Рятуючись від війни, я сіла в машину до двох незнайомих, або Як зберегти себе за кордоном

Разом з 4-річною дочкою я перетнула український кордон уже на четвертий день війни. Перелякана та розгублена. Тоді мало розуміла, що відбувається. Але дуже сильно пам’ятала звук вибуху уламків ракети в районі, де проживаю, як вони летіли, як здригалися вікна… Чоловік привіз нас до кордону на машині, далі ми пішки пішли самі.

Нас мав зустріти знайомий знайомої моєї подруги. Я зовсім не знала цієї людини. Але була настільки виснажена, що могла тільки довіряти. Рятуючись від війни, я сіла в машину до двох незнайомих чоловіків. І це було неправильно.

Людина, яка мене зустріла, виявилася справді чудовим другом і опорою в перші тижні війни. І саме він зробив все те, що мала зробити я, дбаючи про власну безпеку.

Він сказав, як його звати. Дуже простою мовою (суміш англійською та словацькою) пояснював – хто він, які має зв’язки з моїми знайомими, розповідав, щоб я зрозуміла, чому він надає допомогу.

Запитав, як буде краще для мене: залишитися в біженському транзитному таборі на словацькому кордоні, де про мене могли б подбати, чи приєднатися до його родини з дружиною та дочкою.

Пояснював кожний свій крок, не наполягав ні на чому, не поспішав, давав мені час оговтатися. Попередив, що дорога буде довгою. До нас у машину також сіла жінка з собакою.

Але навіть тоді, коли я переконалася, що зі мною поруч надійна людина, я неслабе злякалася серед ночі, третю годину їзди невідомою неосвітлюваною трасою посеред якогось поля. Поруч спала моя дочка. І хоч в мікроавтобусі була ще одна жінка – це ніяк не заспокоювало.

І по-справжньому видихнула тільки тоді, коли познайомилася з його дружиною…

Пізніше, оговтавшись, я постійно поверталася до цієї ситуації. Чому ж я, яка так добре обізнана з ризиками рабства, торгівлі людьми, зокрема трудової та сексуальної експлуатації, все ж діяла необачно. Чи можна уберегти себе? Як саме? За відповідями звернулася до фахівчинь.

Фото: AndreyKr/Depositphotos

Як ми реагуємо у стресових ситуаціях?

У стресових ситуаціях ми не завжди користуємося своїм минулим досвідом, своїми знаннями. Насамперед тому, що в стресовій ситуації за обробку інформації й раціональні думки (проаналізувати інформацію, знайти найкраще рішення) відповідає прифронтальна кора головного мозку.

Про це розказує Ольга Лібер, тренерка та психологиня проєкту Програми Розвитку ООН в Україні щодо підтримки та консультування жінок, які пережили стрес внаслідок війни.

За словами Ольги, стрес – це не лише психологічна реакція на подію, це також фізіологічна реакція. Психіка і тіло дуже пов’язані. Коли відбуваються кризові ситуації, вступає в дію система максимального самозбереження і прифронтальна кора дещо відступає. І розгортається три варіанти подій: "бий", "біжи", "замри".

"Ми максимально мобілізовані, щоб прийняти рішення швидко, тому що відчуваємо якусь загрозу. При цьому наш мозок не встигає обробити наш минулий досвід. Тому що на все потрібен час. А мозок сприймає ситуацію як загрозливу, і немає часу на те, щоб проаналізувати інформацію, яка поступає, "сісти і подумати", зважити всі "за" і "проти", – коментує Ольга Лібер.

До всього цього в тілі накопичується напруга. Бо йде мобілізація всіх м’язів – готовність бігти, бити або завмирати.

І тут важливо, довіряти своїм відчуттям, радить фахівчиня

Навіть тим відчуттям, які ви схопили у перші кілька секунд: "Начебто щось не так… Але може, все буде нормально?".

Але ж сумнів цей пробіг і не варто його ігнорувати: "Я собі накручую".

"Слід дослухатися до себе. Бо цей секундний сумнів про щось маякує: що, можливо, не все добре в цій ситуації і може бути якась небезпека.

У будь-якому разі ви виграєте: бо якщо ви помилилися – нічого страшного; а якщо ні – ви себе, можливо, врятували в цей момент. Тому що зупинилися", – додає психологиня.

