Як вийти з-під впливу нарцистичної матері та ніколи нею не стати. Поради психологинь та психотерапевток

Матерів не вибирають. Але нерідко, на правах батьків, вони обирають за нас друзів, захоплення, маніпулюють чи ставлять ультиматуми.

Що робити, коли мама починає узурпувати свободу вибору власної дитини, не усвідомлюючи згубність своїх "благих намірів"?

І як сказати "ні" та вказати на особисті кордони найріднішій людині, аби вона не перетворилася на найзапеклішого ворога?

Ці та суміжні питання обговорили психологині Марія Жиган, Анна Шийчук та Катерина Гольцберг під час презентації книжки "Чи є для мене місце в її серці? Як позбутися згубного впливу нарцистичної матері" (Vivat, 2021).

Як зрозуміти, що ваша матір нарцистична?

Анна Шийчук: Нарцистичний розлад особистості – це діагноз. Це більш широке явище, ніж звичайний егоїзм. Нарцистична мати – це жінка, яка має ті чи інші прояви нарцистичного розладу, і вона – мати. Це не вид материнства, а саме типологія людини, особистості. І якщо в такої людини з’являються діти, вона переносить на них аналогічну модель поведінки.

Найпростіше і спрощене визначення нарцистичної матері – це мати, яка ставиться до своїх дітей, як до свого нарцистичного розширення. Тобто, жінка й мати, яка вважає, що діти – це її персональне продовження, і вони мають бути таким, яким їй хочеться.

Відповідно, дитина, яка виховується такою матір’ю не має свободи вибору. Є лише чітке уявлення якою вона (дитина) має бути, і крапка, інших варіантів немає.

Поруч з такою матір’ю та особистістю зазвичай відчувається сором та страх осуду з її боку. Саме так почуваються діти таких матерів, постійно озираючись на правильність власних дій.

Анна Шийчук, психотерапевт

Катерина Гольцберг: Дитина є власністю такої матері – це дуже важко, як певне рабство і дуже травматична ситуація для дитини.

Основною проблемою нарцистичної матері є те, що вона не усвідомлює, що це погано. І мова зараз навіть не про знецінення дитини, а навпаки: є випадки, коли такі матері ставлять дитину на певний п’єдестал.

Та от чи може дитина втримати таку позицію? І чи хоче вона бути на тій вершині – мати-нарциса не хоче зважати на цей аспект.

Марія Жиган: У книзі ("Чи є для мене місце в її серці? Як позбутися згубного впливу нарцистичної матері") є кілька характерних рис.

Така людина першочергово думає лише про себе, схильна перевищувати особисті досягнення, вважає себе найгеніальнішою у світі. У неї слабкий емпатичний зв'язок із дитиною, чоловіком, бо існують лише вона та її потреби.

Водночас є й такий тип нарцистичної матері, схильний до гіперпіклування, надмірного контролю дитини. Така жінка є вразливою до критики (особливо, з боку дитини), з вираженим почуттям провини.

Ще одна риса – прагматизм: така матір готова навчати дітей у найліпших закладах, аби похвалитися цим сусідам та підняти власний статус. Загалом, цей материнський нарцисизм може виявлятися по-різному: від ідеальної, суперуспішної жінки до непомітної, такої, що ховається в тіні власної дитини.

Нарцистичне бінго: що робити, коли ви – та сама матір

Катерина Гольцберг: Для початку, давайте подивмося не лише на нарцистичну матір, а й загалом на людину такого штибу.

Є два типи: один каже – я найкращий, дивіться на мене, захоплюйтеся мною. А інший каже: "Боже, який я жахливий. Доведіть мені зворотне".

Другий тип здатний буквально висмоктувати енергію зі свого близького оточення, змушуючи його постійно доводити хорошість та неперевершеність цього "зворотного нарциса".

І якщо чужі люди можуть просто піти від такого знайомого чи друга, то дитина не може покинути матір-нарцису. Принаймні, поки не подорослішає. Але навіть потім, покинувши батьківський дім, дитина все одно відчуватиме тягар наслідків виховання нарцистичної матері.

Катерина Гольцберг, психолог

Анна Шийчук: Варто прочитати книжку "Чи є для мене місце в її серці? Як позбутися згубного впливу нарцистичної матері". А потім подумати про те, що з вами, як з особистістю, такого трапилося раніше, що ви обрали саме таку модель поведінки зі світом та дитиною. Найголовніше – це усвідомлення.

Що відчувають діти таких матерів

Анна Шийчук: Найперше – це страх не дотягнутися до встановленого мамою рівня та не відповідати її сподіванням. Страх не виправдати батьківські очікування. Це трапляється тоді, коли сама матір перетворюється на недосяжний ідеал у всьому. Але є зворотний випадок, коли жінка не реалізувала себе в житті та намагається зробити це за рахунок власної дитини, примушуючи її реалізовувати власні мрії.

Також, дитина нарцистичної матері може відчувати страх перевершити власних батьків – почати більше заробляти чи знайти ліпшого чоловіка. Бо так звані клінічні матері-нарциси часто конкурують зі своїми доньками та синами. Це виявляється у всьому, навіть у потенційній можливості залицянь матері до обранця доньки. І тоді дитина починає приховувати свої досягнення, несвідомо саботуючи власний розвиток.

Як протидіяти спадщині патернів нарцистичної матері

Марія Жиган: Насправді, дуже складно вилікувати ці нарцистичні рани на самоті або самотужки. По-перше – обов’язковий візит до психотерапевта. По-друге: усвідомити та побачити ці рани. Перший тривожний сигнал – відчуття, що я якийсь не такий, або зі мною щось не так.

