Старі символи та нові сенси. Історія військового, що створив графічний дизайн для ЗСУ
Тарас Іщик народився в сім'ї військового, хоча ніколи не думав піти стопами батька. Він цікавився історією та захоплювався дизайном.
Однак через повномасштабне вторгнення Тарас, як і мільйони інших чоловіків в Україні, вирішив долучитись до ЗСУ.
У війську він має доволі творчу діяльність та проявляє багато ініціативи для того, щоб впізнаваність ЗСУ зростала. Так завдяки його зусиллям українська армія вже має комунікаційну стратегію та брендбук. Наступним проєктом є переосмислення символіки ЗСУ.
Чому це важливо – читайте далі.
Дитинство з батьком-офіцером та упівцями
Батько Тараса Іщика був одним з офіцерів, які розбудовували українську незалежну армію. Свою відданість Україні він передавав сину під час світоглядних розмов про історію, патріотизм, релігію.
"Тато був професійним офіцером, і він всіляко докладався до того, щоб це була дійсно українська армія. Він – один із авторів першого нарукавного знаку Академії сухопутних військ", – з гордістю каже хлопець.
Тарас дуже пишався татом і часто в дитинстві переглядав касету з випуску Військового інституту 1998 року, де батько був в керівництві.
"Я завжди шукав батька на записі – розглядав, як він ходить по трибуні. Мені подобалася військова форма та урочистість моменту. Касету я прокручував частенько, це навіть нагадувало нативну рекламу", – зі сміхом розповідає Тарас Іщик.
Після відставки тато Тараса очолив благодійний фонд "Літопис УПА". Він контактував з багатьма упівцями, з діаспорою. Коштами фонду видавали історичні книги.
"Я тоді був дуже малий, і всі спогади дуже фрагментарні. Пам'ятаю лише, що я бачив цих істориків та деяких упівців, але вони зі мною не говорили, не розказували якісь історії. Зазвичай я бавився, а дорослі щось своє вирішували.
Одним з теплих спогадів є підготовка до друку 25 тому "літопису". Це був співаник упівських пісень. Я тоді вчився грати на фортепіано, і ми всі гуртом розбирали пісні, підспівували, щоб розібрати ту чи іншу мелодію," – ділиться Тарас.
Занурення в ідеологію "Пласту"
У 14 років хлопець вступив у "Пласт". Як він зазначає – з цікавості.
Його друг та однокласник, з яким вони сиділи за однією партою, був у цій організації, а Тарас – ні. Коли хлопець ознайомився з історією, програмою, базовими ідейно-ідеологічними настановами, зрозумів, що це – саме те, що йому потрібно.
"Пласт" – це модель держави в державі, вона дозволяє на певному підлітковому етапі реалізовувати певні свої амбіції. Тож було цікаво як з позиції проєктного менеджменту, так і особистісного розвитку. Це середовище однодумців сформувало мене як особистість, світогляд, розуміння цінностей", – розповідає він.
Коли Тарас виріс, в організації почали обговорювати зміни – "Пласт" прагнув залучити молодь зі східних областей, щоб допомогти їм інтегруватися, українізувати російськомовні регіони. До цього також приклався й наш герой.
"Ми свідомі того, яку важливу роль "Пласт" відіграє в загальноукраїнському контексті, під час цього 30-річного становлення.
У Збройних силах левова частка пластунів, адже це "якісні" люди з позиції мислення, взаємодії, співжиття з людьми зовсім іншого оточення. Це також повпливало й на мій вибір, який я зробив напередодні повномасштабного вторгнення", – підсумовує Тарас Іщик.
Автомобільна охорона Львова
У 2013 році Тарас вже почав здобував освіту редактора друкованих видань та захоплювався дизайном.
Революція Гідності застала його у Львові. До столиці хлопець так і не поїхав, але взявся наводити лад у рідному місті.
"Кілька перших днів ми з друзями спостерігали за частиною внутрішніх військ – дивилися в бінокль і по раціях передавали, хто куди рухається. Така от дитяча партизанщина," – згадує він.
За тиждень від початку Революції Тарас з друзями почав організовувати автомобільну охорону міста, бо поліція в місті була не активна. Над ідеєю спочатку працювало троє людей, які й придумали усю концепцію, правила, протоколи.
