Крафт з Козіївки: як архітектор заснував у рідному селі інвестиційний фонд, щоб підтримувати бізнес односельців
Київський архітектор Олександр Столовий називає себе амбасадовром українського села.
У 2014-му, вивчаючи історію рідного селища Козіївка, що на Харківщині, він прочитав цікаву річ, яка його вразила. У ХVІІІ столітті "зальотний" турист присвятив чотири сторінки тексту гніченим сливам, які скуштував у Козіївці. Їх в селі досі роблять чи не в кожній хаті. Тоді вперше Олександр замислився над тим, що звичні для нього речі можуть бути унікальними для інших.
Через 7 років це усвідомлення переродилося в проєкт "Простір затій", який інвестує кошти в крафтовий сільський бізнес.
Про Олександра Столового, його проєкт, крафтові сільські бізнеси та про недооціненість українського села, – далі у тексті.
Від помічника архітектора – до амбасадора українського села
Олександр Столовий народився в селі Козіївка на Харківщині в родині лікарки та інженера. Після школи поїхав навчатися на архітектора до Харкова.
"Я тоді не уявляв, хто такі архітектори. Любив малювати, ходив у художню школу. Але від батьків та вчителів постійно чув: "бути художником – то пропаще діло", "художники стають відомими лише після смерті". Така перспектива мене не приваблювала. І на сімейній нараді моя авторитетна родичка з Харкова Олександра Федорівна сказала: "Він має бути архітектором". Отак воно і сталося", – сміється Олександр, згадуючи, як обрав професію.
Як виявилося згодом, Олександра Федорівна мала рацію: навчання хлопцю сподобалося, і через 6 років архітектура стала справою його життя. У 2012 році чоловік переїхав працювати в Київ. Спочатку був помічником архітектора, а за кілька років став партнером компанії.
У 2014-му до Олександра звернулася голова сільради Козіївки з проханням допомогти розробити технічні завдання до генерального плану села.
"Для мене це було супер відповідальне завдання. Я почав досконально вивчати історію Козіївки, аналізувати все. В процесі, ніби подивився на звичне рідне село іншим, відстороненим поглядом.
На той час уже поїздивши по світу, я раптом усвідомив: моє село має багато унікальних культурних і природних особливостей. Їх немає більше ніде: 23 озера, 4 ліси, яри з перепадами у 150 м і люди, які споконвіку передають одне одному цікаві корисні вміння", – ділиться архітектор.
Відтак природні особливості села у 2016-му лягли на папір в основу технічного завдання для розробки генплану Козіївки. Історія оформилася в роман "Оринін". А культурні "родзинки" Олександр почав активно просувати.
Зрозумівши, що використав лише малу частину зі знайденої інформації, чоловік почав міркувати, що робити з рештою. У 2020-му прийшло усвідомлення – треба інвестувати в селян, підсвічувати їхні унікальні вміння та знання, попри те, що вони самі їх такими не вважають.
"Простір затій"
"Я все думав: ну якщо у XVIII столітті якийсь зальотний турист так був вражений гніченими сливами, що присвятив їм чотири аркуші паперу, пишучи додому листа, то, може, вони чогось варті і зараз?", – згадує Олександр свої роздуми.
Гнічені сливи – це локальний особливий рецепт ферментації кісточкових ягід. Спочатку їх закопують в яму разом із тліючими дровами та іншими інгредієнтами. Згодом на кілька тижнів перекладають в діжку з цукром та травами. Так утворюється унікальний продукт, який смакує як десерт або додаток до основних страв.
У Козіївці такі діжки зі сливами стояли чи не в кожній хаті – як консервація. Відтак ніхто не вважав їх чимось цікавим і вартим уваги. Натомість у столиці це здалося дивиною, тож на ці сливи з’явився попит.
Зустрівшись із товаришем Дмитром Буртикою, родина якого заготовляла такі сливи масово, Олександр зробив пропозицію: він інвестує гроші для започаткування бізнесу, Дмитро наробить слив, і вони спробують їх продати. Якщо справа піде, то селянин поверне інвестицію. Як ні, – то ніхто нікому нічого не винен. Чоловік погодився.
"Дмитро не вірив, що хтось може просто так запропонувати гроші. Але прийняв пропозицію. Так з’явилися "Козіївські Гнічення". За перший сезон він заробив грошей, доклав ще і купив собі трактор. Потім віддав мені вкладені кошти і далі працює собі", – каже Олександр.
З цього бізнесу в Козіївці відкрився "Простір затій" – такий собі сільський коворкінг на 15 квадратних метрах. Там людей завжди чекає менеджерка, якій можна розповісти свої ідеї.
