Релігійні організації житимуть по-новому

Відтепер релігійні організації житимуть за новим порядком. Наприкінці минулого року Верховна Рада ухвалила, а президент підписав законопроект №10221, яким внесли зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Чому резонансні зміни відкидають статус релігійних організацій до радянського часу, і кому вигідний контроль над ними?

Зміни стосуються не окремих конфесій, а в цілому свободи віросповідання

Україна на початку 80-90-х років була країною, якій пророкували війну на релігійному ґрунті. Не в останню чергу міжконфесійні протистояння вдалось залагодити завдяки прийняттю в 1991 році закону "Про свободу совісті та релігійні організації".

Українські та зарубіжні експерти і досі вважають його одним із найдемократичніших у світі. Таким, що забезпечує в Україні високий рівень свободи совісті та віросповідання, підтримує плюралізм та конфесійне багатоманіття.

"Дещо в законі потрібно було б покращити, але й на даний момент він влаштовує спільноту, адже дозволяє розвиватися, діяти й реалізувати право свободи слова й віросповідання", – коментує керівник департаменту зовнішніх зв'язків Української Греко-Католицької Церкви о. Олекса Петрів.

"За часів Кучми державний орган у справах релігії неодноразово намагався прийняти поправки до закону про свободу совісті, аби мати право контролювати релігійні організації", – стверджує доктор філософських наук, президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський. Проте всі спроби отримати більше контролю зазвичай вдавалось залагодити шляхом діалогу.

Втім, ситуація змінилася в кінці 2012 року. Всього 50 секунд знадобилося парламенту, щоб проголосувати за обмеження прав релігійних організацій. Законопроект № 10221, яким внесли зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Цей документ прийняли без обговорення, розгляду поправок від суб’єктів законодавчої ініціативи та численних зауважень релігійної спільноти.

Всі 18 конфесій, серед яких християни, іудеї, мусульмани негативно оцінили такі зміни. "Вони стосуються не окремих конфесій, а в цілому свободи віросповідання в Україні, адже зачіпають загальні норми, містять загрозу для усіх віруючих та усіх конфесій без винятку", – каже виконавчий директор громадської організації "Інституту релігійної свободи" Максим Васін.

Назад до посилення контролю

На думку експертів, нові правила повернули свободу віросповідання до радянських часів, посиливши контроль держави над релігійними організаціями, ускладнивши їхню реєстрацію, проведення мирних зібрань і запрошення іноземних гостей.

Втім, найбільша небезпека внесених змін – у їхній неоднозначності, що дозволяє їх вільно трактувати. Вже зараз тлумачать закон по-різному.

"Ми не знаємо, як і куди подавати документи, в одному обласному центрі одні умови, в іншому – інші, трактування різниться навіть по районах. Навіщо змінювати те, що довело свою дієвість протягом років?" – не розуміє архієпископ Української Православної Церкви (КП)Євстратій Зоря.

Особливі загрози вбачаються у розширенні переліку контролюючих органів, що наглядатимуть за віруючими та релігійними організаціями. Так, до них віднесено: Міністерство культури України, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері релігії, всі інші міністерства та державні служби, агентства, інспекції, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації (обласні та районні) та місцеві ради (обласні, міські, сільські та селищні).

Простіше кажучи, замість 28 реєструючих і контролюючих органів, як це було раніше, тепер їх буде близько тисячі.

"Проблема полягає в тому, що змінами до закону не передбачили видів та форм такого контролю. Тож яким чином буде здійснюватись на практиці відповідна норма, ми зможемо побачити лише з часом", – прогнозує Назарій Боярський, співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україні.

Три в одному. Або навіщо збільшувати кількість реєстрацій?

Змінами підохочують і до процвітання бюрократії. Адже набуття статусу юридичної особи для релігійних організацій не стало простішим, а навпаки – більш заплутаними. Тепер релігійну організацію чекає не тільки реєстрація статутних документів, а й державна, себто внесення до Єдиного реєстру юридичних осіб, разом із підприємцями та іншими юридичними особами.

По суті, відбуваються дві непов’язані між собою процедури, і якщо першу провадить Міністерство культури, то другу – Міністерство юстиції.

"Пункти, що регулюють процедуру реєстрації релігійних організації, є дискримінаційними через їхню внутрішню суперечливість і неузгодженість з іншими нормами чинного законодавства України", – коментують в Об’єднанні іудейських релігійних організацій України.

Крім того, додається ще третя опція: потрібно зареєструватись у податковій службі як неприбуткова організація.

У законопроекті чітко не прописано, чи зміни торкаються тільки новостворених монастирів, церков, костелів тощо чи усіх. Але така потрійна реєстрація точно потрібна, якщо до храму прийде новий священик, зміниться адреса, перейменується вулиця тощо.

Таким чином держава навішує на себе додатковий клопіт, адже йдеться про 36 тисяч діючих релігійних організацій – саме стільки зареєстровано в Україні. Варто зазначити, що зараз до державного реєстру входить тільки 12 тисяч, всі інші – а це переважно сільські громади – про нього, мабуть, і не здогадуються.

"До державного реєстру потрібно подати відомості про керівника релігійної організації, – звертає увагу на суперечливий нюанс Євстратій Зоря. – Але коли виникає розділення у громаді або міжконфесійне протистояння, то виходить, що держава буде визначати керівника. Це нагадує радянські часи, коли архієрей міг призначити священика, але якщо чиновник не надавав йому документа, той не мав права служити".

До того ж, представники церков сумніваються у компетентності всіх реєстраторів із селищ і міст, які будуть вперше стикатись із реєстрацією статутів церков і релігійними законодавчими дефініціями.

