"Ми не можемо безкінечно жити в логіці, що все "не на часі". Олександр Тодорчук про наболіле за 10 років порятунку тварин

"Ми ніколи не конкурували і не хотіли б конкурувати зі зборами на військо…

Мені значно ближчий підхід не "або-або", а "і-і". Я сам доначу на військо, на допомогу дітям, на допомогу тваринам. І ніколи не дивлюся на це як на взаємовиключні речі", – міркує Олександр Тодорчук, коли ми ставимо вже набридле запитання, чи "на часі" боротьба за права тварин і фандрайзинг на зоозахист в умовах війни.

Олександр Тодорчук – засновник зоозахисної організації UAnimals, який від початку повномасштабного вторгнення долучився до війська.

Ми зустрічаємося в київському парку Шевченка – символічному для нього місці. 9 років тому тут розпочався організований ним перший Всеукраїнський марш за тварин, якому передував майже рік роботи над "гуманістичним рухом" UAnimals, що тоді ще не був масштабною організацією.

Усе почалося з вимоги заборонити цирки з тваринами, а переросло в майже 10 років боротьби проти жорстокості та за законодавчі зміни. За цей час Олександр може пригадати десятки найцікавіших запитів від небайдужих людей, зоозахисних "перемог" та небезпечних випадків евакуації чотирилапих.

"УП. Життя" поспілкувалася з Олександром про російський екоцид, безкарність за знущання з тварин і важливість евакуації звіринців, звинувачення у надмірній "медійності" та інші теми, які наболіли за 10 років.

"Можна бути в білому пальто, але ми намагаємося допомагати". (Не)гуманність до тварин

– Які ключові проблеми в сфері українського зоозахисту ви бачите зараз?

– Головний виклик у сфері зоозахисту сьогодні – це необхідність балансувати між великою кількістю різних проблем і форм жорстокості.

З одного боку, є ситуативні виклики війни: обстріли притулків, необхідність евакуації тварин. З іншого боку, є глобальні виклики – наприклад, екоцид. Це тема, про яку потрібно говорити не лише в Україні, але й на міжнародному рівні.

Паралельно з цим продовжуються історії жорстокості до тварин, за які часто не настає покарання. Судова система і правоохоронні органи дуже повільно реагують на такі кейси.

І водночас не ухвалюються закони, які могли б системно заборонити частину жорстоких практик. Болить те, що є речі, які можна було б вирішити значно швидше, ніж вони вирішуються зараз. Йдеться, наприклад, про експлуатацію тварин у цирках.

– Коли ви минулого разу спілкувалися з УП, говорили про те, що тварин сприймають як щось неважливе, хоча вони рятують людей після прильотів і шукають вибухівку. На вашу думку, чи змінилося за останні два роки ставлення українців до тварин?

– На жаль, глобальні зміни потребують значно більше часу, інколи десятки років, кількох поколінь. Втім, позитивна динаміка є. З кожним роком українців, які підтримують заборону жорстоких практик щодо тварин, стає більше. Йдеться про експлуатацію тварин у цирках, контактних зоопарках, дельфінаріях, переїзних звіринцях і загалом про жорстокість.

У деяких питаннях реакція і ставлення суспільства змінюється швидше, ніж держава встигає впроваджувати це на рівні правил і рішень. Ми також бачимо позитивні зрушення у конкретних ініціативах, до яких долучена UAnimals.

За останні роки вдалося полегшити перевезення тварин у потягах і міжміському транспорті. Цієї зими багато людей разом із UAnimals створили велику хвилю підтримки тварин у холодну пору – ми боролися за можливість заходити в магазини та інші заклади разом із тваринами.

Я радий, що UAnimals може виступати у двох ролях. З одного боку, ми ініціюємо обговорення цих питань, робимо їх актуальнішими для суспільства загалом. З іншого – працюємо над нормативними змінами.

Водночас важливо розуміти інше. Неможливо змінити всіх. Коли ми говоримо про українців і українок, ми говоримо про десятки мільйонів дуже різних людей.

Ми вважаємо, що одне з найважливішого – працювати з наступним поколінням. Саме тому в UAnimals є проєкт "Гуманна освіта та волонтерство" для освітян і батьків, та й загалом для всіх, хто працює з дітьми. Завдяки йому ми прагнемо виховувати покоління, для якого чуйність, відповідальне ставлення до тварин і повага до кожного життя будуть природною нормою.

– У 2024 році в Україні офіційно дозволили ходити в укриття з тваринами. Ви, зокрема, адвокатували цю тему. Які ще зміни у ставленні до тварин, зокрема на рівні законодавства, ви могли б відзначити за останні роки?

– Про частину цих ініціатив я вже сказав – це зміни в правилах перевезення тварин у транспорті. Це також робота над доступом із тваринами в магазини та інші приміщення.

