Біженці нової доби: куди й чому тікають українці

"Якщо ми не вистоїмо сьогодні, то завтра нас заасфальтують. Я-от поїду за кордон, а що буде з країною?.." – такі думки час від часу можна почути від колег, приятелів або й просто на вулиці.

Невпевненість і тривога, пов'язана, зокрема, із подіями на Євромайдані, тиск на людей, які відверто висловлювали свою громадянську позицію, може спричинити поповнення в таборі так званих "політичних" біженців.

"Останні три роки ми постійно отримуємо інформацію про людей – бізнесменів, політиків, активістів, – які вимушені виїжджати за межі країни, оскільки щодо них порушуються кримінальні справи. Це більше десятка справ", – каже правозахисник Володимир Яворський.

За його словами, тиск на людей, які вирішують покинути Україну, різний і має свої завдання – у когось відбирають бізнес, когось переслідують через політичні мотиви або "занадто активну громадську позицію".

За кілька останніх років чимало українців були змушені тікати до більш безпечних країн Європи чи в США, але не всі вони отримали там легальний притулок.

Прикметно, що крім політиків – таких як Богдан Данилишин, що отримав статус біженця в Чехії, чи Віктор Романюк, який перебуває в Італії – залишити Україну були змушені й люди, що далекі від політики.

"Політичний притулок" – це не манна небесна, в один голос стверджують утікачі, але для них це була єдина можливість захистити своє життя та здоров'я.

Чи складно отримати притулок у чужій країні? Як там живеться? Як українські біженці оцінюють Євромайдан? І, чи готові повернутися додому?

Перевірив психлікарні – відкрили справу. Андрій Федосов у Франції з 2011 року

Андрій Федосов та його організація "Юзер", Українська організація користувачів психіатричної допомоги, провели моніторинг умов проживання в шістьох державних психіатричних лікарнях Криму. У результаті моніторингу знайшли серйозні порушення прав людини.

Однак після цього Андрій Федосов почав отримувати телефонні дзвінки з погрозами, а в травні 2010 року його побили невідомі. Утім, міліція відмовилася реєструвати його заяву та не вжила ніяких дій для розслідування злочину. Згодом на Федосова розпочався тиск і з боку МВС, які намагалися йому інкримінувати злочин 10-річної давнини. Однак тоді Федосов перебував у закритій лікарні.

Восени 2011 року Федосова знову побили. Розповівши про свою ситуацію Комісару Ради Європи з прав людини Томасу Хаммарбергу, під час його офіційного візиту до України, було прийнято рішення про надання політичного притулку Андрію Федосову.

І до України чоловік уже не повернувся.

Як пояснює правозахисник, тільки через десять років, коли спливе термін порушеної проти нього кримінальної справи, він може повернутися додому.

"Як варіант, я можу отримати громадянство Франції й приїхати в Україну як громадянин іншої країни. Або ж коли зміниться влада, у тому числі з посади піде голова МВС Захарченко й складе свої повноваження кримський прем'єр Анатолій Могильов", – наголошує Федосов.

Андрій стверджує, що за два роки, які проживає в Європі, він нарешті відчув, що таке дотримання прав людини й повага до людської гідності.

"Тут держслужбовці бояться людей, бо в них дотримуються конституційні права. А в Україні все навпаки: люди бояться держслужбовців. Це не є нормально. Але скажу чесно, якщо немає загрози життю, краще не виїжджати. Гарно там, де нас немає", – каже Федосов.

Гіркий "Ананас". Денис Олейников у Хорватії з 2011 року

"Спасибо жителям Донбасса..." – ця фраза-демотиватор перейшла від футбольних фанатів до широких мас завдяки підприємцю Денису Олейникову. Його компанія ProstoPrint "провинилася", бо друкувала футболки із красномовною назвою, які стали дуже популярними.

Офіційно компанію Олейникова обвинуватили в незаконному використанні символіки Євро-2012 року. Спочатку йому по телефону рекомендували зняти із продажу футболки. Після того як підприємець відмовився це робити, апелюючи щонайменше до свободи вираження поглядів, в офісі ProstoPrint вчинили розгром.

Перебуваючи під постійним тиском в Україні, Денис Олейников вирішив просити притулок у Хорватії для себе й своєї сім'ї.

За словами Олейникова, надання притулку – це гуманітарна процедура: якщо людину дійсно переслідують із політичних, соціальних, релігійних, сексуальних чи інших гуманітарних мотивів, їй слід звернутися до будь-якого представника влади в тій країні, де вона почувається безпечно, і попросити захисту. Потрібно говорити тільки правду й слідувати інструкціям. Якщо раптом з'являються "консультанти", які пропонують свої послуги за оформлення документів, відмовлятися від них: це 100% шахрайство, каже Олейников.

"Потрібно дуже чітко розуміти: потрапивши в складну ситуацію, ви просите милості в країни. Вам, однозначно, доведеться пройти через розслідування, у деяких країнах навіть жити в концентраційних центрах. Вони не страшні, як концтабори. Але це місця з обмеженим доступом, якийсь невизначений час вам доведеться жити з обмеженою свободою. Також ви не можете працювати, вести свій бізнес, виїжджати із країни, у якій перебуваєте тощо", – наголошує Олейников.

