Люди гинуть за прохід: життя і смерть на лінії розмежування

Лікарі констатували смерть. Обширний інфаркт у чоловіка на "нулі". До лікарні довезти не встигли…

Від гострої серцево-судинної недостатності в черзі під блокпостом померла жінка, тіло доставлено в донецький морг…

Це лише кілька витягів із численних заміток про смерті мирних мешканців під час переходу лінії розмежування через офіційні пункти пропуску.

Офіційної статистики цих "небойових втрат" немає, адже бойовики далеко не завжди передають інформацію про подібні випадки на цю сторону.

За даними ООН, тільки за перші три місяці 2017 року щонайменше семеро людей померли через погіршення стану здоров’я під час очікування на КПВВ.

Водночас, волонтери з "Донбас SOS" стверджують: "Число тих, кому потрібна була невідкладна медична допомога цього року рахується десятками, про смерті ми взагалі мовчимо. Але, виявляється, цього недостатньо, щоб на кожному КПВВ постійно чергувала швидка".

Сьогодні на лінії розмежування працює 5 офіційних, узгоджених і затверджених на мінській тристоронній групі, контрольних пунктів в’їзду-виїзду. Чотири – у Донецькій області: з півночі на південь – "Зайцеве" (бо ж "Майорське"), "Мар’їнка", "Новотроїцьке", "Гнутове". І єдине – в Луганській області: "Станиця Луганська".

Описати їх усі можна однаково: довжелезні черги, недостатня пропускна спроможність, відсутність руху громадського транспорту через лінію розмежування, неналежні умови для тривалого перебування в очікуванні проходження відповідних процедур, зокрема і для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

ЧЕРГИ, СТРАШНІШІ ЗА ОБСТРІЛИ

Лише минулого року, відповідно до інформації Державної прикордонної служби України, через ці пункти лінію розмежування перетнули 8,5 мільйонів осіб!

В середньому, щодня через кожен КПВВ проходить близько 5,5 тисяч людей.

За даними опитування громадської організації "Фундація. 101", яка упродовж шести місяців проводила моніторинг ситуації на КПВВ, на першому місці серед причин перетину лінії розмежування – відвідування родичів (до 41% опитаних на різних пунктах пропуску). Далі – здійснення покупок (до 38%), зняття готівки з банкоматів (до 32%), оформлення документів (до 27%).

Тобто зв’язок між окупованою і вільною територіями – дуже сильний. Люди, яким війна практично не залишила права вибору, змушені терпіти всі негаразди, образи, щодня ризикувати власним здоров’ям.

Показово, що переважна більшість опитаних головною проблемою при перетині лінії розмежування назвали саме наявність великих черг – 81%. І це при тому, що про занепокоєння через можливі обстріли на різних пунктах говорили від 27% до 55% респондентів!

Це окремий світ, якщо не пекло, то чистилище. Нікому не побажаємо, кажуть вони, тут опинитися. 

ЯК ПРОЙТИ БЛОКПОСТ

Щоб потрапити з одного боку на інший, необхідно подолати кілька етапів перевірки.

Якщо пішки рухаєшся на непідконтрольну територію, порядок наступний: перевірка речей співробітниками Державної фіскальної служби – паспортний контроль, який здійснюють прикордонники, – поїздка на автобусі до блокпоста на "нулі", де все починається знову – перевірка документів, огляд речей.

За тією ж схемою – у зворотному напрямку. Тільки значно повільніше, адже на тій стороні працює, як розповідають люди, менше віконець.

Ось і виходить, що куди раніше доїжджали за дві години, сьогодні їдуть по шість-сім, з кількома пересадками, вистоюванням черг. Влітку – під палючим сонцем, взимку – на морозі, під пронизуючим вітром, з ризиком перетворитися на бурульку. 

На кожному пункті пропуску є свої нюанси, але загалом процедура і ситуація схожі – довжелезні черги, запізнення автобусів, "підвисання" електронних баз, брудні туалети, гостра нестача місць для сидіння, навісів.

Раніше виникали проблеми з водою, але сьогодні на це вже не жаліються – вдосталь як питної, так і технічної. Чекаючи, можна випити чаю, у спеку людям на українському боці роздають паперові капелюхи, чергують "швидкі". Інша справа, що часто на всіх їх не вистачає. 

ЯК "ТАМ" ЛЮДИ

Більшість людей, опитаних волонтерами ГО "Фундація. 101", за три роки війни вже призвичаїлися до труднощів – війна, мовляв, що тут зробиш?