Окремо згадаю законопроєкт №11328, за який у січні цього року Верховна Рада проголосувала в першому читанні. Ми почали працювати над цим ще у 2024-му. Зараз чекаємо на друге читання.

Документ регулює низку важливих речей: визначає, що таке "залишення тварини напризволяще"; забороняє утримувати тварин на ланцюгу; вводить регулювання щодо розплідників; забороняє низку косметичних процедур без медичних показань. Насамперед йдеться про жорстокі хірургічні операції для тварин, які не мають медичних підстав. Тому ми дуже сподіваємося на його ухвалення.

Одразу додам: ми часто бачимо в соцмережах закиди, що цей законопроєкт "не включає все". Але технічно неможливо зробити один єдиний законопроєкт, який вирішить усі питання.

– Як служба у війську змінила вас і ваші погляди на гуманність до тварин?

– До початку повномасштабного вторгнення ми час від часу чули тезу, що питання, які піднімає UAnimals, нібито актуальні лише для "розбалуваного Києва". Мовляв, у більшості міст України про таке взагалі не думають.

Але під час повномасштабного вторгнення я остаточно переконався, що ця теза взагалі не відповідає дійсності. У війську я зустрів хлопців з різних куточків України, міст і регіонів. І я неодноразово бачив, як у дуже складні моменти люди продовжують рятувати тварин.

UAnimals майже щодня контактує з військовими, допомагаючи рятувати тварин. Багато запитів на порятунок з прифронтових областей саме від бійців і бійчинь.

Причому це дуже різні історії – від серйозних запитів на евакуацію до зовсім несподіваних: "Ми заїхали, а тут страус в населеному пункті, що робити?" або "У нас кішка народила кошенят, ми їх вигодовуємо, але ми на позиціях". І в такі моменти ти просто бачиш, що люди навіть у найтемніших обставинах знаходять ресурс допомагати живому.

Ми також постійно на зв'язку з підрозділами, де тварини залучені до служби – з ДСНС, Нацгвардією, ДПСУ.

Наша позиція: ми не героїзуємо тварин у таких ролях. Тварина не може бути сапером чи рятувальником у людському сенсі – вона експлуатується для цього. Але якщо тварина вже до цього залучена і ми не можемо цього змінити, то можемо принаймні допомогти їй і захистити її. Саме тому ми, наприклад, закуповували взуття для собак ДСНС, які працюють на завалах. Можна бути в білому пальто і не помічати цього, але ми намагаємося допомагати.

– Часто можна почути закиди: "Чому тварин жаліють більше за людей? Чому збирають великі суми на лікування тварин, а не на військо?" Зважаючи на те, що ви уже чотири роки у війську, як би ви це прокоментували?

– У UAnimals є гасло: "допомога війську – база, допомога тваринам – людяність".

Ми ніколи не конкурували і не хотіли б конкурувати зі зборами на військо. Та й якщо подивитися на статистику благодійних фондів, стає очевидно, що обсяги зборів на військо абсолютно не співмірні зі зборами на інші напрямки. І це правильно. Тому теза про те, що допомога тваринам нібито відбирає ресурси у допомоги війську, просто не відповідає дійсності.

Мені значно ближчий підхід не "або-або", а "і-і". Я сам доначу на військо, на допомогу дітям, на допомогу тваринам. І я ніколи не дивлюся на це як на взаємовиключні речі. Це історія не про вибір між чимось, а про взаємну підтримку.

Наприклад, у нас є "Клуб рятівників" – це формат, коли людина підписується на зручну для себе суму щомісячного донату. І в цьому клубі є багато військових. Є волонтери, які активно допомагають армії. Тобто це ті самі люди, які підтримують різні важливі речі одночасно.

І в якийсь момент я зрозумів дуже просту річ. Люди насправді не діляться на тих, хто допомагає тваринам, і тих, хто допомагає людям. Люди діляться на тих, хто допомагає, і на тих, хто не допомагає, а тільки критикує.

– Які історії порятунку або допомоги тваринам стали особисто для вас дуже важливими, обнадійливими?

– Час від часу я згадую одну історію, яку мені розповідала наша команда евакуації.

Ми часто вивозимо тварин за запитами військових. Бо бувають ситуації, коли люди рухаються далі на небезпечніші ділянки і вже не можуть доглядати за тваринами, яких почали підгодовувати.

Одного разу наша команда поверталася з евакуаційної місії. На дорозі їх зупинив військовий. Спочатку вони подумали, що це звичайна перевірка документів.

Але військовий підійшов до машини і каже: "Я бачу по напису на машині, що ви рятуєте тварин". Він попросив забрати собаку, якого знайшов. Команда погодилася. Військовий про всяк випадок узяв їхній номер телефону. Вони від'їхали, і буквально за пів години цей військовий знову зателефонував: "Чи не могли б ви поки знайти йому якусь перетримку? Хочу, щоб коли я повернувся, забрати цього собаку, щоб ми жили разом".