Нині в Дениса за кордоном є свій бізнес. Багато працюючи й не очікуючи милостині від держави, яка прихистила, він зумів забезпечити свою родину.

Зараз Олейников задоволений тим, як живе його сім'я. Однак півтора року, поки він не отримав статус біженця, родина відчувала постійний стрес.

"Влаштувати своє життя в Європі – непросто. З одного боку, в Україні ми маємо бюрократію, проблеми із правами людини, але, з іншого боку, ми до цього звикли. За кордоном, нехай і краща соціальна ситуація, та, з іншого боку, ви абсолютно "чуже" тіло, тим більше якщо перебуваєте в неоднозначному юридичному статусі", – розповів Олейников.

Екс-власник ProstoPrint планує повертатися в Україну – однак тільки після справедливого та неупередженого розслідування щодо нього і його компанії:

"Це не так уже й багато, але й не так уже й мало. Не так давно нам озвучували якийсь компроміс – мовляв, перекваліфікувати справу, придумати адміністративну відповідальність тощо.

Однак мій меседж і тоді, і зараз дуже чіткий: мені не потрібен компроміс. Тільки після того, як визнають справжніх винуватців розгрому – і не якихось дрібних "крайніх", а щонайменше офіцерів середньої ланки в міліції, прокуратурі. А таких назбирається цілий пакунок.

Пригадуєте, після ProstoPrint був майже одразу "наїзд" на інтернет-магазин "Розетка"? Тоді розіграли карту: давайте ви себе визнаєте трішечки винними, і замість десяти мільйонів заплатите два – а ми від вас відчепимось. Однак це не мій шлях. Це справа принципів. Якщо ми не порушували закон – отже, ми не порушували закон. Якщо в процесі розгрому ProstoPrint винні правоохоронці – нехай відповідають. Крапка".

Тільки після цього, каже Олейников, він повернеться в Україну. І додає, що може "довго чекати – і двадцять років".

В'язень Податкового майдану. Сергій Костаков у Чехії з 2011 року

Податковий майдан. 2010 рік. Сергія Костакова обвинувачують у пошкодженні автомобіля Skoda Octavia під час заворушень 22 листопада. Сім місяців Костаков провів у СІЗО, поки справа зрушилася з місця. Його випустили на підписку про невиїзд лише після втручання тодішнього Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової.

У Києві в Сергія Костакова був бізнес, пов'язаний з ізоляцією сталевих труб. Він працював на будівництві Олімпійського стадіону. У Чехії продовжив працювати за фахом – але вже звичайним працівником на великій металобазі.

"Незважаючи на те, що я погано знав чеську мову, я все ж переконав власника взяти мене на роботу. Хоча робота важка, але я й не сподівався, що буде легко", – розповідає Костаков.

Фото з блогу Єгора Соболєва

Теперішнє життя в'язня податкового майдану зосереджене лише на роботі. Його сім'я – дружина й дочка – залишилася в Україні. Через фінансові труднощі вони не мають змоги приїхати в гості, із ними Костаков спілкується лише через скайп чи по телефону.

"Я сподівався, що революція щось дасть, але я бачу, що даремно..." – гірко зауважує Сергій.

За словами Костакова, політичний притулок у Чехії отримати дуже складно, але можливо.

"Для початку від мене вимагали якийсь документ, який би підтверджував, що я є членом якоїсь політичної партії. Вони говорили: якщо немає членського квитка від політичної партії, значить, не можеш бути переслідуваний за свої політичні переконання. Вони мислять формально, як і всі бюрократи. Майбутнє дуже туманне для тих активістів, які сподіваються в разі чого отримати політичний притулок. Чехи "захисту" просто так не дають", – наголошує Костаков.

Фактично, статус біженця в Чехії надає право тільки законно влаштуватися на роботу. На цьому всі привілеї закінчуються. На фінансову допомогу розраховувати не варто.

"Ти маєш мінімальну фінансову підтримку від держави, але це такий мізер, про який говорити соромно. Якщо хтось розраховує, що він буде тут розкошувати, то дуже помиляється. Тут доведеться працювати, і працювати неслабо", – каже Костаков.

За його словами, головна складність у прохачів притулку – незнання мови, навіть якщо маєш фах.

"Мені було нема куди подітися – інакше довелося б сидіти у в'язниці. А це найгірше. В Україні мене оголосили в розшук. Якщо я спробую повернутися, уже на кордоні відразу мене заберуть, закриють у тюрмі – і все почнеться по новому колу", – розповідає Костаков.

Хто наступний?..

У 2013 році список утікачів продовжував поповнюватися. Так, у листопаді США надали політичний притулок журналістові видання "Дорожній контроль" Андрію Жуковеню через кримінальне переслідування в Україні. Після того як у МВС дізналися, що Жуковень не планує повертатися до України, кримінальне провадження щодо нього було призупинено.

Інший активіст "Дорожнього контролю", Ростислав Шапошников, – нині перебуває в Польщі. Але, як він повідомив Радіо Свобода, просити притулок поки не збирається.

Зараз він допомагає Андрію Дзиндзі та його адвокатові Віктору Смалію закрити проти них справи.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для УП.Життя