"Кожна людина хотіла по маленькому кавальчику якоїсь влади і повноважень, тож треба було це все впорядкувати, щоб це не перетворилося на хаос. Я розробив положення, протоколи адмінпорушення, бейджі тощо. Моя освіта дозволяла грамотно оформити такого типу документи", – розповідає активіст.
Так невеличка ідея розрослась до понад 500 авто, які брали участь в цій ініціативі. Їх синхронізували та координували Тарас та його колеги.
"Яскраво мені запам'ятався той момент, коли ми працювали під звук включеного телевізора. Я підняв очі і побачив, як по Майдану несуть до сцени перші труни із загиблими з Небесної сотні. Це справило незабутнє враження у негативному плані.
Прийшло осяяння, що Революція дійшла до точки неповернення, а за нею – невідомість. Але попри все ми продовжили займалися автомобільною охороною, доки поліція не відновила свою роботу", – каже Тарас.
Підготовка до вторгнення
Інформаційне поле взимку 2021 року було пересичене прогнозами ймовірного вторгнення. Низка незалежних міжнародних медіа публікувала різні прогнози, але більшість з них свідчили про одне – велика війна незабаром розпочнеться.
Один з друзів Тараса вже у грудні 2021-го приєднався до лав територіальної оборони та опинився в резерві Збройних сил.
"Формат був вигідний – він дозволяв їздити на навчання, але й при тому продовжувати працювати на постійному місці роботи, допоки не розпочнеться вторгнення.
Я подав документи з розумінням того, що коли це станеться – я вже матиму посаду та розуміння, що мені робити, хто мій командир тощо", – говорить хлопець.
Так і сталося. 24 лютого, коли потік машин був спрямований на виїзд з міста, Тарас прямував до ТЦК. З цього моменту розпочалась його військова служба.
"Завжди є вибір: або тікати кудись, або захищати зі зброєю в руках. Я прожив у Польщі 5 років, і точно не хотів тікати за кордон, бо знав, що нас там точно не чекають. Відповідно, я прийняв єдине правильне рішення, за яке мені ніколи не буде соромно", – підсумовує він.
На думку Тараса перед вторгненням було парадоксальним те, що військові підрозділи не вели активної комунікації. У січні, коли він вже підписав контракт, він ініціював створення сторінки територіальної оборони Львівщини у соціальних мережах.
Хлопець писав тексти і доповнював їх дизайном, щоб контент можна було відрізнити від інших інформаційних матеріалів.
"Коли люди скролять стрічку, їм треба на чомусь зачепитися. Контент був провокаційним, аби якомога більше людей зреагувало. От, наприклад, питаєш людей, чи вони зібрали вже речі до Польщі бігти. Вони миттєво заперечують: "Як, що? Ми тут будемо все захищати!". Починалась дискусія, зростали охоплення, формувалось розуміння", – захоплено каже Тарас.
З діловода до пресофіцера
24 лютого хлопець став діловодом групи логістики в батальйоні. Він займався обліком майна, різноманітними книгами та звітами. Через тиждень Тарас змінив посаду та місце служби, хотів їхати на бойові. Але командир бригади запропонував йому продовжити роботу на посаді пресофіцера 103 бригади.
"Це був золотий час для комунікацій, коли я міг отримати прайм-тайм в CNN або в ВВС та розказати на весь світ, як готуються наші бійці. На той час журналісти не хотіли їхати на Схід в епіцентр бойових дій, але вони потребували матеріалу. Мені здається, для будь-якого фахівця комунікаційника кращого часу не існувало ніколи в житті", – зауважує він.
У квітні 2022 року поступило бойове розпорядження: виїхати в район виконання завдань на Донбас.
"Це теж неоціненний досвід: я фіксував для історії думки моїх побратимів, що опинились на нулі вздовж річки Сіверський Донець. Багато тих, кого я знімав вже на щиті, на жаль. Але я себе тішу думкою, що зберіг їхні міркування для історії", – з сумом каже пресофіцер.
Графічний дизайн та комунікаційна стратегія для ЗСУ
У лютому 2022 сталася ще одна подія для Тараса – знайомство з радницею головнокомандувача Збройних сил з комунікації Людмилою Долгоновською. Тарас називає ту зустріч доленосною.