Для мене це дуже щемка історія. Ми, звісно, так і зробили. І моя мрія – щоб усе склалося так, як він тоді сказав. Щоб цей хлопець повернувся додому, ця собака його дочекалася і вони зустрілися вже в мирному місті.

"Ми постійно чуємо три слова – "не на часі". Боротьба проти жорстокості

– UAnimals регулярно відстежують справи, пов'язані з жорстоким поводженням із тваринами. Який відсоток закінчується адекватним, на вашу думку, покаранням?

– Ми працюємо з такими справами у різних форматах. У деяких випадках долучаємося безпосередньо, коли до нас звертаються організації або люди. У частині кейсів підключаємо депутатів міжфракційного об'єднання "Гуманна країна" і працюємо через депутатські звернення.

Але найбільше випадків жорстокого поводження проходить через нас у форматі консультацій. Щодня наші юристки онлайн консультують людей, які стикаються з випадками жорстокого поводження з тваринами і хочуть зрозуміти, як діяти далі.

Я хотів би сказати, що відсоток справ, які завершуються адекватним покаранням, високий. Але, на жаль, мушу констатувати протилежне. Таких випадків дуже мало.

Подеколи проблема пов'язана з недосконалістю законодавства. Іноді бракує доказів або свідки не готові долучатися до справи. Але значно частіше ми стикаємося з інертністю.

Правоохоронні та судові органи часто не сприймають ці справи як щось таке, що потребує серйозної уваги і реального покарання. Фактично це питання до поліції. Поліція часто про це не говорить і не демонструє, що такі кейси є для неї пріоритетом.

Я ще до повномасштабного вторгнення мав розмову з британськими правоохоронцями, які підкреслювали важливу річ. Покарання за жорстоке поводження з тваринами потрібне не лише через гуманність до тварин – це також превентивний механізм проти жорстокості загалом.

Якщо пригадати сюжети про серійних убивць чи маніяків, дуже часто сусіди кажуть одну й ту саму фразу, мовляв: "ця людина не подавала жодних ознак жорстокості". Але потім виявляється, що колись були випадки знущання з тварин. Це дуже тривожний дзвіночок, бо часто саме жорстокість до тварин стає початком жорстокості до людей.

Я ніколи не повірю, що чоловік, який на очах своєї дитини гамселить маленьке кошеня, потім спокійно і зважено говоритиме з цією ж дитиною, коли вона чимось завинить.

– Чи бачите ви тенденцію до посилення відповідальності за жорстокість до тварин?

– На жаль, ні. Проблема насправді не в самому законі. В Україні діє доволі жорстке законодавство: за жорстоке поводження з тваринами, зокрема за їхнє вбивство за обтяжуючих обставин, передбачено до 8 років позбавлення волі. Тобто санкції в законі є достатньо серйозними.

Але на практиці все інакше працює. По-перше, більшість таких справ взагалі не доходять до суду. Вони губляться на етапі розслідування або просто не доводяться до логічного завершення.

По-друге, навіть у тих випадках, коли справа все ж потрапляє до суду, людина часто фактично не несе реальної відповідальності.

Найчастіше це закінчується штрафами. І ці штрафи настільки мізерні – наприклад, 300 або 1500 гривень, – що виглядають як насмішка над законом.

Фактично, садизм щодо тварин карається копійчаними сумами, які виглядають як адміністративні покарання. І це, звісно, абсолютно не відповідає ні тяжкості таких злочинів, ні тим передбаченим законом санкціям, ні, відверто, здоровому глузду. А ще це ніяк не спонукає злочинців усвідомити, що за жорстокість до тварин доведеться відповідати.

– У яких випадках UAnimals втручається напряму, а в яких – обмежується консультацією?

– Тут почати треба з того, що ми не всесильні. І це інколи боляче визнавати, але про це потрібно говорити. UAnimals – це такі самі люди, як і ті, хто нас тегають, і ті, хто просто листають стрічку соцмереж. Ми активна організація, але наші ресурси все одно обмежені.

Зараз UAnimals максимально сконцентроване на півдні та сході України: це евакуаційні місії, ветеринарні місії, волонтерські виїзди, допомога кормами й інша підтримка на місцях. Наша команда не може бути в усіх точках, де є потреба.

Найперше, що я завжди кажу людям: якщо ви бачите тварину на вулиці, з якою щось сталося, найкраще, що можна зробити, – це взяти на себе відповідальність і не проходити повз. Бо дуже часто волонтерам просто надсилають фото собаки десь на трасі зі словами: "Заберіть". І це, по суті, вже перекладання відповідальності.

