Тетяна Трощинська: Завдання журналістів – збільшувати кількість людей, які готові виходити із зони комфорту й аналізувати інформацію

Тетяна Трощинська: Завдання журналістів – збільшувати кількість людей, які готові виходити із зони комфорту й аналізувати інформацію

Щороку Український ПЕН вручає Премію імені Георгія Ґонґадзе, засновану у партнерстві з родиною Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянською Бізнес-Школою та виданням "Українська правда".

Серед цьогорічних номінантокТетяна Трощинська. У квітні 2024 року вона очолила департамент стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту на Суспільному. До того ж Тетяна – продюсерка суспільно-політичного ток-шоу "Новий відлік", ведуча Громадського радіо та "Радіо Культура".

З 2018 року до 2024 Трощинська була головною редакторкою "Громадського радіо". Також вела лінійні ефіри та має авторські програми. Розробляє та проводить тренінги зі стратегічної, кризової комунікації, конфлікт-менеджменту, розвитку комунікативних та медіанавичок. Фіналістка Премії Ґонґадзе-2022.

Тетяна розповіла про новостворений департамент Суспільного та його функції, про роль суспільного мовника в Україні, про те як говорити на чутливі теми та чи нормально дозволяти собі емоційність у матеріалах.

Facebook Тетяни Трощинської
– Для чого було створено департамент стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту на Суспільному?

– Цьому департаменту у трансформованому вигляді на момент публікації інтерв’ю – менш ніж місяць, це великою мірою новаторство. І для мене в цьому є як великий виклик, так і велика цікавість.

Наша мета – знаходити ідеї та довгострокові тренди суспільного інтересу і працювати з ними. Частина з цих трендів може лише утворюватися та органічно ставати обговорюваними з часом. А ми хочемо відстежувати та брати їх у роботу вже, аби давати аудиторії можливість рефлексувати над тим, що справді важливо.

Департамент не є виробничим, його завдання – аналітика у взаємодії з департаментом досліджень та модерація роботи з творчими ідеями.

Основні функції пов'язані з довгостроковими проєктами. Ми будемо забезпечувати ідейне бачення на середньо- та довгострокову перспективу. Тобто збиратимемо та аналізуватимемо ідеї і тренди, які можна реалізовувати у медійних продуктах для різних платформ. Фактично, це буде банк ідей. Або департамент сенсів, як його називають всередині Суспільного. Кожну ідею і сенс ми будемо опрацьовувати, аналізувати, підсилювати. Думати про невидимі пласти суспільного інтересу, які не приходять під час роботи в оперативній стрічці новин.

Також у планах – організувати роботу із зовнішніми та внутрішніми експертними колами. Ми хочемо збирати більше внутрішньої експертизи в самій компанії, бо дуже багато наших колег, які працюють в різних департаментах, є носіями експертизи – як організаційної, так й інтелектуальної.

У 2024 році ми будемо працювати в пілотному режимі та дивитися, як це працює. Планується, що десь за пів року ми матимемо конкретніше бачення стосовно того, як відшукувати тренди та перетворювати ідеї на продукти.

– Такі департаменти є в інших медіа України, чи це унікальний досвід для українського медіаринку?

– Думаю, що таких департаментів в українських медіа поки немає. Принаймні ми точно не знайшли кальки на вітчизняному ринку, яку б могли перенести на Суспільне.

Для великої частини українських медіа чути про окремий департамент для формування ідей є доволі незвичним, адже більшість медійників звикли працювати маленькими командами з величезним обсягом роботи, в тому числі й самостійно вишукувати сенси й продукувати ідеї.

Ми спробуємо бути тим департаментом з унікальним досвідом, який можна буде перейняти іншим медіа, але я б не приписувала сюди ексклюзивність. Бо доволі часто, коли думаєш, що робиш щось унікальне, ідея лежить на поверхні і хтось її вже втілив.

Facebook Тетяни Трощинської
– Яка загалом роль суспільного мовника в Україні?

– Як на мене, ця роль дуже значуща. Це одна з основ демократії. Наразі в Україні суспільний мовник об'єднує інтереси різних аудиторій, забезпечує їхні інтереси, має прозору владу та власність. Він фінансується державою, але, на жаль, частина людей досі не розрізняють державне і суспільне. Суспільний мовник власне, працює задля інтересів різних груп українського суспільства.

