Ваша робота – піклуватися про інших? Як нарешті потурбуватися про себе: поради психолога

Повномасштабна війна наклала серйозний фізичний та емоційний відбиток на кожну професію в Україні.

Збільшене навантаження та стрес для багатьох стають критичними, особливо – для професій, які турбуються про інших людей.

Доглядові професії в Україні – це найчастіше про біль, горе, втрати та стрес, каже Юлія Тукаленко, психологиня БФ "Голоси дітей".

Тож щоденне емоційне навантаження на них часто завелике. Інколи настільки, що травмований фахівець не має ресурсу працювати з людьми з подібними травмами.

Наразі люди доглядових професій часто травмовані тими ж запитами, з якими до них приходять за допомогою. Через це і професійні навички, й самопочуття значно погіршуються. 

"Недостатній ресурс може впливати як на людину, яка надає послуги, так і на ту, яка її отримує. Наприклад, лікарі, які стикаються зі смертю, частіше впадають у стан емоційного замороження, коли не здатні проявляти емпатію до пацієнтів. Навантаження на психологів зараз значно виросло, що потребує додаткових ресурсів, щоб впоратися з проблемами й травмами", – каже Тукаленко.

Якщо працівники доглядових професій не матимуть достатньо ресурсу й залишатимуться у стані психологічного навантаження, нічого з цим не роблячи – це може призвести до того, що вони не матимуть ресурсу на роботу. Крім того – не матимуть сил відчути, зрозуміти чи проаналізувати, чого саме потребує людина, яка до них прийшла за допомогою.

Тож як попіклуватися про себе, щоб не вигоріти вщент? Розповідаємо далі.

Вміти помічати й визнавати: що робити, якщо ваш моральний стан став вразливий?

Психологиня наголошує: працівники доглядових професій так само могли втратити домівку, можуть бути травмовані, а ще – мати високу тривожність. Особливо психологи, які щодня працюють із травмами клієнтів, які можуть відгукуватися в них самих.

Сьогодні доводиться зустрічати випадки, коли психологи радше шкодять клієнтам через власні непропрацьовані травми, ніж надають допомогу, каже Юлія Тукаленко.

Недостатня увага до клієнта, або ж демонстрація особистого (негативного чи осуджуючого) ставлення до його проблеми – це також непрофесійна поведінка.

"Проблеми клієнтів можуть викликати у психолога такі ж емоції, як і в будь-якої іншої людини, проте сприйняття та реакція мають бути іншими. Саме через це він повинен відпрацьовувати "свій матеріал", який може заважати сприйняттю інформації. Коли ж переживання клієнтів викликають у психологів сильні емоційні реакції, бажання дати оцінку діям або спогади – це дзвіночок, що з цим запитом психолог працювати не може. І найкраще рішення – перенаправити клієнта до іншого спеціаліста. Це нормально", – пояснює фахівчиня.

І додає: якщо до психолога звертаються з проблемою, а той починає розповідати особисту позицію чи транслювати емоції – це каже про те, що йому самому потрібна допомога.

Крім того, "червоними прапорцями" є не лише неконтрольований емоційний стан, а й порушення сну чи харчових потреб людини. Ігнорування може призвести до вигорання, а зрештою – й до погіршення стану. Наостанок це може призвести до того, що людина втратить і професійні якості, й будь-яку мотивацію до життя.

Вчимося піклуватися про себе: що робити зараз, аби не довести себе до межі потім?

Психологиня наголошує: для всіх доглядових професій – і лікарів, і рятувальників, соцпрацівників чи психологів – є універсальне правило: щоб бути максимально ефективним, треба звертати увагу на власні потреби.

"Не можна ігнорувати почуття голоду. Слід дати собі можливість полежати кілька зайвих хвилин у ліжку чи влаштувати повноцінний вихідний. Коли ми не задовольняємо базові фізичні потреби – не можемо бути максимально ефективними. Тож сон і їжа – головні друзі, які не дадуть втратити ресурс. Крім того, обов’язкові й приємні для себе речі: зустрічі з друзями, прогулянка на свіжому повітрі чи якесь хобі, яке "перемкне" нас і наповнить ресурсом", – пояснює Юлія Тукаленко.

Ще одні непомітні, але вагомі рятівники морального стану – щоденні ритуали. Наприклад, чашка кави вранці, перегляд улюбленого кіно, вечірні доглядові процедури тощо. Ці відволікаючі речі вкрай важливі для "стабілізації" себе.

Можна спробувати робити записи про те, що приємного ви зробили для себе, або в які моменти відчули радість чи задоволення. Формат записів може бути будь-яким: щоденна або щотижнева фіксація в телефоні, ведення щоденника.

"Це може бути схід сонця, який подарував вам естетичне задоволення. Запис, що ви дізналися нового, яке досягнення вважаєте найбільшим за певний період. Ви минулого тижня не мали сил прибрати у будинку, а цього тижня зробили це? Чудово! Це також досягнення", – каже психологиня.

Головна мета цієї практики – сформувати у собі позитивне мислення та звичку помічати, що хорошого з нами трапилося, оскільки це часто не помічається.

"Коли ми почнемо фіксувати, що у нашому житті є позитивні емоції, причини для радощів – тоді вони будуть більш усвідомленими наступного разу. Відповідно, приноситимуть більше задоволення", – пояснює Юлія.

Також справитися зі щоденним стресом можуть допомогти будь-які фізичні навантаження: біг, танці, йога, плавання, прогулянка свіжим повітрям. Можна обійтися навіть без спортзалу – просто в домашніх умовах давати собі певні навантаження. Без них наш стан буде систематично погіршуватися – і це легко відслідкувати.

"Люди тих професій, які допомагають іншим, обов’язково мають дбати про себе. І це не про "раз на рік поїхати у відпустку", а про задоволення базових речей, особисті захоплення, професійне зростання чи години відпочинку. Якщо ці речі не будуть систематичними – ми будемо відчувати вигорання, яке сильно впливатиме й на професійну діяльність", – зауважує психологиня.

Водночас є й обов’язкова для психологів професійна практика – проходження особистої терапії, супервізійні зустрічі. І вона має бути систематичною, а не епізодичною.

"Часто психолог у бажанні допомогти більшій кількості клієнтів забуває, що не може бути максимально ефективним для всіх. Звісно, мета – допомогти, але згодом фахівець просто не зможе якісно сприймати таку кількість інформації. Тож навантаження має бути рівномірно розподілене", – пояснює Тукаленко.

Психологиня додає: кожному з нас потрібно мати моменти кожного дня, присвячені своїм бажанням. Якщо це небажання говорити з кимось, або ж навіть годинка, аби попити чай чи каву на самоті – це те, чого ви потребуєте. Цей час – оптимальний, необхідний мінімум, без якого ми зрештою будемо надто виснажені, щоб продовжувати допомагати іншим.

Аліна Євич, спеціально для УП. Життя