"Бережи світ у собі": 22-річний оборонець Маріуполя розповідає в листах про своє перебування в полоні

22-річний захисник Маріуполя Марк Михайлов вже чотири роки перебуває в російському полоні, куди потрапив з "Азовсталі". Родина та друзі хлопця спілкуються з ним лише через листи. В одному з них Марк надіслав вірш до матері.

Про це "УП. Життя" розповіла подруга хлопця Злата. Вона також поділилася листами, які Марк надсилає з полону.

"З Марком я знайома зі школи, ми вчилися в одному класі, а також жили в одному дворі в Маріуполі. Він завжди дарував усім посмішку біля драмтеатрі, показуючи фокуси на картах – це його захоплювало. Також любив грати у футбол", – згадує дівчина.

24 лютого 2022 року 18-річний Марк Михайлов пішов захищати рідний Маріуполь, розповідає The Bridge Media. У квітні під час бойових дій хлопець отримав осколкове поранення шиї, а також інші ушкодження та контузію. А за місяць, після оборони Маріуполя, Марк потрапив у полон.

Близьким вдалося налагодити листування з хлопцем лише через чотири роки – у квітні 2026-го. Тоді він розповів, що важить лише 54 кілограми. Яка його вага зараз – рідні не знають.

За час перебування в російській неволі його здоров'я суттєво погіршилося. У Марка діагностували туберкульоз та ураження обох легень, які потребують невідкладного лікування.

18 березня 2026 року російський суд засудив Марка до 5,5 року позбавлення волі за обвинуваченням в участі в "терористичному співтоваристві". Так російська сторона кваліфікує його причетність до "Азову".

В одному з листів Марк описав етапування з Волгограда. 11 вересня 2026 року його забрали на етап. Згодом він опинився в Іжевську. Перед дорогою Марк намагався подбати про головне – щоб близькі отримали від нього звістку.

"Написавши листа мамі й моїй подрузі Златі, я залишився сам на сам зі своїми думками", – зазначив Марк.

Хлопець розповів, що радіє можливості спілкуватися принаймні в переписці, якої раніше не було.

"Узявши листи моїх друзів та близьких, усвідомлюю, що йде буденне життя зі своїми інтригами, чварами та просто "як у всіх". Перечитую лист від мого друга та розумію, як він подорослішав", – писав Марк.

У листах хлопець розмірковує про своє життя після 2022 року.

"Перечитуючи історії, одразу подумки починаєш проживати те життя, яке зникло для мене у 2022 році… Ненадовго відволікаєшся, а потім стає сумно. Саме тому я намагаюся не перечитувати листи.

Сидячи в цьому місці, починаєш усвідомлювати, як я просто так витрачав свій час на непотрібні справи та непотрібних мені людей. Усе тепер у минулому, сьогодення тут, а майбутнє – можна спробувати взяти руками, але якщо обставини сильніші, то можна потрапити в халепу", – ділився Михайлов.

В іншому повідомленні хлопець мріяв про те, як міг би провести свій день, якби був на волі.

"Без ґрат, із термосом і коханою людиною вийшов би гарний вікенд", – писав Марк.

Він також написав листа матері, в якому закликав жінку не сумувати за ним і бути сильною. Хлопець присвятив їй вірш.

"Лист тій, задля якої живу"

Не сумуй за мною, будь сильною, мамо!

Все пройде, і я повернусь до тебе.

Як сказав колись мені мій тато:

"Бережи себе, бережи свій світ у собі".

Збережи себе хоч заради сина,

Ради того, хто вижив на війні.

Ради того, хто знаходить сили

Не опускати руки навіть у біді.

Сидячи тут, за тисячі кілометрів до мрії,

Сидячи тут у самоті, в журбі,

Думаю я все так само: як ти там, рідна?

Розмірковую: коли зустрінемось і де?

Розмірковую у своїй, здавалось би,

Начитаній, але досі дитячій голові,

Розмірковую у своїй, здавалось би,

Не в сильній тій біді, але все ж біді...

