Окупація освіти. Як Росія спотворює свідомість українських дітей на Херсонщині
Сьогодні мільйони українських дітей починають черговий навчальний рік в Україні чи за кордоном на Заході. Але хтось – в окупації за стандартами РФ, адже понад 500 українських шкіл залишаються під контролем Росії.
Ті батьки та вчителі, які опираються ворожій просвіті, ризикують своєю свободою та свободою учнів. А діти все більше набувають страху перед поверненням до України, записуючи себе в категорію зрадників.
Як Росія реалізовує задуми поневолення нових поколінь засобами збоченої освіти – у дослідженні The Reckoning Project спеціально для Української Правди.
У жовтні 2020 року Херсонський міський суд відпускає під заставу у пів мільйона гривень підозрювану у шпигунстві на користь РФ Тетяну Кузьміч – голову ГО "Руська національна громада Русич", що діяла в Херсонській, Миколаївській та Одеській областях.
У той же час Кузьміч обіймала посаду старшої викладачки в Херсонській академії неперервної освіти, тобто мала доступ до педагогічного складу місцевих шкіл.
Метою "громади Русич" задекларовано "збереження та розповсюдження серед молоді традицій руського народу". Свого часу подібні організації в Криму та на сході України ставали центрами концентрації колаборантів з метою шпигунства та підкупу місцевих еліт. За два роки до вторгнення в Україні нараховувалося понад сотня подібних організацій, але справа Кузьміч була особливою.
"Тоді вона була у нас в руках, в досудовому розслідуванні доказів провини було зібрано більш ніж достатньо і за всіма правилами. Вочевидь, Росія просто домовилась зі своїми щурами серед наших і її відпустили", – повідомило авторам матеріалу джерело у правоохоронних органах, яке працювало з матеріалами кримінальної справи щодо Кузьміч.
Тетяна Кузьміч дочекалась повномасштабного вторгнення РФ на волі та стала однією з головних дійових осіб захоплення освіти Херсонщини – зайняла посаду керівниці окупаційного департаменту освіти та науки області. У середині літа 2022 року в Херсоні шпигунка заявила, що школи в регіоні будуть працювати за російськими правилами, а діти отримуватимуть атестати російського зразка.
Сьогодні Кузьміч доросла до посади заступниці з питань біженців так званого губернатора Херсонщини Володимира Сальдо. Крім того, вона декларує своєю задачею "повернути рускость тим українцям, які сьогодні залишаються на тому боці, що також є одним з аспектів денацифікації України".
Вербування вчителів
Окупанти провели інвентаризацію не тільки майна, але й персоналу шкіл. Починаючи з середини літа 2022 року, в більшості закладів області пройшли робочі наради. Це стало можливим там, де директори пішли на співпрацю з окупаційною владою або росіяни змогли без особливих зусиль призначити когось на позицію керівника закладу.
"Наша директорка Оксана Кривенкова написала нам у Viber запрошення на збори. Ми з колегою, вчителькою інформатики Наталією Васьковською, вирішили прийти. Підозрювали, що на нас очікує. Російською мовою Кривенкова повідомила, що її призначив Сальдо і що школа буде працювати офлайн за російською програмою", – розповідає Вікторія Ковальова, вчителька англійської мови Микільського ліцею.
Цю школу у Дар’ївській громаді Херсонської області росіяни хотіли зробити однією з показових. Цьому посприяла позиція тодішньої директорки та групи місцевих проросійських активістів, які звернулися до окупаційної адміністрації з проханням відкрити школу.
"По виразах облич наших колег одразу було видно, хто був готовий піти на співпрацю. Вони там були обработані хорошо, – додає Ковальова, – Ми з Наталією послухали це все, забрали свої речі та й пішли геть. Відтоді я в нашу школу не ходила".
За словами педагогів, у Микільській школі на співпрацю з окупаційною адміністрацією пішли близько десяти їхніх колег.
"Я хотіла показати, що ми не змирилися"
У всіх школах на окупованих територіях Херсонщини вчителів агітували безхмарним майбутнім разом з Росією. Пропонували перекваліфікацію в Криму, звільнитися з українських шкіл та влаштуватися на роботу до нових закладів, зареєстрованих росіянами на базі українських шкіл. Лише в Херсоні таких "государственных учреждений РФ" створили понад 25.
