Деменція в одного з подружжя може сприяти такому ж діагнозу у партнера: вчені зʼясували ризики

Десятиліття спільного життя роблять партнерів схожими не лише за звичками, а й за проблемами зі здоров'ям.

Раніше науковці вже знаходили подібну закономірність для серцево-судинних захворювань, ожиріння та діабету. Та нове дослідження з Тайваню виявило, що подібний зв'язок існує і для деменції.

Щоби з'ясувати, як саме спільний побут, вік, статки та сімейні обставини впливають на здоров'я мозку, науковці проаналізували дані майже мільйона одружених людей, повідомляє MedicalXpress з посиланням на дослідження, опубліковане у журналі JAMA Network Open.

Дослідники порівняли понад 190 тисяч людей, чиїм партнерам вперше діагностували деменцію, з контрольною групою із 760 тисяч осіб, у сім'ях яких цього діагнозу не було. Учасників підбирали за віком, статтю, рівнем доходів, місцем проживання, загальним станом здоров'я та частотою звернень до лікарів.

Науковці прагнули відповісти на питання: чи зберігається підвищений ризик деменції для одного з подружжя навіть після врахування всіх спільних факторів довкілля й способу життя?

Виявилося, що жінки, чиї чоловіки захворіли на деменцію, мали на 74% вищий відносний ризик отримати такий самий діагноз. Для чоловіків, чиї дружини хворіли, цей показник сягав 69%.

Втім, відносний ризик показує лише співвідношення між групами, а не реальну ймовірність захворіти. Якщо поглянути на абсолютні цифри протягом 5 років, серед жінок, чиї чоловіки мали деменцію, захворіли 6,5% (проти 3,7% у контрольній групі). З-поміж чоловіків відповідні показники становили 9,2% проти 5,8% у контрольній групі.

Фактично діагноз в одного з партнерів означав приблизно три додаткові випадки деменції на кожні 100 людей протягом 5 років.

Чому так відбувається?

Науковці наголошують: дослідження не стверджує, що деменція може якимось чином передатися від людини до людини. Навпаки припускають, що зв'язок можна пояснити кількома соціальними та біологічними механізмами.

• Асортативний вибір. Люди схильні обирати партнерів із подібним рівнем освіти, статками, звичками й навіть когнітивним резервом ще замолоду, задовго до прояву хвороби.
• Спільне середовище. Зазвичай подружжя десятиліттями живе в одному районі, дихає тим самим повітрям, однаково харчується та має схожий рівень фізичної активності.
• Вище навантаження та стрес. Догляд за партнером із деменцією – це хронічний виснажливий стрес, брак сну, соціальна ізоляція та вимушена відмова від власних здорових звичок. Усе це безпосередньо погіршує когнітивні функції людини, яка дбає про хворого.

Зв'язок між деменцією в одного з подружжя і ризиками для другого зберігався навіть після того, як вчені врахували наявність у партнерів депресії, тривожності, гіпертонії та інсулінорезистентності. Це свідчить про те, що класичні фактори ризику не пояснюють картину повністю.

Більшість рекомендацій радять для профілактики деменції більше рухатися, правильно харчуватися, контролювати тиск, відмовитися від куріння, використовувати слухові апарати за потреби та постійно вчитися. Ці поради залишаються дієвими, проте науковці застерігають від перекладання всієї відповідальності лише на особистий вибір людини.

На думку авторів дослідження, після встановлення діагнозу одному з партнерів медики мають приділяти більше уваги профілактиці та ранньому виявленню когнітивних порушень у другого.

Раніше науковці з Великої Британії виявили механізм, який може пояснити загибель клітин мозку при хворобі Альцгеймера та лобно-скроневій деменції.