Бачив, як ДСНСники вивозили людей під час Каховської трагедії. Як 9-річний хлопчик вирішив стати рятувальником
Війна змінила не тільки життя українських дітей, але й їхні мрії. Останніх два роки головним бажанням малечі є мир. Тепер вони здебільшого радіють не канікулам, а відновленню навчання у школі, не подорожам, а поверненню додому, не іграшкам, а безпеці.
Водночас в українських дітей з'явилися й нові герої – не з коміксів чи фільмів, а з реального життя. Лікарі, психологи, рятувальники ДСНС, зоозахисники, волонтери, поліціянти, педагоги – ті, хто посеред хаосу й болю війни допомагає, рятує та підтримує.
Рівняючись на героїв зі свого оточення, українські діти теж мріють у майбутньому лікувати, вчити й допомагати.
Андрій з Херсона – один із тих, чию світлу мрію сформували темні часи, сповнені страху та невідомості. Після загибелі тата 9-річний хлопчик вирішив у майбутньому проявити себе у професії сміливих – рятувати людей у лавах ДСНС України.
Велика вода та люди, які її не бояться
Влітку минулого року Андрій із сім’єю був на дачі – в селі в Миколаївській області. Саме тоді в цьому регіоні сталася Каховська трагедія: після руйнування греблі Каховської ГЕС водосховище, а за ним і річка Дніпро вийшли з берегів.
Хлопчик з балкона дому з жахом спостерігав, як каламутні потоки поглинають сади, поля та будівлі. Тоді Андрійкові здавалося, що темно-зелена вода забере із собою все живе, що є навколо. Аж раптом з’явилися люди в синій формі на гумових човнах та червоних снігоболотоходах. Це були рятувальники ДСНС, які евакуювали мешканців затопленого села.
"Нам пощастило. Ми живемо на такій високій горі, і до нас вода не дійшла. Але я бачив, як вона підіймалася прямо по дахи сільських хат. Я кожен день сидів на балконі та дивився, як ДСНСники пливли на човнах, на катерах і рятували людей. Вони вивозили дітей, чоловіків, жінок, тварин. Вони були дуже сміливі, не боялися води", – емоційно розповідає Андрійко та показує свій шеврон ДСНС України.
Відтоді хлопець почав захоплюватися рятувальниками та намагався дізнатися якнайбільше про їхню роботу.
Друзі познайомили Андрія з начальником одного з рятувальних відділень Херсона Владиславом Горецьким, який став для хлопчика живим прикладом для наслідування. Це Владислав подарував Андрію шеврон ДСНС, який був на його формі під час ліквідації Каховської трагедії, та дав важливу пораду:
"Звичайно, треба готуватися складати іспити з фізичної підготовки та мати теоретичні знання. Але головне – це надалі нести в собі добро рятувальника, бо це основа професії. Саме бажання рятувати та допомагати – це головне".
Як сьогодні Андрій, в дитинстві Владислав спостерігав за роботою ДСНСників, бачив, як вони поспішають на порятунок, та мріяв бути одним із них. І навіть зараз, під час війни, він не пошкодував про свій вибір професії.
"З початку повномасштабної війни стало складніше працювати, особливо через повторні удари, коли ДСНСникам надходить виклик про обстріл, а потім іде повторний обстріл. І дуже важко бачити, що зараз в Україні в умовах війни найбільш вразливими є діти. Але при цьому я ніколи не думав змінити професію. Від початку і до кінця я впевнений, що я там, де потрібен. Під час війни навіть більше сенсу з'явилося в тому, що ми робимо", – розповідає Владислав, стоячи біля великої червоної машини ДСНС в одній із частин Херсона – міста, що й досі майже щодня обстрілюється.
Плакат Nirvana, футбольний м’яч та червона рятувальна машинка
У кімнаті Андрія біля його ліжка стоїть червона рятувальна машинка з написом "ДСНС" на борту – точна копія тієї, на якій Владислав їздить на виклики.
Улюблені дитячі речі хлопчика відображають його мрії: футбольний м’яч – захоплення спортом, плакат культового рок-гурту Nirvana – плани навчитися грати на гітарі та вшанування пам’яті батька. Тато хлопчика нещодавно загинув в автомобільній аварії. І коли Андрій слухає улюблену музику батька, відчуває, що той поруч.
"Коли тато загинув, мені почала подобатися його улюблена музика, і я дуже хочу електрогітару. Я хочу навчитися на ній грати. Я навіть почав краще займатися англійською, щоб розуміти тексти пісень Nirvana", – розповідає Андрій, який після втрати близької людини намагається підтримувати своє ментальне здоров'я за допомогою спорту, творчості та планування майбутнього.
Батько Андрія був пілотом гвинтокрила та сміливою людиною. Тож після його загибелі мрія стати рятувальником набула для хлопчика нового, ще глибшого сенсу.
"Я вважаю, що мій тато – герой. Я беру приклад з нього", – рішуче каже зеленоокий хлопчик.
Мабуть, до кінця не усвідомлюючи цього, Андрій уже почав свій шлях допомоги та порятунку людей. Адже після автокатастрофи він став підтримкою для своєї мами Юлі.
"Юля – моя найкраща мамуся. Їй 41 рік, але вона має вигляд 18-річної. Я дуже її люблю. Після аварії я дуже сумував, сильно переживав. Тато загинув, а вона потрапила в лікарню. Потім, коли її привезли до нас, я, звісно, обійняв її і приніс їй кішку Люсю, щоб вона лежала біля неї. Коли вже мама одужала, я завжди підтримував її, казав, яка вона гарна, яка вона сильна, що вона з усім впораєтеся. І вона впоралася", – усміхається Андрій та показує свою кішку Люсю, яка має великі жовті очі.
Андрій, як і всі діти у Херсоні, навчається онлайн через безпекову ситуацію в місті. Після переходу на дистанційне навчання хлопчику почали важче даватися точні науки, але його мрія додає йому мотивації.
Найбільших зусиль він докладає, щоб навчатися на відмінно з англійської, математики та фізкультури, адже ці предмети знадобляться йому під час здобуття майбутнього фаху.
"Я дуже поважаю ДСНСників. Якби не вони, в Україні було б дуже все погано. Бо рятувальники розбирають завали, гасять пожежі, рятують людей і тварин. Це запекла професія, дуже важка. Але я буду старатися – навчатися, тренуватися, – щоб стати таким, як вони", – обіцяє усміхнений Андрій.
Юлія Cуркова для ЮНІСЕФ Україна та УП.Життя.
Фото: Олексій Філіппов
Херсон, 20.04.2024 – 21.04.2024