Вона рекомендує:

"Якщо ви знаєте, як реагуєте у стресових ситуаціях (до прикладу, погоджуєтеся на щось імпульсивно, або панікуєте, або ігноруєте безпекові маячки), спробуйте скласти превентивний план. Повідомте родичам або людині, якій довіряєте, де ви, що робите, куди йдете.

У той самий момент, коли пропонують щось непевне, нагадати собі про це: "Так, я дію імпульсивно". Тобто повертати себе до цього і внутрішньо сказати "стоп". Я наголошую: "час" і "розмова". Бо саме час і розмова є тим, що можуть нас врятувати.

До слова, через розмову можна поглянути на ту саму ситуацію зовсім по-інакшому. Коли ми проговорюємо, тіло заспокоюється, відбувається стабілізація. І разом зі стабілізацією ми набуваємо здатності аналізувати.

І зазвичай під час розмови ми отримуємо оцінку ситуації іншими людьми і разом можемо прийняти важливе рішення".

Що таке рабство і торгівля людьми?

Закон України "Про протидію торгівлі людьми", Кримінальний кодекс України, Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми розглядають рабство як частину торгівлі людьми.

Закон пропонує досить велике та складне визначення торгівлі людьми "здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином".

Тобто спрощено можна сказати, що рабством є розпорядження іншою людиною як своєю власністю (як оплатне, так і безоплатне), всупереч волі цієї людини.

Теоретично людина може і не знати про те, що, скажімо, власник фабрики, де вона працює з порушеннями, або господар борделю домовився про перепродаж її іншому власнику – її можуть поставити перед фактом, що завтра вона починає обслуговувати інтереси іншого власника.

Як коментує Наталя Семчук, кандидатка юридичних наук, експертка проекту SURGe, торгівля людьми відноситься до злочинів, про які рідко стає відомо правоохоронцям – тобто до так званих злочинів з високою латентністю.

Сучасні дослідники вважають, що правоохоронці мають інформацію лише від 1 до 10% таких кримінальних правопорушень. А якщо це стосується сексуальної експлуатації, таких злочинів фіксують ще менше.

Хто найбільш уразливий до рабства та торгівлі людьми?

Згідно з Національним дослідженням уразливості населення до торгівлі людьми та експлутації в умовах війни, сьогодні кожен другий українець готовий прийняти принаймні одну ризиковану пропозицію, яка може призвести до потрапляння в ситуації експлуатації, торгівлі людьми або насильства.

Працювати в обмін на безкоштовне проживання та харчування погодилися би 39%, на безкоштовне або дешеве перевезення без точного маршруту – 12%, на безкоштовну або дешеву медичну допомогу в закладах без вивіски чи адреси – 8%, на безкоштовне або дешеве проживання в місці, адреси якого не маєте або не можете перевірити – 6%, переїхати до житла, де плата за оренду або терміни не обговорюються заздалегідь – 5%, віддати документи (а не просто показати) для отримання гуманітарної допомоги – 3% опитаних.

Національне дослідження уразливості населення до торгівлі людьми та експлутації в умовах війни

Висока готовність ризикувати спостерігається серед усіх верств населення. Також не виявлено особливостей уразливої групи за розміром населеного пункту, освітою, доходом і навіть переміщенням вочевидь через те, що від війни постраждало практично все населення України.

Ці дані взяті з дослідження, проведеного агенцією Info Sapiens на замовлення Представництва Міжнародної організації з міграції – Агентства ООН з питань міграції в Україні – за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Водночас фахівчині наголошують: переважно саме жінки бувають втягнуті в рабство. Насамперед – через жіночу гендерну соціалізацію.

"Завжди жінка начебто має враховувати, як комфортно іншим. Як вона буде виглядати, якщо зараз відмовить або пояснить у грубій формі, що її не влаштовує. Бо існує так звана "заборона на агресію жінки", – коментує Ольга Лібер і додає – Жінки звикають, що порушують їхній простір, і вони не вважають себе правою в тому, щоб відстояти свій простір і сказати, що "ні, тут уже моя територія, і сюди ти вже задалеко зайшов".

Жінкам загалом забороняють бути агресивними. Тобто ти маєш захиститися сама, але при цьому захиститися так, щоб ще не образити нікого: ані кривдника, ані соціум, ані "осоромити" батьків чи там чоловіка, чи друзів... Бо якщо загресуєш, то образиш.

