Українська правда

"Побачили хлопчика і зрозуміли: це – наш син". Історія пари із Миколаївщини, яка наважилась стати батьками

12 вересня 2023, 06:00

Веселий, активний, допитливий Богдан (ім'я змінено) ще пів року тому був геть іншою дитиною. Хлопчик півтора року провів у реабілітаційному центрі. І як всі діти, що ростуть без батьківської турботи та любові, мріяв про свій дім та люблячих маму з татом.

На День святого Валентина 4-річний Богдан нарешті поїхав додому – під опіку його забрала сім’я Старкових. "Українська правда. Життя" розповідає їхню історію.

***

Анна та Сергій Старкови із Миколаївщини разом уже 15 років. Своїх дітей немає, але про малечу мріяли давно. Поставилися до усиновлення відповідально – розуміли, що це великий крок, і хотіли бути готовими до всіх нюансів: записалися на навчання та почали готувати необхідні документи.

"Це було напередодні повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Одне заняття відбулось до війни, інше вже під час, а потім нас повідомили, що заняття скасували. Зізнаюсь – тоді опустилися руки. Ми думали, що уже нічого не вийде. А потім нам зателефонували і сказали, що навчання відновлюють – ми неймовірно зраділи", – розповідає Анна.

 Анна та Сергій Старкови із Миколаївщини

Навчання, що триває 8 днів, дозволяє допомогти підготувати кандидатів в усиновлювачі, розповідає консультант з навчально-методичної роботи міжнародної благодійної організації Партнерство "Кожній дитині" (ця організація і проводить навчання) Жанна Петрочко: 

"На заняттях ми говоримо про те, яка роль сім’ї у задоволенні потреб дитини, про повноваження, права та обов’язки. Розповідаємо про закономірності розвитку дитини та особливості її адаптації в новій сім’ї. Пояснюємо, як налагодити довірливі стосунки з дитиною і як її виховувати. Кандидати можуть ділитися своїм досвідом і аналізувати досвід інших батьків. І вже після навчання кандидати вирішують остаточно – чи готові брати дитину у родину. І це надзвичайно важливо, бо помилку допускати не можна".

Консультант з навчально-методичної роботи міжнародної благодійної організації Партнерство "Кожній дитині" Жанна Петрочко

Зрештою, Старкови пройшли навчання, зібрали усі документи і чекали нагоди для знайомства з дитиною.

"Знаєте, під час навчання нам сказали, що ми відчуємо, що це наша дитина. І так і було, коли ми приїхали в центр і побачили Богдана. От нам привели його, а я ні слова не могла сказати, серцем відчули – наша, наша дитина. Він навіть схожий на мого чоловіка", – пригадує Анна.

Під час знайомства хлопчик був небагатослівним, але працівники реабілітаційного центру, в якому він перебував, пізніше розповіли: Богдан щиро радів, що матиме справжню родину. Ходив і всім розповідав: "Мене заберуть мої нові мама і тато до себе додому, я буду жити вдома". Він дуже чекав цього. І дочекався, як і його батьки.

Через кілька місяців хлопчику виповнилось 5 років. За лічені місяці Богдан вже практично адаптувався в новій сім’ї. Але, зізнається Анна, це було непросто. 

"Спочатку, наприклад, якщо в нього щось боліло – він не зізнавався. Мовчав, нічого не говорив. Ми розуміли, що це на підсвідомості. Ми ж не знаємо, де він жив, в якій сім’ї. Може, він колись жалівся мамі, що його щось болить, а йому говорили – закрий рота і сиди, або не чіпай мене. Ми ж не знаємо. Тому ми намагалися м’яко налагоджувати з ним контакт, пояснювали, що ми не зможемо допомогти, якщо він не говоритиме про це. І так з часом Богдан почав говорити, якщо його щось турбує, нічого вже від нас вже не приховує", – каже Анна.

Вона переконана: головне – створити умови для довірливих стосунків і дуже багато пояснювати. Адже в дитини довго не було орієнтирів: що добре, а що погано; як можна поводитись, чого робити не варто:

"Були моменти, коли він щось вигадував чи не договорював. Ми все йому пояснюємо, як зовсім маленькій дитині. Але він всю інформацію вбирає, як губка – все розуміє, дослухається. Наприклад, що не можна брехати, особливо, батькам, бо якщо ти будеш постійно обманювати, а колись скажеш правду, то ми вже не зможемо повірити. То тепер, навіть якщо щось зробить – одразу зізнається, бо вже розуміє, коли і які наслідки можуть бути. У поведінці Богдана дуже помітні зміни".

Хлопчик став більш відкритим, почав жартувати, любить танцювати. Богдан – весела і комунікабельна дитина, вже навіть поведінку батьків копіює.

"Здається, що він вже не пам’ятає, що було раніше, ми для нього – мама і тато. Зараз дуже радісно, хвилююче радісно. Дивишся на те чудо, як воно бігає по майданчику, радіє, сміється – це найкращі емоції", – говорить жінка.

Наразі хлопчик у сім’ї Старкових досі під опікою, оскільки оформлення документів щодо усиновлення займає тривалий час. До того ж вкотре переноситься засідання суду, яке має ухвалити відповідне рішення, розповідає Анна:

"Нам відразу запропонували, щоб дитина не чекала, взяти його під опіку з подальшим усиновленням".

На сьогодні українці уже усиновили 400 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, говорить Голова Національної соціальної сервісної служби Василь Луцик:

"Наразі спостерігається тенденція до поступового збільшення показників усиновлення. Інформація за перше півріччя свідчить про позитивну динаміку, оскільки кількість усиновлених дітей порівняно з минулим роком зросла вдвічі".

 Голова Національної соціальної сервісної служби Василь Луцик

Зараз Старкові вже думають про усиновлення ще однієї дитини –  коли Богдан трохи підросте. А тим, хто теж зважується на подібний крок, радять: не варто зважати на спадковість, бо те, якою виросте дитина – залежить від виховання, говорить Анна:  

"І коли ти приходиш додому, а дитина біжить тобі назустріч, обіймає, цілує, розказує, що робив або чим зайнятий і каже: "Мама, я сумував"! Ти розумієш – є заради чого жити".

Матеріал підготовлений в рамках проєкту ЮНІСЕФ "Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни", що впроваджується Партнерством "Кожній дитині" за підтримки UNICEF Ukraine на замовлення Міністерство соціальної політики України та Національної соціальної сервісної служби України.

Наталя Кушнірчук, спеціально для УП. Життя