Керівниця управління освіти Херсонської міської ради Наталія Журженко каже, що окупанти витратили все літо на те, щоб захопити будівлі шкіл, а потім зрозуміли, що всі їм не потрібні:
"Вони не могли відкрити усі школи, бо не було стільки бажаючих навчатись, тому визначили окремий перелік закладів. У Херсоні до цього переліку увійшли наші найкращі школи".
Одна з таких – гімназія № 6, що у самому центрі міста. Окупанти показово провели косметичний ремонт фасаду, готувалися до нового навчального року і запрошували вчителів цієї школи виходити на роботу. Починали вербувати керівництво закладу, аби за ними пішли й інші. Проте у серпні 2022 тут стався випадок, який сильно налякав окупаційних чиновників.
Після чергової відмови на пропозицію співпраці, яка завершилася погрозами родині, заступниця директора 6-ї гімназії Ірина Радецька зважилася на відчайдушний крок. Вона прийшла до рідної школи під виглядом матері, яка хоче записати свою дитину на навчання, і попросила особистої зустрічі з новим "директором", якого призначили росіяни.
Зайшовши до кабінету, Ірина повідомила самозваному керівнику, що у її сумці лежить граната, і вона збирається підірвати її прямо тут. Через кілька днів після скандальної розмови до жінки завітали російські військові. Її силою доставили до ізолятора тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків. Тут окупанти організували катівню над херсонцями, які чинили їм опір.
Радецька пробула тут трохи більше тижня і пережила катування струмом, водою, побиття палицями та ногами. За зухвалий крок росіяни змусили її записати відео з вибаченнями і відпустили додому.
"Це було свідоме рішення. Можливо, я не до кінця розуміла наслідки. Але я просто люблю свою Україну. Я хотіла показати, що ми нікого не боїмося, що ми не змирилися. Щоб вони знали, що вони тут тимчасово", – розповідає Ірина Радецька.
Окрім захоплень будівель шкіл, росіяни окупували усю освітню інфраструктуру: департаменти, інститут післядипломної освіти для вчителів, де проводили окупаційні наради з колаборантами-вчителями, а в будівлі "Приватбанку" розгорнули офіс російського Міністєрства просвєщєнія.
Головував там росіянин, так званий міністр освіти Херсонщини Міхаіл Родіков. У серпні він направив листа до заступника міністра просвєщєнія РФ Алєксандра Бугаєва щодо кількості та назв підручників для Херсонської області, поставку яких мали забезпечувати в рамках субсидії Фонду "Рускій мір". Напередодні першого вересня Родіков заявив: "Если учителей не будет хватать – будем просить их из России".
"У керівництво набирали всіх, хто погоджувався. Наприклад, 27-му школу в них очолив колишній правоохоронець", – розповідає Наталія Журженко.
В іншій міській школі вчительці англійської мови директорка-колаборантка запропонувала приєднатися до окупаційного викладацького складу з формулюванням "яка різниця, за якою програмою – Росії чи України – викладати англійську?".
"Наразі ця директорка втекла до Росії, працює там у системі освіти, а в нас її підозрюють у державній зраді", – зазначає вчителька однієї з херсонських шкіл, ім'я якої ми не називаємо з міркувань безпеки.
Сценарій підготовки до першого окупаційного навчального року на Херсонщині був всюди однаковий: встановлення контрольованої адміністрації, агітація батьків віддавати дітей на навчання через лояльних вчителів та підкуп одноразовою грошовою допомогою у 10 тисяч рублів, а також ввезення російських підручників та навчальних програм.
"...Портрети путіна та тонни російських підручників"
Депутат Держдуми РФ Ігор Кастюкевич сумлінно виконував обов'язки куратора у кремлівському відрядженні до Херсонщини. З перших днів окупації на посаді "відповідального за гуманітарну політику "Єдиної Росії" Кастюкевич займався воєнними злочинами: незаконною депортацією та примусовим переміщенням українських дітей, за що отримав підозру СБУ.
Разом з цим Кастюкевич активно пропагував ненависть до всього українського. У березні 2022 року він опублікував відео, де обіцяє відправити українські підручники з херсонської школи в Москву на експертизу щодо "ідей нацизму".
