Ціна життя, або Як держава штрафує благодійників

За чотири з половиною місяці киянка Олена Черньонок зібрала через власні сторінки у соцмережах 120 тисяч доларів на операцію в Ізраїлі. Такій сумі зборів на доброчинність міг би позаздрити не один благодійний фонд. Однак більшість з них дівчині відмовила.

Надія на допомогу від держави розвіялася у той же день, коли Олені підтвердили страшний діагноз - "мієлодиспластичний синдром". Необхідну для таких пацієнтів трансплантацію кісткового мозку в Україні не роблять через відсутність банку неродинних донорів. Про державне фінансування складної операції за кордоном не йдеться.

Шанс на життя Олена отримала лише завдяки власній активності і допомозі друзів, які протягом кількох місяців збирали кошти, підключали ЗМІ й активістів.

Втім, наприкінці червня, коли необхідну для операції суму нарешті було "закрито", у блозі Олени з’явився пост відчаю: "Вперше в житті мені в голову приходить думка, що я не хочу жити в Україні". Дівчина дізналася, що замість винагороди за свою активність отримає покарання від держави.

"Наступного року, подаючи декларацію, офіційно моя сім'я повинна буде виплатити державі 17% від суми, яку ми отримали від людей мені на операцію. 17% від 160 тисяч доларів (така загальна сума операції - УП) = 27200 дол!", - написала вона.

"Українська правда. Життя" вирішила дізнатися, що не так з благодійними організаціями і чому українці, які змушені рятувати своє життя самостійно, потрапляють у халепу.

"КРАЇНУ РОБЛЯТЬ ЛЮДИ"

"Все почалося з Facebook. Я дуже комунікабельна дівчинка і у мене багато знайомих. З першого дня у лікарні я постила кожен свій крок. Коли мені підтвердили діагноз, я так і написала: все погано, є дороге лікування, але це єдиний шанс на життя і щось треба робити", - згадує Олена Черньонок, як почалася її кампанія "допоможи собі сам".

Ми зустрічаємося з дівчиною напередодні її від’їзду в Ізраїль. У київській лікарні їй залишилося здати кілька аналізів і завершити необхідні процедури.

Сірий лікарняний антураж згладжує хіба що тінистий парк з багатовіковими деревами, втім і там не людно. Багатьом хворим фізично важко виходити на вулицю. Але назустріч кореспонденту УП бадьоро виходить молода дівчина з посмішкою на обличчі. Під час розмови Олена багато жартує і говорить про те, як важливо не здаватися.

"У цьому онкогематологічному відділенні я надивилася багато жахів. Але помітила, що люди виживають навіть з дуже складними діагнозами. Головне – боротися. Якщо людина не бореться, її нічого не врятує", - каже вона.

Олена боролася з першого дня, коли напередодні нового року її привезли до лікарні "з гемоглобіном 50". "Мені сказали, що з таким гемоглобіном не живуть, а я ще гасала по Києву", - згадує вона.

Олена - сама життєрадісність. Фото - з її Facebook

Розповідь Олени плавно перетікає в типову історію про реалії української медицини: про лікарні, де не вистачає елементарного – систем для крапельниць, про дорогі ліки, про суперечливі діагнози, про тонни зібраних папірців і бюрократичний абсурд.

Пройти крізь увесь цей лікарняний морок Олені допомагали батьки, друзі і зовсім незнайомі люди, які досі не залишають у біді.

"Я написала про те, що не хочу жити в цій країні після того, як дізналася, що мої рідні наступного року заплатять податок. Зрозумійте, я звичайна дівчинка, мої батьки – пенсіонери, ми живемо в одній квартирі. У нас нема дач і машин, які можна було б продати, щоб хоч якось перекрити суму на операцію. Тому збирали пожертви на картки сестри і мами, щось нам передавали готівкою, в конверті", - каже вона.

