#FightForRight. Як незрячі дайвери руйнували стереотипи та власні страхи

"Інвалідність не обмежує, борітеся за свої права!" – з такими гаслами нещодавно стартувала інформаційна кампанія FightForRight!

У рамках цієї кампанії незрячі люди випробовуватимуть себе на міцність у різних екстремальних акціях, видах спорту та розвагах.

Суть кампанії – займаючись дайвінгом чи стрибаючи з парашутом, незрячі ризикують не більше, ніж у буденні, коли їм щодня доводиться долати перешкоди через відсутність доступної інфраструктури.

Інформаційна кампанія FightForRight покликана також руйнувати стереотипи щодо осіб з інвалідністю як до безпомічних і нездатних на самостійне життя людей.

ПРО ВИХІД ІЗ ЗОНИ КОМФОРТУ

– Іро, я мрію провести акцію, у якій люди з інвалідністю проявлять себе в іншій ролі, ніж нас звикли уявляти, писати у ЗМІ.

Ти колись спускалася під воду на глибину 5 метрів? Стрибала з парашутом?..

Так хочеться зруйнувати цю стіну недовіри й стереотипів до незрячих, і хоча б такими ектремальними вчинками привернути увагу до теми інвалідності, – якось довірливо поділилась зі мною Юлія Сачук, віце-президент громадської організації "Генерація успішної дії" і майбутня координаторка кампанії.

Юлія Сачук, віце-президент громадської організації "Генерація успішної дії" і координаторка кампанії FightForRight. Фото з її сторінки у Facebook

– Юль, тільки-но зорганізуєш занурення з незрячими дайверами – обов’язково поклич, – пожартувала здивовано я.

– Домовились, тоді нічого не плануй на кінець літа... – усміхнулася моя співрозмовниця.

Я давно знаю Юлію, вона одна з тих невтомних активісток, яка свою енергію спрямовує, аби нарешті інфраструктура міста і ставлення суспільства до людей з інвалідності було... звичайним. Як до будь-якої іншої людини.

Тому майже не здивувалась, коли отримала запрошення в Одесу, де стартувала інформаційна кампанія FightForRight.

[L]– Ця акція – не про екстрім, а про боротьбу за свої права людей з інвалідністю, про боротьбу із власними страхами та стереотипами, про зміну себе і зміну ставлення до себе.

Цією акцією також ми б дуже хотіли виявити "нових" людей, які вийшли з гетто "сліпих" й інтегруються у суспільство. Адже серед незрячих, як і серед інших людей з інвалідністю, чимало тих, хто згодний на споживацький спосіб життя... Жорстко? Так. Але вже давно пора це замкнене коло розірвати.

Ось про це й наша кампанія FightForRight! Це перша в Україні платформа для тих людей з інвалідністю, хто вже готовий змінювати власне життя, отримуючи адреналін, долаючи страх і переборюючи перешкоди, – розповідала координаторка кампанії.

Першим заходом стало заняття з дайвінгу в школі водолазів та дайвінгу "Кусто" в Одесі. Саме тут 13 учасників з Харківщини, Київщини, Одещини, Житомирщини, Львівщини та інших регіонів України пройшли інструктаж і почали готуватися до занурення.

– Особливість цієї акції – вона не суто для "інвалідів", що мене обурює завжди, як тільки починаються якісь "спеціальні" заходи до Дня людей з інвалідністю абощо. До акції FightForRight! може долучатися будь-хто – ми за інклюзивне суспільство.

Справді, до незрячих екстремалів приєдналися волонтери акції, друзі. З Києва підтримати чоловіка Богдана приїхала дружина Кароліна з однорічною дочкою Ангеліною. Додавало гарного настрою навіть двомісячне щеня на ім’я Топік.

Більшість учасників акції перед цим брали участь у двотижневому вело марафоні "Бачу! Можу! Допоможу!". Вони вже встигли на тандемах-велосипедах (коли на передньому місці велосипеду сидить супроводжувач, позаду – незрячий спортсмен-велосипедист) подолати понад 1500 кілометрів зі Львова до Одеси й поставити свої особисті рекорди.

