Крим. Якою мовою будемо мовчати?

І говорити мертвою мовою, щоб порозумітися з живими…

Те, що відбувається зараз в Криму — це не боротьба росіян з кримськими татарами та українцями, це злочин проти людства, боротьба жорстокої тоталітарної системи з особистістю, на всіх рівнях — мови, культури, віросповідання, боротьба всіма методами — від спотворення інформації до фізичного залякування і пригнічення.

Позавчора Агенція "АртПоле" організувала в Криму два концерти — для українських військових в ізольованій окупантами частині і для жителів населення Сімферополя грало тріо Port Mone з Мінська.

Музика була щирою. Без слів. Два найближчі сусіди білорусів сьогодні – Україна (в переломний період з усіма змінами та надіями) і Росія (з диктаторською експансією, що заперечує право вибору як таке).

Можна латиною – ми зрозуміємо

Vita brevis, ars longa — говорить капітан 2-го рангу Андрій Григорович, виїжджаючи з нами на кілька годин до Севастополя.

Вздовж траси стоять озброєні люди і військова техніка. В цьому автобусі можна латиною. Всі розуміють, про що йдеться.

Наш водій — кримський татарин, звукорежисер — вірменин, музиканти — білоруси, знімальна група — українці. Ми їдемо по окупованій російськими військами території Криму з частини, в якій зараз — вже другий тиждень без наказів і пояснень — знаходяться наші солдати.

Ми намагаємося згадати, як звучить повна версія думки Гіппократа. Виходить колективне: життя — коротке, досвід — оманливий, наука — неосяжна, випадок — непередбачуваний, мистецтво — вічне. У Гіпократа йшлося про мистецтво лікування.

І про те, що не лише сам лікар має заради справи застосовувати всі можливі засоби, але і хворий, і оточення, і всі зовнішні обставини мають допомагати йому.

Цей концерт, дійсно, не був схожий на жоден у моєму житті. Здається, він стався саме через те, що люди, обставини, погода, публіка й музиканти порозумілися — в найкращому сенсі цього слова.

Гроші на квитки білоруському тріо зібрали небайдужі українці.

Звукорежисер з Сімферополя, який безкоштовно забезпечив всю необхідну для концерту апаратуру, ще ранком не знав напевне, куди їдемо, а я не знала, наскільки щиро з ним можна про це говорити.

Ранок був суворий — сіре небо, нуль градусів і пронизливий вітер. Їхати треба було на мис Фіолент у селище Буря.

"Ну і погодка у вашому Криму сьогодні", — зауважила я.

На що мій новий знайомий відповів: "Це провокація". Зрозуміла: наш, можемо говорити.

На вокзалі зустріли музикантів і усвідомили, як чудово, що українську свободу приїхали підтримати наші друзі з Мінська.

На білоруські паспорти численні охоронці з собаками і пов’язками "дружинник" відреагували привітно і навіть повірили, що барабан — це барабан і акордеон — теж музичний інструмент. Хоча з російськими і білоруськими паспортами сюди можна завозити, мабуть, і зброю.

Такими ж "привітними" були козаки на блок-пості "Оборона Севастополя" після того як на запитання "Бандерлоги есть?" почули чесну відповідь: "Серед нас — ні" і побачили музичні інструменти.

Російські війська знову наблизилися до нашої частини.

"На жаль, на концерті буде небагато людей, адже решті необхідно тримати позиції", — говорить Андрій.

Музиканти з розумінням кивають і починають саунд-чек. Виходить сонце. Я згадую, як на прес-конференції перед концертом Port Mone в Києві після сумнозвісних мінських подій майже не було запитань про музику, всіх цікавила політика і всі були готові дати пораду, а отже питали: "Ви ж з Білорусі, то на якій мові співаєте?"

"Ми не співаємо", — відповів тоді Льоша Ворсоба, композитор і акордеоніст в тріо.

Починається концерт. Далі слів не треба. В музиці Port Mone є і біль, і страх, і очікування, і те єдине, що може цей страх подолати — Любов.

Нещодавно Port Mone записали свій другий альбом під назвою "Thou". У військовій частині на Фіоленті відбулася його українська прем’єра. По закінченні концерту всі стоячи плескають.

Хтось вигукує: "Спасибо, мужики!" Вигукує так щиро і ніжно, що достатньо інтонації.