Страх того, що від вас можуть відвернутися чи немотивоване почуття сорому. Усвідомлення цього – перший крок до подолання тиранічного впливу мами, що завжди права. Іноді людині потрібно багато часу, аж до року, поки вона усвідомить, що її матір – нарциса і з цим треба щось робити. Бо робота з такого типу травмами дуже складна, довга та потребує обов’язкового втручання спеціаліста.

Марія Жиган, психотерапевт

Анна Шийчук: Добрі, теплі, безпечні стосунки – ще один варіант зцілення тривалого впливу матері-нарциси. Стосунки, в яких дитина нарцистичної матері може знайти безпечну, нетравматичну прив’язаність. Тоді, коли ми знаходимо безпечну пару, наприклад антинарцистичного партнера чи партнерку, що не має стосовно вас тих очікувань, які плекала ваша мама.

У книзі наводиться декілька варіантів, щоб позбутися тієї сумнівної нарцистичної спадщини. Один з них – прийняти материні недоліки. Але це дуже складно. Або такий варіант: визнати нарцистичні риси у власній особистості. Та це так само нелегко. Найліпшим виходом, певно, може стати лише переїзд та створення власного незалежного простору.

Мами-блогерки: чи виростуть щасливими діти, яких лайкають

Анна Шийчук: Рафіновані та випещені зображення в соцмережах батьків, де діти виглядають, як ляльки, наштовхують на думку – в цих дітей вже немає вибору, ким вони хочуть бути.

Мами вже з п’яти років починають віршувати за них, навіть таким, здавалося б, невинним чином. Вони обирають за них іграшки та дозвілля з огляду на те, щоб власне мамам це було зручно і картинка в Instagram була ідеальною. Головне, аби дитина не зіпсувала образ супермами. Як результат – дитина не має доступу до простих власних потреб та бажань, бо це не вписується в створений матір’ю образ.

І маємо: відсутність свободи та шансу вирости собою. Натомість є чималий шанс отримати травматичний досвід.

Марія Жиган: Зважаючи на те, що в нашому поколінні (25 – 35-річних) чимало нарцистично травмованих людей, хоч ми і зростали в інших соціальних умовах. А у найближчому майбутньому буде така картина: або дуже травмовані діти, або не дуже. Абсолютно психічно повноцінних особистостей буде мало. Бо зараз діти вже змалку відчувають, що для власних батьків вони є лише способом здобуття лайків під постами.

Фото AndrewLozovyi/Depositphotos

Катерина Гольцберг: Ми вже можемо спостерігати негативні наслідки цієї нарцистичної культури, і не лише для дітей, а й для матерів. Бо молоді мами, дивлячись на ці ідеальні insta-картинки, починають хейтити самих себе.

Бо з’являються питання: "А чому в моєї дитини не такі рожеві пелюшки? Чому я не можу так, як ота мама?" і подібне. І мама починає нав’язану гонитву за якимось неіснуючим ефемерним "материнським успіхом".

З’являється фрустрація та як наслідок – хейт вже в бік тієї мами, якій щось вдається ліпше. Звідси булінг, образливі коментарі під постами, постійна дратівливість. Тут варто згадати про інформаційну гігієну та припинити слідкувати за людьми, що здаються ідеальними. Бо варто визнати: ідеальність – поняття відносне.

Нарцистичний батько: чи є такі?

Анна Шийчук: Уже було сказано, що нарцистична особистість – це поняття ширше, ніж просто класифікація матерів чи татів. Так, обидва батьки можуть мати такі риси. Хоча, книжка повністю присвячена саме проблемі матері-нарциси, але чимало звідси можна перенести й на вирішення проблемних моментів з батьком-нарцисом. Тільки батьки-нарциси, звісно, матимуть дещо інакші риси, інакші прояви свої нарцистичності.

Для кого ця книжка стане must read

Катерина Гольцберг: Кожному, хто мав досвід спілкування із токсичною матір’ю. Бо книжка містить аж декілька дієвих шляхів виходу з цієї складної психологічної ситуації. Якщо ви раптом усвідомили, що стаєте схожою на свою нарцистичну матір – ця книжка точно сповільнить таку згубну трансформацію та не дасть їй завершитися.

Марія Жиган: Тут чимало написано про стосунки між донькою та матір’ю, описані не лише класичні нарцистичні матері, а й латентні, яких важко одразу розпізнати. Авторка розповідає про те, як відпустити токсичні стосунки з матір’ю, як дати собі раду після такого розриву. Тож книжка точно стане у нагоді кожній дівчини чи жінці, які або стикалися зі схожим у своєму житті, або хочуть уникнути подібного. Немає такої жінки, яка не відшукає у цій книжці щось важливе саме для себе.

Анна Шийчук: Якщо хочете стати хорошою матір’ю, то "Чи є для мене місце в її серці?" – must have. Якщо хочете стати ліпшою версією себе – так само. Або якщо відчуваєте, що ваша мама постійно вами незадоволена.

Галина Падалко, Валерія Меренкова, спеціально для УП. Життя.

Вас також може зацікавити:

Токсичні батьки: хто вони такі, як поводяться і що з цим робити. Поради психологів

"Не встанеш, поки не доїси": як популярні фрази батьків впливають на розвиток дитини. 15 типових висловів

Танцювати, співати та малювати одночасно: як не зашкодити дитині із великою кількістю гуртків

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.