"Злість надає сили боротися". Історія експілота, який постраждав від обстрілу і добився законодавчих змін для поранених цивільних

Сніданок у Франції, а обід – в Італії. Ще кілька років тому такий розпорядок дня для Олега Мірошніченка не був дивиною.

Він міг змінювати країни по 2-3 рази на добу. І це не дивно, адже більшу частину свого життя чоловік пропрацював пілотом.

Спершу Олег займався пасажирськими перевезеннями, а після виходу на пенсію отримав європейську ліцензію та почав літати на бізнес-рейсах.

Але у 51 рік Росія змусила чоловіка забути про кар'єру назавжди. Восени 2022 року він потрапив під ракетний обстріл у Дніпрі. Через це в Олега пошкоджений один із найважливіших інструментів пілота – зір.

Коли він взявся оформлювати інвалідність внаслідок війни, зіштовхнувся із несправедливістю. Оскільки ушкодження чоловік отримав не на території бойових дій, йому відмовилися надати цей статус.

Майже 2 роки Олег витратив на боротьбу за законодавчі зміни – і в нього вийшло. Завдяки цьому на пільги та реабілітацію мають право всі люди, які отримали поранення внаслідок російської агресії. І неважливо, в якій саме частині України це сталося.

Наприкінці 2025 року Олег став фіналістом першої Премії імені Ігоря Козловського – відзнаки для людей та ініціатив, які утверджують людську гідність.

"Я був єдиною людиною з України та пострадянського простору, яка отримала Данську європейську ліцензію"

Професія пілота часто викликає захват у дітей. Олег не був винятком. Ще у 6 класі він вирішив, що керуватиме літаком. І доклав усіх зусиль, що втілити її у реальність.

Чоловік із червоним дипломом закінчив Льотну академію цивільної авіації у Кропивницькому. Потім працював у "Дніпроавіа", "Міжнародних авіалініях України" та на приватних перевезеннях.

У 2013 році за вислугою років Олег вийшов на пенсію, але ще відчував у собі сили продовжувати літати. Тоді він отримав європейську ліцензію EASA.

"Для цього я рік навчався в Англії, у Бристолі. Потім склав 14 іспитів і отримав ліцензію Королівства Данія. Це непросто, бо за рік треба пройти те, що вчать протягом чотирьох років. За складністю це дещо схоже на процедуру підтвердження українського диплома юриста або лікаря за кордоном.

Я був єдиною людиною не тільки з України, а й загалом із пострадянських країн, якій вдалося отримати Данську європейську ліцензію", – розповідає Олег.

Після цього він був фрілансером – працював на бізнес-перевезеннях. Але згодом втрутилася повномасштабна війна.

29 вересня 2022 року Олег потрапив під російський обстріл у рідному Дніпрі. Він прямував додому і проходив неподалік від Троїцького ринку, куди влучила ворожа ракета.

"Пам'ятаю, як ішов повз. Більше нічого – тільки темрява та мариво. Мені розповідали, що я поводився як дитина. Тільки через декілька тижнів почав розуміти, що відбулося.

У мене ушкодження зони мозку, яка відповідає за зір. Внаслідок цього виникло концентричне звуження поля зору. Я бачу, як у тунелі. Це ніби йти у темряві з налобним ліхтарем. Прямо видно більш-менш, а от периферійного зору немає. Хоча до цього у мене був перший медичний стандарт здоров'я. Для пілотів це дуже важливо. Коли тільки вступав до Льотної академії, було 40 абітурієнтів на місце. А після проходження медкомісії серед здорових 18-річних хлопців залишилося лише 4. Зокрема і я", – зауважує чоловік.

Європейське законодавство дозволяє пілотам працювати до 65-ти, тому Олег ще 14 років міг залишатися у сфері. Але Росія перекреслила десятиріччя досвіду та побудови кар'єри.

Тепер чоловік проходить фізичну реабілітацію, але прогресу немає. Лікарі кажуть відверто: шансів на покращення зору дуже мало, оскільки пошкоджені нейрони у мозку.

"Шахеди й ракети не знають адміністративних кордонів"

Коли Олег прийшов до тями та трохи відновився після отриманого ушкодження, то звернувся до МСЕК для отримання статусу особи з інвалідністю. Але виявилося, що за нього ще треба поборотися.

"Людина із пораненням або ушкодженням внаслідок вибухонебезпечних предметів має право лише на одноразову матеріальну допомогу. У 2023 році вона складала близько 9 тисяч гривень. Тоді правозахисники підказали, що за законом не лише військові, а й цивільні, які отримали ушкодження внаслідок військової агресії, мають право на пільги (як-от безоплатні проїзд або комунальні послуги), реабілітацію та ліки. Та з'ясувалося, на практиці це не працює", – зазначає він.

