Завершити війну кількох десятиліть: як прем’єр-міністру дали Нобелівську премію миру 2019
На Різдво традиційно бажають миру. Втім, не завжди зрозуміло, як його досягти і чи поняття "мир" не стало просто словом.
Ми публікуємо історію про цьогорічну Нобелівську премію миру і пояснюємо, чому її дали чинному прем’єр-міністру Ефіопії. У країні не було повноцінного миру з 1961 року.
 |
| Абій Ахмед Алі, прем’єр-міністр Ефіопії |
Ефіопія – друга за кількістю населення країна Африки. Тут мешкає більше 100 мільйонів людей. Вважають, що незабаром вона може стати лідером з розвитку в Африці.
Саме прем’єр-міністр Ефіопії, 43-річний Абій Ахмед Алі, отримав Нобелівську премію миру 2019. За що і чому? На Nobilitet розповів журналіст-міжнародник Іван Яковина.
***
Щоб зрозуміти роль прем’єра нинішнього, слід відмотати час назад, до Другої світової. Тоді Італія з Британією боролися за Східну Африку.
Виграла Британія, і в результаті з’явилася федерація Ефіопії та Еритрії.
Про Еритрію, каже Яковина, багато хто з ефіопів говорить приблизно те ж, що про Україну в Росії: нібито країна штучна і ніколи такої не було.
У 1961 році в Ефіопії був імператор, який оголосив, що федерація знищується, і тепер країна буде унітарною. Еритрія не погодилась.
Так почалася війна за незалежність Еритрії, яка тривала 30 років, до 1991 року. Етритрійцям допомагав Судан, а Ефіопії – СРСР.
З Союзу в Ефіопію йшли і війська, і військові радники, і озброєння. Ефіопія для СРСР була стратегічно важливою територію. Союз збирався зробити її альтернативою Джибуті, де була і є американська база.
Еритрія має десь 10 мільйонів людей, це вдесятеро менше, ніж Ефіопія. Тому еритрійцям доводилось масово брати зброю в руки і воювати.
Війна між країнами була однією з найдовших в Африці.
Зрештою, у 1991 році рухнув СРСР, а з ним – військова підтримка Ефіопії. Повстанці з допомогою еритрійців захопили владу в Ефіопії.
У 1993 році пройшов референдум, і абсолютна більшість еритрійців проголосувала за незалежність своєї країни. Втім, причини конфлікту нікуди не зникли. Ефіопи продовжували вважати, що Еритрії як окремої держави існувати не повинно.
Країни мають спірні території, які не можуть поділити. Тому напруга була довга. У 1998 році в одному з районів спірного регіону стався конфлікт зі смертями. Цього було досить, щоб війна розгорілась знову. Виграла Ефіопія.
Війна була кривавою. Десятки тисяч солдатів загинули з обох боків.
 |
| Фото: Vice |
І в тих, і в тих була в руках радянська зброя. За Еритрію активно воювали українські найманці, за Ефіопію – російські. Бувало, навіть говорили між собою на лінії фронту, каже Яковина. Кілька наступальних операцій Ефіопії були успішними і вона відвоювала значний шматок Еритрії.
***
Чому ж Еритрія програла? Бо мала диктатора.
Президент Еритрії Ісайяс Афеверкі був успішним повстанцем. Але коли став президентом незалежної країни – встановив одну з найбільш жорстких диктатур у світі.
В армію беруть всіх. Термін служби необмежений. Служиш, скільки скажуть. Фактично, рабство, пояснює Яковина. Їм не платять за роботу, але використовують, наприклад, для будівництва.
Теоретично вони мають будувати дороги, мости, укріплення. Насправді ж – будують все, навіть торгові центри для місцевого начальства.
Еритрія – однопартійна країна, з суперзакритим режимом. Туди важко потрапити, а виїхати – ще важче. Вона мало чим відрізняється від КНДР.
