Як зробити хорошу школу? Висновки дослідження PISA

Нещодавно були оприлюднені результати міжнародного порівняльного рейтингу оцінювання знань школярів PISA за 2015 рік. З 2000 року він проводиться кожних три роки Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

У 2015 році в дослідженні взяли участь 540 тисяч школярів 15-річного віку в 72 країнах та регіонах (для деяких країн розраховуються результати окремих регіонів, до прикладу, для Китаю).

Найкращі результати показав Сінгапур. При цьому сінгапурські школярі продемонстрували найвищі результати за всіма трьома компонентами іспиту – читання, математика і природничі науки.

За ним розташувались Японія, Естонія, Тайпей (Китай) та Фінляндія. Щоправда, результати за різними компонентами тесту між лідерами відрізнялись – хтось показав кращі знання з математики, хтось – з читання.

Лідери дослідження показали знання та навички, які приблизно еквівалентні двом додатковим рокам навчання порівняно з їх однолітками з таких розвинених країн як США, Франція та Швеція.

РЕЦЕПТ ХОРОШОЇ ШКОЛИ

Головне завдання PISA – оцінити якість, справедливість та ефективність шкільних систем.

Від часу започаткування Програми її результати є предметом широкого та бурхливого обговорення. Так, перші звіти PISA на початку 2000-х змусили усіх говорити про "фінське диво". Для інших же країн, до прикладу, Німеччини, – результати стали неочікуваним розчаруванням у власній системі освіти, котру прийнято було вважати хорошою.

У рамках дослідження окрім безпосередньо проведення іспитів, збирається також інформація про учнів (соціально-економічне становище сім’ї, ставлення до навчання, сприйняття освітнього процесу тощо), опитуються представники школи, аналізується система освіти загалом. Це дає змогу не просто оцінити успішність учнів у різних країнах, а визначити, які фактори сприяють досягненню високих результатів.

За результатами попередніх досліджень, ОЕСР сьогодні має напрацьовані моделі, котрі дозволяють передбачати результати учнів у різних країнах на основі аналізу прийнятих рішень в освітній політиці з точністю 85%.

Загальний висновок не новий: найважливішим є те, що відбувається безпосередньо у класних кімнатах.

Аналіз PISA показав такі ключові елементи успішної освітньої політики:

– високі та універсальні очікування для учнів;

– сильний наголос на хороших вчителях;

– скерування додаткових ресурсів для шкіл та дітей, які цього найбільше потребують;

– та дотримання довготермінових та комплексних стратегій.

Беззаперечно, інші фактори також мають значення, проте їх вплив є нижчим.

Так, у питанні щодо необхідного фінансування, аналіз PISA показує, що видатки на освіту – це безперечно важливо, проте вони впливають на успішність лише до певної межі.

Збільшення фінансування допомагає бідним країнам. Якщо ж видатки на учня перевищують $50,000, то просте збільшення фінансування не додає значного приросту у знаннях. При цьому приватні школи не є винятком, зауважує The Economist.

Словаччина, яка витрачає на одного учня коло $53,000, має такі самі результати як США, які витрачають на одного учня $115,000.

ЯКІСТЬ ОСВІТИ КРАЇНИ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИЩОЮ ЗА ЯКІСТЬ ВЧИТЕЛІВ ШКОЛИ

Дослідження вказують, що найкращі системи освіти набирають, навчають та підтримують найкращих вчителів.

Якість освіти країни не може бути вищою за якість вчителів, які працюють у школах, – це беззаперечний висновок PISA та інших досліджень освітніх політик у різних країнах.

Успіхи фінської школи першочергово пов’язують з одночасним підвищенням вимогливості та розширенням автономії у роботі вчителя. Конкурси для вступу на педагогічні спеціальності у Фінляндії – одні з найвищих; для того, щоб на них вступити, необхідно належати до третини найкращих випускників школи за результатами загальнонаціональних іспитів.

Окрім підвищення вимог для доступу до професії, важливим також є постійне підвищення кваліфікації вчителів під час роботи. Для цього у Фінляндії гарно структурований процес взаємного навчання між вчителями. Ефективно налагоджена система взаємодопомоги сприяє підвищенню їх кваліфікації у процесі роботи у школі. Молодші вчителі отримують підтримку від старших колег, котрі у свою чергу залишаються відкритими до розвитку та постійного професійного вдосконалення.

Натомість, в Австралії ситуація є протилежною. Попри високий рівень соціально-економічного розвитку, австралійські учні демонструють невиправдано низькі результати. Експерти вказують, що таке падіння навчальної успішності співпадає зі зниженням вступних результатів абітурієнтів, які вступають на педагогічні спеціальності.

Реагуючи зниження якості освіти, два австралійських штати прийняли рішення підвищити вимоги до вступників на програми підготовки вчителів: на них зможуть потрапити тільки ті, хто потрапили до 25-30% найкращих за результатами випускних іспитів.

