"Почалося все з відчаю": як українки створюють проєкти за кордоном

З початку повномасштабного вторгнення Росії близько восьми мільйонів українців стали біженцями. В чужих країнах кожен з них стикається з відчуттям невизначеності та щоденними викликами. 

Попри зміни в житті – нові обставини, умови, нове оточення – українці знаходять в собі сили ставити нові цілі, створювати проєкти, допомагати таким самим, як вони. 

"Українська правда. Життя" поговорила з українками, які змогли знайти та реалізувати себе "нових" за кордоном. Прага одночасно стала новим домом для двох із них – Анни та Оксани, а Берлін подарував новий досвід Олесі з Києва. Жінки поділилися досвідом життя за кордоном та розповіли про те, як лікують себе роботою.

Олеся: "На кожній редакційній зустрічі настрій покращувався"

Майже рік після початку великої війни Росії Олеся живе на дві країни. В Україні вона співвласниця теле- та кінопродакшину, продюсерка. А в Німеччині – головна редактора сіті-гіду berlin4ua. 

Прем'єра романтичної комедії "Сусідка", із Ксенією Мішиною в головній ролі, мала відбутися ще навесні 2022 року. 23 лютого, згадує телепродюсерка Олеся Ногіна, вона займалася брендуванням стаканчиків під попкорн. Тоді ще ніхто не знав, що прем'єру доведеться відкласти на рік.  

Повномасштабна війна застала Олесю з дітьми в Києві, проте родина вирішила їхати за місто. Після тижня життя в окупації поблизу Макарова Олеся вивезла дітей в Німеччину до Берліна. 

"Я дуже довго не реєструвалася тут, бо думала що тих 90 днів, які нам дозволено перебувати в ЄС без реєстрації, точно досить", – розповідає Олеся. 

Зіткнувшись з новими реаліями культури, мови, бюрократії, жінка вирішила організувати українськомовний проєкт, який би був гідом для близько 100 тисяч українських біженців у Берліні. 

"Я випадково натрапила на німецьку організацію, яка підтримувала журналістів в екзилі. Вони працюють з багатьма країнами: Афганістаном, М'янмою, тепер ще й з Україною", – каже Олеся.

Влітку українка запропонувала зробити проєкт рідною мовою, мовляв, "від біженців для біженців", – в організації підтримали ідею та почали шукати фінансування. Протягом серпня Олеся знайшла команду й 25 серпня, на наступний день після Дня Незалежності України, запустили сайт berlin4ua. 

"За кілька тижнів його розробили айтівці з Маріуполя, які на той час переїжджали з міста до міста й намагалися знайти інтернет. В Берліні я створила осередок з 5 дівчат, які мали досвід журналістської роботи в Україні, - це телепродюсерки й власниці фотостудій, які тепер стати фоторепортерами чи журналістами", – ділиться Олеся. 

Комьюніті-менеджеркою в цій команді стала Євгенія з Маріуполя. Дівчина тричі втратила свій будинок: спочатку в Донецьку, де навчалася, потім в Маріуполі, де народилася та в Ірпені, де проживала до повномасштабного вторгнення Росії.

"Мій дім знаходився у декілька кілометрів від Гостомелю й майже 2 тижні ми з мамою не могли звідти виїхати, не розуміли - де безпечно, а де орки", – розповідає Женя. 

Зізнається, що в Берлін їхала на 2 дні до знайомої. Пізніше, згадавши 2014 рік, зрозуміла, що "чим швидше щось робити, тим краще буде потім", тому через деякий час поринула у волонтерство й знайшла роботу. 

"Цей проєкт – підтримка тим, хто не за власним бажанням вимушений інтегруватись у нове середовище. Насправді я знаю мало людей, хто хоче тут залишись, але багато тих, хто потребує моральної підтримки", – каже дівчина. 

Дівчата знайомлять українок з новим містом, розповідаючи про цікаві заходи, місця, куди можна піти з дітьми. Інформують про концерти українських артистів та блігодійні вечори в Берліні. Також, перекладають інформацію від уряду: про візу, соціальну допомогу, оформлення документів. 

За 3 місяці проєкт розрісся на кілька платформ. В Instagram дівчата сконтактували з берлінським дизайнером Френком Вільде, який став відомим завдяки власним "ліфтолукам" з українською символікою. Він підтримав проєкт й поширив спільний знімок на свою багатотисячну аудиторію. Це було в день звільнення Херсона, тому на фото не обійшлося без кавунів. 

"На кожній редакційній зустрічі настрій покращувався, бо ми всі тут в страшенно депресивному стані. Проєкт дав можливість працювати й досліджувати це місто – ти пишеш про цікаві місця й відповідно сам їх для себе відкриваєш", – резюмує Олеся Ногіна.

Оксана: "З мого персонального відчаю народився проєкт"

Незнання мови підштовхнуло до створення власного українськомовного ресурсу Оксану. Спочатку жінка розібралася зі всім сама, а потім вирішила розповісти це у власному Telegram-каналі "Українка в Чехії". Так і народився її проєкт.

Оксана з Одеської області. Після 24 лютого 2022 року на деякий час разом з донькою вони виїхали в Чехію. Велика війна застала жінку вдома, коли та готувалась до серії виставок сучасних одеських митців в музеї імені Білого та працювала над новою п’єсою для підлітків. Згодом, на запрошення Чеського центру в Києві, з дитиною перебралася в Прагу. 

"Я долучилася до артрезиденцій, які центр відкрив на підтримку митців з України, адже маю успішний досвід кураторства та драматургії", – розповідає жінка.

