Невидимі втрати війни. Як хронічний стрес змінює майбутнє країни

Повномасштабна війна змінила українців не лише зовні – вона суттєво вплинула на їхній внутрішній стан. Прямі фізичні руйнування зазвичай можна відновити відносно швидко, тоді як економічні наслідки війни можуть сягати до 18% ВВП на душу населення і відчуватися протягом 20 років.

Але поруч із руйнуванням міст і матеріальними втратами відбувається ще один процес – можливо, менш помітний зовнішньо, але не менш важливий: масове психологічне виснаження.

Що відбувається з організмом під час тривалого стресу?

Хронічний стрес рідко виглядає драматично. Найчастіше він звучить у всім нам добре знайомих фразах: "я тримаюся", "треба ще трохи потерпіти", "зараз не час розслаблятися", "є ті, кому важче, ніж мені".

Але нервова система не розуміє політичного контексту. Для неї існує лише два стани: безпека або загроза. Якщо відчуття небезпеки триває місяцями або роками, організм переходить у режим постійної мобілізації, що з часом призводить до емоційного та фізичного виснаження. Знижується концентрація, з'являється дратівливість, стає складніше приймати рішення, зникає відчуття майбутнього – і це не прояв слабкості, а фізіологічний процес.

Хронічний стрес буквально змінює роботу нашого організму. Коли людина довго живе у напруженні, активується так звана система стресу.

Організм починає виробляти більше кортизолу – гормону, що допомагає нам швидко мобілізувати енергію у небезпечних ситуаціях. У короткій перспективі це корисний механізм: саме він допомагає діяти швидко, ухвалювати рішення та витримувати навантаження.

Але коли стрес стає хронічним, цей захисний механізм перестає бути корисним. Постійно підвищений рівень кортизолу поступово порушує обмін речовин. Клітини організму гірше реагують на інсулін – гормон, який регулює рівень цукру в крові. З часом це підвищує ризики серйозних проблем зі здоров'ям: метаболічного синдрому, набору зайвої ваги та розвитку цукрового діабету другого типу.

Саме тому хронічний стрес – це не лише про втому чи емоційне виснаження. Це питання фізичного здоров'я і довгострокових наслідків для організму.

Наслідки хронічного стресу виявляються навіть на клітинному рівні. Дослідження демонструють зв'язок між хронічним психологічним стресом та прискореним клітинним старінням. Теломери (ДНК-білкові структури на кінцях хромосом, що забезпечують їх стабільність) вкорочуються з кожним поділом клітини і є біомаркером біологічного віку.

У жінок із високим рівнем стресу теломери були коротшими настільки, ніби їхній організм постарів на десять років швидше, ніж показує паспортний вік.

Дотичне дослідження корейських ветеранів В'єтнамської війни показало, що прийом антидепресантів був повʼязаний з довшими теломерами, що може свідчити про потенційний захисний ефект лікування на клітинному рівні. Тобто соціальні та психологічні переживання можуть буквально залишати слід на рівні ДНК.

Масштаб проблеми в Україні

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, у країнах, що переживають війну, до 20% населення можуть мати психічні розлади різного ступеня тяжкості. В Україні цей показник може бути навіть вищим через тривалість війни та масштаб пережитих втрат.

Відповідно до результатів соціологічних досліджень, проведених у 2022-2024 роках, значна частина українців перебуває у стані підвищеного психологічного навантаження, пов'язаного з війною, небезпекою та невизначеністю майбутнього.

Дослідження 2025 року також показало, що 41% українців відчували потребу у психологічній допомозі, однак лише невелика частка зверталася до фахівців. 83% відчувають високий рівень стресу, а 78% пов'язують його безпосередньо з повномасштабним вторгненням Росії.

Найчастіше люди говорять про такі симптоми: тривожність і напруження – 58%, проблеми зі сном – 50%, виснаження – 49%, емоційна нестабільність – 45%, роздратування або злість – 44%.

За оцінками міжнародних організацій, до половини населення України може потребувати психологічної підтримки внаслідок війни. Значна частина з них потребуватиме медикаментозного лікування, зокрема антидепресантів. Однак тут виникає системна проблема: через відсутність належного регулювання та доступності ці препарати нерідко купуються людьми, яким вони не призначені, тоді як ті, хто справді їх потребує, часто залишаються без лікування.

Травматичний досвід важливо опрацьовувати тут і зараз, а не передавати далі як мовчазний спадок наступним поколінням. Українське суспільство вже має досвід такої міжпоколінної передачі болю – ми досі відчуваємо наслідки Голодомору, воєн, репресій, депортацій, замовчування втрат і життя в постійному страху.