У будь-якої людини зазвичай більше знайомих і друзів, ніж є людей в UAnimals загалом. А якщо ви вже перебуваєте на місці, то маєте перевагу – вам не потрібно їхати через пів країни. Інколи людям здається, що проста відмітка організації має все вирішити, але це не так.

Якщо говорити про самі кейси, наш пріоритет – евакуації, ветеринарні місії, підтримка притулків. У юридичному напрямку ми також працюємо в нормативній площині – це законопроєкти та інші системні зміни. Якщо ж говорити про окремі справи, то ми долучаємося там, де це реально може додати уваги до ситуації і вплинути на її розвиток.

У нас на сайті є кнопка "звернутись по допомогу". Якщо людина хоче, щоб UAnimals розглянули її кейс, краще звертатися саме туди – це буде швидше та ефективніше, ніж тегати під дописами.

Є ще один важливий момент: дуже часто нам потрібно, щоб зверталася саме людина або організація, яка безпосередньо потребує допомоги. Наприклад, якщо йдеться про допомогу притулкам на сході чи півдні, то звертатися мають вони самі. Ми не можемо допомогти просто за запитом третьої особи, бо це питання і прозорості, і звітування.

Так само у випадках жорстокості. Якщо жорстокість вчинена щодо вашої тварини або ви стали свідком такого випадку, але не готові долучатися до цієї історії, то в нас як в організації фактично немає інструментів, щоб реально вплинути на ситуацію.

– Ви багато років виступали проти експлуатації тварин у цирках, контактних зоопарках та дельфінаріях, але досі існують заклади, які використовують і мучать тварин заради прибутку. Як з ними боротися?

– Насправді UAnimals з'явилася десять років тому навколо однієї конкретної задачі – заборонити цирки з тваринами. На жаль, через десять років ми не можемо сказати, що в цьому напрямку здобуто повну перемогу.

За цей час вдалося добитися локальних заборон. Фактично сьогодні ми вже майже не бачимо пересувних цирків-шапіто з тваринами, які раніше були досить поширені. У багатьох містах України пересувні цирки з тваринами заборонені. Але в державних цирках і в Національному цирку тварин досі експлуатують.

У Верховній Раді давно лежить законопроєкт, який може покласти цьому край. Цю ситуацію також може зупинити Міністерство культури. Йдеться не про велику кількість тварин і не про складну реформу. Це рішення, яке цілком реально ухвалити.

Ми навіть пропрацьовували, куди передавати тварин, які є реабілітаційні центри, як це технічно організувати. Це питання, яке можна вирішити відносно швидко. Але воно виглядає як епічна боротьба десятиліття.

Щодо інших форматів експлуатації: пересувні звіринці вже заборонені. UAnimals також закликає відмовитись відвідувати контактні зоопарки. Зокрема, закликаємо владу заборонити контактні зоопарки на законодавчому рівні задля захисту не тільки тварин, але й людей.

З дельфінаріями теж боремося, але це непросто. Наприклад, уже роками ми намагаємося заборонити експлуатацію тварин у великій мережі "Немо", де дозволяють, наприклад, фотографуватися з морськими котиками в готельному номері, що заборонено законом. Проте зупинити експлуатацію тварин не вдалося досі.

Загалом сьогодні існують законопроєкти, які можуть поставити крапку у більшості цих практик. І ключова проблема насправді дуже проста. Ми постійно чуємо три слова – "не на часі". Нам регулярно кажуть, що зараз є важливіші питання, що йде війна, і до цієї теми варто повернутися пізніше.

Частково це зрозуміло. Війна справді визначає багато рішень. Але водночас ідеться буквально про лічені хвилини роботи парламенту. Саме стільки потрібно, щоб ухвалити рішення, яке зробить Україну гуманнішою.

І мені здається, цей час можна знайти. Бо ми не можемо безкінечно жити в логіці, що все постійно "не на часі".

– А як щодо менш очевидних видів експлуатації: наприклад, коли політик не вивозить свій екопарк із міста, що постійно під обстрілами, і ще й збільшує кількість тварин в цьому закладі? Чи є у вас контакт із Фельдман-екопарком, який я маю на увазі?

– Це справді дуже болюче питання. Починаючи з 2022 року ми намагалися взаємодіяти із цим приватним звіринцем. Разом із Центром порятунку диких тварин ми евакуювали тварин і пропонували допомогу з подальшою евакуацією. У якийсь момент парк від цього відмовився, але ми й досі готові допомогти у разі згоди.

Очевидно, що сьогодні майже всі українські міста небезпечні для життя. Але у цьому випадку ситуація особлива. З початку повномасштабного вторгнення там загинула велика кількість тварин. Загинули працівники. Це була абсолютно жахлива історія.