Згадуючи наші прогулянки в парку,

Розмови відверті й щирі з тобою,

Згадуючи наші пригоди на морі,

Морозиво ти, як завжди, береш із собою.

Стейсі гавкає, просить те морозиво,

Не дає спокою ні тобі, ні мені.

Пробує з сумки вкрасти тістечко,

Ти її свариш, кажеш: "Не можна тобі!"

Стейсі бігає по піску, скулить,

Гавкає: "Коли ж підемо додому?"

Ти кажеш: "Потерпи ще трішки,

Піду в море, занурюсь з головою".

Вийшовши з води й узявши той рушник,

Узявши повідок, підеш додому зі мною.

Поговоривши зі мною трохи й подумавши,

Ти спитаєш: "Хто піде гуляти з тобою?"

Я відповім: "Над цим я ще не думав,

Може з кимось, а може й сам із собою".

Прийшовши додому й приготувавши їсти,

Кликаєш ти мене за стіл із тобою.

Я кажу: "Я поспішаю, не хочу, не буду".

Ти відповідаєш: "Як завжди ти за своє".

Я посилаюсь знову на неправдиву застуду,

Ти відповідаєш: "Все зрозуміло, ясно все".

Посварившись із тобою, я як завжди пішов,

Спираючись на свій юнацький максималізм.

Сидячи тут і думаючи, я висновку дійшов,

Що був неправий, проклятий егоцентризм.

Погулявши до ночі, я прийшов додому,

Ти чекаєш на мене, куриш на балконі.

Кажеш ти мені: "Ти сам не свій

І якийсь блідий на загальному фоні.

Іди на кухню, я приготувала їсти,

Гарячий чай за компанію з тобою.

Буду уважно тебе слухати,

Буду собою з тобою, з тобою собой".

Іду я їсти, ти накладаєш смачний плов.

Поївши трохи й дивлячись на тебе,

Кажу я: "Мам, тут як завжди без слів,

Знов розійшлися, занурився у себе".

Посидівши на кухні й подумавши,

Кажеш: "Одягайся, ходімо в парк.

Погуляємо зі Стейсі ми недовго,

Все буде нормально, Марк".

Прогулявшись трохи й подумавши про все,

Поговорив про те, про се, про все, про те,

Поговорив трохи про неї й про мене,

Поговорив трохи про себе й про тебе,

Ідемо додому з хорошим настроєм,

Та в серці у тебе таємно таїться злість.

Ти все так само думаєш про неї з зневагою,

Кажеш: "Вона з тобою як у горлі кість".

Помічаю я, що все пливе довкола,

Це дивним знаходив я для себе.

Я посилаюсь знову на ту застуду,

Але розумію, що не хворію я...

Дивлюсь у твоє обличчя – обличчя не бачу,

Воно розпливається, як і все навкруги.

Розпливається твій голос, і його не чую –

У проклятій камері я прокидаюся раптом.

Прокинувшись тут і зрозумівши, що це сон,

У чотирьох стінах я знову сам не свій.

Відчуття, ніби розчавив мене той слон,

А я ж думав, що я тепер із тобою.

Повернувшись у реальність, згадую про тебе,

Як ловили хвилі за хвилею і ще хвилю,

Я починаю прокручувати в самому собі

Війну, одну війну і знову ту війну.

Як я пішов із дому в невідомість,

Розуміючи, що, можливо, не повернусь.

Ти пробач, якщо що, за відвертість,

Я сподіваюсь, що це сон, і я прокинусь.

Чекай на мене, залишилось зовсім трохи,

Бережи себе в собі і для мене.

Чекай на мене, навіть якщо дуже погано,

Бережу себе в собі і для тебе.

Чекай на мене, і я повернусь ось скоро,

Я не забуваю про тебе, а ти про мене.

Чекай на мене, навіть якщо дуже складно,

Я дуже сильно, мам, люблю тебе…

Раніше Росія засудила трьох підлітків з Мелітополя за "тероризм". Троє дітей із тимчасово окупованого Мелітополя, звинувачені у "тероризмі", отримали жорстокі вироки у сфабрикованих справах. На момент затримання їм було 16-17 років.