Перед цим Олена намагалася отримати допомогу у благодійників. Лише одна з десятків організацій перерахувала дівчині 10 тисяч доларів. Решту 40 тисяч доларів, необхідних для операції, Олені надала компанія, в якій вона працює.

"Ми звернулися в усі великі організації, фонди великих корпорацій, депутатів. Я зрозуміла, що 90% фондів допомагають лише дітям, ще якась частина займається відверто відмиванням грошей. На сайтах деяких фондів взагалі неможливо знайти телефон! Чесно, мені навіть хочеться прийти в певні організації і сказати: "Ви хочете відмивати гроші? Ок, але допомагайте людям хоч якось. Скажімо, у вас є 10 мільйонів, 5 ви відмиєте, але 5 віддайте людям, які їх потребують!", - обурюється дівчина.

Олена досі не знайшла відповіді, як їй уникнути податку з зібраних нею коштів. Юристи радять зберігати всі документи, що підтверджують її лікування, і готуватися до нової боротьби – тепер з податковою. Олена готова і до цього, адже продовжує вірити у людей.

"Якщо все буде добре після операції, я хочу передати свій досвід іншим. Наприклад, щодо шахраїв, щодо оподаткування, взагалі, того, як правильно збирати гроші через інтернет. Хоч я і написала, що хочу поїхати з України, але я зрозуміла, що країну роблять люди. І тут люди мені допомогли. Я не знаю, що було б в іншій країні і не хочу перевіряти", - каже вона.

БЛАГОДІЙНИКИ В ТІНІ

Олена – не єдина, хто зіткнувся з проблемою оподаткування благодійних внесків. Україна є однією з небагатьох країн Європи, де благодійна допомога фізичним особам оподатковується на загальних засадах.

На практиці це означає таке: якщо благодійник дарує хворій дитині інвалідний візочок за 2000 гривень, ще 180 він має віддати державі; якщо обдарована дитина виграє приз на якомусь конкурсі, то сім’я сплатить 15% від суми цінного подарунка. Або ж він взагалі загубиться по дорозі до переможця через бюрократичні бар’єри.

Усі надходження на поточний рахунок фізичної особи підлягають оподаткуванню. Якщо сума на ньому не перевищує 10 мінімальних зарплат, податок становитиме 15%, якщо більше – 17% (як у випадку Олени Черньонок). Якщо податок не буде сплачений вчасно, то людину чекає "сюрприз" - нарахування пені та штрафів.

Мінімальний розмір неоподаткованої благодійної допомоги у 2013 році становить усього 1610 гривень. На ці гроші неможливо допомогти жодній людині, у той час як на суми, що сплачуються у вигляді податків, цілком реально рятувати сотні життів і вирішувати системні проблеми.

Не менш зарегульованою благодійна справа є і для підприємств. Формально бізнесмени мають право направляти 4% свого доходу на благодійність і не сплачувати за це податок (для прикладу у Литві неоподатковуваний благодійний внесок становить 20%, у Португалії – 70-80%). Але на практиці підприємці натикаються на безліч формальних перепон, що унеможливлюють і таку діяльність.

За словами активістів, ці та інші драконівські норми і тисячі неузгодженостей у законодавстві відбивають будь-яке бажання займатися благодійністю чесно. Частина із благодійників вимушені йти "у тінь".

"Ми все робимо нелегально. По ідеї ми теж маємо платити 17%, але не платимо", - ділиться на правах анонімності благодійник Ігор, який з друзями збирає пристойні суми для хворих дітей.

Каже, якби вони займалися благодійністю законно, їхня діяльність була би практично заблокована.

"Офіційний (через банк) оборот у нас маленький, 80% коштів ми збираємо "налом". Реєструвати благодійний фонд незручно через українське законодавство - тоді будуть скасовані всі електронні перекази. У нас є дружній фонд, який іноді допомагає приймати певні суми від компаній, от і все", - зазначає Ігор.

Лариса Лавринюк з фонду допомоги дітям з онкологічними захворюваннями "Краб" каже, що її благодійна організація офіційно зареєстрована і не платить податок на прибуток. Втім, це не звільняє її від сплати інших зборів – до пенсійного фонду тощо.