[BANNER1]
***
В Ефіопії в ті роки теж було не солодко. Гайле Мар'ям Десалень захопив владу в країні, був кимось на кшталт нашого Януковича, порівнює Яковина.
Міжнародний суд ООН мав вирішити, кому яка територія дістанеться. У 2002 році прийняв рішення і віддав прикордонне Бадме еритрійцям, яке в той час контролювали ефіопи. На думку ефіопів, це земля по праву належить їм, тому вони не визнали рішення суду.
Та й місцеві, котрі жили на спірних територіях, казали: "Ми не хочемо в Еритрію, нас там заберуть в армію, ми там будем як раби".
Ветерани війни теж не мовчали. Сказали, що не дозволять передавати території, за які вони проливали кров і які чесно відвоювали.
Відкритої війни між країнами уже не було, але й миру теж.
***
У 2018 році до влади в Ефіопії прийшов Абій Ахмед Алі, прем'єр-міністр з західною освітою.
Він скасував цензуру, сказав, що всі люди будуть рівні перед законом, дав жінкам рівні права з чоловіками, перезапустив економіку, знявши купу обмежень і ще й пішов проти монополій. Абій пересадив людей, яких звинувачували в корупції, і випустив політв’язнів.
Завдяки йому Ефіопія зараз – одна з країн Африки на південь від Сахари, де найкраще розвивається економіка.
[BANNER2]
Абій визнав рішення міжнародного суду віддати Еритрії шматки землі. Він наказав відводити війська з територій, де була ефіопська армія. В Аддис-Аббесі ледь повстання не почалось, бо люди в Бадме не хотіли під владу Еритрії, до диктатури, пояснює Яковина.
Але завдяки тому, що сам прем’єр є ветераном війни, підполковником, реально воював і поховав багато своїх друзів, він зміг знайти спільну мову з ветеранами і домовитись.
Він полетів в столицю Еритрії до президента-диктатора Ісайяса Афеворкі. Вони домовились, що Ефіопія відходить з усіх територій, які передав Еритрії міжнародний суд. Натомість еритрійці дають доступ до своїх морських портів Ефіопії і між ними починається економічна співпраця.
Ісайяс Афеворкі, який казав, що ефіопи вороги, зрештою заявив, що ефіопи та еритрійці – це один народ. Хоча вони воювали з 1961 року.
Абій Ахмед попросив міжнародну спільноту зняти всі економічні санкції з Еритрії, свого ворога. Ефіопія виграла, пішовши на поступки.
Вона отримала величезну кількість інвестицій і зручний доступ до моря, у них хороші перспективи на майбутнє. Ефіопи багатіють, хоча починали з дуже низького рівня.
Тим часом в Еритрії, яка отримала землю, уже немає виправдання, щоб перетворювати країну в концтабір.
Якщо війни нема і з Ефіопією дружба, то навіщо надзвичайний стан і жорсткий режим? В економічному плані теж доведеться проводити реформи, бо Еритрія набагато слабша економічно, ніж Ефіопія.
Як сам Абій Ахмед Алі пояснює свою мотивацію
Ось кілька розповідей, вибраних з його Нобелівської лекції:
"Я був молодим солдатом, коли почалася війна між Ефіопією та Еритрією. На власні очі бачив потворність війни у битвах на фронті.
Є ті, які ніколи не бачили війни, але славлять та романтизують її. Вони не бачили страху, втоми, руйнації. Не відчували жалобну порожнечу війни після різанини.
Війна є втіленням пекла для всіх причетних. Я знаю, бо був там і повернувся. Я бачив, як брати вбивали братів на полі бою. Бачив старших чоловіків, жінок та дітей, що тремтять від жаху під смертельним дощем куль та артилерійських снарядів.
Я був не лише бійцем на війні. Я також був свідком її жорстокості і того, що вона може зробити з людьми.