Більшість учасників акції перед цим брали участь у двотижневому вело марафоні "Бачу! Можу! Допоможу!": вони на тандемах-велосипедах подолали понад 1500 кілометрів зі Львова до Одеси. Фото із сторінки Юлії Сачук у Facebook

РУСАЛОНЬКА З ІНВАЛІДНІСТЮ

Знайомлюся з дайверами ближче. Виявляється, для більшості з них – це не перший виклик стихії.

Руда довгонога харків’янка Марина до Одеси приїхала на велосипеді. Перед цим підкорювала гірські вершини Карпат. Та найважче було для дівчини вийти із власного гетто.

Марина розповідає, що зір втратила ще в шостому класі. Батьки віддали її у спецшколу для незрячих, але дівчина там "не прижилася".

– Мені там було дуже важко. Я постійно плакала, і батьки мене забрали. Освіту я закінчувала в загальноосвітній школі. Я не відчувала дискримінації, до мене гарно ставилися, всі мені допомагали, – розповідає дівчина.

Сьогодні 35-річна Марина про себе жартома каже, що "не така, як усі незрячі":

– Я займаюся "пучкоплетінням". Моя родина вирощує на оптовий продаж зелень. От знаєте, як кажуть, що серед незрячих багато тих, хто плете бісером, а я... плету пучки зелені – петрушка, рукола, салат... – усміхається дівчина.

35-річна Марина про себе жартома каже, що "не така, як усі незрячі"

– До світу незрячих я "долучилася" не так давно. Я боялась цього світу, свідомо обходила його. Мене запрошували в Карпати по інваспорту, але я довго не наважувалася. Здавалось, що повернуся звідти морально хворою.

Знаєте, мене виховували, що я все маю вміти сама. А там "вони"... безпорадні.

І коли нарешті я зважилася приїхати в Карпати – ця зустріч перевернула мою свідомість. Я спілкувалася з "новими" для мене людьми, спостерігала... Я думала, що в незрячих лиш один шлях. А несподівано для себе відкрила, що в нас є купа можливостей розвиватися. Більше того – я зустріла людей, які зовсім різні, і такі класні.

У Марини багато планів на найближчі кілька місяців – вона збирається у Сваляву, де навчатиметься читати шрифтом Брайлю, плести бісером. Пізніше восени – Львів, де опановуватиме техніку комп’ютерного набору. Узимку – лижі з групою незрячих спортсменів.

– Раніше здавалося, у мене все є. Навіть не мала особливих мрій. А тепер спитайте, щоб я хотіла – я не зможу зупинитися. Я мрію стрибнути з парашутом, піднятися на Говерлу, почути наживо лекцію Ніка Вуйчича і зустріти "свою" людину, з якою могла б прожити все життя, – сором’язливо відповідає дівчина.

Перед зануренням усі учасники пройшли короткий інструктаж від інструктора Сергія

...Перед зануренням усі учасники пройшли короткий інструктаж від інструктора Сергія. Окрім того, як правильно дихати, йшлося про правила спілкування під водою. Особливість спілкування під водою із незрячими дайверами в тому, що все відбувається за допомогою стискання рук.

Досвідчений інструктор супроводжує незрячого дайвера, тримаючи його за руку. Стискання один раз означає, що все добре, кілька разів швидко – щось пішло не так, рух руками вправо-вліво, догори-донизу вказують напрямки рухів.

Потренувавшись у колі, взявшись за руки, Сергій на останок підбадьорює:

– Чим відрізняється вода від повітря? Вода більш щільна, але в ній можна відчути ту прекрасну невагомість. Під водою – ти вільний, як птах у польоті. Це унікальні відчуття – спробуйте звільнитися від страху, розслабтеся і насолоджуйтеся новими відчуттями...

Для Сергія робота з дайверами з інвалідністю не нова.

Він товаришує з подружжям з Одеси Євгеном та Алісою. Разом з ними чи не вперше спробував супроводжувати незрячих екстремалів.

У минулому році в Італії працював з дайверами із травмами хребта.

Для Сергія робота з дайверами з інвалідністю не нова. Він вже супроводжував незрячих екстремалів та працював з людьми із травмами хребта

Сергій розповідає, що йому цікаво працювати з людьми з інвалідністю.

– Нормальність вдягає шаблони. І люди не працюють зі своїми страхами, стереотипами. А страхи – це найцікавіше: це внутрішні бар’єри, які часто не виправдані.

