Україна, в якій вони хочуть жити: якою бачать майбутнє країни сучасні підлітки

Їм 16-17 років. Вони ще навчаються у школі та ліцеї, думають про вступ, майбутню професію і про те, ким хочуть стати через десять років. Еліна вже видала власну книжку і мріє стати акторкою. Анастасія захоплюється математикою та політикою, планує вивчати міжнародні відносини й хоче отримати освіту за кордоном, щоб потім повернутися в Україну. Євгенія майже весь вільний час проводить зі скрипкою і мріє про музичну академію та великі сцени.

Але коли вони говорять про своє майбутнє, дуже швидко виявляється, що це розмова не лише про професію, університет чи кар'єру. Це розмова про країну, в якій усе це має відбуватися.

Героїні цього матеріалу – підлітки, якими опікується Благодійний фонд "Діти Героїв". Цей фонд надає довгострокову системну підтримку дітям, які втратили одного або обох батьків унаслідок війни. Війна вже стала частиною їхнього дорослішання, але ми свідомо говорили з ними не лише про втрати. Ми запитали про те, що буде далі.

"Українська правда. Життя" поговорила з трьома підлітками про країну, в якій вони хочуть жити у 25 років, про освіту й культуру, виїзд і повернення, можливість впливати на державу і про те, що їхнє покоління хоче змінити в Україні.

Бо покоління, якому ми звикли віддавати майбутнє, вже має власне бачення цього майбутнього.

Еліна: "Молоді треба дати можливість розвиватися"

У 16-річної Еліни уже є доволі конкретний план на наступні десять років: вступити на акторську спеціальність, розвиватися в професії, продовжувати писати книжки й залишитися жити в Україні. Якщо зовсім конкретно – у Києві або десь у Карпатах, які вона дуже любить.

А ще Еліна хоче, щоб про неї одного дня знала вся Україна. І перший крок до цього вже зробила – написала й видала власну книжку.

Писати Еліна почала близько двох років тому з коротких історій та фанфіків про друзів. Давала їх читати знайомим, а ті переконували спробувати щось більше. Потім були вірші, а згодом вона купила блокнот і почала вигадувати сюжет першої великої історії. Перший рукопис фентезі Еліна написала від руки, але довго не наважувалася його оприлюднити. Але тепер книжка видана, а Еліна сама шукає для неї читачів через Instagram і TikTok.

Втім, вона не впевнена, що зробить письменництво професією. Її основна мрія – акторство. Каже, що вона дуже емоційна і легко вживається в роль, тому після школи планує вступати на акторську спеціальність. А книжки хоче залишити тією справою, якою займається не тому, що мусить, а тому, що сама цього хоче.

Водночас Еліна переконана: українській культурі потрібно більше голосів самих підлітків. Вона хоче, щоб українська молодь читала українських авторів, але зауважує, що багато сучасної літератури орієнтоване передусім на дорослого читача. Тому, на її думку, підлітки мають самі створювати історії для своїх однолітків.

Цю саму думку – дати молоді можливість говорити й робити щось самій – Еліна переносить і на майбутнє країни.

Своє доросле життя вона однозначно пов'язує з Україною і каже, що не розглядає переїзд за кордон. Але якщо країна хоче, щоб її покоління залишалося тут, недостатньо просто закликати молодих людей не виїжджати. Потрібно створити середовище, в якому їм буде цікаво навчатися, працювати й реалізовувати власні ідеї.

Починати, на думку Еліни, варто з освіти.

"Щоб молодь залишалася тут, треба змінити ставлення до самої молоді. Освіту зробити більш сучасною, зробити навчання в іншій формі, зрозумілій для підлітків: робити квести, цікаві питання на логіку. Щоб молодь захотіла тут навчатися, працювати і створювати власні проєкти, треба насамперед змінити систему навчання в школах, університетах та інших навчальних закладах", – каже дівчина.

Вона переконана, що впливати на країну можна задовго до повноліття. Іноді для цього не потрібні ані посада, ані великі гроші – достатньо ідеї, яку хтось готовий почути.

"Насправді кожен може впливати на країну в будь-якому віці. Навіть якщо людині 5-6 років або 16-18, вона все-таки може змінити країну за допомогою просто деяких слів чи ідей", – переконана підлітка.

Сама Еліна вже знає, якою хотіла б бачити Україну свого дорослого життя. Передусім – мирною. Але мир для неї не є єдиною відповіддю. Вона говорить про країну, в якій люди більше довіряють одне одному, менше конфліктують і вміють об'єднуватися.

Для неї це не абстрактне побажання. Еліна пережила російську окупацію свого села. Саме тоді, каже вона, вперше побачила, наскільки швидко можуть змінитися стосунки між людьми, коли вони розуміють, що вижити можна лише разом.

"Під час окупації у нас все село стало одним цілим. І це дуже сильно дивувало: раніше люди ворогували, а тепер зрозуміли, що самі не впораються. І все село згуртувалося заради того, щоб вижити. Так само я вважаю, що українці мають гуртуватися між собою, не бути відстороненими, не бути злими", – розмірковує Еліна.

