Травми війни, пережиті жінками у Сирії, залишили епігенетичний слід у їхніх нащадків – дослідження

Американські науковці виявили, що насильство і травма, пережиті вагітними жінками під час воєнних дій у Сирії, мають епігенетичний вплив на їхніх дітей та онуків.

Про це йдеться у дослідженні, проведеному вченими з Університету Флориди і опублікуваному в журналі Nature.

У дітей, які зазнали пренатального впливу війни, виявили прискорене епігенетичне старіння та зміни в епігенетичному регулюванні ДНК. Зауважимо, що епігенетичний вплив – це зміни в активності генів, але не в самій послідовності ДНК.

Це перше дослідження, яке демонструє, що війна може залишати довготривалий епігенетичний слід, що передається між поколіннями.

Воєнна травма впливає на нащадків: як це виявили?

Дослідження стосується наслідків психологічних травм сирійських жінок, які застали різанину в місті Хама у 1982 році та війну, яка розпочалася в 2011 році.

Науковці вивчали вплив травми матері на здоров’я дітей, а також можливий вплив воєнних травм на майбутні покоління через епігенетичні зміни, як-от метилювання ДНК.

Окрім аналізу змін у метилюванні ДНК, дослідники також перевірили, чи впливає травматичний досвід війни на епігенетичне старіння – відмінність між біологічним та хронологічним віком.

Для цього дослідники опитали та зібрали букальні мазки (зразки клітин слизової оболонки рота) у 131 учасника з 48 сімей сирійців, які мешкають у Йорданії.

Вчені дослідили три рівні впливу війни на покоління:

• генетичний вплив (germline exposure) – якщо бабуся (покоління F1) пережила війну під час вагітності, її діти (F2) зазнали пренатального впливу, а внуки (F3) могли успадкувати епігенетичні зміни;
• пренатальний вплив – якщо вагітна мати (F2) пережила війну, її дитина (F3) могла зазнати змін ще внутрішньоутробно;
• безпосередній вплив – якщо людина особисто пережила насильство.

Учасників умовно розділили на три групи:

• група 1980-х (генетичний вплив) – бабусі (F1), їхні доньки (F2) і внуки (F3);
• група 2011 року (пренатальний та безпосередній вплив) – матері (F2) і їхні діти (F3);
• контрольна група – сирійські родини, які проживали в Йорданії до 1980 року і не зазнали впливу війни.

Науковці використали метод Epigenome-Wide Association Study (EWAS) – аналіз змін метилювання ДНК у трьох групах, і виявили 35 змінених ділянок ДНК (DMPs).

14 із них були пов’язані з генетичним впливом війни, 21 – з безпосереднім впливом війни, а 32 – показали однаковий напрямок змін, незалежно від рівня впливу, що вказує на спільний епігенетичний слід травми.

Основні висновки

✅ Вплив війни залишає міжпоколінний епігенетичний слід, і зміни в метилюванні ДНК передаються дітям навіть у тому випадку, якщо вони не пережили насильство особисто.

✅ Травма, пережита матір’ю під час вагітності, може мати довготривалі наслідки для здоров’я її дітей.

✅ Пренатальний вплив травми може пришвидшувати епігенетичне старіння. Це підкреслює критичний вплив внутрішньоутробного розвитку на здоров’я дитини.

Чому це дослідження важливе?

Автори наголошують, що це перше дослідження, яке підтверджує епігенетичну передачу наслідків воєнної травми у людей. Раніше подібні явища спостерігали лише у тварин.

На думку вчених, різні гуманітарні організації можуть використовувати ці дані для кращої підтримки постраждалих від війни.

Дослідження допоможе краще розуміти міжпоколінну травму та розробляти ефективні програми реабілітації, а обізнаність про епігенетичне успадкування травми може зменшити стигматизацію біженців та людей, які зазнали насильства. 

Водночас вчені наголошують на необхідності подальших досліджень, адже їхнє дослідження має обмеження, зокрема невелику вибірку учасників, що характерно для генетичних досліджень серед біженців.

Необхідно більше досліджень у різних групах населення, щоб підтвердити довготривалі ефекти епігенетичних змін.

Вчені зауважують, що необхідно вивчати механізми психологічної стійкості у біженців, адже багато з них демонструють дивовижну адаптацію та здатність відновлюватися після травми.

"Подальші дослідження мають бути зосереджені на позитивних механізмах адаптації, що допомогли постраждалим групам вижити та процвітати", – підсумовують науковці.