"При стипендії 70 грн я міг програти до 1,5 тисячі за день". Як це – бути лудоманом та як позбутися ігрової залежності

Віктор – 34-річний залізничник з Житомира, але тривалий час працює і живе у Києві. 

У 16-річному віці Віктор вперше потрапив у казино – виграні гроші викликали в нього неабиякий адреналін, тому незабаром хлопець повернувся до гральної зали. 

Спершу чоловік називав ігри своїм хобі та сприймав казино за розвагу, але згодом усвідомив, що залежний. 

"Мене приваблювали легкі гроші, які, як я вже зараз розумію, після майже 10 років ігроманії, виграти неможливо", – каже він. 

Віктор розповів "УП. Життя", як двічі намагався лікуватися та чому, зрештою, перестав грати.  

А про те, чи можливо позбутися цієї залежності назавжди, ми поспілкувалися із: 

• психологом, який понад 7 років працює з людьми із залежностями Вадимом Мельником;
• лікаркою-психіаторкою, лідеркою напряму психічного здоровʼя медичної мережі "Добробут" Яною Українською.

Сповідь лудомана

"Відчуття, ніби я виграю у змаганнях і мені за це платять"

Фото: Sean Murphy/Getty Images

За першим фахом Віктор залізничник, за другим – будівельник. 

Зі шкільного віку чоловік захоплювався волейболом – входив у склад волейбольної збірної залізничників, грав за Південно-західну залізницю. Зрештою, присвятив цій грі близько 15 років життя.    

Одного разу спортсмени приїхали на змагання у Київ. 

"Тренер повів нас пограти в азартні ігри. Він не був лудоманом, для нього це була розвага. Коли я спробував грати, в мене виник шалений азарт – це можна порівняти з тим, як ти виграєш якийсь великий турнір по волейболу, коли адреналін зашкалює. 

Інші спортсмени пограли й забули, а я конкретно втягнувся", – розповідає Віктор. 

Азартні ігри здавалися чоловіку цікавішими за волейбол, оскільки там можна було виграти гроші. 

"Перша гра була в Блекджек, коли я поклав 5 грн, а виграв 80 грн", – каже чоловік. 

"Зарплата уходила за один вечір"

Протягом перших 5 років візити в гральні зали сприймалися як розвага, каже Віктор. 

Вдень тодішній студент навчався, а вночі – підробляв вантажником на пошті або касиром в магазині.

На ігри витрачав і заробітну плату, і стипендію. 

Фото: Duncan Nicholls and Simon Webb/Getty Images

"При стипендії 70 грн я міг програти до 1,5 тисячі за день. Як? Ти приходиш у зал з коштами, й коли вони закінчуються, наступає момент, коли хочеш повернути все назад й ідеш у ломбард, починаєш зичити. 

Ні в кого на той час не можна було позичити 1500 гривень. Але можна було в 50 людей попросити по 30", – каже ігроман. 

З часом, коли чоловік закінчив навчання й почав працювати, проблема залежності почала частіше нагадувати про себе. 

"Було багато підробітків. І ти ніби заробляєш, але за один день йдеш і все програєш. Коли відпрацьовуєш – спочатку ніби усе повертаєш, а потім знов у мінусі", – каже Віктор. 

Через це, каже, був період, коли днями голодував, а жити доводилося на залізниці у технічному приміщенні, де стояли ліжка. 

"Я ніколи не боявся підробляти – чи то помити підлогу треба, чи завантажити якусь автівку тощо", – розповідає чоловік. 

Найбільшу суму, яку вигравав чоловік, була 80 тисяч грн. Однак залишити стіни казино з таким виграшем було майже не можливо, каже Віктор. 

Найбільше, скільки вдавалося принести додому – близько 15 тисяч грн. 

У віці 25 років чоловік мав найбільшу заборгованість у 120 тисяч гривень.

В ігрових залах, де зазвичай немає годинників й лік часу відстежити неможливо, ігроман міг провести 3 доби поспіль. 

"Багато моїх знайомих-ігроманів покінчили життя самогубством. У мене також були спроби, саме через борги", – каже чоловік. 

"Медсестри відпускали пограти"

Фото: KTSDESIGN/SCIENCE PHOTO LIBRARY/Getty Images

Віктор намагався побороти залежність – двічі проходив курс лікування у столичній психіатричній лікарні. 

Обидві спроби були після одруження. Майбутня дружина не одразу повірила в залежність, мовляв, граєш і грай. 

Пізніше, коли з квартири почали зникати деякі речі, наполягла на лікуванні. 

Віктор розповідає, що коли став сім’янином, поменшало часу, зокрема, на заняття спортом, тому бажання піти в казино виникало частіше. 