І коли є можливість вивезти тварин у безпечніші місця, її потрібно використовувати. Я нагадаю, що власник цього закладу принаймні раніше входив до списків найбагатших людей України, багато років був народним депутатом. Тобто можливості для евакуації тварин, очевидно, існують. Тому ставити під загрозу і тварин, і працівників – це неправильний підхід, якщо є можливість цього уникнути.

Є й інша проблема. У певний момент звіринець фактично перетворився на контактний зоопарк. Соціальні мережі заповнені відео і фотографіями, де люди безпосередньо взаємодіють з дикими тваринами. Для самих тварин це великий стрес, та й загалом неприродно.

Ми також бачили історії, коли тварин вивозили для розваг, наприклад на ринок Барабашово. У парку також розводять тварин. Тобто мова йде не лише про питання безпеки, а й про питання самої експлуатації.

Я знаю, є багато людей, які щиро люблять це місце. І саме до цих людей я хотів би звернутися. Коли ми справді любимо тварин, ми маємо думати про їхній добробут. Ми маємо хотіти, щоб їм було добре. Щоб їх вивезли у безпечніше місце, якщо це можливо. Щоб їх не експлуатували заради розваг.

"Жорстокість стала білим шумом". Тварини під обстрілами і в окупації

– Світ активно стурбований темами пластику, кліматичних змін тощо. З вашого досвіду, чи усвідомлюють вони нищівний вплив війни РФ проти України на екосистеми та тварин як мінімум у Європі?

– Можливо, це прозвучить як холодний душ, але почну з простого спостереження. За кордоном багато людей вважають, що активні бойові дії в Україні вже закінчилися, а ще більше людей просто не переймаються нею.

Для нас це дивно. Над нашими головами майже щодня літають ракети. Але коли тема зникає з їхнього інформаційного поля, у них з'являється відчуття, що нічого більше не відбувається. Якщо цього немає в медіа, то цього ніби не існує.

Інші теми, інші війни витісняють Україну з інформаційного простору. Навіть перемовини, які безсумнівно є важливими, часто створюють відчуття, ніби все вже вирішено.

Я це кажу тому, що для багатьох людей за кордоном самої війни в Україні вже ніби немає. А якщо для них немає війни, то для них немає і її екологічних наслідків.

Саме тому з 2022 року UAnimals, окрім евакуації тварин та інших практичних місій, активно займається адвокацією за кордоном. Ми започаткували проєкт Stop Ecocide Ukraine. У його межах проводимо мітинги, акції та перформанси, які мають привертати увагу до теми екоциду.

Наприклад, колись завдяки проєктові UAnimals до відомої статуї розлюченого бика в Нью-Йорку "прилетіла" російська ракета. І виявилося, що цей бик не розлючений, а наляканий. Ця акція отримала великий резонанс у медіа та інформаційному просторі і нагадувала про важливе – війна триває, і від неї страждають і люди, і тварини.

Цього року ми також робили різдвяні ініціативи в посольствах України в різних країнах. Ми намагаємося будь-якими методами й у різних форматах говорити про цю тему.

Люди за кордоном розуміють, що війна має негативний екологічний вплив. Але часто не усвідомлюють реальні масштаби руйнувань, які світові загалом завдає війна. Бо тут усе складніше, ніж просто відмовитися від пластикового пакета на особистому рівні. Тут потрібно підтримувати боротьбу України.

Є й інший небезпечний момент. Деякі іноземці кажуть: так, це жахливо для довкілля, тому війну потрібно завершити будь-якою ціною. І під "будь-якою ціною" вони іноді мають на увазі навіть окупацію України.

Тому нам важливо пояснювати, що окупація несе загрозу і людям, і довкіллю. Ми це чітко побачили після підриву росіянами Каховської ГЕС.

На підконтрольній Україні частині Херсонщини ДСНС і волонтери рятували людей і тварин. А на тимчасово окупованих територіях людей просто не допускали до цих місць. Це призвело до загибелі величезної кількості людей і тварин.

Саме тому важливо говорити не лише про екологічні наслідки війни. Важливо пояснювати, що окупація робить їх ще більш руйнівними.

– Як іноземці реагують на історії про жорстокість росіян до тварин в Україні?

– Очевидно, що будь-яку нормальну людину такі історії шокують. Реакція на них завжди дуже емоційна. Люди щиро не можуть повірити, що таке можливо.

Є інший бік. За ці роки Росія принесла в Україну настільки багато жорстокості до людей і до тварин, що в міжнародному інформаційному просторі це часто починає перетворюватися на білий шум.

Іноді це виглядає так, ніби відбувається якийсь страшний конкурс жорстокості. У медіа потрапляє лише те, що здатне ще сильніше здивувати або шокувати людей.

А іноді для іноземців, які живуть звичне безпечне життя, війна та страждання, які вона приносить, – щось надто болісне й чутливе. І цього хочеться уникати.

