реанімаційних відділеннях госпіталів Дніпра й Києва. Через тривале перебування у вологих підвалах у військового на тлі поранення розпочалася тяжка пневмонія, і він лежав під апаратом штучного дихання.

Пізніше Євгенія лікували у відділенні, він переніс чотири операції.

Лікарі хотіли списати на пів року, але попросив переглянути це рішення

Реабілітація бійця триває вже три місяці. Євгеній каже, що практично завершив відновлення, але чутливість пошкодженої ділянки повністю не повернулася, нога досі не згинається нормально, бо після операції є ускладнення – тромбоз вен. Лікарі через це ускладнення списати бійця на пів року.

– Я вмовив через місяць переглянути рішення. На огляд потрапив вже до іншого лікаря, тож тепер планую повернутися наприкінці місяця (розмова відбувалася 21 вересня – прим. авт.) до хлопців у свій підрозділ. Там на мене вже чекає нова посада, я раніше був позаштатним оператором а тепер офіційно, – каже аеророзвідник.

За свою службу Євгеній Хижа отримав нагрудну відзнаку "Золотий хрест" від Головнокомандувача Валерія Залужного.

У його планах – захищати Батьківщину до кінця, аж поки ворог не буде витіснений з нашої країни.

– Я йшов туди з однією метою – перемога. Війна не припинилася, мети не досягнули, тому причин зупинятися не бачу, – резюмує боєць.

Наталія Сіробаб, спеціально для УП. Життя

Реклама:

Головне сьогодні