"До одруження я міг відвідувати 9 занять з волейболу на тиждень. Спорт частково задовольняв мої потреби адреналіну. Тому залежність посилилася, коли з’явилася дитина і я майже не брав до рук м’яч. 

Я намагався підібрати собі інший "замінник", але не виходило. Грати, наприклад, в шахи мені не цікаво, якщо в шахи на гроші – це вже цікавіше. Важлива фінансова складова, вона заводить", – каже лудоман. 

Спершу під наглядом медиків Віктор провів 21 день. Коли виявили, що лікування не принесло плодів, чоловік ліг у лікарню вдруге. 

За словами чоловіка, терапія включала медикаментозне лікування, розмови з психологами та психіатрами, а також фізіотерапевтичні методи. 

"Була електротерапія: мене підводили до автомата, і коли я тиснув на кнопку, мене било током. Я робив це, але усвідомлював, що це маразм, адже коли я прийду в зал, мене ніхто током бити не буде", – каже чоловік. 

За словами психіаторки Яни Української, подібний метод є антигуманним і непередбачений відповідними протоколами лікування. Про перевірені методи читайте далі. 

Результати лікування не принесли бажаного ефекту ще через одну причину. 

"Протягом першого тижня я зі всіма познайомився, дав зрозуміти, що у мене руки "з правильного місця", і медсестри почали звертатися, просити щось їм полагодити чи відремонтувати в обмін на символічну плату. Зрештою, я знайшов шлях, як мені з лікарні ходити в казино", – розповідає про своє лікування Віктор. 

"Я 10 разів купляв собі нові інструменти для роботи"

Бажання йти в казино найчастіше з’являлося внаслідок втоми, заклопотаності або непорозумінь з рідними, каже чоловік. 

"Міг тиждень не грати, другий, але коли вже йшов у казино, наприклад, в понеділок, навіть на трішки, то обов'язково туди вертався або в понеділок ввечері, або у вівторок, і програвав усе", – мовить чоловік. 

Коли гроші закінчувалися, Віктор закладав у ломбард особисті речі, зокрема телефон, каблучку або будівельні інструменти з роботи. 

Туди ж з дому ніс мікрохвильовку, пилосмок, коштовності та різні гаджети.

"Каблучку – коли ще була золота, я стільки разів викупляв з ломбарду, що певно, можна було б діамантову вже придбати. Зараз я не ношу нічого, окрім срібла. Телефони я міняв щомісяця, адже вони були недорогі, й викупляти не було сенсу.

Також у мене в машині завжди була валіза із будівельними інструментами. Я купляв один і той самий набір разів 10, бо закладав його у ломбард", – каже чоловік.

Читайте також: Як зрозуміти, що близька людина страждає від залежності. 5 ранніх ознак

"Остання гра була роки 4-5 тому, торік кинув курити"

Фото: welcomia/Getty Images

Рівень відповідальності у чоловіка значно виріс 6 років тому, коли він став батьком. Тоді ж Віктор вирішив зав’язати з гральним бізнесом. 

"Тоді помер мій батько, потім – дружини, після чого народився син і вже було не до ігор. Ти усвідомлюєш, що якщо не заробиш або ж усе програєш, як раніше, – то дитині не буде що їсти.   

Коли у 2020 році в Україні легалізували гральний бізнес, казино стало набагато доступнішим. Зрештою, я зареєстрував себе як лудоман в Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), після чого для мене заблоковані всі гральні сайти, оскільки я не можу пройти верифікацію, а також мене не пускають в жоден ігровий зал", – каже Віктор. 

Чоловік додає, що наразі спорту в його житті майже немає – після отриманої на роботі травми хребта він остаточно перестав грати у волейбол. 

Останні майже 8 років він працює "на себе" – заробляє будівельними роботами й мріє відкрити власну будівельну компанію. 

Все для того, щоб утримувати родину, запевняє Віктор, оскільки він єдиний  в родині, хто працює. 

Придбану автівку для сім’ї чоловік цілеспрямовано оформив на дружину. 

"Робота, робота і ще раз робота. Головний аргумент, який я навожу собі, коли хочу грати – це родина, я думаю про те, що дружина зі мною розійдеться і я не буду бачити своїх дітей, якщо почну грати знову", – додає Віктор. 

Читайте також: Ви трудоголік? Як зрозуміти, що ви залежні від роботи

Хто такі лудомани: пояснення психологів  

Ігрова залежність – це психологічний розлад, який виникає від азартних ігор й здатен негативно впливати на різні сфери життя. 

Залежність може бути двох видів, каже психолог Вадим Мельник: хімічна та нехімічна.  

"Хімічна – це залежність від того, що потрапляє в організм  – алкоголю чи наркотиків,  наприклад. Нехімічна залежність, тобто поведінкова, може бути від азартних або відеоігор. 

