Вільна хата
10 лютого Краматорськ обстріляли. 22-хрічний Коля Дорохов цього ранку саме був в гаражному кооперативі "Спутник" - прийшов ремонтувати карбюратор в своєму старенькому авто радянського виробництва.
Їх з автослюсарем від смерті врятувала швидка реакція. Коля побачив, як на сусідню вулицю щось впало, з землі піднялася пилюка. Вони вирішили заховатися в гаражі. Менше ніж за хвилину почалися вибухи, снаряди падали прямо біля них, тряслися стіни.
Коли гул обстрілів припинився, Коля зачекав 3 хвилини і вийшов на вулицю.
Його авто було побито уламками снарядів. На початку вулиці побачив тіло хлопця, якому уламок проломив череп, також загинув начальник гаражного кооператива. Коля викликав швидку допомогу і увімкнув камеру на телефоні.
Потім поміняв колесо, вимів розбите скло з крісел авто і поїхав в центр міста – в "хату".
"В хату" – це не додому до батьків чи до дівчини. "Хатою" він називає мистецький простір "Вільна хата", його з однодумцями дітище. Простір, якого раніше ніколи не було в Краматорську, принаймні за роки незалежності.
Сюди може прийти будь-хто, отримати безкоштовні майстер-класи з фотографії, влаштувати або послухати концерт, взяти книгу. "Вчися, твори, відпочивай" – це слоган мистецького простору, який ще можна називати ВільХа.
Вільна хата |
Біля "Вільної хати" в центрі також грюкнуло. Настрій був поганий, але хлопці вирішили не відміняти ввечері майстер клас з фотографії. Прийшло менше людей, ніж зазвичай. Але молодь міста вирішила не відсиджуватися вдома, а жити вже зараз. Їх в принципі тягне до цього місця, адже тут вільні, творчі особистості, тут нові знання, тут натхнення і повага і любов до людини.
Обстріл шокував усіх, по місту знов поповзли плітки: "Хто бив? З якої сторони?"
Люди не знають, що й думати.
З Колею я познайомилася більше місяця тому. Він написав мені особисте повідомлення в фейсбуці: "Добрый день. Приезжайте к нам в Краматорск прочитать лекцию про информационную безопасность".
Вже в другій половині січня я приїхала в це місто.
Краматорськ. Свіжозбудований вокзал, атмосфера на вулицях, незважаючи на пасмурну зимово-слякотну погоду, жива. Видно, що люди на вулицях кудись прямують – на роботу, з роботи – а не вештаються напідпитку, не знаючи куди себе подіти. А чому б людям тут бути не зайнятими? Адже в Краматорську працює багато заводів і фабрик, центр машинобудування Донбасу. Але це вже не з спостережень, а з Вікіпедії.
Краматорськ не справляє враження дуже охайного міста: на тротуарах примерзлий та втоптаний сніг, перемішаний з багнюкою, біля зупинок недопалки та іноді лушпайки від насіння... Власне, як і в Києві.
"Раніше тут було чистіше", – каже мій провідник до зупинки, молодий хлопчина, і кидає недопалок на асфальт під ноги. На мої скинуті догори брови та вилуплені очі реагує скривленням рота і помахуванням голови: "Ну да, ну да".
Центральна площа міста називається площею Леніна, на ній стоїть пам'ятник, вгадайте кому, – Леніну. Тут його не зносили, але постамент розмалювали жовто-блакитною фарбою.
"Тут летом все в городе разрисовали желто-голубой краской, как сумасшедшие", – говорить Коля Дорохов і заводить до "Вільної хати".
Двері цієї "хати" виходять на цю саму площу Леніна. Місцина зручна, прямо в центрі міста. Великий хол, розкидані мішки-крісла, невелика сцена, бібліотечка, фортепіано.
"А это дерево мы сделали недавно. У нас есть умелец на все руки, он сам его поштукатурил и покрасил", – проводить екскурсію Коля. А мій погляд падає на кухню, там 4 чи 5 ящиків для роздільного збирання сміття.
У "Вільній хаті" тусуються студенти, обговорюють майбутній концерт, хореографічні постановки, пісні.