Саме здатність українців допомагати одне одному під час війни сьогодні дає їй надію. Еліна говорить про волонтерів, збори коштів, допомогу тим, хто втратив дім або близьких. Але водночас хоче, щоб ця згуртованість не залишилася лише реакцією на спільну небезпеку.

Еліна впевнена, що її покоління здатне зробити країну сильнішою. Для цього, каже вона, не варто нескінченно озиратися назад: "Треба жити не минулим, треба жити теперішнім і думати про майбутнє".

Анастасія: "Україна – це країна, в якій твої дії можуть мати реальний вплив"

Анастасії 17 років. Найбільше у навчанні вона фокусується на математиці, цікавиться політикою, а серед захоплень називає малювання та скелелазіння. Після школи планує вступати на міжнародні відносини.

Навчатися Анастасія хоче за кордоном, але своє доросле життя пов'язує з Україною.

"Прямо зараз мрію вступити за кордон, щоб отримати якісну освіту і повернутися втілювати все, що я вивчу, в Україні. Так, я бачу своє доросле життя в Україні", – каже дівчина.

На її думку, багато з того, що могло б мотивувати молодих людей повертатися, в Україні вже є. Одна з головних переваг – можливість впливати на те, що відбувається навколо.

"Мені здається, більшість того, що має бути в Україні, щоб у неї хотілося повертатися, тут уже насправді є, просто люди цього не усвідомлюють. Бо насправді Україна – це країна, в якій твої дії можуть мати реальний вплив на щось. І справді можна бути першим у якійсь сфері і створити щось, що змінить життя людей. Коли в більшості інших країн таке насправді майже неможливо. Просто, можливо, багато людей про це не здогадуються", – роздумує вона.

Україну майбутнього Анастасія бачить вільною, незалежною і сильною. І додає: "Бажано в кордонах 91 року. Де громадяни поважають власну мову, історію, культуру. І готові рухатися далі й будувати майбутнє з освітньою системою, яка вчить думати, а не просто працювати заради оцінок і зубрити інформацію, яку люди потім не знають, як застосувати".

Впливати на зміни в країні, переконана вона, можна вже у підлітковому віці. Анастасія волонтерить і найближчим часом планує реалізувати власний навчальний проєкт. Особливо корисними вважає ініціативи, у яких молоді люди можуть ділитися знаннями з іншими.

"Навіть якщо я не можу напряму змінити закони, хоча протести, звісно, так само мають вплив, я можу впливати на людей навколо себе і на себе в першу чергу. Я, наприклад, волонтерю. Думаю, що кожен підліток може якимось чином так допомагати країні. Мені дуже подобаються можливості, де можна викладати якісь предмети на волонтерських засадах – мені здається, це дуже корисно", – переконана підлітка

Коли Анастасію запитують, що найбільше хвилює її у майбутньому України і що, навпаки, дає надію, відповідь в обох випадках одна – люди.

"Хвилює суспільство, яке постійно свариться замість того, щоб якось вирішувати проблему. Хвилює молодь, якщо вона не бачить свого майбутнього в Україні і не знає нічого про нашу історію і навіть не намагається дізнатися. А з іншого боку дають надію люди – ті, хто йдуть проти загально усталеної системи і намагаються щось змінити. Ну і талановиті молоді люди, які працюють заради держави, які також намагаються використати свої знання і вміння, щоб якось покращити суспільство", – каже Анастасія

Бути українкою для неї – це передусім відчувати свою приналежність до країни та культури. Водночас вона не хоче встановлювати для української ідентичності чіткі рамки.

"Для кожного бути українцем чи українкою – це щось своє. Але ця людина має вважати себе частиною України, частиною українського суспільства. Ну і ще – віра в те, що мої дії так чи інакше мають якийсь сенс для країни, що я маю вплив. Мені здається, це вагома частина української ідентичності – бажання змінювати щось, впливати на людей, на суспільство, на країну в цілому", – вважає дівчина.

Коли ж ідеться про те, якою має бути майбутня Україна, Анастасія говорить про демократію, рівність перед законом і можливість громадян впливати на державні рішення. А ще – про країну, яку у світі знатимуть не лише через війну.

"Я бачу майбутню Україну вільною демократичною державою. Країною, де закон справді працює і він однаковий для всіх. Де люди мають вплив на рішення влади ще до того, як їх приймуть, а не вже після через протести. Країною, про яку інші держави знають не лише через війну, а через наші досягнення також. І не лише у військовій сфері, а в спорті, науці, культурі", – розповідає дівчина

Свого конкретного місця Анастасія поки не визначає і не хоче вигадувати відповідь:.

