Мрії простих українців від Коломиї до Луганська

Це звичайні громадяни - не політики та не політологи, й навіть не депутати місцевих рад. Продавці, шофери, пенсіонери, вчителі... Так сталося, що саме вони трапилися мені на довгій дорозі через Галичину, Буковину, Поділля, Черкащину, Київ, Полісся, Сіверщину, Полтавщину, Слобожанщину, Донбас, Запоріжжя, Крим і Одещину.

Це просто люди, які погоджувалися як відповісти, так і сфотографуватись. Ще багато інших погоджувалися відповідати, проте не хотіли фотографій. Або навпаки. На жаль, їх через це неможливо включити до списку.

Багато хто боїться якихось незрозумілих наслідків для себе - а це теж показово. Старших людей часто лякає сама перспектива "потрапити в інтернет". Через це пропадає багато цікавих відповідей на кшталт "Раньше були помєщики - а щяс бізнесмени. То без разниці. Такі, як я, мають на них за копійчину работать".

Хочу підкреслити дві речі. По-перше, хочу я того чи ні, я впливаю на відповіді людей самою своєю присутністю. Це очевидно хоч би в тому, що явно непропорційна кількість людей мріє про мандри та мотоцикли.

Впливаю я також на мову людей. Коли я висловив одному чоловікові здивування, що всі навколо розмовляють місцевою говіркою, а він - літературною мовою, той відповів: "Ну я ж чую, як ви мене запитали". Я намагався мімікрувати під мову того чи іншого регіону, проте не завжди це вдавалося.

По-друге, я навмисне прибрав дані про професії людей, хоч у деяких випадках їх можна вгадати за фото. Просто щоб читачі уникали невиправданих узагальнень на кшталт "бухгалтери всі такі" та не вигадували залежності відповідей від освіти та професії.

Гріша, 55

- Найбільша мрія, щоб Україна була українською. Щоб жити було нормально.

- Має бути Україна для українців. Нехай живуть росіяни, хто хоче, школи хай будуть собі для руських, для німців. Але щоб у Верховній Раді розмовляли тільки українською.

Влад, 24

- Це все пов'язано з музичною сферою. Продвинутись у цій сфері, так сказати.

- Чесно? Я не люблю цю державу.

Федір Михайлович, 70

- Щоб трошки краще стало жити. Я не скажу, що то біда, як коли ми троє босоногих ходили до школи. Ще скіко буду жити - але аби була та справедливість. Для чого показують те своє багатство по телевізору? І ще хочу, щоб була настояща Україна.

- Для мене Україна дуже значить. Але те, що в ній робиться... Для чого стільки депутатів? Може, зробити ще цілу Київську область депутатів? І ще раз скажу - запишіть або собі запам'ятайте - треба повернути графу "національність" у паспорт. Не буде порядку, поки не прийдуть українці до влади.

Олексій Гордійович, 75

- Легше шось можеш запитати? Дожити до ста років.

- Чесно? Нічого. А от якби тих бандюг посадити, шо вижали Україну, як мочалку. А то ж усі мільярдери!

Перехожий (Відмовився назватися)

- Нормально жити, та й все.

- Землє, де родиусі.

Андрій, 26

- Хотілося б навколо світу поїхати. Але за які гроші? Там, і гейзери, і вулкани. А то тут петляєш по області.

- Не скажу, що я такий патріот. Сама країна красива. Але для "них" ми бидло. Ми з жінкою ще нічого, вигрібаємо. А як дивлюся, як інші... Пенсіонери, наприклад. Для "них" прості люди - гівно, "їм" усе одно, як ми живемо.

Наталя, 28

- Щоб озирнутися на життя у старості й не було соромно. І щоб було що згадати.

- Країна, де я народилася, де народились і живуть, жили мої батьки. І яку я нізащо не проміняла б на іншу. А в мене була можливість. Все-таки це... коріння.

Таня

- Мрія, та яка в мене мрія? Хіба що купити житло, мати своє власне житло. Бач, кому що. Але про щось інше я зараз не можу мріяти.

- Не знаю, даже не знаю. Чесно. Не знаю. Я над цим ніколи й не задумувалась. Це прямо як психологічний тест.

Надя, 48

- Про що я можу мріяти, крім як про те, щоб мені, та й моїм дітям, і всім людям було добре.

- Хотілося б, щоб Україна була хоч трохи як Польща, як Америка - рівень життя щоб був.

Василь, 62

- Та про що я можу мріяти, чоловіче? Дожити до ста років - ото б'де мрія. Й аби діти, внуки були здорові.

- Я українець і то такий українець, як ото кажуть що молдованин є молдованин. Україна - це Україна. Хоча мене де тільки не носило: по всіх республіках Союзу, Китай, і в Афганістані я воював - досі три осколка в спині сидить.

Віталік, 33

- У мене була мрія поїхати мотоциклом кудись далеко, на південь. Хоча би по Україні, але можна і далі.

- Це моя земля. Я не розумію тих, хто їде, там, в Америку, по краще життя. Тим ти завжди будеш чужим. А в Україні ти скрізь вдома, куди б не поїхав.

Ліда, 42

- (сміється) Теплицю надо поставить, і кроликів я люблю, особливо оранжевих. Але саме главне, щоб дітки здорові були. Главне, щоб мічта завжди була. А після сорока років життя... ну, саме те, що треба.

- У мене син, він принципово по-українськи пішов. Я думаю, що вже нас Янукович назад до Лєніна не протягне.

Петро, 43

- Аби ті панкИ трохи одумались і дали людям пожити. Бо у нас є люди, які не знають, чим пісний борщик заправити.

- Ну це як спитати, що для тебе значить тато. Мене скрізь доля носила, але жив би я тільки тут.

Читайте продовження - "Великі мрії "маленьких українців"

P.S. Окремо хочу подякувати хлопцям із ZaUA.org, які зробили цей матеріал можливим: Роману Кульчинському - автору ідеї та Павлу Солодьку, який півтора місяці редагував і верстав мої репортажі.