Коли всі розбіглися по своїх справах, я сіла говорити з двома хлопцями, майже однолітками. Один з них, вже знайомий нам Коля, який народився в Краматорську. Цього літа, на початку АТО, отримував диплом. Підписувати обхідний лист доводилося навіть в бомбосховищі.
Інший хлопчина – Юрій, сам родом зі Львова. Регулярно почав їздити в Краматорськ з серпня, коли з'явилась ідея створити проект "Будуймо Україну разом" задля відбудови пошкоджених снарядами приміщень.
Але про все по порядку.
– Коля, це була твоя ідея зробити такий культурний простір в Краматорську? Як тобі прийшло це в голову?
– Все началось с февраля 2014 года. Я поехал по программе "Схід і Захід разом" во Львов. Там побывал на такой платформе "Фредра 61". Это просто квартира, которая находится на улице Фредра 6, квартира 1, и в которой проводят разные мероприятия. И там мне понравилась атмосфера – вроде бы просто, но в то же время очень круто.
– Але це трохи інший формат, ніж "Вільна хата", – включається в розмову Юра. – Це місце, де збираються люди, яких цікавить один стиль музики тощо. А тут, в Краматорську, збиратися люди, які, окрім культури і мистецтва, займатимуться моніторингом влади. Тут культурно-освітній, громадянський, навіть суспільно-політичний простір. Але слово "політика" всіх лякає.
– А що це акція така "Схід і Захід разом"?
Ю: Акція почалася ще після Помаранчевого майдану. Це продовження акції "Різдво Разом", яке започаткувало УКУ. Тоді Славко Вакарчук, Будяк, Ющенко, закликали українців обмінюватися знаннями та досвідом, знайомитися один з одним. І Львів відгукнувся швидко на пропозицію.
На Різдво 2005 року у мене жило десь 7-8 студентів з Луганська. Вони гостювали у нас 4 дні. Ми хотіли показати традиції коляди, вертепу. Бо все ж таки на сході так не святкують. Мені було 12 років. Я тоді вперше познайомився з українцями зі сходу і почав думати про Україну, про те, що патріоти живуть не тільки в Галичині і розмовляють не тільки українською мовою.
А потім почала програма "Великдень разом" – те ж саме, що на Різдво, тільки на Великдень.
Вперше в Краматорськ я приїхав як волонтер "Будуймо Україну разом". Ми приїхали в серпні. Спочатку лише подивитися, яка ситуація, бо тоді тільки звільнили Краматорськ. У нас з'явилось розуміння, що і як робити. Склали план, бюджет, і почали кликати волонтерів.
Люди з'їжджалися з різних куточків. Приїжджали програмісти, студенти, медики. Це дуже обнадіювало, що ми можемо зробити разом.
Ми будували зранку до 16 години, а після 16 була культурна програма. Ватра. Хотіли познайомитися, навчитися один в одного чомусь.
К: В основном пострадало село Семеновка возле Краматорска. У одной семьи основной дом был полностью разрушен, осталась только летняя кухня. Мы помогли ее утеплить, чтоб можно было перезимовать в ней.
Микола Дорохов |
Было такое, что люди не совсем понимали, что мы просто волонтеры и не обязаны это делать, относились как к должному. Но таких случаев было очень мало.
А вот в пабликах ВКонтакте были даже возмущенные записи о том, что, мол, зачем привозить других, вот, нашим пацанам работы нет, а они платят другим. Не понимая или не веря, что никому за работу не платили.
Ю: Але їх можна зрозуміти, бо хтось таки нажився і на цьому горі. Гроші виділялися, але не доходили до людей.
Звичайно, були дуже емоційні люди, з якими неможливо було говорити. Люди казали, що це зробила українська армія, що також відповідає дійсності. Але більшість людей, 95% відсотків, завжди розуміли, дякували. Ми допомогли людям з 25-ти квартир і 3-х будинків.
К: Был и такой мужчина, которому разбили стену, но у него были возможности самому сделать ремонт, сказал, чтобы мы помогли сделать это тому, кому действительно нужно.
Так вот, если вернуться к идее создания "Вільной хати", то кое-что я начал пытаться делать еще весной-2014, предложил в горсовете, попросил у них помещение, но на меня посмотрели косо.
