Опікун для чотирилапих. Як Львів соціалізує тварин

Львів’янка Тая Ферцович щодня носить по 10 кілограмів їжі безпритульним тваринам.

Тепер вона готується отримати статус соціального опікуна і співпрацюватиме з комунальним підприємством, щоб лікувати, стерилізувати та віддавати у добрі руки безпритульних собак міста.

Такий статус вже отримали близько 40 львівських волонтерів.

Як виглядає день зоозахисника та що має змінитися в країні для кращого існування чотирилапих Тая, комунальники і поліція Львова розповіли "Українській правді. Життя".

ЩОДНЯ ПО 10 КІЛОГРАМІВ ЇЖІ БЕЗПРИТУЛЬНИМ ТВАРИНАМ

Коли домовляюся про зустріч, зоозахисниця Тая Ферцович одразу попереджає: "Не забудь гумовці".

Наступного дня зі самого ранку їду на вулицю Мазепи. Зустрічає мене невисока, тендітна дівчина. Кличе зі собою додому, пояснює – заберемо харчі підопічним. Відкриваються двері і я завмираю від несподіванки – на нас біжить великий, волохатий пес.

– Ти просто стій. Вона познайомитись хоче.

Моя нова знайома – Афіна, порода – суміш ірландського вовкодава. Недавно відсвяткувала шестиріччя.

Шестирічна Афіна колись була дворовою. Глуха, а ввечері погано бачить

Афіна добре розуміє бажання своєї господині помогти безпритульним собакам. Вона і сама колись дворовою була. Тая згадує:

– Коли її знайшла – вона була така нещасна, животик у ранках. Три дні лежала під столом і спала. Потім прийшла в себе і почала на мене гарчати. Чоловік казав: "Що то ти за чудо таке привела, яке нас з хати виганяє?"

З часом виявилось, що собака глуха, а ввечері погано бачить. Та попри все, це дуже добрий і розумний пес, говорить господиня. Страшенно любить дітей і завжди захищає малих собак.

– Ми дружимо з йорком маленьким – Тофіком. Як йде з ним і з ще якоюсь собакою, навіть дружньою, вона тій собаці навіть не дозволяє Тофіка понюхати, бо він – менший. Так вона всіх маленьких захищає, навіть якщо перший раз бачить. Видно якийсь материнський інстинкт.

Сьогодні до безпритульних собак йду з господинею я, тож Афіну залишаємо вдома.

Тая дає мені два невеликих кульки з костями, сама бере відро з кашею. Прямуємо до Збиранки – так називають цю місцевість.

Через хвилин десять починаю розуміти нащо мені гумовці: закінчується асфальт, трава, будинки, починається ґрунтова дорога, болото, химерні дерева та стихійні смітники. З’ясовую, що жінка ходить так щодня.

Отакою дорогою через болото, химерні дерева та стихійні смітники жінка ходить щодня.

– Це займає півтори-дві години. А якщо трохи довше затримуєшся там щось зробити: перебинтувати, намазати, – тоді може бути навіть три години.

Тим часом я вже відчуваю, що мої, здавалося б, невеликі кульки починають важчати. А у Таї відро 8 кілограмів важить!

– Зазвичай ходжу сама, – відповідає на мої розпитування дівчина. – Коли захворію деколи, то вже когось мушу просити. Але це дуже рідко таке буває, бо всі бояться туди ходити.

Десь у той момент якраз починаю розуміти чого люди бояться. Ми опиняємось у якомусь лісі здичавілих, старих дерев, де-не-де паркани, є навіть з колючим дротом, і багато-багато напіврозвалених будиночків. Тая пояснює, що це закинуті дачі.

Де-не-де у Збиранці є паркани, багато напіврозвалених будиночків. Місце облюбували собі безхатьки, наркомани.

Місце облюбували собі безхатьки, наркомани, найчастіше їх можна тут зустріти ранком у будень або у неділю. І саме тут жінка знайшла своїх підопічних:

– Мені одна бабуля розказала, що біля дач бачила, що собака народила песят і треба їм допомогти. Я пішла з подружкою шукати. Ми знайшли одних, потім дивимося – приходять ще менші цуценята. Так ми побачили, що і друга сука вивела щенят, почали підгодовувати і їх.

