5 українських весільних традицій, які можна адаптувати на сучасному весіллі
Пишні, гучні, велелюдні весілля тепер – неабияка рідкість. І не лише через війну: тенденції проводити невелику шлюбну вечірку, виїздну церемонію для найближчих чи й взагалі одружуватися без гостей зросли ще до повномасштабного вторгнення.
Молодь дедалі частіше обирає прагматичний та практичний погляд на святкування: краще зекономити кошти та зусилля і витратити їх на житло, авто чи гарну весільну подорож.
Але погодьтеся, романтика колишніх весіль таки викликає ностальгію: довжелезний шалаш, численні заквітчані короваї, полька, співи і танці до пізньої ночі...
Численні національні традиції весілля вже стали сторінкою історії і збережені лише у пам'яті старших людей та книгах.
Якщо ви саме плануєте весілля, але святкування в етно-стилі для вас занадто, маємо ідею,як додати до святкування одну чи кілька забутих традицій.
Оберіть ту, яка матиме для вас особливе значення, підійде під ваш план та масштаб святкування. Впевнені, це допоможе зробити ваш перший подружній день ще більше незабутнім.
Традиції на весіллі: кілька практичних порад
- Складіть сценарій весілля.
Якщо є ведучий або тамада – це зробить він, якщо ж їх не буде – зробіть план разом із подругами нареченої чи свідками та попросіть їх про допомогу з дотриманням. Це буде помічним, аби не забути про бажані активності.
- Попередьте гостей заздалегідь про обряди, які потребують їхньої участі.
Наприклад, вінки для весільних обжинків можуть сплести тітки чи дядьки. Якщо хочете втілити цю традицію – попросіть їх про допомогу, опишіть своє бачення, чого хотілося б, а які моменти навпаки, не бажані. Це дозволить уникнути незручних ситуацій.
- Зауважте на своїх гостей.
Якщо буде багато молоді чи активних та завзятих веселян, можна організувати активніше святкування. Планується урочисте святкування з поважними старшими родичами – врахуйте, що їм може бути складно брати участь у запланованих обрядах, які вимагають фізичних зусиль.
- Розпитайте найстарших членів родини про традиції, які побутували саме у вашому регіоні.
Можливо, вподобаєте щось із них – буде дуже символічно та щемливо додати такі обряди до свого святкування. Якщо ні – пропонуємо звернути увагу на ті, які обрали ми.
5 старих традицій, доречних на сучасному весіллі
Сватання
Одразу зауважимо, цей обряд довесільний. Колись сватання було офіційним повідомленням про намір хлопця одружитися: дівчина могла або погодитися, або винести гарбуза.
Як відбувалося колись:
Хлопець, який хотів одружитися, запрошував двох поважних старших чоловіків бути старостами. Вони брали з собою палиці (як ознаку статечності та достойності), буханець хліба, трохи солі та надвечір (аби зберегти таємницю сватання) йшли до молодої. Тричі стукали в двері, заходили, віталися, клали хліб на стіл. Молодий стояв у цей час біля дверей.
Далі між батьками дівчини та старостами розігрувалася коротка містерія. Молодого часто називали "князем, мисливцем, купцем", а дівчину – "княжною, куницею чи товаром". Ось приблизні репліки, які повторювалися у багатьох сватаннях.
Батько дівчини: "А що ви за люди, звідки вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька? Може ви охотники які чи вільні козаки?"
Старости: "Ми люди німецькі, йдемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу, що нам дивитися на погоду – ходім шукать звіриного сліду!"
Далі йшлося про те, що вони зустріли князя чи мисливця, який "не їв, не спав, так хотів куницю впіймати" і вирішили йому допомогти. Завершували свою пропозицію зазвичай словами: "Оце нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець: віддайте нашому князю куницю – красну дівицю. Кажіть же ділом: віддасте, чи нехай ще підросте?"