Згідно із постановою Кабінету міністрів №306 (від 25 квітня 2018 року), на статус особи з інвалідністю внаслідок війни мали право лише ті люди, які постраждали на територіях ведення бойових дій. Його місто до цього переліку не входило.

"Моя позиція була такою: вся Україна є територією, де ведуться бойові дії. Дніпро перебувало й перебуває під постійними обстрілами.

Спочатку я звернувся до Дніпропетровської обласної військової адміністрації, тому що саме вони мають подавати клопотання про внесення міста в перелік. Але вони надіслали роз'яснення, що це дуже проблемно, оскільки тоді не можна приймати переселенців, яких в області дуже багато. Тоді я зайшов з іншого боку", – розповідає Олег.

Із допомогою правозахисників і юристів благодійних організацій він подав позов проти Кабміну та Міністерства ветеранів. У ньому стверджувалося, що вся Україна повинна бути визнаною територією, де ведуться бойові дії, інакше це – дискримінація.

Щоб прискорити розв'язання проблеми та судовий процес, Олег виніс проблему у публічну площину. Він розповідав про неї на всіх можливих майданчиках, зокрема міжнародних. І тоді чоловіка почули – увагу на проблему звернули Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні та низка інших правозахисних організацій. Невдовзі Міністерство ветеранів добровільно зголосилося у досудовому порядку змінити постанову.

Наприкінці 2024 року до документа внесли зміни, за якими статус особи з інвалідністю внаслідок війни можуть отримати цивільні, які постраждали він російських обстрілів по всій території України.

"Шахеди й ракети не знають адміністративних кордонів. Вони летять як у Дніпро, так і у Львів. Якби не медійна підтримка, судовий процес міг би тривати роками", – стверджує чоловік.

Він отримав статус особи з інвалідністю внаслідок війни одним із перших – через майже 2 роки після початку боротьби.

"Окрім вже названих проблем, сама процедура збору документів була дуже складною. Наприклад, треба зробити судово-медичну експертизу. Її призначають слідчі СБУ, бо тільки вони займаються справами про військовий тероризм. Цих фахівців не так уже й багато, тому вони перевантажені. Також відчувається брак досвіду в цьому напрямку, бо до повномасштабної війни слідчі займалися іншою роботою. Крім того, у них є ще й інші обов'язки, а справ стає все більше і більше. Тому, на жаль, не всі постраждалі йдуть до кінця", – розповідає Олег.

"Влада не може нічого зробити, якщо не чує"

Коли РФ зруйнувала чоловіку кар'єру пілота, він присвятив себе правозахисній діяльності. Він розповідає: законодавство в Україні непогане, але виконують його не завжди.

"Наприклад, люди з інвалідністю мають право на пільгове та безоплатне відвідування закладів фізкультури, спорту і культури. Я мешкаю зараз біля Дніпра, у Самару, і там це не виконувалось. Згідно із законом про місцеве самоврядування, влада має створити порядок компенсацій таким закладам. Я звернувся до міського голови Сергія Рєзніка, але той відмовився надати порядок", – зазначає Олег.

Тоді чоловік подав позов до окружного адміністративного суду. Він зобов'язав місцеву владу виконати вимоги. Апеляція це рішення підтвердила. Подальше оскарження було неможливим, тому влада була змушена визнати, що запитаного порядку не існує.

"Коли я особисто прийшов на прийом до мера, він запевнив, що такого немає ні у Дніпрі, ні в Києві. Я кажу: "Але ж це прописано в законі, який ви маєте виконувати. Значить, Самар буде першим".

Відновлення через спорт – найкращий вид реабілітації і для цивільних, і для військових. Краще знижувати рівень гормонів стресу фізичними навантаженнями, ніж вдаватися до зловживання хімічними речовинами. Це соціальна відповідальність органів місцевого самоврядування. І гроші повинні закладатися в бюджет. Мер пообіцяв це зробити, але невдовзі його затримали на хабарі. Коли Рєзнік повернувся на посаду, то відмовився від своїх слів", – каже чоловік.

Далі був ще один позов – суд знову підтримав Олега. Місцева влада подала формальну апеляцію, але все ж розробила порядок компенсацій. Та був нюанс: вони вказали, що документ стосується людей з інвалідністю внаслідок війни. Однак за законом право на компенсацію мають усі особи з інвалідністю.

"Це знову дискримінація. Тому я принципово не користуюся цим порядком і чекаю рішення апеляційного суду", – наголошує чоловік.

І це далеко не всі напрями його діяльності. Олег також звернув увагу на те, що органи влади та місцевого самоврядування відмовляють громадянам в особистому прийомі, обґрунтовуючи це воєнним станом. Однак, каже чоловік, це суперечить статті 40 Конституції України.