Також можуть існувати форми обсесивно-компульсивного розладу (ОКР), які будуть стосуватися ігор. Однак різниця між ОКР і залежністю полягає в тому, що при залежності людина робить дії, які призводять до задоволення, а при ОКР – дії, які знижують рівень її напруги", – пояснює психолог. 

Симптоматично ігрова залежність схожа на залежність від психоактивних речовин, розповідає Яна Українська. 

"Українські лікарі, відповідно до законодавства, класифікують хвороби згідно із Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (МКХ-10), де, зокрема, є ігрова залежність. 

У 2023 році в Україні розробили клінічну настанову, яка стане основою впровадження протоколу лікування", – розповідає психіатриня. 

Фото: Insight Imaging/Getty Images

Якщо людина підозрює, що має залежність, варто звернутися до сімейного лікаря, який в разі необхідності направить на подальшу діагностику, додає Яна. 

За словами лікаря, об’єктом залежності лудомана є відчуття задоволення, зокрема, від грошей або адреналіну, коли він не знає програє чи виграє. 

На фізичному рівні залежність виникає тому, що людина перенавантажує певну систему в головному мозку, розповідає психолог. 

Зокрема, йдеться про мезолімбічний шлях, порушення регуляції якого призводить до розвитку залежності. 

"Коли ми їмо якусь, наприклад, смачну їжу або робимо якусь дію, яка для нас є приємною, активується мезолімбічний шлях і у нас вивільняється дофамін. Дофамін – це нейромедіатор, молекула, яка несе в собі інформацію задоволення. 

Вона активує наші базальні ядра, які відповідають за відчуття задоволення та послаблює збудження амигдали, що відповідає за страх, пригнічення та хронічний стрес. Чим сильніше збуджуються базальні ядра, тим більше задоволення ми відчуваємо. Коли людина грає багато, базальні ядра звикають до цього стану й відбувається фізіологічна зміна в цих частинах мозку. Тобто вони втрачають здатність до збудження від будь-чого, крім об'єкта залежності", – розповідає Вадим Мельник. 

У такому стані потяг до азартних ігор можна зрівняти з відчуттям спраги, каже психолог. Однак, відчуття насичення не настає, бо фронтальна кора, яка регулює контроль поведінки та усвідомлення ситості теж функціонує некоректно внаслідок залежності.

Крім цього, велику роль відіграє дофамін, який мотивує залежних людей робити певні дії. 

У лудоманів надмірно вивільняється дофамін, коли, наприклад, робиться ставка, або людина тільки думає про те, що зробить ставку.

"Залежність від азартних ігор зазвичай виникає тому, що людина втрачає здатність відчувати задоволення від будь-чого крім як гри. Навіть під час нікотинової залежності курці можуть відчувати радість та задоволення від чогось іншого", – розповідає психолог. 

Читайте також: Людей, які мають тютюнову чи наркотичну залежність, треба визнати хворими

Коли формується залежність?  

Фото: Carol Yepes/Getty Images

Є теорія, що люди народжуються зі схильністю до розвитку до певного виду залежності, каже Яна Українська. Однак виявити його в ранньому віці неможливо. 

Передбачити або ж запобігти розвитку залежності складно, оскільки вона формується на фізіологічному рівні, каже Вадим Мельник.

"Реакція організму на ту чи іншу речовину або подію – це завжди лотерея. Людина все життя може прожити, не знаючи, що її організм схильний до залежності, наприклад від наркотичних речовин чи азартних ігор. Просто тому, що вона ніколи не пробувала їх.

Існує ген залежності, який свідчить про вірогідність того, що залежність може передаватися спадково або ж проявлятися у вигляді схильності до чогось", – каже психолог.    

На реакцію організму впливає вік. У підлітковому віці дужче починають розвиватися частини мозку, які відповідають за емоційність.

Внаслідок цього людині важче себе контролювати. У цьому віці ймовірність розвитку залежності більша, каже психолог.  

"Також на формування залежності впливають супутні психічні розлади або проблеми. Людина може відчувати пригнічення або страхи чи мати просто тривожний темперамент й спробувавши азартну гру, відчути, що це їй "допомагає" на якийсь час припинити відчувати неприємні емоції", – пояснює Вадим Мельник. 

Як запобігти розвитку залежності?

Якщо людина розуміє, що в неї виникає залежність до певного об’єкта чи дії, психолог радить звернути увагу на те, чи:

• зберігає людина контроль над своєю поведінкою, коли це робить; 
• призводять ці дії до негативних наслідків; 
• збільшується бажання робити це частіше. 

"Якщо дві відповіді були "так", я б радив людині повністю відмовитися від цих дій, не намагаючись контролювати цю поведінку, бо це може свідчити про початок формування залежності", – розповідає Вадим Мельник. 

Друге, на що радить звернути увагу психолог, це на емоції, які дає це заняття чи дії. Потрібно відповісти на питання: "Чому я це роблю й що відбувається до того, як на думку спадає ідея спробувати це?" 