У той же час росіяни надрукували та завезли на Херсонщину понад 600 тисяч примірників своїх підручників, в номенклатурі яких вказано 257 видів.
"Россия – крупнейшая мировая держава, активно выступающая за мир и стабильность на планете… Она проводит взвешенную миролюбивую внешнюю политику с учетом своих геополитических интересов", – написано в підручнику "Історія Росії" для 11-го класу.
Сергій Горбачов, який на момент роботи на матеріалом займав посаду Освітнього омбудсмена України, у відповіді на наш запит зазначив, що дітям Херсонщини фактично заборонили вивчати українські предмети.
"Усі українські підручники вилучались, а інколи знищувались, з бібліотек також вилучали українську історичну та художню літературу. Натомість у школах з’явилися нові, пропагандистські предмети, такі як "История отечества", – коментує Горбачов.
"У наших школах досі лежить ця фігня. Триколори, портрети Путіна та тонни підручників", – розповідає Координатор Центру ВДОМА Станіслав Коваленко.
Після деокупації Херсона він об'їздив навчальні заклади міста та з’ясував, що росіяни забирали з собою документи та техніку, проте залишили свою освітню літературу у великій кількості. Тепер ці підручники є доказами у кримінальних провадженнях про запровадження освітнього процесу за російськими стандартами у захоплених населених пунктах.
Станіслав показує підручник предмета ОБЖ, виданий у Москві у 2022 році. Такий примірник зустрічався дослідникам проєкту в більшості шкіл правобережжя.
Книга рясніє такими термінами як "стратегія національної безпеки РФ", "національні інтереси РФ", "екстремізм", "вороги суспільства", та словом "путін". А ще тут сказано про важливість дотримання норм міжнародного права під час воєнних конфліктів: "Если имеется вероятность больших потерь среди гражданского населения, военная операция должна быть отменена или отложена".
"Російські підручники та інший паперовий інвентар окупантів ні в якому разі не можна спалювати, – каже Станіслав. – Їх треба зібрати і переробити, наприклад, на туалетний папір, а примірники відправити по музеях, щоб ми не забували, що вбивають не тільки кулі".
Старша юридична консультантка TRP Цвєтеліна ван Бентхем зазначає, що російська політика індоктринації в системі освіти є явним порушенням міжнародного права. Як у мирний час, так і під час збройного конфлікту, дітям має бути гарантовано право на свободу думки та освіту, а їхня ідентичність має бути збережена та захищена.
"Право на свободу думки є фундаментальним для людської гідності, а захист, який воно забезпечує, є далекосяжним і глибоким, – каже ван Бентхем. – Згідно з міжнародним правом у галузі прав людини, існує абсолютна заборона на втручання у свободу думки. Не допускається жодних обмежень чи відступів від цього. Проте ж ми бачимо російську політику, спрямовану на маніпуляції та промивання мізків українських дітей, на стирання їхньої української ідентичності".
Начальниця відділу департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу генерального прокурора Яніна Тертична каже, що контроль за тимчасово окупованими територіями Росією покладає на неї зобов’язання, передбачені ст. 50 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
"Окупаційна держава повинна сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей, їхню освіту, а також навчання дітей повинно здійснюватися особами їхньої національності, мови та релігії, – зазначає прокурорка. – Нав’язуванням дітям через систему освіти етнічну спільність (спільність мови, культури, території) РФ несе реальну загрозу зміні свідомості в українських дітей щодо власної ідентичності шляхом їх переформатування з української групи до російської, їх індоктринацїї".
"І триколор висів, і гімн співали"
Женя Ігнатов був вимушений піти на навчання у 9-й клас до школи №51 в Херсоні у 2022 році. Заклад відкрила окупаційна адміністрація. Перед цим до його мами навідувались російські військові та наполегливо радили влаштувати дітей на навчання.
"Людей було мало, і триколор висів, і гімн співали. А ще нам видали рюкзаки в камуфляжному фарбуванні, а моїй сестрі-першокласниці дали маленький синій рюкзачок з логотипом "Єдиної Росії", – пригадує Женя урочисті заходи на 1 вересня.
Хлопець каже, що його класний керівник приїхав із Криму та був схиблений на Росії:
"Він казав нам постійно "Россия – это наша мать! Вот в Советском Союзе… Сталина на вас нет..."