Суспільне мовлення – це також про довіру. Згідно з даними Суспільного за 2023 рік, 84% респондентів довіряють суспільному мовнику – це вагома цифра. І якщо люди кажуть, що вони відчувають довіру, це означає, що вони знаходять для себе опору, в тому числі у кризові моменти. Вони розуміють, що на Суспільному дотримуються балансу, висвітлюють великий спектр думок, перевіряють інформацію тощо.

Можливо, якби для суспільного мовлення було повною мірою використано перше вікно можливостей після Помаранчевої революції 2004 року, певні процеси в країні розвивалися по-іншому. Але я рада, що реформа суспільного мовника все ж відбулася і він став таким, як є зараз.

– Від чого, на вашу думку, залежить рівень медіаосвіти українців?

– Я давно працюю з цією темою і для себе зрозуміла кілька важливих речей.

Перше – що не роби, а все одно залишиться частина аудиторії, буде вірити в конспірологічні теорії або дивитись чи слухати лише те, що відповідає їхнім очікуванням.

Наше завдання – як журналістів і журналісток – збільшувати кількість людей, які готові виходити із зони комфорту й аналізувати інформацію. Але повністю викорінити цю любов харизматичних брехунів, на мій погляд, майже недосяжно.

Друге – важливо розвивати критичне мислення аудиторії. Пояснювати, що критичне мислення допомагає нам, наприклад, ухвалювати якісніші рішення стосовно власного життя. Ми доволі часто хочемо чути тільки те, що нам подобається – так побудований наш мозок. Завдання журналістів і журналісток – працювати з цим розумінням людської природи.

Третє – найбільшою мірою наше сприйняття емоційне. І я сподіваюсь, вже всім, хто в цій темі, очевидно, що немає сенсу просто протиставляти факти культурним моделям, що передавалися з покоління в покоління і сформувались як частина людського єства. Це не працює.

Тому медіаосвіта є частиною загальної освіти. Вона є частиною того, як ми сприймаємо світ навколо себе. Наскільки ми готові виходити із зони комфорту та ухвалювати складні рішення. Наскільки ми здатні розуміти, що від наших рішень як громадян може залежати те, як житимуть наші діти.

Медіаосвіта – справа не лише журналістів. Це справа державної політики у галузях освіти та культури.

В українському медіапросторі я дуже велика прихильниця того, що робить Оксана Мороз – її платформи загалом та форматів, які вона застосовує. І важливо, що вони працюють на зовсім різні аудиторії. Бо не можна зробити один продукт і чекати, що до тебе прийдуть три мільйони зовсім різних людей. Вони до тебе прийдуть, але на зовсім різні продукти.

Facebook Тетяни Трощинської
– Чи є наразі якісь прогалини в кодексі журналістської етики?

– Я вважаю, що кодекс журналістської етики, як загальний документ, цілком працює. Будь-який пункт з нього в теоретично робочий.

Але дуже важливим, прикладним і точно робочим документом мають бути внутрішні кодекси чи редакційні статути, де є і етичні моменти, і стандарти роботи. Такий документ створюється з огляду на специфіку роботи, формати, жанри, аудиторію. Що є цінним та важливим для нас, як для медіа? Для вашої аудиторії? Проговорення прописаних принципів роботи всередині редакції так само є дуже важливим, тому що інколи різні речі можуть сприйматись по-різному.

Але я часто думаю про те, що умови, в яких ми перебуваємо, поставили перед нами низку невирішених етичних питань. Бувають складні рішення і моральні дилеми, які не вирішуються одним кодексом.

Українські медіа часто звинувачують, що ми надто суб’єктивні. Але робота під час чужої війни, очевидно, відрізняється від роботи, коли ракети летять на голови нашим дітям. І якщо жити не у підручнику, а в реальності, то треба визнати, що відділити свою роль себе як журналістки від ролі мами, наприклад, стає дедалі складніше. Втім, засуджувати зло, воєнні злочини, порушників міжнародного права - це загальний гуманістичний і правовий підхід.

Це не про суб'єктивність чи емоційних українських журналістів.

Це про повернення світу до норм і правил.

І ми люди зі своїми слабкостями та силою. Ми як журналісти живемо і працюємо у комплексі зі своїм сприйняттям контексту. І подітися від цього контексту неможливо.