Якщо людина пробує відмовитися від вже сталої звички, однак постійно зривається, психолог радить звернутися по допомогу до лікаря. 

"У лудоманів, коли вони припиняють грати й намагаються, наприклад, зусиллям волі не йти в казино, в них починається абстинентний синдром – ломка. Це призводить до надмірної тривоги, роздратування, злості, страху чи депресивних станів. Зрештою, зазвичай, вони все одно повертаються до гри, бо, здається, що це єдиний спосіб "вилікувати" себе", – мовить психолог. 

Чи можна змінити об’єкт залежності? 

Фото: Motortion/Getty Images

Залежна людина здатна перемикнути увагу на інший об’єкт, однак психологи цього не радять, пояснюючи, що найімовірніше, відповідний рівень задоволення людина не зможе відчути від якихось інших речей. 

"Замінити гру в казино на волейбол можна, однак цієї активності буде недостатньо. Має бути комплексне лікування", – каже Яна Українська. 

Вадим Мельник радить зрозуміти, чому виникає бажання повернутися до залежності й змінити життя людини так, щоб ця поведінка припинила бути актуальною. 

"Тобто я граю, щоб що? Щоб щось не відчувати або навпаки, щоб уникнути прийняття якогось рішення? І я не можу це зробити, тому мені треба грати, щоб заспокоїтися? Або навпаки я граю для того, щоб отримати  радість, ейфорію, добре проведений час", – каже психолог.  

Читайте також: "Привіт, мене звати Станіслав, і я програв п'ять мільйонів на ставках". Сповідь лудомана

Як лікують від ігрової залежності? 

Протокол лікування в Україні розроблятимуть на основі клінічної настанови Австралії. Відповідно до нього, до пацієнтів спершу залучають методи психотерапевтичного впливу, каже лікарка.  

"Йдеться про певну кількість сесій, які містять як поведінкові втручання (прямі спроби зменшити дисфункціональні емоції та поведінку шляхом зміни поведінки), так і когнітивні втручання (спроби зменшити дисфункціональні емоції та поведінку шляхом зміни індивідуальних оцінок і моделей мислення). Лікар-психіатр також може призначити медикаментозне лікування", – додає психіатриня. 

Після психотерапії люди із залежностями можуть вийти у довічну ремісію, каже психолог Вадим Мельник. 

"Одужання пропорційно тому, яких людина докладає зусиль, адже вона має сформувати нове оточення, звички, можливо, роботу, якісно вміти відпочивати тощо. 

Також людина в терапії за допомогою спеціальних вправ може проаналізувати, які зазвичай речі викликають потяг й мотивацію йти в казино", – мовить психолог.

Яна Українська додає, що, відповідно, до українського законодавства,  людину не мають права насильно утримувати в стаціонарному відділенні без відповідного рішення суду. 

"У протоколі лікування ігрової залежності немає методу, який передбачає застосування електричного струму. Не впевнена, що це дієво, але точно – антигуманно. Для лікування ігрової залежності доказовими методами є, зокрема, когнітивно-поведінкова терапія, мотиваційні інтерв’ю та медикаментозна терапія. 

Є електросудомна терапія, яку можуть застосовувати пацієнтам з тяжкими психіатричними розладами, при певних видах депресії чи шизофренії", – розповідає Яна. 

Окрім терапії, одужання може відбуватися у групах анонімних алкоголіків, наркоманів чи лудоманів. 

"Це одна зі світових признаних практик самодопомоги, де збираються люди, які також мають залежність. У хворих там з’являється куратор, який допомагає їм розуміти себе та свої вчинки й тим самим припиняти цю поведінку. Цей метод особливо дієвий для людей, які усвідомлюють проблему своєї залежності", – розповідає Вадим Мельник.

Третьою формою допомоги є реабілітаційний центр, де діє програма допомоги й людина проходить її в індивідуальному чи груповому форматі. 

"У ребцентрах класична програма одужання триває 28 днів, але зазвичай цього замало. Якщо говорити про когнітивно-поведінкову терапію, то протокол терапії залежності складається з 16 сесій. На практиці цього також замало. Поширені випадки, коли пацієнт із залежністю після терапії перебуває в ремісії, але час від часу – раз на три чи шість місяців, наприклад, – відвідує терапію для аналізу свого стану", – додає психолог. 

За словами Яни Української, назавжди позбутися залежності вкрай важко, тому після лікування впевненість в одужанні має великий ризик.   

"Будь-що може стати тригерним фактором. Зазвичай це якась дуже стресова ситуація", – додає лікарка. 

Анастасія Поя, "Українська правда. Життя"

Читайте також: Цифровий детокс: як виникає залежність від гаджетів та що дає їх обмеження