Через тиждень прийшла ще одна бідна нещасна собачка. Груди у неї були обвисли і дівчата зрозуміли, що десь є ще третій виводок.

Зараз Тая опікується п’ятьма дорослими собаками: Дівчинкою, Зірочкою, Асею, Рижулею і хлопчиком Ковбоєм.

– Почали шукати, знайшли їх у ямі – брудно, сиро, мокро – подіставали, перенесли на одну із закинутих дач. Щодня носили дитячі суміші для найнещадніших цуценят і всякі вітаміни, а щось поживніше для старшеньких... Потім виявилось, що є ще дві собаки – одна вагітна і хлопчик.

Неймовірно, але тоді Тая врятувала 30 (!) маленьких щенят. І від листопада до лютого цього року всім знайшла господарів.

Зараз Тая опікується п’ятьма дорослими собаками: Дівчинкою, Зірочкою, Асею, Рижулею і хлопчиком Ковбоєм.

Ще є три котики: Ромео, Джульєтта і, як її називає Тая, – Дівчинка, помічена сонечком.

Коти побачили гостей і заховались. Опікунці довелось вмовляти їх вийти.

Три котики: Ромео, Джульєтта і Дівчинка, помічена сонечком. На вигляд тварини як домашні.

Це лише на Збиранці. У Винниках, поблизу Львова на жінку щотижня чекають ще 7 котів.

Півдороги Тая готувала мене до зустрічі із собаками. Попередила, що точно будуть гавкати, наказувала не боятись і годувати.

Коти побачили мене і заховались. Опікунці довелось вмовляти їх вийти. На вигляд тварини були як домашні. Вгодовані, красива блискуча шерсть.

Поки йдемо назад Тая авторитетно пояснює:

– Кожного дня у щоденну порцію обов’язково входить м’ясо. Або на кістках вариш, або на ребрах, або печінку купляєш, селезінку і обов’язково кашу. Котам – лівер, рибу, молоко, сухий корм.

Уточнює, що у холодний період тваринкам завжди потрібно щось тепле давати. І у будь-яку пору – воду.

Усе це жінка щодня купує за свій рахунок.

– Я навіть не рахувала, але це дуже дорого.

Приглядаюся і бачу, що у багатьох розвалених будинках досі є речі, які належали колишнім, а може і теперішнім випадковим мешканцям. На стінах часом висять образи, на підвіконниках – щітки, дезодоранти. У багатьох хатах стоять знищені меблі. Моторошна картина.

У багатьох розвалених будинках досі є речі, які належали колишнім мешканцям. На підвіконниках – щітки, дезодоранти.

У багатьох хатах стоять знищені меблі. Моторошна картина.

Ентузіазму не додають слова Таї:

– А ось у тому будинку минулого року знайшли тіло хлопця.

У мене шок. Питаю, що нею керує, коли вона щодня йде у це місце.

– Я не можу дозволити їм пропасти з голоду. Тим більше, що тут недалеко і бомжі живуть, які їдять тих псів, котів.

У нас колись Тамара така була, вона котиками бездомними опікувалась і знаходила їм домівки. Якось вона прослідкувала за одною бомжихою і побачила у тої вдома котів у клітках і двох псів на прив’язі, вже шкіри у них не було на шиї.

А одного пса вона побачила вже розрізаного на шматочки. Вони просто їх їдять! Розумієш? Тамара вичекала, коли бомжів не було вдома. Порозв’язувала псів, позабирала котів. А ті бомжі і далі тут живуть.

Таї всі кажуть, що вона нерозумна, бо туди ходить. Жінка говорить, що і сама боїться, але не знає як вирішити це питання по-іншому.

Жінка говорить, що і сама боїться туди ходити, але не знає як вирішити це питання по-іншому.

ЗАПОБІГТИ ВРЯТУВАТИ ДОПОМОГТИ

Із березня 2016 року такі волонтери, як Тая, можуть отримати статус соціального опікуна. Для цього потрібно підписати відповідний договір з львівським комунальним підприємством "Лев".

Саме ЛКП здійснює специфічну роботу. Воно не є притулком, а лише ветеринарно-стерилізаційним центром, тому тут немає змоги довго утримувати безпритульних собак.

Тварин відловлюють, лікують, стерилізують, щеплять від сказу і комплексною вакциною, вживлюють чіп з інформацією про нього і чіпляють на вухо кліпсу з його номером у електронній базі даних безпритульних собак міста.