Українська ситуація є невтішною. Вступна кампанія 2016 року вкотре засвідчила, що на педагогічні спеціальності вступають з найнижчими результатами. Так, вступити на бакалаврську програму з підготовки вчителя фізики можна було зі вступним балом 100,8.

Атмосфера в українських школах так само не сприяє взаємодопомозі між вчителями. Так, опитування проведене Львівським інститутом післядипломної педагогічної освіти показує, що лише 10% вчителів Львівщини довіряють один одному. Навряд чи цей показник є відмінним для решти країни. На жаль, в умовах тотальної недовіри вчителів один до одного говорити про взаємодопомогу – не випадає.

СТАНДАРТИ ОСВІТИ

Чому та як навчати – є не менш важливим, ніж питання про те, хто навчає. Звіт PISA наголошує, що наявність якісно побудованих вимогливих стандартів освіти та їх послідовне неухильне дотримання – є важливим елементом успіху.

При цьому встановлення високих вимог щодо очікуваних результатів навчання є необхідною, але не достатньою вимогою. Саме тому деякі країни модифікували свої стандарти після перших результатів PISA.

Так, Japan Times пов’язує успіхи японських школярів саме зі змінами у шкільній програмі: близько 10 років тому були змінені "розслаблені" освітні програми та кардинально збільшено кількість сторінок у підручниках. Успішність японських учнів у результаті помітно зросла, особливо з математики та природничих наук. Хоча показники досягнень з читання продовжують хвилювати японських освітян.

НЕРІВНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТІВ ЧИ НЕРІВНІСТЬ МОЖЛИВОСТЕЙ?

Від початку програма PISA звертає значну увагу відмінності результатів учнів залежно від соціально-економічного стану їх сім’ї.

Звіт 2015 року свідчить: у країнах ОЕСР учні з малозабезпечених родин мають утричі вищі шанси не досягнути мінімального рівня знань з природничих наук, порівняно з їх однолітками із заможніших родин.

Цікаво, що у деяких країнах вплив цього фактора на успішність учнів вдалось зменшити.

Останній звіт показав, що Канаді, Данії, Естонії, Гон Конзі та Макао вдається одночасно досягати рівності та високої якості освіти.

Помітного результату у подоланні нерівності у доступі до якісної освіти досягнули США порівняно з попередніми дослідженнями.

Питання подолання соціальної нерівності через освіту тісно пов’язане з викоріненням практик відбору до школи "за здібностями" на ранніх етапах. Так, експерти вважають, що це є однією з причин успіху Естонії: дітей не відбирають до початкової школи за результатами "вступних іспитів". Натомість, усім дітям пропонуються однаково якісні програми в приблизно однаково якісних школах до досягнення ними 16-річного віку.

Натомість, в Австралії нерівність в доступі до якісної освіти зростає. Учні з 25% найблагополучніших сімей випереджають своїх однолітків з неблагополоучних сімей на три навчальних роки.

Сегрегація в системі шкільної освіти є давно обговорюваною проблемою. Австралія посідає 8 місце за часткою учнів, які навчаються у приватних школах (40%), і ці школи на додачу до високої плати за навчання від батьків, додатково отримують державне фінансування. Таким чином, заможні батьки забезпечують високу якість освіти для своїх дітей, натомість діти з бідних сімей, залишаються замкнені у системі неякісних та недофінансованих шкіл з слабшими вчителями. Результатом цього є загалом низька успішність автралійських учнів.

Так само значною ця проблема є у Франції. Концентрація учнів з більш успішних сімей в хороших школах посилює соціальну сегрегацію, результатом якої окрім падіння загального рівня освіти є також посилання соціальної напруги у суспільстві.

"Чим більше ви орієнтуєтеся на показники академічної успішності, тим помітнішим буде соціальний відбір учнів", – каже Андреас Шляйхер, керівник освітніх програм ОЕСР, якого цитує The Economist.

Країни, в яких на ранніх етапах розділяють учнів за здібностями (а по факту – за спроможністю батьків інвестувати у додаткову підготовку своїх дітей), – мають більший розрив в досягненнях між бідними та багатими учнями.

В Україні попри декларовані уніфіковані стандарти, розподіл шкіл на престижні на непрестижні розпочинається на найпершому етапі – з початкової школи. Таким чином, українська школа фіксує та посилює соціальну нерівність, замість того, щоб створювати однакові умови для здобуття якісної освіти для дітей з різних сімей.

СУСПІЛЬНА ЗНАЧУЩІСТЬ ОСВІТИ

Чимало експертів погоджуються, що одна з причин успіху східноазійських країн у PISA –особливе ставлення до освіти.

Країни Східної Азії – сфокусовані на досягненні високих освітніх результатів, це є визнаною ціллю для окремих сімей та для країн в цілому. Освітяни Сінгапуру говорять навіть про "освітню гонку озброєнь".

Для опису культурної налаштованості щодо освіти у Сінгапурі дедалі частіше вживають слово "kiasu", яке означає "страх відставання від інших, який почасти призводить до егоїстичної поведінки".