Деякі дилеми досить часто доводиться вирішувати на рівні твоїх власних переконань. На рівні того, у що віриш, кому довіряєш, як тебе виховували, як ти бачиш себе далі, як бачиш Україну, її розвиток і збереження її державності.

– А ви дозволяєте собі емоційність у своїй журналістській роботі, демонструєте свою громадянську позицію?

– В авторських програмах, колонках та блогах моя громадянська позиція очевидна: я шаную активних громадян.

І мені не подобається інтелектуальна лінь.

Звісно, я підбираю слова, аби не ображати якусь частину аудиторії, але ж чесно кажу це ось зараз.

Якщо говорити про суспільного мовника, то я, будучи керівницею ток-шоу "Новий відлік", свідомо обмежую себе в коментуванні того, що відбувається в нашій студії. Тому що це великий проєкт, який робить ціла команда, і ні я, ні наш шеф-редактор, ні ведучі не даємо оцінок словам наших гостей, хіба що буде загроза стандартам суспільного мовника, дискримінаційні вислови чи підважування прав людини.

Наше завдання – висвітлити різний спектр думок, представити людей з різними позиціями. Мені чи вам може не подобатися та чи інша політична сила, але громадяни чомусь же за неї проголосували. Або ще проголосують в майбутньому.

Зрештою, наші гості – це дорослі люди, які несуть відповідальність за свої слова.

Facebook Тетяни Трощинської
– Як медійникам говорити на чутливі теми?

– У мене є кілька власних правил. Ми не маємо розповідати історію іншої людини як нашу власну терапію. Історія іншої людини належить цій людині. І ми маємо відповідально та з повагою ставитися до цієї історії. Цей досвід може бути болючим, неусвідомленим, непропрацьованим, може ретравматизувати. Часто ми несемо відповідальність ще й за безпеку людини – залежно від того, про що або про кого розповідаємо.

Здається, за останні два роки дуже багато з нас усвідомили, що не можна розповідати про болючий досвід просто заради охоплень, не можна акцентувати на тригерах тільки з думкою про мільйонні перегляди.

Ми повинні розуміти, що після публікації нашому герою чи героїні жити далі. З цією історією і з тим, як ми її подали. Наші матеріали не живуть один день попри гігабайти контенту, який ми всі створюємо. Можливо, це один день для нас чи для аудиторії, але для нашого героя чи героїні ця історія може залишатися історією усього його чи її життя.

Однак за понад два роки великої війни ми пройшли величезний шлях у темі чутливості й почали дбайливіше ставитися до своїх героїв.

– Авторитетний журналіст для вас – який він?

– Я поважаю незалежні медіа. Поважаю локальні медіа – це люди, які з невеликими ресурсами роблять для своєї аудиторії величезну роботу. Я поважаю і ціную роботу релокованих медіа, які продовжують працювати для людей, що перебувають в окупації, і тих людей, які змінили не просто місце проживання, а часто намагаються відбудувати нове життя.

Я в захваті від медіа, які мають велику ідеї. Нехай навіть це маленькі нішеві ЗМІ. Я поважаю журналістів, які працюють з непопулярними, але важливими для суспільства темами.

Усі номінанти та номінантки Премії імені Георгія Ґонґадзе за усі роки – це шалені люди в професії. Для мене кожен і кожна з них має великий авторитет.

Цьогорічні номінантки Ольга Руденко та Анна Бабінець роблять надзвичайно важливу роботу. Ольга працює з англомовною аудиторією, частина якої раніше не знала нічого про Україну і не розуміє достеменно, про що російсько-українська війна.

Анна працює з журналістськими розслідуваннями, в умовах, коли кожне твоє слово може стати моральноює дилемою. І їхня робота - це про той відповідальний підхід, коли не розхитуючи українську державність, треба показати явища, які тягнуть Україну назад. Дуже тонка і відповідальна робота.

– На здобуття Премії імені Георгія Ґонґадзе вас номінують вже друге. Що це для вас означає?

– Для мене це вже вдруге означає несподіванку. І водночас величезну честь. Ця номінація і тоді, і зараз вже є для мене перемогою.

Премія Ґонґадзе – це про сміливість. Тому що сам Георгій завжди був про величезну сміливість. Я не знаю, чи я достатньо смілива, але принаймні я точно знаю, що цінності професії для мене – не порожні слова.

Ольга Коротенко, спеціально для УП. Життя

Усі фото – Facebook Тетяни Трощинської

Реклама:

Головне сьогодні