Це проявляється не лише в історичній пам'яті, а й у щоденних моделях поведінки: у звичці "терпіти й не скаржитися", у недовірі до світу й інституцій, у страху втрати, в надмірному контролі, у забороні на слабкість, у вмінні виживати, але не завжди – жити.

Ми бачимо це в сім'ях, де не говорять про почуття; у поколіннях, які звикли відкладати життя "на потім"; у дітях, які зростають поруч із виснаженими дорослими й вчаться тривожності раніше, ніж відчуття безпеки. Саме тому психологічна допомога сьогодні – це не лише полегшення стану конкретної людини, а й розрив циклу травми, який інакше може відтворюватися знову і знову.

Чому жінки особливо вразливі?

Жінки під час війни опинилися під подвійним психологічним навантаженням. Статистично вони приблизно вдвічі частіше страждають від депресії, ніж чоловіки. Причини комплексні: з одного боку – біологічні чинники, зокрема гормональні коливання та особливості роботи мозку, які підвищують чутливість до стресу. З іншого – соціальні.

Жінки часто несуть так зване "ментальне навантаження" – невидиму, систематичну відповідальність за дітей, побут, емоційний клімат у родині, підтримку близьких, яка рідко визнається та розподіляється рівномірно.

У мирний час це вже значна відповідальність, а під час війни вона зростає в рази. Багато жінок фактично виконують роль опори для всієї сім'ї: забезпечують економічний добробут, виховують дітей, підтримують партнерів, які служать на фронті, допомагають родичам, що втратили дім чи були змушені переїхати.

Масштаб наслідків підтверджується дослідженням 2015-2022 років. Під час активних бойових дій у жінок на 4,9 відсоткового пункту зростає "набута безпорадність" – стан, у якому людина вважає, що не може контролювати або змінити ситуацію, навіть коли фактично має таку можливість. Цей стан є поширеним передвісником тяжких психічних розладів.

Аналіз короткострокового впливу після атак зафіксував зростання частки людей із суїцидальними думками – на 2,7 пункти; тих, хто втратив віру в себе – на 4,4 пункти; тих, хто відчував безпорадність – на 5,4 пункти. Особливо вразливими виявилися респондентки віком до 49 років.

Попри масштабні психологічні наслідки війни, тема ментального здоров'я досі залишається стигматизованою. Через систему негативних стереотипів, що перешкоджають зверненню по допомогу, вона часто стає не профілактичною, а кризовою: українці звертаються до фахівців тоді, коли симптоми вже починають впливати на роботу, стосунки або здатність виконувати повсякденні обов'язки.

Психологічна допомога працює

Коли організм постійно перебуває в режимі загрози, відбувається гіперактивація мозку, що регулює страх і тривогу й переводить поведінку в режим виживання. У такому стані людині значно складніше планувати майбутнє та ухвалювати складні рішення.

Саме тому хронічний стрес – це не лише особиста проблема. Суспільство, що живе у стані тривалого напруження, поступово втрачає соціальний капітал та здатність до сталого розвитку.

Відновлення жінки – це не лише її особистий добробут. А й стабільність родини, здоров'я дітей і, зрештою, резилієнтність суспільства – здатність спільноти адаптуватися та відновлюватися після системних потрясінь.

Досвід програм психологічної підтримки в ГО "Фонд Маша" показує, що системна психотерапія дає відчутні результати. Після проходження комплексної допомоги фіксується зниження депресії (на 53%) та тривожності (на 43%), зростання психологічної стійкості (на 32%).

Жінки відновлюють здатність ухвалювати рішення, повертають агентність, тобто контроль над власним життям, покращують стосунки з дітьми та починають планувати майбутнє.

Найефективнішими є мультимодальні формати підтримки: поєднання індивідуальної терапії, груп підтримки, тілесних практик та арттерапії.

Ментальне здоров'я – це не лише приватна справа кожної людини, а стратегічний ресурс держави. Психічне здоров'я населення є ключовим для повоєнної реконструкції та відбудови. Країни будуються не лише дорогами, будинками чи економічними програмами – вони будуються людьми, які мають внутрішню силу працювати, об'єднуватись і планувати майбутнє. Інвестиції в ментальне здоров'я сьогодні – це інвестиції у стійкість України завтра. Бо коли відновлюється людина – відновлюється її родина, громада і зрештою вся країна.

Ми не можемо змінити того, що з нами сталося. Але можемо змінити те, що ми понесемо далі. Якщо хочемо передати наступним поколінням не страх, а опору, не виснаження, а силу, не мовчання, а здатність жити – відновлення має розпочинатися вже зараз.

Тетяна Мураткіна, голова ГО "Фонд Маша", кандидатка філософських наук

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.