Потом из-за окупации эту идею было невозможно воплотить. А когда город был освобожден, я узнал об инициативе ребят "Будуймо Україну разом" – и подумал, как это, ребята будут приезжать с других городов строить мой город, а я буду сидеть сложа руки? Нет. И принял решение принять участие в проекте.
Мы дали объявления по городу и свои номера телефонов. У ребят почти у всех "Лайф", а у меня МТС. А у нас тут в городе МТС более популярен, поэтому все звонили мне. Некоторые бабушки по 3 раза вдень.
Нас собиралось где-то по 10 человек каждый день, мы жили в доме, в который нам предоставил местный священник. В то время у нас проводились на площади вече. На этом вече выступали в том числе и волонтеры, которые приезжали к нам в город по этому проекту.
Люди в Краматорске тоже очень отзывчивые. Я сделал объявление про то, что нужа печь в один из разрушенных домов – и сразу же под сцену подошел мужчина и сказал: "Записывай мой номер, будет тебе печь".
Ю: Чесно кажучи, я почував себе частково як на Майдані. Коли люди, незважаючи на їхні політичні погляди, приїжджали і допомагали. Приносили їжу.
Юрій Дідула |
К: Работали мы до 16, а после собирались в этом доме. И к нам начало приходить много людей, хотя мы не делали объявлений в социальных сетях – люди узнавалаи по "сарафанному радио".
Тогда мы точно поняли, что людям, особенно молодежи, не хватает какого-то места, где бы они могли собираться по вечерам и по выходным. Ребята из Львова помогли найти грантовые деньги на этот проект. А я занялся поиском помещения.
И вот как раз под конец ноября, в один день, у нас закончился проект "Будуємо Україну разом" в Краматорске – и открылось пространство "Вільна хата".
На открытие пришло 200 человек. О нем написали СМИ Краматорска, к нам приехали гости с "Громадського ТВ" и група "Один в каноє". Это пространство очень необычное для нашего города.
Мы уже существуем 2 месяца. На этой неделе была новая волна людей, которых мы раньше не видели.
– А есть недоброжелатели?
К: Есть паблики в социальных сетях, такие как "Краматорский подпольщик", например. Они пишут, что вот, мол, здесь место сбора "свідомітов". Но все на этом пока и заканчивается.
Сейчас и государственные структуры, и бизнес нас поддерживают. Зачем это им? Думаю, что все-таки здесь есть бизнесмены, для которых важна не только прибыль, но и социальная ответственность. Они хотят вкладывать деньги в культуру, в знания молодежи. Они понимают, что это и их будущее тоже.
Мы не учим здесь быть патриотичными, мы учим быть социально-ответственными.
– Юро, ти майже півроку живеш в Краматорську. Це ж треба було прийняти непросте рішення, це майже переїзд. Не сумуєш за домом?
Ю: Сумую, звичайно. Але це точно не каторга. Тут класно, ми отримуємо задоволення від спілкування один з одним.
Юрій Дідула |
...В суботу в місті оголосили траур за загиблими. Але вже за тиждень місто потроху оговтується. У "Вільній хаті" на цьому тижні події розплановано на кожен день. Тільки вівторкова лекція "Як надати медичну допомогу при артобстрілі" нагадує, що живуть вони не в простому мирному місті, а в місті, куди долітають снаряди РСЗО.
А так – молодь живе і дихає на повні груди, їхні інтереси – це музика, фотографія, малювання, фільми про добро, екологію та мистецтво.
Вони знають – вони українці. Але чи достатньо їхніх зусиль, щоб чинити опір проросійській пропаганді та грубій силі?
...10 років тому була ініціатива "Різдво разом", де 12-тирічний хлопчик зі Львова познайомився зі студентами зі сходу України. Тепер цей хлопець разом з краматорчанином пліч-о-пліч втілює не менш амбіціозну і потрібну ідею молодіжного, живого, справжнього культурно освітницького центру, в який приходять діти, підлітки, молодь, дорослі люди. До них приїжджають інші люди, волонтери, лектори, громадські діячі з усієї України.
І нехай тепер їм розкажуть десь по телебаченню чи анонім в інтернеті – про "страшних західників", які ненавидять все інакше.