Ознакою згоди було, якщо дівчина стояла поруч та соромливо колупала піч. Якщо шлюб був бажаним, батько давав згоду, і питав дочки, чи вишила вона рушників, аби пов'язати старостів. Дівчина виносила рушники, якими перев'язували старости один одного через плече, та вишиту хустку, яку затикала молодому за пояс. Далі всі пригощалися та святкували.
Сватання не завжди були успішними: іноді, якщо і батьки, і дівчина були проти заміжжя, старостам виносили гарбуз на тарілці. Молодий це часто сприймав як особисту образу, що ж до старостів – вони також були присоромлені, бо гарбуз свідчив, що вони "не вміють висватати дівку".
Зауважимо, це були не заручини, їх відзначали окремо.
Як радимо адаптувати:
Традицію сватання можна додати у день знайомства батьків або ж поєднати із заручинами. Якщо маєте активних та завзятих старших родичів – можна запросити їх бути старостами, або ж нехай їхню роль відіграє батько нареченого. Круто, якщо є бажання відтворити традицію навіть з традиційними діалогами. Якщо ні – хліб, сіль, перев'язування рушниками (можливо, замість старостів татусів молодят), подарована хустинка (чи, можливо, щось інше символічне для вас двох?) . Буде гарно!
Чим надихатися: Т.Шевченко "Назар Стодоля", Г. Квітка-Основ'яненко "Сватання на Гончарівці". У цих творах знайдете детальні і дуже яскраві описи сватання.
Випікання короваю
Ще один дуже красивий, символічний довесільний звичай. Нині не на всі весілля печуть коровай. Його поступово витісняє традиція спільного розрізання весільного торта. Однак раніше коровай та його випікання було основою святкування весілля. До випікання підходили дуже відповідально, а за тим, який вдасться коровай, гадали, яким буде шлюб молодих.
Як відбувалося колись:
Залежно від регіону коровай жінки збиралися пекти у четвер, п'ятницю чи суботу перед весіллям вдома у молодої чи молодого. "Бгати весільний хліб" запрошували жінок, які живуть у достатку, мирі та злагоді зі своїми чоловіками. Кількість коровайниць мала бути непарною, часто їх було семеро. Розлучених і вдів до випікання короваю не допускали. "Заправляла" усім старша коровайниця або матір молодого чи молодої.
Після молитви та благословення старости коровайниці починали замішувати і супроводжували процес співом. Староста підливав у діжу для тіста горілку – "щоб коровай був веселим". Увесь процес приготування весільного хліба був радісним та жвавим. Жінки частувалися, веселилися, часто співали й сороміцьких пісень також. Матір молодої чи молодого обов'язково обдаровувала коровайниць: кожній дарувала фартушок та хустину.
У кожному регіоні ця традиція мала свої особливості. Наприклад, на Черкащині коровай розчиняли (починали замішувати) дві жінки, яких зв'язували рушником, аби вони робили все разом: додавали борошно, цукор, яйця, навіть місили тісто також зв'язані. На Вінничині коли коровай вже був у печі, у звільнену від тіста діжу клали пляшку горілки, запалену свічку та ставили під стіл, а староста повинен був викрасти горілку. На Рівненщині миску, в якій місили коровай, кидали через хату або хлів: якщо впаде догори дном, то першим у пари народиться хлопчик, як навпаки – то дівчинка.
Як радимо адаптувати:
Гарна нагода зробити своєрідний дівич-вечір, але для одружених родичок. Нехай це буде вечір-благословення на щасливий шлюб від найближчих одружених подруг, сестер, матері. Не обов'язково пекти великий кількаповерховий коровай: зберіться разом та приготуйте невеликий весільний хліб за рецептом паски. Організуйте фуршет, співайте, танцюйте, жартуйте, попросіть жінок поділитися веселими і теплими моментами у їхньому шлюбі.
Аби не забути, для чого взагалі зібралися і не зіпсувати коровай, радимо скористатися таймером (коли тісто підростає, коли випікається). Прикрасьте хліб готовими оздобами з кондитерського магазину, або ж якщо ви вже маєте певний досвід в кулінарії, зробіть прикраси з прісного тіста. Такий вечір точно запам'ятається усім.