"Я поки не знаю конкретно, ким я буду. Бо для мене важлива не посада, а можливість використати мої знання на користь іншим. Я хочу допомагати змінювати…"

Євгенія: "Хотілося б, щоб моє покоління не думало про те, куди виїхати, а бачило майбутнє в Україні"

Євгенії 16 років, вона навчається в музичному ліцеї й майже весь вільний час проводить зі скрипкою. Вперше взяла її до рук у шість років, хоча захотіла грати ще раніше – після того, як у чотири роки почула на вулиці скрипаля.

Останні три роки музика стала для Євгенії значно більшою частиною життя. Навчання в музичному ліцеї, постійні заняття, репетиції, концерти, конкурси та музичні проєкти займають більшість її часу.

"Я розумію, що лише завдяки постійній праці та заняттям на скрипці маю можливість виступати, брати участь у музичних проєктах, концертах і конкурсах. Майже весь свій вільний час я теж присвячую музиці, репетиціям, підготовці до виступів", – ділиться дівчина

Перед виходом на сцену, зізнається Євгенія, вона досі хвилюється. Але щойно починає грати, тривога відступає:

"Коли я виходжу на сцену, то відпускаю свої переживання. А велика кількість людей у залі вже не викликає страху. Навпаки, я відчуваю радість, бо можу розділити цей момент з іншими".

У майбутньому Євгенія хоче продовжити професійне навчання. Де саме буде через п'ять чи десять років, поки не береться прогнозувати: каже, що ще три роки тому сама не могла уявити своїх сьогоднішніх досягнень. Але точно знає, що хоче вступити до хорошої музичної академії, працювати з професійними викладачами та музикантами й отримувати новий досвід.

Дівчина бачить можливість побудувати серйозну музичну кар'єру в Україні. Говорячи про це, згадує сильну українську культуру й мистецькі традиції та музикантів, які продовжують працювати навіть під час війни. Один із таких прикладів для неї – її викладачка, львівська скрипалька Лідія Футорська.

"Мені здається, молодим музикантам зараз найбільше потрібні можливості – більше концертів, проєктів, конкурсів, де ми можемо розвиватися. А ще, звісно, підтримка і віра у власні можливості", – переконана вона

Окрема частина музичного життя Євгенії – українська класика. Вона називає Анатолія Кос-Анатольського, романс якого нещодавно виконувала, Віктора Косенка, Мирослава Скорика та Миколу Лисенка.

"В Україні є дуже багато красивої музики і талановитих композиторів. Кожен із них по-своєму показує, наскільки українська музика є багатою. Дуже важливо показувати цю музику світові", – розповідає підлітка

Євгенія вже має досвід виступів і участі в музичних проєктах за кордоном. І ці поїздки для неї – можливість не лише грати, а й розповідати про свою країну людям, які часто знають про неї передусім із новин:

"Коли я їду на конкурси чи якісь проєкти за кордон, намагаюся знайомити інших учасників з Україною, розповідати їм про щось наше, щоб вони знали про Україну не лише з новин. Хотіла б, щоб іноземці краще розуміли нашу країну".

Тому для неї важливо, щоб і в майбутньому, якщо вона виступатиме на великих сценах, її знали саме як українську музикантку.

"Я завжди дуже пишаюся тим, що маю можливість представляти Україну. Для мене важливо, щоб Україну асоціювали не лише з труднощами, а із сильними, талановитими людьми, які продовжують розвиватися попри все. Я б хотіла показувати світові, наскільки Україна багата на талановитих музикантів. І просто людей, які створюють та розвивають її", – каже дівчина

Для самої Євгенії творчість під час війни має ще одне значення – вона допомагає не втрачати власну ідентичність. Тому, коли йдеться про те, чого сьогодні потребують українські підлітки, які обирають творчі професії, вона передусім говорить про мотивацію: "Зараз дуже легко відкладати свої мрії через війну, але саме творчість допомагає нам не втрачати свою ідентичність. Я думаю, що важливо не боятися ставити перед собою великі цілі і рухатися до них".

Україну майбутнього Євгенія хоче бачити "сильною та розвиненою країною, де молодь має можливість навчатися, працювати, розвиватися". А своєму поколінню відводить у цій країні окрему роль – принести нові ідеї, не відмовляючись при цьому від того, що було створено до них.

"Думаю, наше покоління має принести в Україну більше сучасності та нових ідей. Так ми зможемо розвивати культуру і мистецтво по-новому. Але при цьому цінувати минуле, не втрачати того, що створили попередні покоління", – переконана Євгенія

Є ще одна річ, якої їй особливо хотілося б для власного покоління: щоб питання про майбутнє не починалося автоматично з питання про виїзд.

"Хотілося б, щоб моє покоління не думало про те, куди виїхати, а навпаки — бачило майбутнє в Україні. Тобто створювало його", каже дівчина

Про те, якою буде країна після завершення війни, Євгенія не хоче говорити надто впевнено – війна досі триває. Натомість називає те, що хотіла б у цій Україні побачити: "Хотілося б, щоб після війни у нас було багато молоді, яка справді любить Україну".