У жовтні 2022 року окупаційні адміністрації навчальних закладів отримали лист з рекомендаціями щодо включення цитат Путіна до облаштування інтер'єрів навчальних закладів та загальні рекомендації від Міністерства просвіти РФ.
Там вказано, що навчальний процес та всебічний розвиток дитини здійснюється у відповідності до Федеральних державних навчальних стандартів, зазначається про необхідність розміщення російської символіки та відзначення російських національних свят, а саме: "День народного единства", "Конституции РФ", "Дни Воинской славы России", "Воссоединения Крыма с Россией" тощо.
Женя Ігнатов провчився за російською програмою трохи більше місяця, адже в листопаді 2022 року Збройні Сили України звільнили Херсон та правобережжя області від окупантів. Про долю свого вчителя-русофіла він нічого не знає, але підозрює, що той втік до Криму.
За інформацією Офісу Генерального прокурора України, з початку повномасштабного вторгнення РФ ювенальними прокурорами розслідується понад пів тисячі кримінальних проваджень за фактами колабораційної діяльності, пов’язаної із впровадженням громадянами України стандартів освіти держави-агресора.
Наразі по Херсонській області до суду було скеровано всього два обвинувальних акти. Серед них – засуджена до 10 років позбавлення волі Леоніла Щеголь, що обійняла посаду директорки суднобудівного ліцею в Херсоні при окупації.
Наші співрозмовники у правоохоронних органах зазначили, що насправді мають значно більшу кількість подібних справ, які ще належить коректно кваліфікувати та задокументувати, аби передати до суду. Водночас розслідувати подібні справи на окупованому досі лівобережжі Херсонщини майже неможливо, зазначють правоохоронці.
Керівниця освіти Херсона Наталія Журженко переконана, що люди, які погодились на співпрацю з росіянами у 2022 році, зробили це добровільно.
"Проте на лівому березі з часом ці процеси однозначно стали примусовими, – додає Журженко, – Не можна розглядати правий і лівий берег Дніпра однаково. Це два різних всесвіти".
Знищення української ідентичності триває
Контекст війни на лівому березі Херсонщини дійсно відрізняється. Передусім через те, що цю частину області досі контролює Росія. Після деокупації правобережжя річка Дніпро стала лінією фронту, з обох сторін якого руйнуються села і гинуть люди.
У перші місяці вторгнення російських військ на Херсонщину багато родин тікали до родичів в села. І вже третій рік жителі Каховки, Скадовська, Генічеська, менших містечок та сільських громад залишаються в окупації, відірваними від світу. Процеси агресивної русифікації, які добре видно після звільнення правобережжя, на лівому березі набули сталого і системного характеру.
Міністерство освіти України з міркувань безпеки не надає жодних даних щодо кількості учнів на ліввобережжі, які продовжують навчання в українських школах онлайн. З великою пересторогою про це говорять і українські вчителі. Але такі родини існують, їх чимало. І з деякими нам вдалося поспілкуватися на умовах анонімності.
Щоденна боротьба цих людей за українську освіту під дулом російського автомата вражає відвагою та жахає наслідками.
"Вам треба українська мова?" – "Ні"
Галина Іванівна* вчителювала у Каховському районі в одній із сільських шкіл багато років (тут і далі імена деяких героїв змінені – авт.). Її рідну школу окупаційна влада не змогла запустити через брак кадрів – вчителі переважно виїхали на захід країни.
Серед десятка прилеглих шкіл у громаді у 2023-24 навчальному році запрацювало всього кілька і тільки тому, що росіяни відчайдушно шукали вчителів.
"Люди у формі прийшли до мене нещодавно вже третій чи четвертий раз, і все з одним питанням: "Чого не йдете працювати в школу?", – говорить пані Галина. – По-перше, кажу їм, у мене здоров'я немає. Ну, а по-друге, я – вчитель української мови і літератури. Скажіть, будь ласка, так, між нами, вам треба ця мова? Вони кажуть "ні". Це ж нада на руском разговарівать. Ви понімаєте, я ж не клоун вам, я робити не піду".
Жінка каже, що йде на певні хитрощі, аби уникнути перспективи вчителювати за російською програмою. Втім, деякі її колеги в цьому році були вимушені піти працювати в окупаційні школи, бо тиск військових відверто посилюється.