Чим надихатися: Людмила Герус "Історія українського хліба"
"Читання корони"
У 2024 році цей обряд внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Він побутує і досі на теренах нинішньої Волинської та Рівненської областей. Читали корону зазвичай у день весілля після викупу нареченої, і цей обряд був напутнім словом нареченій на шлюб, символізував зв'язок з батьківським домом і матір'ю.
Як відбувалося колись:
Корона (або коруна) – це римована чи напівримована похвала чеснотам молодої, шлюбні вітання їй та гостям. У куплетах розповідалося про те, як матінка ростила свою дочку і тепер віддає заміж, прославлялася краса молодої (княгині), жартували над старшою дружкою, яка хоче заміж "як душа до раю", тощо.
Єдиного тексту корони нема: іноді строфи передаються у родині, хтось пише свої на основі старих. Корона бувала дуже довгою: ці побажання могли містити 100 чи навіть 200 куплетів, але зараз побутують в межах 12-20 куплетів. Після кожного куплету людина, яка читає корону каже "Прошу грати" або "Слава цій Короні" чи "Слава зеленій Короні", і тоді весільні музики грають туш (коротку величальну мелодію).
Ось як описує цей обряд українська фольклористка і літературознавиця Марія Шубравська у другому томі академічного збірника "Весілля".
"Посеред хати ставлять стілець, а під ним відро з водою. На стільці кладуть подушку, на яку сідає молода. Входить другий сват, свідок молодого. На правій руці у нього висить маршалок (галузка вишні з трьома гілячками і дзвіночком, прикрашена паперовими стрічками і квітами). Він бере тарілку, кладе на неї букет квітів та вельон (фату) молодої, який приніс старший сват від молодого. Старший сват тримає тарілку, а молодший читає корону".
Український центр культурних досліджень описує цей обряд трохи по-іншому: читець тримає на тарілці квітку із довгою білою стрічкою, яка символізувала довге і щасливе сімейне життя. Читалася "Корона", старший стрітник (головний сват) із озвученням кожного куплету ступав крок у напрямку нареченої.
Коли всі куплети дочитали, мама нареченої забирає з тарілки квітку із лєнтою і чіпляє її молодій під фату, а читець розбиває тарілку на дрібні друзки "на щастя".
Це приблизні описи обряду. Хоч він і був поширений лише на території історичної Волині, Полісся та, можливо, Поділля, та мав різні варіації. Наприклад, у деяких селах наречена обов'язково під час читання корони схиляла голову та скріпляла пальці в замок за шиєю, в інших – сиділа за столом і клала голову на складені на столі руки.
Як радимо адаптувати:
Це дуже гарний обряд, який символізує благословення від громади та родини молодої на щасливе подружнє життя. На Волині та Рівненщині молоді пари, які додають цей обряд до плану свого весілля, часто мають на меті зберегти його автентичність, тож дотримуються саме так, як цю традицію описують старійшини родини.
Якщо ж цей звичай відгукнувся вам, але дотримуватися його достеменно ви не бажаєте, можна залишити його елементи. Наприклад, традиційні віршовані побажання з музичним супроводом, закріплення матір'ю у зачіску білої стрічки як символ материнського благословення, розбивання тарілки на щастя. Чудово буде, якщо хтось з веселян (весільних гостей) має хист персоналізувати римовані побажання.
Чим надихатися: на жаль, відео та описів обряду "Читання корони" в мережі обмаль. ТРК "Рівне-1" мають ролик, де можна побачити інсценізацію обряду.
Обдаровування родини
Мабуть, всі знають звичай мити ноги тещі горілкою і після цього дарувати чоботи. Як і викуп нареченої – він серед тих звичаїв, які молодь дедалі рідше обирає для свого весілля. Замість миття ніг пропонуємо звернути увагу на звичай обдаровування родини.