"Я хочу, щоб люди повірили в себе, свою унікальність. Вони навчилися щось добре робити від своїх дідусів та бабусь. Це майже завжди щось унікальне і цікаве. Завдання лише в тому, щоб розгледіти, адаптувати ідею і повірити в неї.
"Простір затій" працює так. До нас приходить людина зі своєю ідеєю та вміннями. Ми слухаємо, робимо брейншторм, підсвічуємо концепцію і розробляємо, як це все організувати та позиціонувати на ринку. От, наприклад, приходить чоловік, який вміє в’язати гарно віники. Ми кажемо, це прекрасно, але віники нікому не треба. Але чи зможеш ти за цією технологією зв’язати абажур для світильників. І так на ринку з’являється продукт.
Ми робимо йому інстаграм-акаунт і через пів року він починає їх продавати. Бо це унікальний продукт, ніхто більше не робить з віників таких абажурів. Десь так усе працює", – пояснює Олександр концепцію відбору ідей.
За три роки з "Простору затій" вже народилося 6 бізнесів, незабаром мають запуститися ще три. За кожним бізнесом стоїть історія людини, яку Олександр розповідає, смакуючи деталі.
Отже, родини Дмитра Буртика та Ірини Стрілець займаються ферментуванням слив та інших кісточкових фруктів. Сьогодні вони співпрацюють з ресторанами, продають і приватним клієнтам. За сезон мали контракт на 2 т слив.
Побачивши успіх односельців, деякі родини вирішили самостійно повторити його. І це теж добре, каже Олександр, адже так село розвивається.
"Уявіть, ніхто до цього не вірив, що так можна було, що ці сливи цікаві комусь. А в той самий час шеф-кухар Євген Клопотенко не міг знати, що десь у селі є люди, які вміють так гнітити сливи. Тепер, завдяки "Простору затій", вони знайшли одне одного", – сміється козіяр.
Ще одна мешканка Козіївки Любов Попова навчилася у бабусі Ганни збирати та сушити трави на чай. Але жінка підійшла до процесу творчо: тепер вона робить з сушених трав букети. Так з’явився бренд букетованих чаїв "Трави з яру".
"Ця справа дуже добре зайшла. У Люби багато передзамовлень. Минулого літа вона орендувала в селі кілька горищ, бо не вистачало місця вдома, аби насушити потрібну кількість трав. Де таке було видано, щоб люди в селі орендували горища? А тут сталося", – розказує сільський інвестор.
Ще один бізнес – "Деталька". Його заснував Владислав Міщенко із династії ковалів. Він – творча людина і обожнює техніку. Відтак почав створювати її модельки з деталізацією у стилі кіберпанк. Зараз на Instagram-сторінці вже є кілька моделей техніки, які готові до продажу.
Сестри Анна та Олена Спірідонови виготовляють домашню випічку за сімейними рецептами. Вони печуть 12 страв, які в Козіївці готують на 12 різних свят. Це їхнє захоплення в "Просторі затій" перетворилося на бренд "Старий Одес" – так називають "куток" (мікрорайон у селі) в Козіївці, де вони живуть. В Instagram-акаунті сестри розповідають про страви, чому саме їх готують на певне свято. Пакують замовлення в керамічні макітри.
Ще один крафт із Козіївки – проєкт "Писана Скриня". В селах колись скрині стояли у кожній хаті. Їх дарували дівчині, яка виходила заміж. Потім вона власноруч розмальовувала скриню. Згодом ці меблі програли конкуренцію "шифоньєрам". Та разом із цим з життя людей зникла традиція розмальовувати меблі.
В’ячеслав Нікітченко вирішив її відродити. Доопрацювали дизайн, аби "скриня" вписувалася в квартирні інтер’єри. Тепер вона більше схожа на кавовий столик. А ось ідею власноруч розмалювати – зберегли. Людина із скринею-столиком отримує кілька варіантів трафаретів, які розробила місцева художниця Олена Моїсеєва, та фарби. Відтак покупець, навіть не маючи хисту до малювання, легко прикрашає скриню.
Як працює бізнес-модель сільського інвестора
"Мої друзі кажуть, що я займаюся венчурним інвестуванням. Я ж, жартома, називаю його ангельським. Бо я вірю в ідеї, в які інші не вірять, причому іноді ці інші – самі власники цих ідей.