Андрій намагається сформулювати від усієї команди, і йому це вдається. Він говорить про те, як резонує ця музика з моментом, яка в ній "хрустальная недосказанность…" і як ці невидимі стіни на годину захистили від небезпеки.

Схоже, всі відчувають те саме й по-справжньому вірять, що мистецтво — це вічність, а диктатори — лише люди, час яких обмежено.

"Happy Birthday" кримськотатарською

На жаль, диктатори починають нагадувати про себе одразу, як тільки ми виїжджаємо з військової частини.

На трасі "Севастополь—Сімферополь" біл-борди з гаслами "Крим — Росія" і "Фашизм не пройдет". І не лише з гаслами. Зі справжніми свастиками.

Ясно, а які ж ще символи використовувати, працюючи з нащадками тих, хто обороняв Севастополь? Насправді неймовірно цинічно і зле, адже боронили на той момент свою країну. І ось що робить зараз ця країна.

Повністю підмінює символи й поняття, обманює, нищить ідеали, цінності, та просто будь-які добрі стосунки між людьми. Тобто вибір на сьогодні пропонують такий: або триколор, або свастика.

"Це логічно, що між фашизмом і НЕфашизмом людина обирає НЕфашизм", — говорить наш сімферопольський звукорежисер і новий хороший товариш.

"Але як в це можна повірити, ми ж на Майдані за загальнолюдські цінності…" — обурюємося ми.

"Так я і не вірю, — чуємо у відповідь. — Я посварився з бабусею і батьками. Я музику слухаю і ніколи не дивлюся телевізор. А вони дивляться. Я не здивуюся, якщо завтра балет показуватимуть. Зрозумію, що відбулося".

Вечір в клубі ми хотіли почати з привітання українською, російською та кримськотатарською. А потім розповісти про свободу як найбільшу цінність людини і про концерт у військовій частині.

Але як наше Міноборони віддає накази про обмеження спілкування з журналістами, й тому наші солдати мають мовчати, так і директори клубів (тих небагатьох, які ще лишилися в Криму) дозволяють проводити концерти лиш за умов НЕобговорення політичних питань.

Тому краще лише привітатися, а все решта — говорити музикою.

Ми так і робимо, адже в іншому випадку навіть ці маленькі, але такі необхідні зараз острівці свободи будуть знищені.

Часом дуже важко тримати себе в руках. Але мусимо. Бо поруч друзі, які можуть постраждати. Отже, привіталися трьома мовами. І почали грати.

"Я думав, що злякаюся людей з автоматами. Мирні громадяни набагато страшніші", — говорить після концерту барабанщик. Кілька десятків слухачів, що опинилися на концерті того вечора, невипадкові і насправді уважні до музики.

Але є і інші.

Наприклад, жінка, у якої День Народження. Вона обурена тим, що замість "Happy Birthday" має слухати "эту татарву". Коли концерт закінчується, вона саме на виході з гостями — і тут вирішує, що це взагалі не концерт був, а просто намагання зіпсувати їй свято, і починає використовувати нецензурну лексику.

Ми вирішуємо, що концерт, очевидно, вдалий, тому гості відволіклися на музику і їй не вистачило уваги. Кримськотатарський столик таки співає їй "Happy Birthday".

"Капець", — говорить наша ведуча.

"А це якою мовою?" — питаю я. Ми сміємося і знову все розуміємо.

Згадую кримськотатарську казку про мудрого ашуга, мандрівного поета й музиканта, який переміг всіх "доброю хитрістю", і розумію, що цей день — наша особиста маленька перемога. З’явилися нові друзі, нові твори і нова мова. От тільки шкода, що про цю радість я не можу голосно й радісно повідомити їм всім своєю українською.

P.S. В цей день ми багато говорили про музику півострова. Про те, як хочеться виїжджати, обмінюватися досвідом та ідеями. Про кримських татар.

Про те, якщо нам зовсім заборонять культурний туризм, то ми вдамося до пішохідного, адже в Криму такі прекрасні ландшафти, особливо ця тема актуалізувалася в момент блокування Укрзалізниці.

Ну а потім, якщо і доведеться корінним кримчанам виїхати з півострова, то лише для того, "щоб брати участь в міжнародних демократичних проектах" і бути з Кримом, знайти спосіб повернути його в мирний і справедливий спосіб.

Разом — і до кінця?