"Вони йдуть також тому, що жити треба за щось. В нас продукти дуже дорогі, роботи немає. Я дуже боюсь, оскільки мої діти не ходять до російської школи, а навчаються онлайн в українській. Якщо про нас дізнаються – буде біда", – з сумом каже Галина Іванівна.
З початку повномасштабної війни Служба освітнього омбудсмена України отримала близько 700 звернень від педагогічних працівників з тимчасово окупованих територій. Ексомбудсмен Сергій Горбачов каже, що всі заклади освіти в окупації перереєстровані як юридичні особи РФ. Дітей, батьків та педагогів примусово інтегрують у сферу освіти Росії.
"Від батьків вимагають довідку зі школи про те, що дитина навчається в російській школі, інакше не працевлаштовують, – коментує Горбачов. – Військові періодично влаштовують перевірки по будинках із метою примусу до навчання дітей. Якщо під час обшуку в гаджетах дітей знаходять українські посилання, українські підручники, переписки в чатах про навчання, посилання на українські освітні ресурси – гаджети батьків та дітей розбивають, а на батьків чиниться тиск та погрози".
"Мама змушена була писати пояснення, що вони відмовляються від української школи"
Вчителька зарубіжної літератури та мистецтв Лариса Галіпенко викладає в херсонській школі та має учнів з лівобережжя. Максим* – один із них. Разом з родиною він виїхав з Херсона на берег Чорного моря в маленьке містечко. Мама хлопця мала дві сім-карти, одна – тільки для навчання сина.
"Мені мама хлопця каже: "Заховаюсь, Ларисо Олександрівно, за деревами, за ринком, вставляю другу сімку, сфотографую роботи Максима і надсилаю, щоб дитина закінчила 9-ий клас", – розповідає вчителька Лариса.
Але отримати український атестат про неповну середню освіту Максим не може. Поки родина перебуває в окупації, документ зберігається в школі на правому березі і його нікому забрати.
За словами мами Максима, її син тепер вимушений вчитися в російській школі через тиск місцевої окупаційної влади. Вона каже, що в російській школі здійснюється суворий контроль над телефонами дітей, заборонено користуватись вайбером, бо саме цей месенджер традиційно використовують українські освітяни для навчання онлайн.
Директорка херсонської школи №47 Вікторія Хамзаєва розповідає про ученицю з окупованого Скадовська. Родина дівчинки переживає постійні обшуки військових, але продовжує вчити дитину в українській школі онлайн.
"Там приватний будинок. Поки дитина на заняттях, обов'язково в дворі хтось чергує, у них це вже відпрацьовано. Або бабуся, або мама розбивала склянку – і це був сигнал, якщо вони когось бачили. Тому що там обходи безкінечні, обшуки. Уже попередження було, бо знайшли Zoom. Мама змушена була писати пояснення, що вони відмовляються від української школи", – говорить Хамзаєва.
"Росія знищила мої мрії"
Ми опитали старшокласників, які навчаються в українській школі онлайн та одночасно відвідують місцеву російську школу. З міркувань безпеки ми не розкриваємо їхнє місце проживання та імена.
Наші співрозмовники мали пригнічений стан через тугу за домом, бо були вимушені переїжджати окупованими територіями у 2022 році. З різних причин вони не покидають лівобережжя Херсонщини. Вони так чи інакше опираються російській машині перевиховання і намагаються мислити критично.
Проте кілька років під тиском російської пропаганди, обмеження свободи слова та пересування не минули безслідно. Деякі учні говорять, що вже не можуть чітко визначити, хто винен у війні між Росією та Україною і вважають, що сторони могли б домовитися про мир, якби Україна пішла на поступки.
Власне, цю тезу постійно повторює і вище політичне керівництво РФ.
"Я вважаю, що винні обидві країни. Я дуже люблю Україну, але наш президент, на мою думку, трохи дивний. Можна вже було домовитися з Путіним. Я точно знаю, що майже усі в Криму точно не хочуть в Україну. Я впевнена, що у "ЛНР" та "ДНР" така ж сама позиція. Який сенс боротися? Можна було віддати Росії ці території, а Херсон та Запоріжжя – Україні залишити, тому що тут люди ще чекають Україну", – міркує 16 річна Каріна з окупованого міста Н*.