Двадцять років тому я був радистом ефіопської армії, служив в прикордонному місті Бадме. Воно було гарячою точкою війни між двома країнами.
Я ненадовго покинув окоп в надії отримати хороший прийом антени. Це забрало лише кілька хвилин. Втім, коли я повернувся, вжахнувся. Увесь мій підрозділ знищила артилерійська атака.
За оцінками, упродовж війни між Ефіопією та Еритрією загинули 100 тисяч солдатів і мирних жителів.
 |
| Фото: Vice |
Наслідки війни – це також незліченна кількість розбитих сімей по ободва боки. Масивна руйнація інфраструктури ще більше посилили повоєнний економічний тягар.
Через війну відбулися масові переселення, втрата дому, депортації та денаціоналізації мешканців.
Після закінчення активного збройного конфлікту в червні 2000 року Ефіопія та Еритрія залишались у тупику, були в парадигмі "ні мир, ні війна" два десятиліття.
За цей час сім’ї були розбиті кордонами, вони не могли бачитись і спілкуватись одні з одними роками.
Десятки тисяч були у місці дислокації по обидва боки кордону. Усі боялись, що маленьке прикордонне зіткнення спалахне у повноцінну війну. Знову. Так і сталось.
Війна та тупик, в який зайшли країни, були загрозою регіонального миру. Був страх, що відновлення активних боїв між Ефіопією та Еритреєю дестабілізувало б усю область Рога.
Тож коли я став прем’єр-міністром 18 місяців тому, відчув серцем, що припинення невизначеності було необхідністю. Я вірив у мир між Ефіопією та Еритрією.
Був переконаним, що уявна стіна, яка розділяла дві країни надто довго, має бути знесена, а на її місця маємо збудувати міст дружби й співпраці.
Саме тому вирішив збудувати цей міст з моїм партнером, президентом Ісайяса Афеверкі. Ми вирішили перетворити наші мечі на орачі для прогресу й процвітання наших народів.
Ми зрозуміли, що наші нації не є ворогами. Ми жертви спільного ворога – бідності.
Ми усвідомили, що поки наші нації застрягли в старих образах, світ швидко змінювався і залишав нас позаду. І зараз ми пожинаємо наші мирні дивіденди.
Розділені десятиліттями родини зараз разом.
Дипломатичні стосунки повністю відновлені.
Авіа та телекомунікаційні сервіси відновлені.
Наш фокус – як зараз перейти до розробки спільних інфраструктурних проектів, які стануть критичним важелем наших економічних амбіцій.
Я вважаю, що мир – це справа серця, праця любові.
Підтримувати мир – це важка праця. Так, ми мусимо плекати його. Небагато треба, щоб почати війну, але будувати мир має вся нація.
***
Я родом з маленького ефіопського містечка Бешаша в районі Оромія. Тут почали проростати зернятка Медемер (філософія прем’єра - УП).
Виростаючи, мої матьки прищепили мені, братам і сестрам, незмінну віру у людство.
Медемер резонує з прислів’ям: "Я хранитель мого брата, і моєї сестри".
У моєму маленькому містечку в нас не було протічної води, електрики, чи асфальтованих доріг. Але ми мали багато любові. Ми були хранителями один одного.
Віра, смиренність, чесність, терпіння, подяка, завзятість та співпраця текли, як могутній потік. Ми мандрували разом трьома дорогами: любові, прощення та примирення. У філософії Медемер немає "нас і їх", є лише "ми".
Ми, ефіопи, залишилися незалежними за тисячі років, бо згуртувалися для захисту рідної землі.
Зовнішня політика Ефіопії здійснює мир шляхом багатосторонньої співпраці та добросусідства. У нас є стара приказка: "በሰላም እንድታድር ጎረቤትህ ሰላም ይደር".
Вона означає: "Щоб у тебе була мирна ніч, мирна ніч має бути також у твого сусіда".
[BANNER5]
Записала Ірина Андрейців, УП