Відбув 11 років тюрми в РФ і досі не може повернутися додому: історія одного з перших в’язнів Кремля

43-річний Валентин Вигівський – один із перших українців, яких незаконно ув'язнила Росія після початку війни у 2014 році. Чоловіка, якого під приводом прохання про допомогу виманили в Крим, окупанти звинуватили в нібито шпигунстві.

Українець відсидів вісім років, але росіяни так і не відпустили його додому. Історію чоловіка розповіли в "Медійній ініціативі за права людини".

Початок війни і допомога знайомій, що обернулася звинуваченням у шпигунстві

На початку 2014 року Валентин був підприємцем у Києві і заробляв тюнінгом автівок. Крім того, чоловік захоплювався авіаційною інженерією, зокрема проєктуванням авіадвигунів та авіаелектроніки, хоча самі літаки його мало цікавили.

Українець навіть брав участь у багатьох онлайн-форумах на цю тему і мав знайомих серед фахівців галузі та аматорів. Після Революції Гідності, анексії Криму та початку війни на Сході чоловік мав жорстку розмову на політичні теми з росіянином на одному з форумів. Тепер він вважає, що саме той діалог, ймовірно, коштував йому років волі.

Влітку 2014 року на прохання давньої подруги з Підмосков'я з кола авіалюбителів Валентин поїхав до Криму. Він зізнається, що прохання особисто привезти кошти для нібито лікування дідуся здалося дивним, але відмовити він не зміг.

"Ця жалісливість до людей вже підводила мене раніше. Це для мене болюча тема. Інтуїція казала, що це безглуздо, та я все одно зробив. І ця бісова жалісливість мені дорого обійшлася", – каже Валентин.

16 вересня 2014 року чоловік приїхав до Сімферополя на одному з останніх поїздів прямого сполучення з Києва. Разом із собою він мав зворотній квиток, адже не думав затримуватися в окупації.

Зустріч його знайома призначила на літньому майданчику кафе біля аеропорту. Щойно Валентин побачив її, невідомі чоловіки в масках вдарили його і повалили на землю.

Згодом українцеві заявили, що його підозрюють у шпигунстві, а після двох годин допитів відправили літаком до Москви. Під час польоту, який тривав втричі довше, ніж зазвичай, чоловіка били.

У столиці Росії його утримували в головній будівлі ФСБ. Коли українець відмовився підписувати зізнання в "злочині", оперативники вивезли його до лісу, де били і застосовували психологічний тиск – пересмикували затвори автоматів і довго мовчали.

Згодом російський слідчий пригрозив, що чоловіка "засудять" на більший термін, якщо він не погодиться зізнатися в злочині, якого не вчиняв. Зрештою Валентин підписав зізнання, після чого було СІЗО і слідчий експеримент, який чомусь проводили в Москві.

Пропозиції служби "родінє" і довгі вісім років в одиночній камері

Росіяни мали доступ до комп'ютера українця, на якому було багато інформації щодо авіаінженерії. Через це силовики вважали його важливим і досвідченим фахівцем, тому пропонували співпрацю в обмін на свободу.

Пізніше його "засудили" до 11 років тюрми за нібито шпигунство. Чергова пропозиція працювати на Росію пролунала відразу після оголошення вироку. Тоді державний обвинувачував сказав: "Молодий чоловіче, чого вам у тюрмі сидіти? Краще служити родінє!" А потім додав: "Неважливо, якій "родінє".

На думку чоловіка, він потрапив у пастку російських працівників ФСБ, які отримували нагороди за пошук українських "диверсантів" і "шпигунів".

Наступні вісім років Валентин провів в одиночній камері у виправній колонії в селі Утробіно Кіровської області. Чоловік називає цей період свого життя найтяжчим досвідом.

"Знаєте, є таке покарання для засуджених як ШИЗО (штрафний ізолятор). Тобто одиночна камера, куди відправляють порушників режиму. Загалом ненадовго – на кілька днів чи тижнів. Бо людина – істота соціальна. А для мене це було покарання тривалістю вісім років. В "одиночці" день тягнеться, як тиждень. У мене навіть зараз відчуття, що мені років 80", – поділився чоловік.

Після довгих періодів депресії він вирішив рятуватися, абстрагувавшись від місця, де перебував. Довгі дні він займав читанням, адже підписався на максимальну кількість газет і журналів, писав листи та просто роздумував.

Коли у 2019 році дізнався, що відбувся обмін цивільними, почувався розчарованим і покинутим.

Повномасштабна війна, нові полонені українці і формальне звільнення

Про повномасштабне вторгнення від дізнався, коли жив разом з іншими засудженими. Наступного дня чоловік отримав газету, на першій сторінці якої побачив побиту стіну власного будинку в Києві.

"Я його впізнав! Це було боляче", – каже Валентин.

Після скарг на висловлювання щодо війни українця знову відправили до одиночної камери, де він пробув ще місяць.

У 2023 році в колонію перевезли військовополонених із "Азовсталі" – захисників утримували на одному поверсі з Валентином. Чоловік чув, як росіяни, навіть ті, які ставилися до нього відносно нормально, знущалися з військових.

Валентину категорично забороняли спілкуватися зі співвітчизниками, але жорстокі умови, які створили для полонених, були для нього очевидними. З його слів, воїнів били та годували малими порціями, які необхідно було з'їсти за дві хвилини.

Коли Валентин називав охоронців "людожерами", йому погрожували таким же ставленням, що й до полонених.

"Тюрма – це таке місце, де завжди умови можна погіршити. І ти можеш думати, що це вже дно, але ні", – каже чоловік.

У середині вересні 2025 року завершився його термін ув'язнення. Однак чоловікові не дозволили покинути межі Росії, а перевезли в міграційний центр. На той момент його закордонний паспорт був протермінованим, а через розірвані дипломатичні відносини відновити його на території РФ не можна.

"Міграційний центр – така ж тюрма, але режим легший. Персонал більш "няшний", камера з душовою, телевізор, телефон дають щодня. Чотиризірковий готель!" – жартує Валентин.

Чоловікові доводиться регулярно бувати в судах, які виносять одне і те ж рішення – відпускати його не можна. Наразі він готується подавати скаргу в касаційну інстанцію.

"Вони знущаються, кажуть, що в вашій країні триває війна, тому, мовляв, ми не можемо вас туди відпустити, і ніби немає частини кордону, де можна перейти з Росії в Україну", – каже українець.

Удома на нього чекають батьки і син. Рідні чоловіка зверталися до Уповноваженого ВР з прав людини та в Координаційний штаб з питань військовополонених та зниклих безвісти, однак уже рік отримують одну відповідь: "Працюємо над питанням повернення".

Валентин каже, що може лише боротися за повернення додому і чекати, що про нього не забудуть в Україні. Своїм головним бажанням називає знову побачити сина.

"Я потрапив сюди, коли мій син ще не пішов до школи, а зараз він уже першокурсник. Метр девʼяносто на зріст, уже вищий за мене, звісно, хочу його побачити", – зізнається Валентин.

Раніше в російському ув'язненні значно погіршився стан здоров'я 68-річної Галини Бехтер із Запорізької області, яку "засудили" за нібито донат на ЗСУ.