Життя сучасних пенсіонерів: навчання і танці. Фото, відео

"Я, может, только жить начинаю – на пенсию перехожу"

(почтальон Печкин)

Часи, коли в похилому віці лишалося тільки глядіти правнуків і теревенити з сусідами на лавочці, давно минули.

Сучасні українські пенсіонери ще не дотягують до європейських "колег" за матеріальним становищем і свободою пересування по світу, але вже є цілком прогресивними за інтересами та світоглядом.

Вони мають одну значну перевагу перед молодими – наявність вільного часу. І навіть середньостатистична бабуся з мізерною пенсією сьогодні має всі шанси знайти себе в житті.

Сивочолі студенти

Останніми роками в різних містах України почали відкриватися так звані Університети третього віку, які пропонують безкоштовне навчання для пенсіонерів за широким колом напрямків - від комп’ютерної грамотності та користування інтернетом до психології, історії й іноземних мов.

Ця мода прийшла до нас із Європи, де подібні навчальні заклади досить популярні. Скажімо, у німецькому Франкфурті-на-Майні в Університеті третього віку навчається 3,5 тисячі пенсіонерів. До речі, київський "побратим" не дуже від нього відстає, нараховуючи близько 3 тисяч "студентів".

В Україні в таких Університетах викладають здебільшого волонтери, серед яких є і професійні викладачі, і просто люди, що мають відповідну освіту та навички, й навіть студенти вузів. Вступ відбувається без іспитів, а наприкінці навчання не видається диплома. Але в такому віці диплом уже, як правило, й не потрібен, бо навчатися йдуть "для душі". 

"Я вивчаю комп’ютерну техніку в київському Університеті третього віку, там є ще природознавчий, психологічний, літературний та інші факультети. Кожен себе знаходить, як хоче. Ми разом з іншими пенсіонерами відвідуємо й інші заходи, окрім навчання", - розповіла "Українській правді. Життя" 67-річна Тетяна Сергіївна.

Осучаснення через мистецтво

Окрім системної освіти, існують і короткочасні цікаві проекти. Скажімо, у Києві другий рік поспіль проходять безкоштовні лекції для пенсіонерів з історії мистецтва ХХ століття.

Цьогорічний курс, що проводиться мистецькою організацією "Культурний проект" у партнерстві з Медичним центром доктора Бубновського, розпочався 14 лютого.

Фото "Культурного проекту"

Раз на два тижні по четвергах у Будинку архітектора людям поважного віку читає лекції професор НПУ імені Драгоманова, доктор філософських наук Галина Мєднікова.

Цикл складається з 10 лекцій – 5 у весняному семестрі і 5 в осінньому. Теми деяких лекцій: "Культура рубежу століть. Символізм. Модерн. Сецессіон"; "Живописне формоутворення кубізму. Футуризм – нове світовідчуття нових людей. Сюрреалізм"; "Поп-арт: найрадикальніший експеримент мистецтва середини ХХ століття. Новий реалізм. Гіперреалізм".

Звичайно, непідготовленого пенсіонера такі терміни можуть налякати, але матеріал подається настільки цікаво, захоплююче, з необхідними ілюстраціями й поясненнями, що в результаті все стає зрозумілим. У цьому кореспондент "Української правди. Життя" переконалася на власні очі.

Слухачі, деяким з яких уже близько 80, уважно спостерігають за слайдами на великому екрані. Деякі щось занотовують.

Фото "Культурного проекту"

77-річний Іван Іванович має цілу компанію друзів-однолітків, з якими відвідує ці лекції, а також різноманітні музеї та виставки.

"Нам цікаво познайомитися з кращими зразками світового мистецтва. Коли ми працювали, на це не було часу – були зайняті домашніми справами, на роботі, а зараз ми маємо таку можливість", - зазначає він.

Двоюрідні сестри Валентина, Світлана й Олена також зібрали навколо себе компанію однодумців. "Ми втрьох були на першій лекції, нам дуже сподобалося, і ми залучили ще людей. Тепер нас уже семеро", - розповідають натхненні, молоді душею жінки, чий біологічний вік складає вже 67-75 років. 

А 67-річний пан Володимир прийшов на подібну лекцію вперше і один.

"А що ж мені, горілку пити? По дівчатах бігати вже не можу. Тому я мушу цікавитися тим, що для мене доступно", - іронізує він. 

Викладач курсу Галина Мєднікова називає пенсіонерів вдячною аудиторією. "Як правило, ті пенсіонери, які до нас ходять, мають хороший рівень освіти, отриманий ще за радянських часів. Деякі з них подорожують, у них є свої уподобання в мистецтві, і вони з задоволенням розширюють свій горизонт", - говорить професор.

Вона пояснює, що саме історія мистецтва ХХ століття була обрана організаторами курсу через те, що вона найменш зрозуміла людям старшого покоління.

"Класичне мистецтво нам викладали і в школі, і для його розуміння не потрібно ніяких зусиль. ХХ сторіччя – це складна мова, це маніфестарне мистецтво, новий світогляд. В культурі ХХ сторіччя треба багато пояснювати для того, щоб було зрозуміло", - говорить Галина Сергіївна.

Засновник "Культурного проекту" Наталія Жеваго розповідає, що ідея курсу для пенсіонерів виникла близько трьох років тому, коли організація створила лекторій для дітей, також уже проходили лекції з мистецтва для дорослих. "Ми зрозуміли, що у нас є одна неохоплена вікова категорія", - говорить вона.

За словами пані Наталі, минулорічний курс для пенсіонерів був дуже успішним, і зала для лекцій не вміщувала всіх бажаючих їх прослухати. Тому організатори вирішили цього року продовжити традицію.

"Пенсіонерам хочеться бути сучасними, молодшими, мати теми для спілкування зі своїми дітьми і онуками. Ми подумали, що в цьому їм може допомогти розуміння мистецтва ХХ сторіччя", - говорить вона.

Взагалі, засновник "Культурного проекту" відзначає зростання попиту на мистецтво в суспільстві. "Зараз з'явилася певна мода на це. Але я не дуже вірю в моду", - говорить вона, пояснюючи популярність мистецтва внутрішньою потребою людей у культурі.

До речі, більшість музеїв пропонують для пенсіонерів пільговий, а іноді й зовсім безкоштовний вхід.

Скажімо, у Києві до "Мамаєвої слободи" по понеділках та вівторках за пенсійними посвідченнями вхід безкоштовний, до музею Івана Гончара у будь-які дні – 3 грн., до Національного художнього музею, Національного музею імені Тараса Шевченка, Музею сучасного мистецтва – 5 грн., до музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків – 10 грн.

Кожен сам коваль свого щастя

А є пенсіонери, які взагалі не чекають, поки для них хтось щось організує.

Скажімо, в Києві просто в переході на метро Театральна щотижня по вихідних відбуваються своєрідні вечорниці для людей похилого віку.

Близько 200 святково вдягнутих, радісних дідусів та бабусь зустрічаються, танцюють, спілкуються і, стверджують очевидці, нерідко знаходять тут своє кохання.

Тому, можливо, навіть коли на серці самотньо, в кишені порожньо, а за вікном холодно – це ще не привід опускати руки. А раптом життя тільки починається?

У публікації використанов фото Гліба Гораніча, Reuters