У мене є умовні 50 тисяч грн, які я раз на пів року можу інвестувати в те, аби людина стартонула. Селянин вкладає свій час, уміння. Я вважаю, що коли людина має сили втілити якусь ідею, хай і не за свої гроші, то це щастя. А таких людей у селі чимало. Вони креативні, працьовиті, все, що треба додати, – це подумати про актуальність, організувати процес та підтримати фінансово на початках", – вважає Олександр Столовий.
Він мріє, що за 10 років схожі "Простори затій" будуть у багатьох селах. Адже сільська креативна економіка поки "лежить", як товстий прошарок мулу. Майстрів, умінь багато, але мало хто може перетворити їх на бізнес.
Фінансова модель інвестицій виглядає так: Олександр інвестує в ідею, а саме – закупівлю обладнання, створення та ведення акаунту в Instagram тощо.
Якщо бізнес не піде, то селянин нічого не повертає. А якщо вдалося, то віддає вкладені кошти з перших доходів. А далі 3% прибутку відправляє в "Простір затій". Вони йдуть на заробітну плату менеджерки, яка займається просуванням товарів. Відтак вона сама зацікавлена в тому, аби продажів було якнайбільше. Усі бізнеси – малі, тому оформлюють як ФОП. Власником бренду залишається селянин.
Експеримент, або Як звичні сільські ритуали перетворили на фестиваль
Аби показати селянам, що багато зі звичних та буденних для них речей мають цінність та є екзотикою для інших, влітку 2024 року Олександр Столовий влаштував "експеримент". Він привіз із Козіївки 20 селян у Національний музей народної архітектури та побуту України просто неба – Пирогово. Там упродовж трьох днів вони мали робити звичні побутові речі з дотриманням традицій.
"У перший день зробили подію "входини". Це такий сільський ритуал на новосілля. У нас в селі влаштовують справжнє дійство: приносять подарунки, накривають стіл. Всі танцюють польку.
На другий день скридували сіно, яке нам за домовленістю залишили в музеї ціле літо не кошеним, аби вистачило на скирду. Люди з собою привезли інструменти, ще запасних взяли, на випадок, що хтось із відвідувачів долучиться. І так гуртом зробили нашу козіярську скирту.
На третій день – мазали хату глиною, яку там теж музей виділив. Я й сам сумнівався, що це якийсь неординарний процес, бо в нас у селі усі це досі роблять", – розповідає Олександр Столовий.
Але всі три дні перетворилися по суті на фестиваль "козіївського побуту". У перший день до когорти козіяр долучилися 20 людей, які приїхали в Пирогово на екскурсію. На другий день – близько 50-ти. А мазати хату з селянами захотіли 150 відвідувачів.
Цей досвід показав селянам, що їхні буденні справи за 500 км від дому можуть сприйматися як фестиваль. Олександр каже, що після цієї поїздки кількість відвідувачів "Простору затій" збільшилася.
"Отак повертається віра людей у себе. Я хочу, щоб "Простір затій" розвивався. Докладаю зусиль, аби люди розуміли: те, чого вони навчилися від батьків, бабусь та дідусів, – має цінність. Я прагну, щоб і через 30 років тут, у Козіївці, був мій родинний дім. Ця внутрішня ціль мене стабілізує в ці нестабільні часи", – говорить чоловік.
Українські села недооцінені та не вивчені
Наразі Олександр Столовий продовжує працювати архітектором у Києві і паралельно називає себе амбасадором українського села. Він вважає сільську культуру недооціненою. Наївне "дитяче" сільське мистецтво – картини, гобелени – це доказ того, що ніхто і ніколи серйозно селом не займався. Усім було байдуже.
Зараз Олександр пише наукову докторську роботу з урбаністики в Київському національному університеті будівництва і архітектури (КНУБА). І слушно зауважує, що навіть саме слово "урбаністика" не включає село як таке до свого поняття.
"Я хочу зрозуміти, чому село стало таким, яким воно є, і що на нього очікує в майбутньому. Бо всі кричать: села вимирають. Але чи так це насправді? Чому населення сіл зменшилося? Чому в середині 1950-х там було більше людей?
Насправд, на це були катастрофічні підстави. Люди були без паспортів, не могли виїжджати з села. Це рабство існувало в Україні до 1977 року… Може, в селі й не потрібно багато тисяч людей, бо це спричинить екстремальну бідність через неможливість збільшити кількість виробленого продукту… Село системно кудись рухається і кудись прийде.
Треба просто усвідомлено контролювати процес. Тільки так ми зможемо допомогти. Або зрозуміємо, що не зможемо. І це теж результат", – резюмує Олександр Столовий.
Наталія Найдюк, спеціально для "УП. Життя"