"Влада не може нічого зробити, якщо не чує. А не чує, поки ми не можемо звернутися. Є "Дія", є система відеоконференцзвʼязку (ВКЗ). Там можна ідентифікувати людину і проводити особистий прийом з урахуванням безпекових норм та дотриманням конституційних прав. Право на звернення гарантується статтею 40 та не може обмежуватися навіть в умовах воєнного часу", – зауважує він.

Ще одна проблема – постанова Кабміну №1040, яка регулює надання компенсації людям, що доглядають за родичами з інвалідністю.

"Наприклад, мами хворих дітей, зокрема на ДЦП, часто не можуть ходити на роботу. Вони чи не цілодобово мають бути вдома. Компенсація при догляді на непрофесійній основі складає до 2500 гривень на місяць. Це зовсім мало. Якщо пройти спеціальне навчання – сума зростає до 10 тисяч. Але ці кошти виділяють із місцевого бюджету, а кожна громада має різний рівень забезпеченості.

Крім того, є місце для конфлікту інтересів. Саме органи місцевого самоврядування вирішують, чи надавати компенсацію. Оскільки гроші виділяють теж вони, то людям часто відмовляють. Крім того, місцева влада має власні територіальні центри, які надають послуги з догляду. Якщо людина сама хоче піклуватися про свого родича, кошти мають звідти вивести. Місцева влада вважає, що це спроба залізти до їхньої кишені, тому не хоче виконувати постанову №1040. Цьогоріч я змушений звертатися через це до суду вже втретє, хоча два попередні рішення винесли на мою користь", – зазначає Олег.

"Злість та нульова терпимість до корупції надає мені сили боротися"

Раніше чоловік також був регіональним експертом із реалізації програми допомоги цивільним постраждалим. Їм надавали безоплатну реабілітацію, медичну та фінансову підтримку.

Тоді Олег познайомився із літнім подружжям Власенків, яке переїхало з окупованої Луганщини до Самару. Війна змусила їх кинути все і тікати з рідної домівки.

Коли приїхали до нового міста – купили авто, бо через хворобу жінку треба було постійно возити до лікарні. Та одного дня їх зупинила поліція.

"Людям по 75 років, вони мають посвідчення ВПО. Тим часом поліція без пред'явлення жодних документів повідомляє, що їхня машина у розшуку. Технічний паспорт буквально вирвали з рук, змусили витягнути всі речі. Пояснень про лікарню ніби й не чули. Тоді Власенки подзвонили мені, бо їм не було до кого звернутися. Я уявив, що теж можу колись опинитися у такій ситуації, тому вирішив приїхати на місце події.

Згідно із законодавством, поліція повинна була пояснити причини вилучення авто, пред'явити рішення, на підставі якого воно здійснюється, надати можливість скористатися послугами адвоката і видати протокол про вилучення речових доказів. Але вони відмовили. Лише після особистого звернення до начальника поліції міста вдалося отримати потрібні документи", – каже Олег.

Та проблему це не вирішило. Довелося звертатися до суду, який підтвердив безпідставність вилучення авто та наказ його повернути. Апеляція рішення підтримала. Хоч не одразу, але машина знову опинилася у подружжя.

"Ситуацію ускладнювало й те, що їм відмовляли у безоплатній вторинній правничій допомозі (БВПД). Хоча ВПО мають на неї право. Тоді я прийшов у місцеве бюро й оголосив безстрокове голодування. Викликали і "швидку", і поліцію, але йти звідти я відмовився. Тоді приїхало обласне керівництво БВПД і звільнило всіх працівників, оскільки це було кричуще порушення. Подружжю надали юристів, які змогли виграти суд. Зараз Власенки звернулися із позовом про компенсацію моральної та матеріальної шкоди, завданої співробітниками поліції. Бо тільки невідворотність покарання за порушення прав людини є запобіганням рецидиву.

Захищати своїх громадян – це обовʼязок держави. А тут літні люди кинули все в окупації, приїхали на підконтрольну територію – і в них забрали єдину власність. Це корупційні оборудки. Мені це болить. Я не можу лишатися осторонь", – наголошує чоловік.

Саме в допомозі іншим та захисті прав людини Олег зараз бачить сенс свого життя. А недоліків у законодавстві вистачає.

"Війна докорінно змінила не тільки моє здоровʼя, а й спосіб життя. У мене була надзвичайно цікава робота, я побував у більшості країн світу. Але тепер я не можу літати. Злість через це та нульова терпимість до корупції надає мені сили боротися.

Я вважаю, що навести лад у країні можна тільки сумісними діями влади, суспільства, правозахисних організацій і кожного громадянина окремо. Саме за права та свободи людини зараз борються наші воїни, за якими стоїть весь народ. А за себе чи своє здоровʼя я не боюсь. Навіщо мені таке життя, де всюди несправедливість?" – підсумовує Олег.

Альона Павлюк, "Українська правда. Життя"