Чи не найголовнішою проблемою стала іноземна мова, адже нею було все: інформація про легальне перебування, візу, можливості оформлення підтримки, медичну допомогу тощо. Коли розібралася сама, вирішила поділитися з іншими, розповідає Оксана: 

"Цю інформацію я трошки систематизувала: описала українською суть та дала посилання на першоджерела. Створила й виклала все в telegram-канал, назвала його "Українка в Чехії"".

Вже через кілька днів на ньому було близько 300 читачів. 

"Люди радили канал одне одному. Так з мого персонального відчаю народився проєкт", – мовить жінка. 

Пізніше Telegram-канал переріс у вебсайт на платформі Радіо Україна. Головна інформація, яка стосується візи, дітей, медицини, роботи, транспорту, житла оновлюється там щодня. До того ж "Українка в Чехії" стала окремою групою взаємопідтримки. 

Там, наприклад, вчителі чеської знайшли українок та почали викладати їм безоплатно, або люди пропонували квитки в театри. Ресурс почав надавати інформаційну підтримку виступам українських митців та став інформаційним партнером кінопоказів та концертів, центрів підтримки українських біженців та Посольства України в Чехії.

"До проєкту почали долучатися приватні чеські благодійники та організації. "Українка в Чехії" стала справжнім мостиком між тими, хто готовий допомогти, та тими, кому ця допомога потрібна", – ділиться жінка. 

Наразі Telegram-канал має понад 9 тисяч підписників, до групи взаємопідтримки доєдналися близько тисячі українок в Чехії. А протягом місяця проєкт збирає більш як 700 тисяч відвідувань.

"Побачила в цьому свій власний фронт: роблю там, де я є і те, що можу, і це мій вклад в допомогу українцям та дітям, які втратили все", – ділиться Оксана. 

Анна: "Ми намагаємося бути кольоровими" 

Наступна історія про любов до приготування їжі, та як українці закохали чехів у свою кухню. Не маючи схожого досвіду в Україні, Анна з родиною відкрили маркет української кухні "BARVA" в Чехії.

Історія Анни Темненко відрізняється від попередніх. Останні 9 років дівчина живе й працює в Празі – в далекому 2014-му, одразу після школи, вона поїхала туди на навчання. Нині має відмітку в паспорті про постійне місце проживання та вільно володіє чеською мовою.

Після повномасштабного вторгнення Росії, в березні 2022 року до Анни приїхали родичі – мама, сестра та бабуся. Коли постало питання – чим займатися в новому місті, родина відкрила маркет традиційної української кухні. Жінки окреслили для себе одразу 2 цілі – створити робочі місця для українців та розповісти тутешнім більше про Україну. Остаточно визначилися із діяльністю, коли місцевий фуд-маркет запропонував їм співпрацю.

"Вони хотіли підтримати Україну й створити робочі місця для біженців звідти. І через те, що в мене є досвід роботи тут із документами й іншим, я взялася за це", – розповідає співзасновниця закладу Анна Темненко. 

Маркет подарував робочі місця для 6 людей – крім родини, до нього долучилися троє біженців з України. Після 24 лютого з Харківщини до Праги приїхала Олена. В команді вона обіймає посаду кухарки, – страви з меню готують за її особистими рецептами, розповідає Анна. 

Хоча меню налічує низку традиційних українських страв, особливий попит мають борщ й вареники з картоплею та грибами. Серед іншого є: сирники, вареники з вишнею, вареники з м’яким сиром, київська котлета та пюре, "холодний" суп у літній період. На зимовий в меню додали гарбузовий крем-суп та вареники з кроликом та гарбузом.  

"Це європейські версії українських традиційних страв, вони користуються тут попитом", – каже співзасновниця закладу. 

Страви з гарбуза найбільше чехи полюбляють їсти восени. Та й в інші сезони відвідувачів вдосталь. Крім місцевих, пригоститися домашніми стравами приходить чимало українських біженців – Чехія входить в трійку країн, яка прийняла у себе найбільшу кількість українців. 

Свої життя до повномасштабного вторгнення й досі згадують рідні Анни, які виїхали з України. Мати з сестрою жили в нині окупованому Енергодарі в Запорізькій області. Бабця Анни проживала у Харкові. Сповна адаптуватися в новому місті й досі не вийшло: 

"Вони й досі рахують гроші в гривнях. Їм дуже важко ще й тому, що вони не мали бажання кудись їхати, якби не війна", – мовить дівчина. 

Маркет подарував відчуття впевненості в завтрашньому дні, каже його співзасновниця. Передусім, це важливо в теперішніх умовах, – знайомити іноземців з Україною, а по-друге, "тут невеликі бар’єри для відкриття бізнесу", додає Анна.

Згадуючи, дівчина розповідає, що до Чехії родичі прилетіли розгубленими й розбитими. Ніхто не знав, що буде далі, а головне питання, яке тоді застрягло в повітрі стосувалося термінів – коли буде змога повернутися назад в Україну?

Це питання не знайшло відповіді й майже через рік. Так само: чи буде куди повертатися, про бажання залишатися жити в Чехії та що буде з бізнесом у майбутньому. До речі, закладу дали назву "BARVA".

"Значення цього слова й українською й чеською одне. Ми намагаємося бути кольоровими й показати людям, що Україні – це не лише жахіття війни, яку спричинила Росія, а передусім, – величезна культура", – мовить Анна. 

Анастасія Поя, "Українська правда. Життя"