Як відбувалося колись:
На Київщині після викупу нареченої було прийнято обдаровувати родину молодої. Після викупу нареченої староста прикликав гостей словами: "Десь тут нашого князя і княгині молодої мати і батько родзоні, нехай даються чути, коли мають бути, бо на Запорожці віддам. Просить князь і княгиня на цей гречний подарок!". Матері молодої дарували чоботи, батькові – шапку. Далі викликали почергово діда, бабу, тіток, дядьків, сестер і братів. Дарували платки (хустки), бублики, братам часом дарували маленькі ножики.
У різних регіонах обдаровування відбувається по-різному: в одних обдаровують лише батьків молодих, в інших – найближчих родичів новоспеченого подружжя.
Як радимо адаптувати:
Коштовні подарунки – не обов'язковий та аж ніяк не головний атрибут цієї традиції. Це гарна нагода ще раз висловити шану, вдячність старшим родичам, любов та прихильність – братам та сестрам. Можна подарувати речі, які нагадуватимуть близьким про ваше дитинство, символізуватимуть тепло, родинний зв'язок.
Пропонуємо розглянути текстиль (шарфи та шалі, хустки з торочками, елементи національного строю), аксесуари (пояси та ремені, прикраси), якщо це доречно – рослини (хатні або саджанці плодових дерев чи кущів), ритуальні чи обрядові речі (вишиті рушники, ікони, якщо родина релігійна). Або ж підготувати символічні персоналізовані грамоти, де згадати спільні моменти, які переповнюють ваше серце теплом.
Обряд обдаровування можна провести наприкінці свята, перед подякою молодих своїм гостям.
Чим надихатися: найбільше інформації щодо цієї традиції знайдете у праці Марії Шубравської "Весілля". Зокрема й що дарували батькам у давнину в різних регіонах України.
Весільні обжинки або Старече весілля
Цей обряд покликаний вшанувати батьків, які виростили та оженили всіх дітей у сім'ї. Виконується після весілля останньої дитини. Традиція поширена у багатьох регіонах України.
Як відбувалося колись:
Перша згадка про цей обряд в літературі датована 1877 роком у праці фольклориста Павла Чубинського (того самого автора "Ще не вмерла Україна"). Він називав цю традицію "одклінщиною". Відбувалася вона так: "В суботу до молодого і молодої батьків збираються усі родичі. Якщо в батька син жениться послідній або послідня виходить дочка заміж, то в'ють вінок та надягають на голову батьку. Як нема батька – на матір. Надіваючи вінок говорять до молодих дітей: щоб на вас дождали надівать так, як за вами надівають на нас! Спасибі, таточку – дякують молоді". Все це супроводжується жартами, піснями, танцями та пригощаннями.
Вінки плете зазвичай родина тих батьків, які оженили останню дитину. Робили ці атрибути по-різному: іноді з трав і квітів, з барвінку, часом з житнього колосся. Вінки могли бути пишно-красивими і величними, а часом – жартівливими: тоді до них чіпляли будяки і кропиву, материнському вінку робили штучну косу з конопляних ниток, вплітали бублики, цукерки, стрічки.
Самі Весільні обжинки могли також бути різні: іноді батьків жартівливо "списували" і везли "викидати в рів, до річки, на піч" – і це водночас символізувало перехід у новий статус, до когорти старших, шанованих в селі людей. Іноді ж, це дійство минало спокійніше: теж у веселому тоні, але більш величально.
Як радимо адаптувати:
Тут і вигадувати нічого не треба: ця традиція проста і легка у відтворенні й нині. Її часто можна побачити на весіллях у західних регіонах (хоча згадані описи стосуються весіль Київщини). Батькам приносять вінки, одягають їх, садять на стільці і зі стільцями разом гурають (вітально підкидають вгору). Часто ведучий виголошує ще невелику промову, в якій молодими вже жартівливо називають батьків.
Цей обряд добре пасуватиме наприкінці весілля або ж вже на гостині (післясвяті).
Чим надихатися:
У книзі "Покуть" Василя Скуратівського детально описаний обряд женіння батьків. Там він має величальний характер. Більш жартівливий обряд описаний у "Етнографічних матеріалах, зібраних в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях" Бориса Грінченка.
Людмила Панасюк, "УП.Життя"