"У мене було розуміння, що у головнокомандувача Збройних сил має бути свій графічний стиль, який має відрізнятися від інших, бо це офіційна комунікація. Вона має бути оформлена в певний упорядкований спосіб. Але цим питанням не займався ніхто і я запропонував свою кандидатуру", – згадує пресофіцер.
У липні 2022 року почали збирати всіх фахівців, які мали безпосередньо працювати з ним – це режисери, оператори, монтажники, дизайнери.
Але для злагодженої роботи не вистачало розуміння, який образ військовослужбовця в суспільстві хочемо побудувати, яка структура та мета каналів комунікації тощо. Так в ході обговорень народилась думка про створення комунікаційної стратегії – один з базових документів у кожній приватній компанії.
"Проблема полягала в тому, що всі канали комунікації в Збройних силах не були впорядкованими та чітко структурованими. По суті вони не відрізнялися від масиву контенту у соціальних мережах. Моєю амбітною метою було розробити графічний стиль для Збройних сил", – каже Тарас.
Він об'єднався з волонтерською групою "Нове військо", які вже мали досвід зміни однострою в ЗСУ. А ще звернувся до шрифтових дизайнерів, аби створити унікальний шрифт.
"Я звернувся до Дмитра Растворцева. Ми не були знайомі, я просто написав йому у фейсбуці таким повідомлення, що є шанс створити графічний стиль Збройних Сил. Звісно, те що я знайомий через кілька рук з Головнокомандувачем, ще нічого не вирішує. Але він погодився на цю авантюру і створив унікальний шрифт UAF Sans, який зараз є всюди в інформаційних матеріалах", – згадує графічний дизайнер.
Він додає, що унікальний шрифт коштує кілька десятків тисяч доларів. Але весь графічний стиль був створений фактично безкоштовно, бо це – для ЗСУ.
Другим став шрифт Volja від дизайнерки Марчели Можини. Він заснований на шрифті Ніла Хасевича, який використовували для матеріалів УПА. Зараз його використовують як церемоніальний шрифт на грамотах, прапорах, подяках тощо.
Завдяки зусиллям графічного дизайнера у лютому 2023 року затвердили комунікаційну стратегію разом з брендбуком, а у квітні 2024 – брендбук Збройних Сил (вже як окремий керівний документ).
Старі символи – нові сенси
Базою для графічного стилю завжди є логотипи. У Збройних силах загально і в кожного виду військ вони свої.
"Задача полягала в тому, щоб створити індивідуальні символи для кожного роду військ. У дизайні вкрай важливо, щоб символи не були ускладнені деталями та навіть при масштабуванні "читалися" однаково добре.
Ми звернулися до системи нарукавних знаків Збройних Сил України. Основою є військовий тризуб – символ армії Української народної республіки. Це було правильним рішенням, тому що всі в армії "забрендовані" цим символом, а чим більше носіїв брендування, тим краще", – пояснює Тарас.
Він додає, що з символікою Збройних Сил є певні проблеми змістового і графічного характеру. Адже основою є малиновий козацький хрест. По-перше, козаки ніколи не були регулярною армією. А по-друге, не мали одного малинового кольору та сталої форми хреста у використанні.
Проблема полягає ще й в тому, що за своєю формою хрест Збройних Сил нагадує саме Георгіївський хрест, який нині вручають як нагороду в Російській Федерації. Тому треба від цієї аналогії відходити, зауважує Тарас.
"За основу для логотипів взяли нарукавні військові тризуби. На відміну від символіки часів козаччини, тризуб проводить нас до часів княжої доби часів правління Володимира Великого. Бо нам треба було побудувати історичну аналогію, що буде правильною за формою та змістом", – каже він.
Дизайнер зазначає що всі види і сили матимуть індивідуальні тризуби, але в єдиному стилі.
Наприклад, повітряні сили мають тризуб авіації Української народної республіки, а Сили спеціальних операцій використовують двозуб Святослава. Кольори для цих символів взяли з беретів, які використовують у ЗСУ.
"Взагалі символіка Збройних Сил потребує переосмислення і оновлення, роботу над чим ми продовжуємо далі зараз. Це наступний амбітний проєкт, який має завершити всю систему знаків та логотипів в армії. Айдентика і символіка – різні речі, але вони мають бути всі в одній системі", – підсумовує Тарас Іщик.
Вікторія Андрєєва, УП.Життя