"Наше законодавство просто відлякує від благодійності. Якби воно стимулювало бізнесменів за рахунок законів, якихось поблажок цим займатися, можливо, ми б тоді не були на 211 місці в світі (у рейтингу розвитку приватної благодійності - УП)", - каже вона.

Колишній телевізійник та журналіст, а нині засновник консалтингової компанії в галузі благодійності бізнесу "Charity Tuner" Павло Новіков співпрацює з різними неурядовими та благодійними організаціями вже понад 10 років.

У 2012 році він очолив Українську біржу благодійності, яка мала стати потужним майданчиком для збору пожертв. Новіков намагався залучити до благодійності бізнес, однак масштабного перевороту не сталося – більшість внесків, як і раніше, надходять від фізичних осіб, а не від компаній.

"Гроші, що збираються на благодійництво в Україні, неможливо порахувати. Більша частина сум збирається нелегально. Для прикладу, у мене є знайомий, який володіє пивбаром у Києві. Прекрасна людина. Разом зі своїми друзями-джиперами Роман регулярно закуповує фрукти чи інші необхідні речі для дитбудинків. Але у жодному фінансовому звіті ці закупівлі відображені не будуть. І таких історій - безліч", - розповідає він.

Павло Новіков. Фото надані Павлом

Новіков пояснює, що формально благодійна допомога в Україні не обкладається податком. Однак за її отримання хтось все таки має заплатити. Часто бізнес готовий взяти на себе і додаткові витрати, однак це їм вилазить боком.

Павло згадує кричущий випадок в історії української благодійності, коли мобільні оператори відмовилися від отримання прибутку під час проведення збору коштів на будівництво "Лікарні майбутнього". А вже за рік заплатили штраф за невчасну сплату податку.

"Закон вимагає стягнути з операторів мобільного зв’язку майже 47 копійок податків (20% ПДВ + 7,5 % ПФ + 19% податок на прибуток) з кожної гривні, яку люди переказують під час смс-марафону. У 2005 році Кабмін дозволив робити це без податків, а у 2006 уряд змінився і, скоріш за все, просто скасував рішення попередників. Мобільщики не захотіли сваритися з урядом, їх просто "розкуркулили", вони тихо заплатили і вирішили все забути. Це стандартна історія", - каже Новіков.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ ФОНДИ

З не меншими проблемами пов’язана і діяльність фондів. Станом на 2013 рік в Україні зареєстровано більше 15 тисяч благодійних організацій. Однак ніхто з експертів не може чітко сказати, скільки з них працює ефективно, а скільки є "пустишками".

"В Україні відсутній механізм перевірки благодійних фондів, тому коментар на ваші питання ми давати не будемо. Ви можете зробити запит до Міністерства податків і зборів, про те, скільки фондів звітує і отримати офіційну інформацію", - відповіли "Українській правді" в Українському форумі благодійників на питання про кількість "правильних" фондів.

При цьому в організації підкреслили, що працюють лише з такими організаціями, "для яких прозорість, підзвітність і публічність - ключові принципи діяльності".

Непрозора діяльність багатьох організацій відлякує жертводавців не менше, ніж податкові норми. Ні для кого не секрет, що частина фондів взагалі має статус "кишенькових", фіктивних, а певні взагалі створюються для "відмивання" грошей.

"Через іменні благодійні фонди відбувається безконтрольна роздача подачок на виборах. З поверненням "мажоритарки" цих фіктивних структур стало більше. Але це питання еволюції. З часом кишенькові фонди або помирають, або еволюціонують до чогось адекватного. Наприклад, іменні фонди Пінчука і Ахметова стали шикарними гравцями на полі благодійності і зараз роблять для країни дуже багато. І їхнім шляхом пішло багато бізнесменів", - розповідає Павло Новіков.