І потім ще додається тиск: "ти себе не захистила – осоромила нас, і сама винна"… І все по колу. Уміння відстоювати власні кордони – це як навичка, яку потрібно відпрацьовувати в безпечному більш-менш просторі".

Іншими словами, у системі патріархату, в якій переважно всі виховувалися, на жінок і чоловіків покладають певні обов’язки, стандарти, стереотипи. І жінок, як правило вчать, що вона сама відповідальна за свою безпеку, і якщо з нею станеться щось погане, то сама винна.

"І жінки потім несвідомо керуються. І не діють на самозбереження, не діють на свою користь, вони замовчують, не розповідають, не просять допомоги… Тому що це "соромно", тому що це "вона сама винна". І звичайно, що кривдники цим можуть користуватися: "А вона нікому не скаже, бо її ще й зацькують…", – додає Ольга Лібер.

"Існує така річ, як victim blaming: коли потерпілого чи потерпілу звинувачують в тому, що трапилося: "А чим ти думала, якщо погоджувалася на цю нелегальну працю?". Чим думала? У людини їсти не було за що. Ось і вся відповідь", – додає Наталя Семчук.

Але чи справді винна? Слід враховувати: в якому стані жінка погодилася на ті чи інші умови роботи? Чи достатньо було фізичних та емоційних сил для того, щоб оцінити ситуацію?

Як себе захистити?

Нещодавно проектом SURGe було запущено сайт, де є рекомендації та шляхи отримання підтримки в Україні та за кордоном.

Наталя Семчук рекомендує зважати на них і наголошує, що у всьому має бути розумна гнучкість.

Будь-які дії, на які б ви не погодилися, не дають права жодним роботодавцям порушувати ваші права, право на свободу, на життя, на здоров’я і на гідність. Ваша гідність є цінністю!

Заздалегідь дізнайтеся про законодавство країни, до якої прямуєте, зокрема про механізм отримання статусу біженця, посвідки на тимчасове або постійне місце проживання, правила працевлаштування.

У країнах Європи активно працюють громадські організації та служби, які надають допомогу постраждалим від торгівлі людьми, насильства тощо. За можливості до виїзду або відразу після прибуття в країну дізнайтеся їхню контактну інформацію, номери гарячих ліній.

Зателефонуйте до посольства України в країні вашого перебування та повідомте про своє місцезнаходження, з’ясуйте можливість стати на облік.

Особисто оформлюйте документи та самі сплачуйте за послуги. Це не дасть можливості торгівцям людьми втягнути вас у боргову залежність.

У жодному випадку не залишайте свій паспорт як заставу та не віддавайте його потенційному роботодавцю або посереднику "для реєстрації".

Нікому й ніколи не віддавайте ваш паспорт або документи, що посвідчують дитину, крім офіційних осіб. Якщо ви загубили свій паспорт закордоном або ж його відібрали у вас силою, звертайтеся терміново до посольства чи консульства України в країні перебування. Зробіть копії чи сфотографуйте ваші документи. Надішліть їх собі на електронну пошту чи збережіть їх на телефоні.

"Це правило має винятки. У даному випадку варто зазначити, що деякі країни (наприклад, Німеччина) іноді практикують тимчасове вилучення документів у осіб з статусом тимчасового прихистку або якщо особа оформлюється як біженець. Якщо так, то варто все перевірити та уточнити, але часто такі дії іноземних посадовців є правомірними", – коментує Наталя Семчук.

Також варто вказати, що якщо особа опинилася в чужій країні без документів, це не перешкоджає зверненню до держорганів за захистом своїх прав.

Обов’язково укладайте контракт, складений зрозумілою для вас мовою. Не підписуйте контракт, якщо хоча б один із пунктів у ньому вам не зрозумілий.

Не сідайте в авто до незнайомих людей. Якщо вам все ж таки треба сісти в авто до незнайомих людей, сфотографуйте його номер і надішліть вашим близьким.

"На жаль, із цим також можуть бути певні питання, якщо людина проживає за кордоном у віддаленій місцевості без громадського транспорту, і попросити сусіда підвести – це єдиний шлях дістатися, наприклад, до певного держоргану для оформлення документів чи в лікарню. Проте і в цьому разі варто надіслати номер транспортного засобу та маршрут знайомим", – пояснює експертка.

