Вчені кажуть, що мавпи мають когнітивну основу для мови. Чому вони досі не розмовляють?

Науковці з’ясували, що людиноподібні мавпи, як-от горили, шимпанзе та орангутани, мають особливу когнітивну навичку, яка лежить в основі структури людської мови.

Йдеться про здатність до "подієвої декомпозиції", яку раніше вважали унікальною характеристикою людської свідомості.

Про це свідчать результати експериментів команди науковців зі Швейцарії. Вчені описали їх у дослідженні, опублікованому в PLOS Biology, інформує Popular Science.

Під час "подієвої декомпозиції" люди, спостерігаючи за погонею кота за мишею, можуть відрізнити, хто тікає, а хто наздоганяє.

У ході експерименту команда дослідників відстежувала рухи очей мавп під час перегляду відео.

Вченим вдалося встановити, що мавпи, подібно до людей, зміщують фокус уваги між двома об’єктами – "агентом", який виконує дію, та "пацієнтом", щодо якого виконують дію.

Відтак, мавпи мають когнітивну основу, необхідну для формування мови.

Чому тоді людиноподібні мавпи досі не розмовляють?

У науковців є кілька припущень, каже провідна авторка дослідження Ванесса Вілсон.

У мавп бракує досвіду та потреби в комунікації

Вчені висунули пропозицію, згідно з якою, досвід та потреба у взаємодії змусила людей зрештою сформувати мову.

"Одна з пропозицій полягає в тому, що наше соціальне пізнання зіграло певну роль (у розвитку людської мови), і наша потреба в соціальній співпраці спонукала до екстерналізації (зовнішнього виразу емоцій – ред.) того, як ми сприймаємо й розуміємо світ", – розповіла науковиця.

Мозок мавп занадто малий, аби сформувати мову

Друге припущення вчених полягає у тому, що люди мають значно більший мозок, ніж наші найближчі родичі-примати. Тут постає ще одне питання про "курку/яйце": це людський мозок "еволюціонував", щоб полегшити використання мови, чи ми змогли розвинути мову завдяки великому мозку?.

"Я сумніваюся, що ми зможемо колись сказати, що було першим", – вважає Ванесса Вілсон.

Мавпам потрібно більше соціального пізнання

Автори дослідження також припускають, що людиноподібні мавпи досі не говорять, бо не мають мотивації чи ресурсів, аби обговорювати складні процеси, за якими спостерігають.

Ванесса Вілсон вважає, що в процесі формування мовлення мотивацією для людей могло слугувати соціальне пізнання. Внаслідок цього виникла потреба обговорювати не лише явища, як-от сигнали небезпеки чи інформацію про джерело їжі, а й їхню взаємодію.

Науковці досі не можуть визначити, яка межа між комунікацією та мовою. Водночас вчені визначили кілька особливостей, які відрізняють людську мову від інших форм спілкування.

Однією з них називають композиційність – можливість поєднувати слова з різним значенням у послідовності, що набувають власних сенсів. Ця ознака також характерна для тварин, але її вдавалося зафіксувати лише в дуже простих формах.

Іншим унікальним аспектом людської мови є рекурсія – здатність розміщувати мовні структури, зокрема фрази, всередині структур такого ж типу.

Науковці припускають, що ця ознака виникла як відповідь на збільшення кількості слів, які за допомогою синтаксису було простіше поєднувати.

"Ми дедалі більше виявляємо, що різниця між людським спілкуванням і комунікацією інших видів полягає в ступені, а не в характері. Я би сказала, що на цьому етапі наше розуміння можливих рушійних сил комунікативної складності – це лише верхівка айсберга", – додала Ванесса Вілсон.

Раніше науковці з’ясували, що шимпанзе, подібно до людей, схильні змінювати свою поведінку, якщо знають, що за ними спостерігають.