Українські заручники у полоні луганських терористів

Українська держава наче байдужа — ніхто не веде з терористами переговорів щодо їхнього звільнення. Про це мені по телефону розказав один із них — Темур Юлдашев, людина, яка одна з найперших зробила спробу створити проукраїнський загін захисту на Сході.

Мене спершу здивувало, що із заручниками є телефонний зв'язок. За нашими уявленнями, заручників мають катувати, тримати зв’язаними в темних кімнатах чи підвалах без жодного зв’язку із зовнішнім світом. Бо досі про заручників з Криму чи Донбасу ми отримували лише таку інформацію.

Насправді може бути дещо інакше.

Нинішні заручники, які перебувають у захопленому Управлінні СБУ в Луганській області, під контролем терористичної організації "ЛНР", користуються мобільними телефонами, хоч і не всі. Деякі з них отримують їжу — передачі від рідних.

Також не всі вони сидять у підвалі. Дехто — у звичайних робочих кабінетах будівлі, з матрацами на підлозі. Проте їм час від часу загрожують прострелити руки та ноги, б’ють електричним струмом по вухах, намагаються ставити банки на живіт, всіляко залякують. Наприклад, невідомо чи живий зараз Кирило Головченко, який мав необережність сказати, що він координатор "Правого сектору" у Луганську.

Він якраз один з тих, із ким немає зв’язку. Серед луганських активістів поширюються чутки, що йому прострелили кінцівки.

Одна з головних проблем луганських заручників те, що терористи не висувають жодних вимог за їхнє визволення та продовжують тримати у полоні. Принаймні тих, хто, на їхню думку, має "значну провину". Швидко відпускають лише нестратегічних заручників, наприклад, стрімерів та активістів, які зривали листівки чи антиукраїнські написи в місті, а також — журналістів після громадського тиску.

З іншого боку, і українська сторона не надто цікавиться людьми, яких примусово утримують у захоплених адмінбудівлях.

З 28 квітня, тобто уже місяць, у полоні перебуває спортсмен і колишній військовий Темур Юлдашев. Цей чоловік очолив луганську самооборону від бойовиків сепаратистів, а потім і спеціальний загін при МВД. Тобто, за мірками терористів його провина значна. Є і відносно нові заручники, як громадський активіст Ілля Єфремов.

Мені вдалося поговорити із заручником Юлдашевим, який знаходиться в одній кімнаті з полоненим вв-шником:

– Мені говорять, що ніхто не звертався щодо мого визволення, і ніяких пропозицій не надходило. — розповідає Темур. — Після того, як майже місяць назад приїздила місія ОБСЄ і мене в результаті витягли з підвалу та поселили тут, нагорі, на другому поверсі СБУ, ніякої інформації про те, що мене хочуть випустити або обміняти, не було. Більше того, зовсім недавно мені сказали: "Ми б тебе, може, і поміняли, але ніяких пропозицій не надходить".

За словами заручників, яких відпустили з контрольованої бойовиками будівлі СБУ, там готові до оборони. Про те, щоби звідти втекти, не йдеться навіть спортсменові та колишньому військовому Юлдашеву. Адже будівля СБУ будувалася із розрахунку на те, щоб утеча звідти була утрудненою, а організований порядок, вартові та нібито заміновані усі можливі способи втечі у разі такої спроби, зводять шанси залишитися живим до мінімуму.

[L]Заручникам дозволяють користуватися телефоном, тому що вони не мають ніякої таємної інформації, а також тому що, власне, самим бойовикам потрібен розголос.

У разі відступу під час антитерористичної операції, яка набирає обертів, полоненими можна прикриватися, як щитом. Поки заручники знаходяться в СБУ, є надія, що проти будівлі не застосують радикальних методів.

Схоже, терористи сподіваються на гуманність української держави.

Сама ж держава не робить нічого, щоби врятувати своїх громадян. Якщо ж робить, то чи не пора відзвітувати: що було сплановано щодо визволення заручників, що зроблено, із ким велися переговори і які були результати?

Чи ми будемо і далі вдавати, що не знаємо про те, що наші громадяни, українські військові, самооборонівці, журналісти — можуть загинути в полоні?..