Це жахливо, сумно, боляче визнавати. Але, на жаль, саме так працює інформаційний простір. Жорстокість стала білим шумом. І це, мабуть, одна з найстрашніших речей, які принесла ця війна.

Чи були іноземні політики, які вразилися? Так. Але це все "дуже велика стурбованість".

– Коли ваша команда стикалася з найбільшими труднощами при евакуації тварин з прифронту?

– Загалом евакуація – це складний і небезпечний процес. Якщо говорити про найважчі моменти, то я б виділив два.

Перший – це підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. До цього ми не були готові так швидко переформатуватися і зрозуміти, як допомагати в такій ситуації. Ми досить оперативно вийшли на зв'язок із ДСНС і підтримували їхню роботу, бо саме ДСНС є ключовими рятувальниками і людей, і тварин. Ми також намагалися підсилювати волонтерів, які встигли раніше доїхати на місце. Це був дуже складний виклик.

Другий момент – це 2025 рік. Виїзди стали значно небезпечнішими. За минулий рік у дві автівки UAnimals двічі прилітали дрони. Найважливіше, що ніхто не постраждав – ні люди, ні тварини. Наші встигали помітити дрон і вискочити з машини, але в самі машини влучало.

Для нас безпека команди первинна. У якийсь момент Росія фактично почала полювання на волонтерів. Ми навіть обговорювали, як має виглядати волонтерська машина: чи треба її брендувати, чи навпаки маскувати. Але кожен варіант несе свої ризики.

І з кожним роком ускладнюється не лише небезпека, а й сама механіка евакуації. Бо коли ми говоримо про евакуацію тварин, то це повний цикл: щеплення, огляд тварин, пошук притулку, куди їх можна передати, допомога цьому притулку. І з кожним роком він стає складнішим ще й тому, що місць у притулках менше, а людей, готових брати тварин, не більшає.

– Який у вас зараз підхід до роботи в зонах бойових дій? Є правила, наскільки близько до лінії бойового зіткнення ви можете їхати?

– Є місця, куди нас просто не допускають, і є місця, куди ми самі не їдемо з міркувань безпеки.

Рішення команда ухвалює ситуативно, коли з'являється запит. У нас є важливий принцип: ми не змушуємо свою команду їхати. Якщо йдеться про дуже небезпечну поїздку, людина має свідомо розуміти, що їде туди як рятувальник чи рятувальниця. Якщо команда відмовляється – значить, ми туди не їдемо.

Дивимося на маршрут, на те, як саме зібрати тварин, як побудувати логістику. Дуже багато запитів надходить від військових. У таких випадках ми часто домовляємося, що військові підвозять тварин ближче, а ми забираємо їх уже в умовно нейтральній точці, перевантажуємо і вивозимо далі. Це потрібно і для безпеки людей, і для того, щоб не світити зайвий раз локації.

Окремо ми дуже серйозно ставимося до підготовки команди. Люди регулярно проходять курси домедичної допомоги, працюють у бронежилетах і касках.

Іноді ми бачимо, наскільки війна ламає звичні уявлення про "правильні протоколи". У нас були розмови з іноземними організаціями, які "пояснювали", як за стандартами має відбуватися евакуація диких тварин. Але коли ти пояснюєш, як це реально працює...

Були евакуації, які ми робили разом із Центром порятунку диких тварин, коли [керівниця центру] Наталія Попова присипляла тварину, а потім залишалася з нею в кузові машини, щоб тварина не розбила собі голову під час виїзду. Очевидно, що залишатися з дикою твариною, навіть приспаною, – це не найкращий підхід, але іншого варіанту немає.

Коли ти приїжджаєш в якийсь покинутий звіринець і по ньому починають гатити з усього, чого можна, у тебе є лічені хвилини, щоб виїхати.

– Якщо ви маєте контакти з притулками чи заповідниками на окупованих територіях, чи зменшилася кількість російських знущань з тварин? Чи допомагаєте ви притулкам в окупації?

– Найскладніша ситуація – в зоні ведення бойових дій і на територіях, які недовго перебувають під окупацією. Далі з часом по-різному складається їхня доля.

Треба розуміти, що в Україні притулки завжди орієнтовані на залучення донорів. В окупації ця історія ускладнюється. Ми знаємо багато кейсів, коли до притулків приїжджали представники окупаційної влади і казали: "Ми вам зараз привеземо фуру корму разом із каналом "Росія-1". Фактично: "Якщо будете лояльні, розкажете про те, як стало краще з Росією, – будемо допомагати".

Далі все по-різному складається. Багато хто з притулків виїжджає. Наша перша пропозиція, коли ми допомагаємо з евакуаціями, – це пропозиція виїхати, поки це можливо. Часто люди намагаються або виїхати разом із тваринами, або передати їх, якщо самі залишаються.