Аманда Ріплі у книжці "Найрозумніші діти у світі і як вони стали такими" описує іспити у школі у Південній Кореї: іспит стає подією загальнонаціонального масштабу, учнів випускних класів, які йдуть на іспит, урочисто вітають молодші школярі, як спортсменів, які виходять на ринг. Результати іспитів, окремих шкіл та регіонів – тривалий час обговорюються політиками, експертами, вчителями та експертами.

При цьому батьки, вчителі та самі учні переконані, що навчальні досягнення є у першу чергу результатом важкої і послідовної роботи, а не наслідком вроджених здібностей. Переконаність, що наполегливість та послідовність у навчанні беззаперечно дасть хороший результат – одна з ключових причин успіху східноазійських країн.

Чи усе так ідеально в східноазійських успішних школах?

За хороші результати сінгапурські школярі та їх батьки платять високу ціну, у прямому та переносному сенсах. 60% учнів старшої школи та 80% учнів початкової школи щонайменше три години на тиждень займаються додатково після школи у приватних підготовчих закладах; 40% дошкільнят так само мають додаткові заняття.

У країні з населенням 5,6 мільйони, ринок допоміжних приватних закладів становить 73 мільйони євро. При цьому, дослідники вказують, що результати учнів, які відвідують додаткові заняття, є нижчими ніж тих, хто лише ходить до школи.

Цьому може бути кілька пояснень.

По-перше, додаткові заняття відвідують діти, котрі мають гірші результати у школі.

По-друге, надмірне навчальне навантаження так виснажує учнів, що замість підвищувати рівень їх знань, – тільки погіршує їх концентрацію та здатність сприймати інформацію.

Подібною є ситуація в інших східноазійських освітніх тигрів. Аманда Ріплі у вже згаданій книзі описує враження американського підлітка, який приїхав на навчання до Південної Кореї. Спершу він не міг зрозуміти, чому частина учнів у класі просто засинає. Але невдовзі дізнався, що переважна більшість його корейських однокласників після уроків до 9-10 вечора відвідує додаткові заняття.

Додаткового стресу учням у Сінгапурі додає складний та важливий іспит у віці 12 років, після завершення початкової школи. Результати цих іспитів визначають, чи дитина продовжить навчання за академічною програмою чи професійною. При цьому програми професійної підготовки не знижують вимог щодо очікуваних результатів навчання (це і дозволяє сінгапурським учням мати високі навчальні результати незалежно від того, за якою програмою вони навчаються), проте шанси потрапити до університету після закінчення професійної школи – є суттєво нижчими.

Естонія, Фінляндія та Канада мають порівнювані з східноазійськими країнами результати успішності учнів, проте рівень стресу школярів є в рази нижчим. Педагогіка цих країн більшою мірою зосереджена на допомозі учням, врахуванні їх індивідуальних особливостей у навчанні.

Наприклад, фінські школярі витрачають суттєво менше часу на навчання (36 годин на тиждень), ніж їх китайські однолітки (57 годин на тиждень), але попри це їм вдається досягати так само високих результатів.

Що є спільним для усіх успішних країн – це визнання важливості освіти та зосередження суспільних ресурсів та зусиль на її постійному вдосконаленні.

* * *

Результати PISA 2015 року вкотре сколихнули хвилю дискусій як всередині країн-учасниць, так і на міжнародному рівні.

У Франції б’ють на сполох через дуже високу нерівність у доступі до якісної освіти та застарілі методи викладання.

[L]У США обговорюють доцільність єдиного загальнодержавного стандарту та шукають ефективні шляхи для залучення кращих вчителів.

Німеччина вкотре розмірковує про ранній розподіл дітей за різними програмами підготовки.

Україна братиме участь у дослідженні PISA у 2018 році. Підготовча робота до цього триває вже майже рік. Сподіваюсь, участь в PISA приверне увагу до проблем освіти в Україні та стимулює виважену дискусію щодо шляхів їх подолання.

Самі зміни безперечно треба розпочинати вже зараз, проте не варто очікувати дива і сподіватись на негайний результат. Дослідження PISA демонструє, що зміни в освіті – це складний і тривалий процес, і важливо витримувати єдину загальнодержавну стратегію змін протягом років, при чому не лише на вищому політичному рівні (хоча у випадку України це саме по собі вже є великим викликом), але й на рівні освітянської спільноти, батьків та суспільства загалом.

А для цього мало сподіватись на те, що зміни відбудуться у результаті прийняття одного закону чи зміни одного стандарту. Потрібна зміна підходів та уявлень про те, якою має бути школа, та спільне бажання досягати високих результатів.

Коментуючи шкільні реформи в США, Андреас Шляйхер сказав, що "найбільшим викликом може бути терпіння". Переконана, що це є правдою не лише для США, але й для України.

Інна Совсун, віце-президент Київської школи економіки, перший заступник міністра освіти і науки у 2014-2016 роках, спеціально для УП.Життя