Я із захопленням спостерігаю, як незрячі люди дуже добре тактильно відчувають "політ" під водою. Коли минулого року плавав з Євгеном, то розповідав йому, де який камінь розташований, що за перешкода попереду. Потім Женя мені практично "намалював" план акваторії... Це дуже цікаво.

Перша група з чотирьох незрячих драйверів пробула під водою близько години. Коли випливли на берег, моя нова знайома Марина не могла стримати своїх емоцій:

– Клас! Під водою я могла бачити лиш якісь тіні, але в уяві малювала чарівні замки... Я була як русалонька в підводному царстві. Як це було круто, плавати, уявляти... Спасибі, це супер, – вигукувала із захватом Марина.

Випливши на берег, Марина не могла стримати своїх емоцій

"У ЖИТТІ КОЖНОЇ НЕЗРЯЧОЇ ЛЮДИНИ ЕКСТРІМУ ВИСТАЧАЄ..."

Не помітити на пляжі Ігоря – дуже важко. Богатир, з дужим голосом. Його ще зі школи прозвали "Квадратом" через кремезність. На акцію приїхав разом зі своїм 11-річним сином Святославом.

Хлопець нерідко супроводжує батька. Їхнє спілкування нічим не відрізняється від "звичайного" спілкування батька з сином. Хіба що доповнене образністю – син розповідає детально, що відбувається навкруги, куди звертати, чи є під ногами брівки, сходи тощо.

У Харкові Ігор працює в громадській організації незрячих юристів. Має духовну освіту, викладає богослов’я. Для того, щоб руйнувати стереотипи про незрячих, жартує, що записався б у військову службу.

Ігоря, якого ще у школі прозвали "Квадратом" через кремезність, на акцію приїхав із 11-річним сином Святославом

– У житті кожної незрячої людини екстріму й так вистачає... Акція FightForRight! лиш підтвердження цього. Метрополітен, транспорт, відсутність тактильної плитки, звукових синтезаторів, недостатня кількість звукових світлофорів, неуважні водії, які взагалі не зважають, що пішохід може бути незрячим, – розповідає Ігор і додає:

– Тішить, що незважаючи на чималі проблеми з інфраструктурою, є багато чуйних людей, які готові допомогти. Звернув увагу на те, що найчастіше допомагають студенти-іноземці з арабських країн, країн Середньої Азії. У Харкові їх у нас дуже багато...

Учасник акції FightForRight! зауважує, що важливо не тільки вимагати дотримання прав людей з інвалідністю, а й самим бути активним для змін у житті.

– Україна вже давно ратифікувала Конвенцію про права осіб з інвалідністю, але багато речей, які там закріплені, досі не виконуються. Але що важливо, перед тим, як вимагати дотримання наших прав, ми самі маємо знати їх.

Ми усі є рівними громадянами нашої держави, ми вміємо і хочемо працювати, платити податки. І кожний з присутній на акції, найперше прагне бути незалежним від бар’єрів, – додає Ігор.

Незрячі люди дуже добре тактильно відчувають "політ" під водою

*   *   *

Дайвінг – це тільки перше випробування для незрячих. Координаторка кампанії Юлія Сачук обіцяє, що далі буде цікавіше.

Уже готуючи статтю до друку, зателефонувала Юлі, щоб уточнити деякі деталі, як почула засмучений голос:

– На вихідних була на Майдані, коли проводжали паралімпійців. І знову це гетто... Ми хотіли пройти вперед, а нам охоронці видають: "Дєвушка, тут только для інвалідов..."

Як виявилося, людей з інвалідністю відділили від "людей" парканом.

Тож скільки ще акцій FightForRight! доведеться провести, щоб держава, суспільство, самі люди з інвалідністю зрозуміли, що обмежує не інвалідність, а дискримінація? Що ми прагнемо рівних умов, а не "спеціальних" послуг чи "святкових" концертів.

Що люди з інвалідністю – це частина суспільства, а не сумнівно-"привілейована" каста, яку потрібно відмежовувати парканом?

Дайвінг – це тільки перше випробування для незрячих. Координаторка кампанії Юлія Сачук обіцяє, що далі буде цікавіше

Ірина Виртосу, журналістка Центру інформації про права людини, координаторка Журналістської мережі з прав людини, спеціально для УП.Життя