Насамперед мова йде про мініпритулки на 10-15 тварин. Найскладніше якраз національним паркам і великим притулкам, які не мають змоги пересуватися. Що окупація, що ведення бойових дій перетворили природоохоронні території на місця зберігання військової техніки. Це просто винищення.

У 2022 році ми ще намагалися допомагати притулкам на окупованих територіях, але з часом відмовилися від цього. І за це теж часто отримуємо негативні коментарі. Але питання в тому, що ми можемо потрапити під кримінальне правопорушення, якщо будемо передавати будь-що матеріальне на [ТОТ].

Ще один момент: для UAnimals важлива прозорість. Люди можуть зайти на сайт і подивитися, кому ми допомагаємо. Ми не можемо це приховувати – відповідно, це наражає на ризик і тих, хто в окупації.

"Я радий, що люди, які щиро не люблять UAnimals, рятують тварин". Критика і медійність

– Інколи в колі зооволонтерів проскакує нерозуміння чи то критика, що UAnimals має занадто багато медійності: мовляв, навіщо постійно робити якісь кампанії, коли треба просто рятувати тварин? Як би ви на це відповіли?

– Комунікація для UAnimals ніколи не була самоціллю, але вона є надзвичайно важливим інструментом.

Саме завдяки комунікації ми намагаємося змінювати ставлення людей до таких практик, як цирки з тваринами, контактні зоопарки чи дельфінарії. Адвокувати важливі нормативні рішення і законопроєкти.

Зміни на краще не настануть, якщо мовчати про жорстокість, експлуатацію і негуманність загалом. Ми маємо можливість привертати увагу до кричущих випадків жорстокості, щоб вони не заминалися в тиші.

Комунікація дозволяє нам залучати ресурси для порятунку тварин. Бо допомога завжди потребує ресурсів: це і корми, і ветеринарні препарати, і пальне для евакуацій, і багато інших речей. Так само комунікація потрібна, щоб звітувати про діяльність. Прозорість є принципово важливою.

І ще один вимір: комунікація потрібна, щоб розповідати про екологічні злочини Росії під час цієї війни. Ми намагаємося постійно шукати нові підходи. Нам важливо говорити професійно, якісно і так, щоб це привертало увагу.

А на подібну критику я завжди відповідаю одним простим запитанням. Уявімо, що UAnimals раптом зникне з інформаційного простору. Чи зрадіють цьому притулки, яким ми більше не зможемо допомагати через відсутність ресурсів? Чи зрадіють цьому люди, які звертаються до нас по допомогу з евакуацією тварин? Очевидно, що ні.

А от хто точно зрадіє – це ті, чия жорстокість до тварин залишиться непоміченою. І ті, хто не хоче, щоб жорстокі практики були заборонені на законодавчому рівні.

– Час від часу UAnimals також критикують за те, що організація нібито привласнює роботу локальних волонтерів. Як ви реагуєте на такі звинувачення?

– По-перше, чим більше сторін включено в справу, тим краще. У мене немає жодного очікування, що хтось обов'язково має згадувати UAnimals, якщо ми теж подали заяву чи звернення. Ми комунікуємо про свої дії – якщо ми подали заяву, ми кажемо про це. Але ми не можемо відповідати за повну карту всіх паралельних дій інших людей.

Для мене в усіх таких кейсах ключове – результат, щоб тварини були врятовані. Якщо для цього потрібно, щоб 20 організацій подали заяви, – чудово.

По-друге, часто в таких історіях неможливо точно знати, хто ще паралельно подав заяву, написав звернення чи якось долучився до кейсу. Юристи UAnimals зазвичай не мають повного списку всіх людей та організацій, які в той самий момент теж працюють над ситуацією.

Більше того, буває і протилежна критика: коли ми згадуємо інших волонтерів, нам кажуть, чому ми про них пишемо, якщо це не наша дія. Тому ми тут досить обережні. Коли йдеться про спільну роботу, ми завжди намагаємося згадувати тих, хто був залучений. Але коли ми цього просто не знаємо, не можемо вигадувати.

Чи може UAnimals помилятися? Сто відсотків, як і будь-яка інша організація, яка активно працює. Я спокійно ставлюся до того, що до активної організації завжди буде підвищена увага. Чим більше ти робиш, тим більше буде і критики. Ключовий момент, як ти можеш не мати якісь факапи, – це не робити.

І бувають різні ситуації… У багатьох кейсах, з якими ми працюємо, є якась сторона, яка виступає проти нас по суті своїй і готова підігрівати це в будь-який спосіб. Колись у цирках з тваринами висіли мої фотографії – "через цю людину діти втратять радість" і тому подібне.