У той час, як фіктивні фонди використовують благодійність у корисних цілях, справжні філантропи скаржаться на неможливість зібрати пожертви.

"Достатньо просто подивися на суми. Якщо у нас йдуть якісь великі збори, то це – Росія, Москва", - розповідає Лариса Лавринюк з фонду "Краб".

Її фонд щорічно допомагає 350 дітям, які лікуються у відділенні дитячої онкології Київського інституту раку. Середня сума зборів – 50-80 тисяч гривень. Ці гроші йдуть на ліки, обладнання, розваги дітей.

Лариса скаржиться на відсутність "моди на благодійність" у суспільстві. "Коли ми тільки починаємо розмову з деякими компаніями і кажемо, що це онкологія, вони відвертаються, бо це негатив", - каже вона.

Як каже Павло Новіков, більшість українських фондів допомагають саме дітям "тому що це найзрозуміліша модель".

"Коли погано маленькій дитині, це викликає більше співчуття. Насправді це неправильно і весь світ це вже прожив. Наприклад, всі служби спасіння на воді у Німеччині фінансуються з приватних пожертв. Це означає, що вони збирають достатні для цього суми, а громадянам Німеччини зрозуміло, що жертвувати потрібно, щоб завтра врятували тебе", - зазначає він.

Крім того, благодійні організації в Україні все частіше відмовляються від надання адресної допомоги. Великі фонди починають займатися лише системними змінами – в освіті, охороні здоров’я.

"Фонд не може собі дозволити найняти 100 працівників, які будуть обробляти заявки людей, бо це величезні адміністративні витрати. А 10 людей з цим не впораються. Крім того, працювати з рідними хворих людей дуже важко, і про це теж треба казати. Як тільки сума пожертв перевалює за 50 тисяч гривень, з батьками відбуваються страшні речі – вони купують мобільні телефони, машини, роблять ремонти в квартирах. Це не одиничний випадок, їх навіть не десятки. Тому батькам часто доводиться роз’яснювати, що зібрані гроші можуть врятувати ще когось. І ти зобов’язаний передати решту суми іншим", - розповідає Новіков.

Однак він все ж вважає, що в Україні працює недостатня кількість благодійних організацій. У сусідній Польщі "живих" фондів у 8 разів більше, і спектр їхньої діяльності значно ширший – від зборів на складні операції до порятунку окремих видів тварин.

В Україні можна збирати набагато більше пожертв, стверджує він. Головне – прибрати податковий тиск, зробити роботу фондів прозорою і налагодити комунікації між бізнесом і благодійниками.

"У нас нема культури пожертв, її вибили за часи СРСР. Бо була тоді за все відповідала держава, це зіпсувало благодійність. У Європі існують системи перевірки ефективності роботи фондів. Є так звані майданчики благодійності, на яких людина може обрати свій фонд. Усі організації там перевірені. Це певна гарантія, що твої гроші не вкрадуть. Є також авторитетні громадської організації, які роблять аудит і видають благодійникам спеціальні значки – своєрідні знаки якості", - каже Новіков.

В цілому якісні зміни у благодійництві відбудуться разом з розвитком громадянського суспільства і самосвідомості українців, вважає він.

"Якось у Франкфурті я розговорився зі служителькою Домського собору, яка жалілася на пасивність німецької молоді. "Розвели всю цю соціалку, люди працювати не хочуть, сподіваються на державу. А що таке держава? Це ж тигр з паперу! Ми – це держава". Я вважаю це ставлення, коли держава – це тигр з паперу, а держава насправді – це ми, правильним. І воно все таки до нас дійде", - каже благодійник.

ЕВОЛЮЦІЯ БЛАГОДІЙНОСТІ

Активісти не один рік б’ються над скасуванням податків на благодійність. "Покращення" мало настати після ухвалення закону "Про благодійництво і благодійні організації", який 7 місяців чекав підпису президента. Його підтримали великі фонди і депутати.

Втім, кажуть благодійники, новий закон не вирішує проблем з податками. А статтю 197 Податкового Кодексу, де перераховані операції, звільнені від оподаткування, писали не експерти з благодійності, а церковні лобісти.

"Якщо 10 пунктів закону стосується благодійних організацій, то ще 100 – церковних. Їм надаються пільги для виготовлення, наприклад, кадила, труни звичайної, різного церковного начиння. Хоча всі розуміють, який це бізнес", - розповідає Павло Новіков.

Він входить до робочої групи Українського Форуму благодійників, які розробляють зміни до кількох законів, покликані спрямувати ситуацію у правильне русло.

Найбільш оптимальним варіантом вирішення проблеми оподаткування фізичних осіб у Форумі вважають підвищення розміру неоподатковуваної суми благодійної допомоги до 3-4 тисяч євро. Паралельно активісти працюють над зміною законодавства у галузі смс-благодійництва та електронних платежів.

Новіков визнає, що для реалізації всіх задуманих змін благодійникам не вистачає потужного лобі – часто для прийняття законів треба знайти "зацікавлених осіб". Однак він вірить в еволюційний шлях розвитку благодійності в Україні.

"Іноді мені здається, що корупція навіть корисна. Наскільки я пам’ятаю, коли законодавчо вводилися касові апарати, то за це голосування багато депутатів отримали гроші. В країні було сертифіковано обмежену кількість моделей касових апаратів, і ті люди, які занесли певну суму депутатам, отримали прибутки, тому що тільки у них ці касові апарати можна було купити. Я розумію, що це дикий приклад корупції, але зараз я як споживач задоволений. Бо можу здати прострочений кефір у магазин. З іншого боку, багато законів не приймаються, бо конкуренти можуть "наваритися", - каже він.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ЯК СПОСІБ ЗМІНИТИ ЗАКОНИ

Поки заплановані зміни не будуть прийняті, українці, скоріше за все, повторюватимуть шлях Олени Черньонок і збиратимуть гроші самостійно. Тож "Українська правда" спитала в юристів і благодійників поради, як робити все правильно.

Перша порада стосується співпраці з офіційними організаціями. Попри не завжди ефективну роботу фондів, експерти ж таки радять збирати гроші саме на їх банківські рахунки. Це поки єдиний спосіб уникнути оподаткування.

"З точки зору стратегії розвитку благодійництва і з урахуванням тих жахів, які іноді відбуваються зі збором коштів на картки фізосіб, це дійсно вихід. Тобто варто акумулювати гроші на рахунках благодійного фонду, якому ти довіряєш", - каже Павло Новіков.

Друге – при перерахуванні пожертв слід чітко вказувати, кому і на що йде ця допомога.

"Як мінімум потрібно просити, щоб у призначенні платежу зазначали, що це на лікування певної особи. У цьому випадку з податковою можна буде сперечатися і доводити, що це є пожертва на лікування. Це не панацея, бо проблеми все одно виникнуть, але це вже хоч щось", - каже юрист компанії "Бейкер и Макензі" Юрій Залуський.

Третя порада - зберігати всі чеки на лікування в клініках, а також на купівлю медикаментів та інші витрати.

Павло Новіков додає, що у разі, якщо і після цього податківці все ж таки матимуть претензії до самостійних збирачів пожертв, вони можуть звертатися до суду.

"Випадок Олени Черньонок може стати шансом для України змінити законодавство. Треба робити цю історію публічною, програвати тут суди, вигравати справу в Європейському суді з прав людини і на підставі цього прецеденту отримувати рішення-припис для України змінити законодавство щодо порушення базового права на життя і здоров'я. Як спосіб змусити країну поміняти закон ЄСПЛ цілком може працювати. Хоч це і процес розтягнутий на кілька років", - каже він.

P.S. Міндоходів на прохання Української правди. Життя надало роз'яснення щодо оподаткування благодійності, прочитати і зрозуміти яке можна хіба що з коментарями юриста. Пропонуємо читачам УП оцінити відповідь Міндоходів за лінком.