Руслан живе в селі під містечком Амвросіївка Донецької області, що з 2014-го підконтрольне бойовикам. Лінію розмежування перетинає приблизно раз на місяць – то пенсію по інвалідності оформити, то банківську картку, то готівку зняти.

Свій 25-й день народження провів у чергах на КПВВ – каже, потрібно було приїхати, щоб вклеїти в паспорт нову фотографію. Вирушив у дорогу о шостій ранку, повернувся додому близько четвертої вечора. І це, говорить, досить швидко.

При цьому, за словами Руслана, ситуація зі швидкістю перетину лінії розмежування за три роки війни практично не змінилася – черги нікуди не поділися.

"Ну, хоча б іще кілька пунктів пропуску треба додати, – говорить Руслан, – тоді, можливо, черги стануть меншими.

І лавочок трохи поставити, щоб бабусі з паличками могли присісти, відпочити, а не по шість годин на ногах чекати.

Хоча загалом умови стали трохи кращими – зробили павільйони для тих, хто проходить блокпост, медпункти. Тиск підскочив – можна поміряти, медикаменти якісь безкоштовно отримати… Це дуже добре". 

Руслан зізнається: на території, підконтрольній уряду України, умови для життя значно кращі. Елементарно – ціни на продукти суттєво нижчі, прийнятні.

"Зараз нам дають так звану матеріальну допомогу – 2 тисячі рублів. При тому, що тонна вугілля коштує 3000-3200. Заходиш в магазин – і нічого, – розповідає Руслан.

Раніше, до війни, вистачало заплатити за газ, за воду, за електрику, і на взуття якесь відкласти… А зараз… Може, в Росії рублі чогось і варті, але в нас, в Донецькій області, вони не коштують нічогісінько". 

За минулим, каже Руслан, шкодують, переважно, люди старшого покоління.

Молодь, за його словами, здебільшого губить себе наркотиками і алкоголем. Замість того, щоб працювати, записуються до лав бойовиків: "З одного тільки нашого села записалося людей 70 – ті, хто без роботи, алкаші… Хотілося б, щоб усе стало, як раніше. Але не знаю, як буде далі".

ТЕРЕВЕНЬКИ У ЧЕРГАХ

Інформацію "на тій стороні" люди отримують здебільшого з телевізора.

Українські канали на території ОРДЛО вимкнені, доступні лише власникам супутникових тарілок, тому дивляться і довіряють російським та місцевим, підконтрольним бойовикам, – дізнаються і про правила перетину лінії розмежування, і хто винен у всіх негараздах, і як жити далі.

Ще одне надійне джерело інформації – сарафанне радіо. Постоїш кілька годин у такій от черзі – знатимеш, що й до чого.

"Ось їздила в Бахмут оформлювати пенсійну картку. Доведеться ще раз їхати, бо довідку не взяла", – бідкається Віра з Єнакієвого.

Їй 64, вона – вчителька, зараз на пенсії. Лінію розмежування перетинає для оформлення соціальних виплат, а заразом – і скупитися, бо продукти в її Єнакієвому дорогі.

"Раніше, в Україні, ми з кожним роком жили все краще і краще, а тут таке... Добре, нині хоч тут налагодилося. Бо спершу, розповідали, їздити було страшнувато – у сусідки сосиски відібрали, гречку розсипали", – перераховує пенсіонерка.

"Ох, я колись в Польщу їздила, так легше там кордон пройти, ніж тут, між блокпостами", – каже ще одна мешканка Єнакієвого Валентина.

"Проблеми є, але не так щоб дуже багато – принаймні, останнім часом. Єдине, бувають несподіванки – закрили блокпост на півтори години раніше, і ночуй тут, – говорить 44-річний Андрій з Харцизька.

До початку війни він мав невеличке підприємство, нині ж організував новий бізнес – раз на 10 днів возить людям посилки з "Нової пошти", яка на підконтрольній бойовикам території не працює.

"Хто у всьому винен? Я вам глобально скажу: Америка, як не дивно…", – каже чоловік.

"Олігархи ніяк чемодани з грішми не поділять, хіба ж простий народ щось вирішує?" – запитує 40-річна Олена.

Вона має тимчасову прописку у друзів на підконтрольній Україні території, має статус переселенця, але більшість часу живе в Єнакієвому. Там, каже, старша донька похована, мати залишилася, їй треба по городу допомогти.

"Я в політиці взагалі "баран", але ясно – у верхах не можуть домовитися. Ми ж не воюємо, лише страждаємо", – каже жінка.

Життя на два міста – доволі розповсюджена практика. Щоб користуватися відповідними пільгами, люди оформляють статус внутрішньо переміщених осіб для себе або для дітей.