"Реєстратори релігійних організацій мають у цьому напрямку значний досвід, відпрацьовані методики. Натомість усе перейде до низових ланок, які ніколи не мали з цим справи", – побоюється голова юридичного відділу Української Православної Церкви (МП) Валентин Волинець.

Маємо й перші „сюрпризи" з документами: статути повертають тільки через те, що назва громади набрана не великими літерами.

Мирно збираєтесь? Запрошуєте іноземців? Узгоджуйте!

Принаймні ще дві позиції ускладнюють життя релігійним організаціям: проведення мирних зібрань і регулювання діяльності в Україні іноземних священиків, вчителів і студентів духовних навчальних закладів, волонтерів тощо.

"Візова підтримка релігійних діячів можлива лише в Києві (на базі Міністерства культури України), а не в реєстраторів на місцях, як це було досі", – зазначають в Об’єднанні іудейських релігійних організацій. Така умова значно ускладнить діяльність регіональним організаціям.

Ще більше проблем – із дозвільним порядком проведення публічних мирних зібрань віруючими та релігійними організаціями (ч.5 статті 21 Закону).

"Ця норма є не тільки дискримінаційною щодо віруючих, але й антиконституційною, оскільки Конституція України встановлює порядок організації мирних зібрань шляхом повідомлення, – каже Назарій Боярський. – Внесені ж нещодавно зміни в закон не вирішують цього питання".

Щоб провести священні церемонії, наприклад, хресну ходу, потрібно повідомляти органи місцевого самоврядування за 10 днів.

"Похоронна процесія – теж мирна церемонія. Виходить, якщо бути законослухняним, потрібно чекати 10 днів, аби поховати спочилого", – підкреслює парадокс Олекса Петрів.

Кому це вигідно?

Виникає цілком логічне питання: законотворці прийняли правки поспішно, не дуже вникаючи в релігійні проблеми, чи це – добре продумана тактика позбавлення прав релігійних організацій?

"Ці зміни відкривають двері до внутрішньої організації церкви. Якщо чиновнику видасться, що у церкві відбувається щось не так, наприклад, порушуються права якоїсь верстви населення, то він, посилаючись на закон, зможе втручатися у справи релігійної організації", – вважає Микола Синюк, заступник єпископа Церкви Християн Віри Євангельської.

І звісно, тут йдеться про особисті вподобання чиновників. "Так, у Львівській області преференції будуть надаватися одній церкві, а в Донецькій – іншій", – коментує Валентин Волинець.

Назарій Боярський також вбачає можливість зловживання симпатіями: "Важливо, щоб державний контроль здійснювався однаково стосовно всіх представників релігійних спільнот, а представники "непопулярних" чи непровладних організацій не відчували "особливої" уваги до своєї діяльності".

На думку президента Української асоціації релігійної свободиВіктора Єленського, це навмисні спроби переглянути рівність всіх конфесій, поставити одних у залежне становище від інших.

"З 2010 року Президент України не реагував на заклик Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій зустрітися і обговорити каталог найбільш гострих питань у державно-церковних відносинах, але в той же час він за цей же період кілька разів зустрічався з представниками Московського патріархату", – коментує релігієзнавець.

Про „особливу" увагу держави до Київського патріархату розповідає Євстратій Зоря: "За 20 років свого існування ми не один раз стикалися із тим, як державна влада маніпулює законом для того, щоб перешкоджати нашій діяльності, нам відмовляють у культових спорудах, пропонують земельні ділянки, які не придатні для будування".

Окрім того, прийняті зміни відкривають більше можливостей для легалізації сект і „сумнівних" організацій. Адже органи Укрдержреєстру, від яких тепер залежить набуття статусу юридичної особи релігійними організаціями, не мають ні законодавчих повноважень, ні фахівців, які б дозволяли їм запобігти реєстрації псевдорелігійних утворень чи екстремістських релігійних рухів.

На думку Максима Васіна, у цьому і є небезпека такого підходу, адже він заперечує необхідність особливого порядку реєстрації релігійних організацій. Досі кожна організація проходила спеціальну експертизу.

"Якщо реєструватиме держава, то ми матимемо не тільки „Біле братство", а ще складніші секти, від діяльності яких прийдеться рятувати людей, їхнє психологічне й фізичне здоров’я", — попереджає про можливі наслідки Олекса Петрів.

Не виключено, що неоднозначне тлумачення дій органів влади у майбутньому не послужить сприятливим ґрунтом і для корупції.

Що далі?

Окрім бажання відіграти зміни назад, релігійні організації виступають за впровадження реального „єдиного вікна" для реєстрації, з короткими і чітко прописаними термінами, за автоматичне набуття статусу неприбуткової організації.

"Ми не хочемо приймати нові редакції своїх статутів через перманентні зміни у законодавстві, – коментують в Об’єднанні іудейських релігійних організацій України. – Статут повинен не дублювати положення законодавчих актів, а мати спеціальну інформацію щодо релігійної орієнтації громади".

Водночас глави конфесій, що входять до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, хочуть ухвалити спочатку закон про Концепцію державно-конфесійних відносин в Україні, що була розроблена ще в 2004 році.

За словами Максима Васіна, така концепція повинна стати дороговказом для подальших законодавчих змін, зокрема в сферах освіти, гуманітарної та доброчинної діяльності віруючих, капеланського служіння (душпастирства) у війську, медичних закладах та пенітенціарній системі, забезпечення права віруючих на публічні мирні зібрання тощо. Важливо зауважити, що більшість із цих змін стосуються не базового закону, а саме галузевих законодавчих актів.

Наразі релігійні організації вірять, що доручення Президента України щодо перегляду внесених змін до закону про свободу совісті Міністерство культури розгляне якнайшвидше, дбаючи за права релігійних спільнот і віруючих.

Оксана Хмельовська, Центр інформації про права людини