Дівчина мріє повернутися додому, в село на правий берег Дніпра, але її батьки не можуть покинути хворого дідуся, який навряд чи переживе довгу дорогу.
Олександр* теж поїхав з родиною з Херсона у жовтні 2022 року, напередодні звільнення. Він каже, що родина перебувала під впливом російської пропаганди про небезпеку від ЗСУ.
"Було страшно, що місто будуть бомбити, тому ми вирішили переїхати в Генічеськ", – пояснює хлопець.
Саша закінчив 8-ий клас в українській школі онлайн. Минулого року його мама сказала, що краще вчитися і в російській школі, бо так безпечніше, але наголосила, що українську школу кидати не можна: невідомо, що буде далі.
У місцевій російській школі, за словами юнака, не вистачає вчителів.
"У нас якісь вчителі взагалі вчителями не є. Вчитель математики, наприклад, раніше був вахтером. Зараз у нас популярно стало, що той, хто не має спеціальної освіти, може пройти короткі курси в Криму і стати вчителем", – додає Саша.
Хлопець каже, що у школі проводять ідеологічні уроки та історичні заходи, на яких виправдовують дії РФ.
"Зазвичай кажуть, що там нацисти, а в нас все добре. Я не люблю до однієї сторони завжди звертатися, я читаю різні джерела Але в мене все-таки є неприязнь до Росії в плані того, що вона знищила моє минуле життя, мої мрії і плани на майбутнє", – зізнається Саша.
Наразі Олександр все ще сподівається колись жити на підконтрольній Україні території, втім відверто висловлює побоювання, що через життя в окупації його родину вважатимуть зрадниками.
Українські вчителі зазначають, що такий спосіб мислення є результатом російських наративів, які прямо вказують жителям окупованих територій, що їх в Україні ніхто не чекає і будуть переслідувати за "зраду".
"Зміна свідомості підлітків, вплив на їхні моральні цінності та вміння розрізняти добро від зла відбувається непомітно, але вкорінюється та стає основою особистості", – каже українська вчителька Лариса Галипенко.
Діти в окупації перебувають також і в постійній небезпеці через бойові дії. Наші співрозмовники говорили про вибухи навколо них, людей зі зброєю та військовою технікою. Діти зазначали про наявність тривожності у зв'язку з цим.
Український атестат – шанс на вищу освіту
Сергій Горбачов називає те, що відбувається на окупованих територіях, освітнім геноцидом. The Reckoning Project відомі випадки, де через відмову батьків віддавати дітей на навчання в російські школи, дітей починали переслідувати за видуманиими кримінальними обвинуваченнями та запроторювали за ґрати, а також про систематичні погрози позбавити людей батьківських прав через відмову жити за новими правилами, які встановлює Росія на захоплених територіях.
Однією з вагомих причин, через яку люди ризикують продовжувати онлайн-навчання в українських школах, перебуваючи в окупації, залишається отримання українського атестата про середню освіту. Батьки вбачають цей документ шансом для своєї дитини на отримання вищої освіти саме в Україні або в країнах Заходу, а не в Росії.
Наразі можна обґрунтовано стверджувати, що українські діти на окупованих територіях піддаються тотальному російському впливу на формування свідомості, який спотворює їхнє уявлення про дійсність. Навіть у тих родинах, які намагаються зберегти родинний та освітній зв’язок з Україною.
Команда вчителів з ТОТ, спеціалістів в галузі права та психології розробила Білу книгу "Відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях", де розглядаються сценарії рішень на державному рівні у процесі деокупації у сфері освіти та можливі наслідки кожного з них.
Чиновники кажуть, що у документі прораховані проєкти і для тих територій, які перебувають під контролем агресора вже десять років. Та поки українські діти залишаються в окупованих містах і селах, завадати їхній масовій русифікації стає все складніше.
Матеріал створений в межах The Reckoning Project — ініціативи українських та міжнародних журналістів, аналітиків, юристів із документування воєнних злочинів на основі 25 глибоких інтерв'ю з дорослими учасниками освітнього процесу та дітьми, які пережили російську окупацію, або перебувають в окупації зараз. Через міркування безпеки імена та місце перебування деяких героїв змінено.