33-річна Кароліна так оформила свою доньку, яка нині живе у Слов’янську, отримує адресну допомогу. Кароліна ж із чоловіком залишилися в окупованій Горлівці. Вона доньку бачить частіше, адже нині – безробітна.

"Раніше у мене була робота, стабільність, – розповідає жінка. – Сьогодні в Горлівці роботи взагалі практично немає. Підприємства не працюють, шахти усі стоять, все затоплено.

У чоловіка є робота, тому він до доньки значно рідше їздить – щоб своє місце не втратити".

МОЖНА КРАЩЕ?

Потік тих, хто перетинає лінію розмежування, зріс у 2016-17-му роках.

Багато людей, які на початку війни залишили свої домівки, нині повернулися додому. Однак робити покупки чи оформлювати субсидії їздять на підконтрольну Києву частину Донбасу.

Володимиру – 52. Він з Єнакієвого, але лінію розмежування перетинає кожного тижня – або до родичів в гості, абу у Пенсійний фонд. Каже, черги тому й виникають, що на КПВВ значно зросла кількість людей:

"Пропускають нормально, але наплив великий. Якщо раніше я міг пункт за одну годину проскочити, то зараз стояти доводиться і тут, і там".

В окремі дні черги рахуються сотнями. Жартують, такі довгі – наче в мавзолей. І умови в цих чергах, за словами Володимира, далекі від оптимальних:

"Йде воїн, тебе відсовує на узбіччя – там бруд, якесь гілля, мотлох. А тут же стоять бабусі, діти. Але що? Стоїш і сопеш у дві дірочки. Бо люди зі зброєю". 

Попри не надто комфортні умови очікування люди віддають перевагу пішому перетину лінії розмежування. Автомобілі перевіряють довше, тому процедура проходження КПВВ забирає, подекуди, удвічі більше часу.

Втім, коли приїжджають перевіряючі з ООН чи ОБСЄ, процес відбувається значно швидше, розповідають бувалі. Відкриваються додаткові віконця для перевірки документів, вчасно приходять автобуси, відтак підвищується пропускна спроможність. Мовляв, можуть, коли захочуть, та й ресурс, як видно, дозволяє.

Питання в тому, хто несе безпосередню відповідальність за роботу КПВВ?

На даний момент, всі структури відповідають за свій вузький напрямок. Державна прикордонна служба, СБУ, фіскали, військові працюють ніби й разом, але загального не до кінця зрозуміло, на кого ж покладено загальна координація та відповідальність.

ЯК ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМИ

Зрештою, більшість опитаних зізнається – ситуація на пунктах пропуску за останній час дійсно змінилася на краще, особливо на "українській" стороні. Якщо рік-два тому не було навіть банальних туалетів, то поступово все облаштовується, умови наближаються до людських.

Водночас, або назвати їх насправді прийнятними, необхідно виконати ще цілу низку умов.

[L]Перш за все, як наголошують в міжнародних організаціях, будь що необхідно відкривати нові пункти пропуску – щоб розвантажити діючі.

Особливо в Луганській області, де працює лише один дорожній коридор, і той – тільки для пішоходів.

Втім, про відкриття нових КПВВ вже довгий час безрезультатно намагаються домовитися в Мінську – бойові дії зводять нанівець усі дипломатичні зусилля. 

Разом з тим, потрібно вже зараз вдосконалювати роботу діючих КПВВ. Зокрема, відповідні рекомендації були представлені у Верховній Раді ще у квітні 2017 року, під час круглого столу, організованого міжфракційним об’єднанням "Парламентська платформа майбутнього Донбасу" та громадської організації "Донбас SOS"

Окрім відкриття нових коридорів, це підвищення кваліфікації персоналу, будівництво базової інфраструктури та облаштування медичних пунктів на усіх КПВВ, встановлення постійних спостережних пунктів моніторингової місії ОБСЄ, запуск "гарячої лінії" та в перспективі – розміщення безпосередньо на пунктах пропуску центрів надання адміністративних послуг та безоплатної правової допомоги.

Необхідно затвердити єдині стандарти функціонування та облаштування контрольних пунктів в’їзду-виїзду.

Визначити одну із державних структур та перевести на її баланс існуючі КПВВ, що сприятиме ефективній координації їх роботи та належному матеріальному забезпеченню.

Важко сказати, що буде раніше – держава ідеально налагодить роботу КПВВ чи на Донбасі відновиться мир і блокпости зникнуть як непотрібні.

Але проблеми потрібно вирішувати одну за одною. Інакше ми ще не раз почуємо про смерті у цій відокремленій зоні, на цьому українському фронтирі.

Роксана Касумова, спеціально для УП.Життя