Нікому не віддавайте свій мобільний телефон та інші засоби зв’язку. Будьте обачні та не довіряйте випадковим незнайомим жінкам, оскільки вони теж можуть бути залучені до торгівлі людьми. Домовтеся зі своїми близькими про певне кодове слово чи знак, що означатиме небезпеку та потребу в допомозі.

Щодня інформуйте близьких про ваше місце перебування та пропозиції, які вам надходять щодо поселення, працевлаштування тощо.

Завантажте онлайн-розмовник/словник країни, де ви наразі перебуваєте, щоб ви могли за потреби звернутися в службу екстреної допомоги.

"Звісно, із цим також може бути непросто, бо телефон треба оплачувати, на що не завжди є кошти. Проте варто слідкувати за справністю телефону та наявністю грошей на рахунку", – наголошує Наталя Семчук і додає – Людина може 10 разів порушити всі ці рекомендації і в неї може бути все добре. Або ж дотримуватися усього дуже ретельно, і все одно втрапити в таку ситуацію.

Бувають такі ситуації, коли у людини просто немає виходу. Наприклад, вона втратила паспорт, рятуючись від війни, сіла до незнайомого в машину, тому що інакше ніяк, тому що вона в цій країні вперше, їй вся країна незнайома. Якби вона суворо дотримувалася рекомендацій, вона б взагалі вимушена була поставити палатку на кордоні й там жити. Що теж не є виходом.

У деяких ситуаціях, на жаль, життя таке, що іноді доводиться ризикувати. Так, слід підстрахуватися, але ризики – це, на жаль, те, чого не уникнути. І всі люди, незалежно від того, якого вони віку, якого матеріального стану, перебувають у групі ризику".

Сигнали, які свідчать про те, що ви потрапити у ситуацію торгівлі людьми:

• у вас забрали паспорт або документи вашої дитини;
• забрали ваш мобільний телефон та інші засоби зв’язку;
• відмовляють у наданні екстреної медичної допомоги вам або вашій дитині, обмежують сон, відпочинок і харчування;
• обмежують ваше пересування в населеному пункті, де ви перебуваєте. Примушують жити або працювати в замкнених приміщеннях;
• пропонують працевлаштування без заздалегідь обговорених умов роботи, з нереалістично високою заробітною платою, договір складено незрозумілою для вас мовою;
• примушують або схиляють до дій сексуального характеру із застосуванням фізичного насильства, психологічного тиску або маніпуляцій;
• пропонують фінансову допомогу, чим втягують вас у боргову кабалу.

Чи можна вирватися із цього злочинного кола?

Так, можна. Але для того, щоб вийти із цього кола, потрібні ресурси – емоційні та матеріальні. І тут не завжди питання втрати документів.

"Уявіть: людині обіцяють з дня на день заплатити, і так уже півтора місяця. Вона би з задоволенням виїхала з умовно дальньої ферми, де доглядає за тваринами. Але ця людина навіть немає грошей на квиток. А йти пішки – це 40 км. Так, у людини є шанс піти без копійки грошей, йти дві доби і дістатися поліції. Теоретично шанс є. А направду – усе досить проблематично.

Зараз я підписана на багато груп українців, які за кордоном. І там з’являються пропозиція для жінок з привабливою зовнішністю з високою зарплатою. Щодня.

Цілком очевидно, яку роботу пропонують: сексуальна експлуатація жінок, які опинилися в тяжкому матеріальному становищі за кордоном.

Розслідування таких злочинів є ресурсновитратними. Але якщо є конкретна потерпіла особа, яка повідомляє про злочин, і якщо належним чином отримати в неї інформацію – то нескладно встановлювати такі зв’язки, які формують мережу злочинців, які залучають до торгівлі людей. Тому так важливо повідомляти про злочини і звертатися по допомогу", – переконана Наталя Семчук.

Якщо ви потрапили у ситуацію торгівлі людьми або є свідком такої ситуації за кордоном, телефонуйте 112 на лінію екстреної допомоги в Європейському Союзі.

Оперативну інформацію можна дізнатися з чатботу в телеграмі @safewomenbot

Також на сайті є котакти відповідних служб в різних країнах.

Ірина Виртосу, спеціально УП. Життя

Цей матеріал підготовлено в межах проєкту ГО "Ла Страда-Україна" та ГО "Жінки в медіа" за підтримки International Media Support (IMS)"