– Останній підрахунок безпритульних собак у Львові проводили минулого року. Тоді нарахували від 600 до 1000 безпритульних собак, точну цифру назвати важко. За рік вдалось відловити 600 безпритульних собак, причому більше половини з них вдалося прилаштувати, – розповідає речниця КП "Лев" Лілія Кузік.

Опікуни, як і з людськими дітьми, влаштовують підопічних чотирилапих у сім’ю.

Якщо за певний час ніхто з львів'ян не зголошується забрати тварину, то працівники "Лева" змушені відпустити її назад на вулицю. Там за ними і беруться наглядати соціальні опікуни.

Вони відрізняються від простих волонтерів тим, що не просто годують собак, допомагають відловити і стерилізувати, а й, як з людськими дітьми, влаштовують підопічних у сім’ю, контактують з новими власниками та контролюють чи тваринці там добре.

– Співпраця з опікунами допомагає дбати про собак на відстані. Крім того, на своїх територіях опікуни слідкують за появою нових безпритульних собак, інформують ЛКП, наші спеціалісти відловлюють тварин і забирають до центру, де ветеринари їх стерилізують, вакцинують тощо.

Наша героїня Тая каже, що для неї статус соціального опікуна нічого не поки змінює.

– Тобі постійно дзвонять: десь збили тваринку, десь треба дістати звідкись, десь підкинули. Все – до нас, опікунів і волонтерів. А ми не маємо ні дотацій, ні клінік. Спиш – не спиш, береш таксі. Забираєш ту собаку. Везеш додому, Прилаштовуєш десь. Все робиш через своє внутрішнє переконання.

Як робила все за свої гроші, своїми силами, жертвуючи своїм часом, за своїм бажанням – так все і продовжую робити. Я знаю одне – я зробила для тих собак щось, я йду з чистою душею додому.

Найбільшу проблему волонтер вбачає в тому, що такі небайдужі всі поодинці.

– Якби ми згуртувались – могли б зробити притулок. Нам легше було б сплачувати ті кошти, які йдуть щодня на харчування… Якби від стерилізаційного центру був притулок, щоб простерилізувати собаку, вилікувати і потім її влаштувати.

Львів’янка Тая Ферцович щодня носить по 10 кілограмів їжі безпритульним тваринам.

Біля притулків, на думку дівчини, можна було б зробити якісь перетримки, платні готелі для тварин, щоб на кілька днів чи тижнів друга можна було залишити і знати точно, що за ними подивляться.

– Не брати шалені гроші, але, разом з тим, підзаробити щось для притулку, – пояснює вона.

Тая нагадує, що у країні навіть немає всеукраїнського об’єднання по захисту тварин. Її знайомі зараз пишуть статут і хочуть зареєструвати таке західно-українське товариство.

Вона рада, що зараз у інтернеті пишуть багато петицій до президента про жорстоке поводження з тваринами, завжди під ними підписується, і має надію, що колись це таки виллється у прийняття повноцінних законів щодо захисту чотирилапих.

У львівській поліції пояснюють, що наразі керуються двома статтями – ст. 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Порушення правил тримання собак і котів" та ст. 299 Кримінального кодексу України "Жорстоке поводження з тваринами".

– Стаття 299-та передбачає каліцтво або смерть і, оскільки це кримінал, то реагуємо викликом слідчо-оперативної групи та доставлянням у відділок поліції, – пояснює координатор зв’язків з громадськістю патрульної поліції Львова Катерина Рибій.

Постійно дзвонять: десь збили тваринку, десь треба дістати звідкись, десь підкинули. Все – до опікунів і волонтерів.

З покаранням за неналежне тримання тварин складніше.

– Має бути виклик, вломитися перевіряти щось – не маємо права. Ми можемо скласти протокол, коли багато собак в хаті, тримання собак/котів у під’їздах, коридорах, балконах, підвалах, але за умови, якщо є скаржник, якому це заважає.

Не можуть поліцейські покарати людину за жебрацтво з тваринами – в Україні це не є правопорушенням.

Вилучення тварини у власника можливе тільки за рішенням суду. Причому встановити власника практично не можливо – зазвичай люди не мають договорів купівлі-продажу, дарування – це поодинокі випадки.