З дельфінаріями ми довго ведемо боротьбу, і навіть разом з Molfar робили розслідування, яке виявило, що бізнес ведеться в окупованому Криму. Очевидно, що на кожному з цих етапів є люди, які під різним соусом готові [критикувати].

Я не кажу, що "все проплачено" – є люди, яким просто не подобається UAnimals. Я радий, що люди, які щиро не люблять UAnimals, рятують тварин і допомагають. Це ключове, бо якщо ми зараз поліземо виясняти, хто кого любить, хто кому не подобається, то просто залишимося без країни.

В Україні є багато різних гарних організацій, які можна підтримувати. Головне – робити хоч щось.

– Чи є у вас та організації UAnimals мета зробити зоозахист модним і вийти за межі умовної зоозахисної "бульбашки"?

– Мені значно більше хотілося б зробити зоозахист не модним, а непотрібним. Якби не було знущань над тваринами і сама діяльність зоозахисників стала б непотрібною, це було б набагато кращим результатом. Тому в нас немає задачі спеціально виходити з якоїсь "бульбашки".

Наша місія в UAnimals дуже проста і дуже конкретна – рятувати тварин. Якщо для порятунку потрібно бути немодними, значить, будемо немодними.

"Найскладніше – це вибирати, кому ти допомагаєш". Цілі та мотивація

– Часто можна почути тезу, що порятунок тварин під час війни – це сізіфова праця. Мовляв, тварин усе одно стає більше, фронт рухається, притулки переповнені, і всіх урятувати неможливо. Що особисто дає вам сили не зупинятися, коли проблеми не закінчуються?

– Якщо говорити ширше, то будь-яке волонтерство – це багато в чому про саму людину. Якщо я йду по вулиці і бачу, що є якась людина, якій погано, то я можу задатися питанням: "Боже, в цей момент погано всім. Вона зараз поїсть, якщо я дам їжі, потім піде вип'є". Я можу знайти мільйон пояснень, чому це нічого не змінить.

Я навіть зараз бачу коментарі в соцмережах, коли люди пишуть: а навіщо евакуювати людей у 2026 році, якщо вони не евакуювалися до того? Мені здається, це дуже багато говорить про нас самих.

Якщо чесно, найскладніше – це навіть не усвідомлення, що всіх не врятуєш. Найскладніше – це вибирати, кому ти допомагаєш. Бо запитів на допомогу в десятки, якщо не в сотні разів більше, ніж можливостей у будь-якої ініціативи. І ти розумієш, що не можеш допомогти всім.

Пояснення завжди можна собі знайти. Можна сказати, що це сізіфова праця і що не треба цього робити. Але якщо вже згадувати цю аналогію, то ключове в ній інше: коли Сізіф зупиниться, то Сізіфа не буде.

Тому, напевно, є щось внутрішнє, що мотивує. Ти просто розумієш, що інакше не можеш. Інколи бувають ситуації, коли доводиться евакуювати тварин уже з тих місць, куди ми їх раніше евакуювали. Але це наша реальність, і ми в ній якось намагаємося існувати.

Якщо говорити про те, що мене особисто мотивує, то це відчуття відповідальності.

На початку війни у багатьох були різні історії: хтось виїжджав, хтось ішов у військо. І я для себе зрозумів, що найскладніше було б пояснити самому собі, чому я щось міг робити і не зробив.

Як комунікаційник я міг би знайти сто варіантів пояснення іншим людям, наприклад, чому я не у війську. Але відповісти на це питання самому собі було б дуже складно.

Також дуже мотивує команда. Поки ми говоримо, одна частина команди може бути на евакуації, інша – на ветеринарній місії. Це постійний рух.

І, звісно, мотивують історії людей. Ми проводимо зоозахисну премію, і коли чуєш історії людей, яких це надихає, – це дуже важливо. Є й дуже особисті моменти. Наприклад, коли моя маленька донька каже: "Я виросту і хочу стати ветеринаркою в UAnimals". Я розумію, що вона ще сто разів передумає, але мені це приємно і цінно.

І, мабуть, ще одна важлива для мене річ – я хочу, щоб UAnimals була не про мене. Щоб організація розвивалася далі незалежно від того, зі мною вона чи без. Бо в Україні досі не так багато прикладів, коли організація або бізнес продовжують рости і трансформуватися незалежно від образу засновника.

– Як за ці десять років змінилися ви, UAnimals і ваш погляд на зоозахист?

– За цей час змінився не лише я – змінився і сам підхід до громадського сектору. Мені здається, дуже важливо, щоб у зоозахисті працювали не лише гаряче серце і правильні емоції, а й холодна голова. Не просто бити головою в стіну сто разів на день, а продумувати, як будувати системні зміни.

Тому одна з головних змін – професіоналізація. І моєї особистої роботи, і UAnimals як організації, і загалом зоозахисного руху в Україні.

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя".