Кожен 14-ий в Україні стикався з насильством міліції

Про це свідчать спільні підрахунки Української Гельсінської спілки та інших правозахисних організацій, передає Радіо "Свобода".

Водночас, більшість постраждалих від рук міліції бояться розповідати комусь про це, бо не вірять, що держава здатна захистити їх від свавілля й помсти.

Спеціально створена Служба внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України розслідує злочинні дії з боку правоохоронців і карає винних. Але від цього насильства у райвідділах менше не стає.

Правоохоронців провокує на агресію безкарність?

Щороку в Україні понад 2,5 тисячі людей звертається до Служби внутрішньої безпеки МВС зі скаргами на протиправні дії представників міліції. У дійсності ж випадків катувань з боку правоохоронців у кілька разів більше.

За словами помічника міністра внутрішніх справ із прав людини у Харківській області Юрія Чумака, причина цього - у почутті безкарності. Якби кожен постраждалий послідовно відстоював свої права, агресія з боку міліціонерів стала б анахронізмом.

Жертвою може стати кожен

Художник-дизайнер із Харкова Світлана Поміляйко розповідає, що потрапила з колегою до міліції, коли на заводі, де вони працювали, зникло кілька комп'ютерів. Правоохоронці говорили жінкам, що ті мають виступити у ролі свідків, та коли за ними зачинилися двері Орджонікідзевського райвідділу, їх почали катувати працівники міліції.

"Мене били по голові, одягали пакет на голову. Один я прогризла, тоді одягнули другий, і я втратила свідомість. Нас щипали плоскогубцями, садили до камери зі злочинцями, вимагаючи зізнання у крадіжці комп'ютерів. Ми відмовлялися брати на себе злочин, якого не робили. Через вісім годин вони відпустили нас у місто, побитих і виснажених, так спокійно, наче це для них була звична щоденна процедура", - пригадує Поміляйко.

Після того випадку Поміляйко більше місяця лікувала побої, втратила роботу і залишилася з двома дітьми на руках, практично без засобів до існування. У справедливість українських правоохоронців жінка більше не вірить, і боїться помсти з боку своїх колишніх катів.

Трьох співробітників райвідділу, які з знущалися з Поміляйко, звільнено з роботи, суд над ними триває. Втім цей випадок є винятком, адже більшість правоохоронців, які катують підозрюваних, не зазнають жодних покарань, зазначає помічник міністра внутрішніх справ із прав людини у Харківській області Юрій Чумак.

"Це загрозливе явище, коли за катування з боку працівників міліції нікого не карають. З одного боку, є свідчення Світлани, її тілесні ушкодження. З іншого - працівники міліції, які кажуть, що нічого протизаконного не робили. Тим паче, що всіх підозрюваних при виході з райвідділу змушують писати заяву про те, що жодних претензій до міліції вони не мають", - пояснює він.

Правозахисники бачать вихід і мають поради

Припинити свавілля з боку окремих працівників міліції можна, докорінно змінивши принципи роботи правоохоронних органів, вважає голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

[L]

"В українській міліції існує дуже давня традиція вибивати в підозрюваного зізнання за будь-яку ціну. І це передається з покоління у покоління", - зазначає він.

"Аби припинити цю практику, було ухвалене розпорядження Міністра внутрішніх справ, яке забороняє без поважних причин затримувати людей, не винних у скоєнні злочину. Але воно призвело до протилежного результату, витягати зізнання за допомогою тортур стали в кожного затриманого", - каже Захаров.

"Потрібно скасувати норми, які вимагають від слідчого розкриття більшості злочинів: у Європі показник розкриття злочинів зазвичай не перевищує 40%", - переконаний він.

Захаров також наголошує, що неприпустимою є ситуація, коли працівника міліції чекає більше покарання за низький відсоток розкриття злочинів, аніж за грубе поводження з підозрюваними.

Аби уникнути проблем, правоохоронці не оформлюють факт затримання доти, доки не виб'ють зізнання. В такому разі людина зазнає катувань, але немає жодних доказів того, що вона взагалі була у міліції, зазначає він.

Втім, чимало залежить і від тих, кого затримують. Правозахисники радять одразу ж скористатися правом на дзвінок, яке гарантоване Конституцією. Повідомити про місце свого перебування близьким, і попросити їх звернутися до адвоката. І - відмовлятися відповідати на будь-які запитання без адвоката, адже це право теж гарантоване законом.

Тоді катування стануть просто неможливими, вважають правозахисники.